Сучасна ситуація з енергопостачанням в Україні набула критичного характеру після масованих обстрілів енергетичної інфраструктури, які продемонстрували її незахищеність і низьку стійкість до повторних атак. У багатьох регіонах країни це призвело до тривалих і нерегулярних блекаутів, які стали суттєвим чинником економіки. Для малого бізнесу відключення електроенергії наклалися на виснажливі умови роботи, сформовані війною, податковим тиском та падінням попиту та дефіцитом робочої сили. У таких обставинах блекаути перетворюються на фактор виживання: кожна зупинка електропостачання означає втрату виручки, руйнування виробничих і торговельних процесів, додаткові витрати, які бізнес змушений покривати за рахунок власної життєздатності.
Невизначеність як нова норма: інвестиції та кадри під тиском
Погляд на результати 44-го щомісячного опитування підприємств, підготовленого Інститутом економічних досліджень і політичних консультацій, показує далеко невтішну картину. Показники промисловості за грудень 2025 року фіксують ситуацію, в якій пожвавлення ділової активності не трансформується у відчутне зміцнення виробничих горизонтів. Обсяг нових замовлень у промисловості зменшився: якщо у листопаді підприємства були забезпечені роботою в середньому на 3,6 місяця наперед, то зараз — лише на 3,4 місяця. Причому частка підприємств, що фактично працюють «з коліс», зросла до 30%, тоді як лише 7% компаній мають замовлення більш ніж на рік.
На цьому тлі завантаженість виробничих потужностей виглядає відносно стабільнішою, бо повну потужність використовують лише 5% підприємств, ще 60% працюють у діапазоні 75–99%, а сегмент із завантаженням 50–74% скоротився до 19 %, що дозволило індексу відновлення ділової активності у грудні зрости до 0,03 після нульового рівня місяцем раніше. Водночас агрегований показник перспектив промисловості погіршився через слабші виробничі очікування та накопичення запасів готової продукції, що підкреслює розрив між поточними операційними можливостями й стратегічним баченням.
При цьому ключовим стримувальним чинником залишається зростання довгострокової невизначеності, оскільки частка підприємств, які не здатні спрогнозувати ситуацію на два роки вперед, збільшилася до 48,2%. Серед бізнесів, що все ж формують прогнози, переважає інерційний сценарій, за яким 84,3% не очікують суттєвих змін у виробництві, частка тих, хто планує розширення, знизилася до 12%, тоді як готовність до скорочення зросла до 3,7%.
Оцінки економічної політики уряду на цьому тлі залишаються здебільшого нейтральними. Її сприймають лише 68% підприємств, негативні оцінки зменшилися до 20%, а позитивні стабільно тримаються на рівні 4%, що радше відображає стримані очікування бізнесу, ніж ознаки зростання довіри.
Важливо відмітити, що змінюється і сприйняття ключових бар’єрів для діяльності, оскільки брак робочої сили залишається головною перешкодою для бізнесу. Так, у грудні на нього вказали 62% опитаних проти 61% у листопаді. При цьому 55,6% підприємств мають труднощі з пошуком кваліфікованих працівників, а 34–35% — з найманням некваліфікованого персоналу. Другу позицію утримує небезпека ведення діяльності, третю — перебої з електро- та теплопостачанням, які фактично зрівнялися за значущістю зі зростанням цін, що дещо посилилося, але не стало домінантним чинником. Водночас зменшення попиту на продукцію втратило актуальність, бо цю проблему зазначили у грудні лише 20% респондентів порівняно з 26% у листопаді.
Водночас безпековий фактор впродовж року демонструє стійке зростання, і, якщо у 2023 році на нього вказували близько третини підприємств, то з 2024-го року — вже приблизно половина, а у грудні 2025 року 57% опитаних вважали небезпеку суттєвою перешкодою, причому серед великих підприємств цей показник сягнув 70%. Така концентрація пояснюється структурою великих компаній, які часто працюють на великих інфраструктурних об’єктах і є більш уразливими до атак. Регіональний розріз підтверджує асиметрію ризиків, зазначаючи, що у прифронтових Харківській, Дніпропетровській і Запорізькій областях, а також у центральних регіонах, рівень занепокоєння залишається високим, тоді як на заході країни безпекові обмеження значно рідше визначають повсякденну роботу бізнесу.
Слід зазначити, що сучасний енергетичний чинник напряму конвертується у втрати робочого часу, адже частка підприємств, які не стикалися з відключеннями, скоротилася з 23% у жовтні до лише 6% у листопаді. Тимчасово зупиняти роботу через перебої з електропостачанням у листопаді 2025 року змушені були 58% підприємств проти 42% у жовтні та 22% у вересні. Проте в грудні близько третини бізнесів не працювали від 1 до 10% робочого часу, ще 20% — від 11 до 25%, а 6% — від 26 до 50%. У середньому втрати робочого часу в листопаді становили близько 8% (9% у жовтні), однак регіональні відмінності є разючими, зазначаючи, що у Дніпропетровській області вони досягали 28%, у Сумській та Житомирській — по 20%, у Чернігівській — 18%, у Хмельницькій — 15%.
У галузевому розрізі найбільші втрати зафіксовані у виробництві будівельних матеріалів — 13%, у металургії та машинобудуванні — по 11%, тоді як деревообробна промисловість виглядає відносно стійкою з показником 5%. Складнощі з перевезенням сировини залишилися майже на попередньому рівні — 16% у грудні проти 15% у листопаді, натомість розрив ланцюжків постачання посилився з 14 до 19%, що посилює тиск на виробничі цикли. На цьому тлі зростання цін сприймається як даність, причому підприємці очікують його продовження, хоча воно і не є визначальним фактором ухвалення рішень.
Блекаути як щоденний витратний пункт
Важливо зазначити той факт, що розмір підприємства суттєво впливає на масштаби втрат. Малий бізнес, який у вересні втрачав у середньому 3% робочого часу, у жовтні вже вказав на 12%, а в листопаді — 14%, тоді як великі компанії утримують цей показник на рівні близько 5%, а середні — 8%.
Варто зрозуміти, що масові та тривалі відключення електроенергії для малого бізнесу означають пряме втручання у базову логіку операційної діяльності, коли зупинка електропостачання автоматично блокує продажі, облік і комунікацію. У періоди блекаутів підприємці стикаються з технічним паралічем, адже касові апарати, POS-термінали, комп’ютери й виробниче обладнання, прив’язані до електрики, перестають працювати, що унеможливлює обслуговування клієнтів навіть за наявності попиту. Поруч з цим зростають прямі втрати від псування товарів, насамперед у сфері торгівлі та громадського харчування, де холодильники й морозильні камери без живлення швидко перетворюються з інструменту збереження запасів на джерело фінансових збитків.
Не менш відчутним є фактор втрати зв’язку та доступу до інформації, оскільки відсутність електроенергії призводить до збоїв у роботі мобільного й стаціонарного зв’язку, ускладнює координацію з постачальниками та клієнтами, а перевантаження мобільних мереж робить інтернет нестабільним або недоступним, що фактично зупиняє роботу онлайн-сервісів і електронної комерції. У таких умовах знижується продуктивність праці, працівники вимушено простоюють, а бізнес не може виконувати взяті на себе зобов’язання в повному обсязі.
Спроба компенсувати ці втрати через автономні рішення водночас формує новий блок витрат. Генератори, акумулятори, зарядні станції та їхнє обслуговування потребують значних фінансових ресурсів, а витрати на пальне та технічну підтримку стають постійною статтею бюджету, що тисне на маржинальність. Додатково ускладнюється логістика, бо порушуються графіки постачання, змінюються умови зберігання товарів, а сам режим роботи дедалі частіше підлаштовується не під ринок, а під наявність електроенергії.
Водночас малий бізнес поступово виробляє практики адаптації, які дозволяють зменшити, хоча й не усунути, негативний ефект. Поширюється використання альтернативних джерел енергії не лише у вигляді генераторів, а й інверторів до сонячних панелей та потужних зарядних станцій. Для збереження зв’язку підприємці переходять на оптичний інтернет на кшталт GPON, який може працювати без світла, та комбінують його з національним роумінгом мобільних операторів.
Частина компаній централізує роботу, створюючи енергонезалежні офіси замість підтримки віддалених команд, або коригує логістику й графіки так, щоб зосередити активність у періоди стабільного живлення. Паралельно застосовуються елементарні, але ефективні заходи енергозбереження, шляхом відключення некритичного обладнання та зменшення споживання трафіку, що в сукупності дозволяють бізнесу утримувати мінімальну операційну спроможність, хоча ризик зниження доходів і накопичення збитків у таких умовах залишається високим.
Загалом перебої з електропостачанням для українських компаній дедалі чіткіше закріплюються як постійна змінна, яку бізнес вимушений враховувати одночасно у виробничих процесах, фінансових розрахунках і кадровій політиці, що підтверджують результати опитування, проведеного Європейською Бізнес Асоціацією. Рівень підготовки підприємств виглядає досить високим, оскільки 90% респондентів вже мають резервні джерела живлення або генератори, однак лише 23% з них досягли повної енергетичної автономії, що суттєво обмежує можливість стабільної роботи за тривалих відключень.
Найбільш відчутним наслідком блекаутів стало зростання витрат, адже 61% компаній вказують на збільшення собівартості продукції чи послуг, тоді як 58% змушені коригувати графіки роботи, підлаштовуючи виробничі цикли під наявність електроенергії, а половина бізнесів фіксує скорочення обсягів виробництва або надання послуг разом із вимушеними простоями, про які повідомляють 48% опитаних. У фінансовому вимірі більшість підприємств оцінює вплив відключень на рівні 10–30% додаткових витрат, тоді як лише невелика частина змогла втримати подорожчання в межах 2–5%, що радше свідчить про поодинокі успішні кейси адаптації, ніж про загальну тенденцію.
Наприклад, ситуація, з якою стикається ресторанний бізнес у різних містах, дедалі частіше виходить за межі суто економічних розрахунків і переходить у площину елементарної фізичної витривалості. Це призводить до закриття кафе і ресторанів, які не витримують поєднання відсутності світла, води й опалення з кадровими втратами та падінням відвідуваності, коли люди все частіше залишаються вдома, а сам простір міста наче стискається.
На тлі всіх цих проблем бізнес змушений буквально перевозити базові ресурси вручну, шукати воду, переробляти графіки роботи й миритися з тим, що персонал вибуває з робочого процесу через хвороби або інші обставини, які раніше не були системним ризиком. У таких умовах питання прибутковості відходить на другий план, поступаючись завданню просто втримати заклад «на плаву» без щоденних збитків.
Зі збільшенням тривалості погодинних відключень малий бізнес дедалі сильніше залежать від генераторів, які перетворюються з резервного рішення на постійне джерело енергії. Це означає щоденні витрати на пальне, що вимірюються десятками, а інколи й сотнями літрів, а також технічні й побутові обмеження, що унеможливлюють спроби підтримувати повний спектр послуг у холодний період. Морози лише загострюють цю проблему, руйнуючи звичну систему комфорту, коли замерзає персонал.
У відповідь бізнес поступово переходить до режиму скорочення, вдаючись до звуження меню, коригування цін, перегляду робочих годин та перебудови ланцюгів постачання через втрату звичних контрагентів і проблем з доставкою. Ці зміни є вимушеними кроками адаптації, що дозволяють зменшити навантаження, але не усувають головної вразливості. Тож ресторанний бізнес усе частіше існує не в логіці розвитку чи навіть відновлення, а в режимі тимчасового балансу, де кожен день роботи можливий завдяки складному компромісу між ресурсами, ризиками та межами фізичних можливостей.
Водночас перебої з електропостачанням не призвели до масового зриву контрактів, оскільки лише 9% компаній заявили про такі випадки, що радше вказує на готовність бізнесу брати ризики на себе, ніж на стабільність умов роботи. В запитах до влади підприємці концентруються на інструментах, здатних знизити довгостроковий тиск, серед яких компенсація витрат на резервні джерела енергії, скасування мита та ПДВ на генератори й обладнання, розширення доступу до пільгового кредитування, зокрема в межах програми «5–7–9%», а також запровадження прогнозованих графіків відключень, без яких планування виробництва втрачає сенс.
На цьому тлі локальні збої в роботі торговельних мереж, спричинені аварійними відключеннями або проблемами з генераторами, виглядають не винятком, а логічним наслідком енергетичної невизначеності, у межах якої бізнес вимушений балансувати між інвестиціями в автономність і збереженням рентабельності.
Як бачимо, малий бізнес зберігає працездатність, але діє в кризовій ситуації. Поки великі компанії демонструють відносну стійкість, малий бізнес накопичує втрати, регіональні й галузеві диспропорції поглиблюються, а короткострокові сигнали стабілізації так і не трансформуються у впевнені довгострокові стратегії через зростання невизначеності.
Стійкість без реальної підтримки: чому державна політика не рятує бізнес
Не менш показовим є те, як бізнес оцінює роль держави, бо найчастіше її сприймають як регулятора, на що вказали 45% підприємств, а близько 8% бачать у ній партнера, 3% — союзника, водночас близько чверті респондентів вважають державу перешкодою, а 2% — навіть ворогом. При цьому великі та середні компанії стабільно налаштовані позитивніше, бо у грудні 54% великих і 51% середніх підприємств назвали державу регулятором, і лише 13% великих компаній віднесли її до перешкод. Серед малих підприємств картина протилежна, оскільки лише 28% сприймають державу як регулятора, тоді як 39% вважають її чинником, що ускладнює діяльність.
Така ситуація цілком зрозуміла, адже, коли малому бізнесу в умовах блекаутів пропонують «енергетичну стійкість», варто спочатку чесно відповісти на запитання, а за чий рахунок ця стійкість формується і хто реально несе фінансовий тягар. Поки підприємці власним коштом купують генератори, паливо, акумулятори, перебудовують логістику й платять податки в повному обсязі навіть у дні фактичного простою, держава обмежується деклараціями підтримки, які на практиці виглядають радше як інформаційні кампанії, ніж як системна політика.
Показовим є приклад програми «Енергетична стійкість для бізнесу», гучно анонсованої через Дія. Бізнес разом з міжнародними партнерами. Посадовці обіцяли «основу економіки», «підтримку під час блекаутів», «стійкість», але в реальності отримали 60 підприємств на шість прифронтових і прибережних областей, жорсткі формальні критерії та крайдату, яка минула швидше, ніж більшість бізнесів встигла навіть зібрати документи. На тлі сотень тисяч малих і середніх підприємств це виглядає не як допомога, а як демонстрація присутності держави в темі, але без відчутного впливу на ситуацію в цілому.
Особливий дисонанс створює той факт, що підтримка, яка подається як порятунок, за масштабами не відповідає викликам. Один генератор на 5–6 кВт і зарядна станція — це мінімальний набір виживання, який більшість бізнесів уже давно придбали самостійно, часто в кредит або за рахунок обігових коштів. Держава ж у цей самий час не пропонує ні податкових канікул на період блекаутів, ні компенсацій витрат на паливо, ні гнучких механізмів сплати податків для тих, хто фізично не може працювати через відсутність електроенергії.
Отже, за таких обставин неминуче виникає парадоксальна ситуація, коли бізнесу пропонують бути стійким, але не створюють умов, за яких ця стійкість була б економічно можливою. Формально підприємців називають опорою економіки, але фактично залишають сам на сам із витратами, ризиками та відповідальністю, водночас зберігаючи фіскальний тиск у повному обсязі. Цілком очевидно, що у такому разі будь-яка точкова програма підтримки виглядає не рішенням, а скоріше символічною компенсацією, звісно, недостатньою для того, щоб змінити загальну картину виживання малого бізнесу під час енергетичної кризи.
Коли малий бізнес не може гарантувати стабільну роботу навіть у короткі проміжки часу, регіони втрачають конкурентну перевагу, інвестори обирають більш передбачувані середовища, а українці отримують підвищенні ціни. В такій ситуації зміни в державній політиці підтримки мають бути не «допомогою на папері», а реальною корекцією того, що зараз є основною перешкодою для роботи підприємств.
