Ескалація конфліктів під час мобілізації: суперечливі оцінки органів влади і громадян та їх наслідки
2025 рік в Україні позначився серією гучних інцидентів між цивільними та співробітниками ТЦК, які продемонстрували ще більший рівень напруги в мобілізаційному процесі. Водночас спостерігається різке розходження в оцінках одних і тих самих подій: державні органи заявляють про поодинокі випадки, тоді як громадяни та правозахисники фіксують масові конфліктні ситуації, які іноді мають летальні наслідки. Різниця в інтерпретації одних і тих самих подій формує складну ситуацію, в якій посилюється соціальна напруга і зрив мобілізаційних процесів замість пошуку законних і справедливих рішень.
Оцінка мобілізаційного процесу з боку посадовців
Як повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, у зв’язку з посиленням наступу армії РФ, зараз немає іншого вибору, ніж посилювати обороноздатність та зміцнювати своє військо. Причому ключовою точкою докладання зусиль є «не залізо, а люди». Крім того, з 1 січня 2026 року набирають чинності нові правила мобілізації. У Збройних силах наголошують, що для ефективної протидії ворогу необхідно залучити більше особового складу, тому підходи до мобілізації суттєво посилюватимуться.
Проте останнім часом суспільство все більше демонструє обурення через способи проведення мобілізації та ставлення територіальних центрів комплектування до військовозобов’язаних. У соціальних мережах активно поширюються фото та відео конфліктів між громадянами і ТЦК, що відображає високий рівень напруги та критики на адресу органів, які реалізують мобілізаційні заходи.
Водночас 27 грудня начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони Кирило Буданов заявив, що випадки застосування сили з боку територіальних центрів комплектування мають поодинокий характер. За його словами, такі інциденти становлять менше 1% від загальної кількості ситуацій, пов’язаних з мобілізаційними заходами, які відбуваються по всій країні.
Буданов також наголосив, що переважна більшість процесів мобілізації проходить без конфліктів, однак саме ті випадки, де виникає фізичне протистояння або грубі порушення, отримують непропорційно велику увагу в інформаційному просторі. Він зазначив, що поєднання емоційної тематики та активного поширення окремих відео створює враження масовості явища, хоча за фактичними показниками йдеться про мінімальну частку від загального масиву мобілізаційних контактів між державою та громадянами.
Крім того, керівник ГУР звернув увагу на те, що такий ефект значною мірою зумовлений особливостями сучасного медійного середовища, де резонансні та конфліктні сюжети швидко поширюються і витісняють менш помітну, але значно масштабнішу рутину безконфліктної взаємодії. При цьому він зазначив, що російські медіа демонструють абсолютно інший підхід: у телевізійних сюжетах показують лише бравих військових у чистій формі, часто за участю акторів, і не висвітлюють реальні проблеми та травми. За словами Буданова, дезінформація щодо нібито проблем з мобілізацією в Україні є однією з основних оперативних цілей РФ.
Водночас речник оперативного командування «Захід», полковник Олег Домбровський також вважає, що проведення мобілізації ускладнює потужний потік дезінформації та ворожих наративів, які циркулюють у медіа та соцмережах з 2014 року. Кількість таких повідомлень сягає десятків і сотень тисяч на різних платформах, що створює відчуття «постійної загрози» та підживлює конфліктні ситуації на побутовому рівні. Громадяни, які стикаються з цими повідомленнями, отримують спотворене уявлення про мобілізаційні заходи, що призводить до неприйняття легальних дій військових і зростання напруженості.
При цьому Олег Домбровський наголошує, що основна причина інцидентів під час мобілізації полягає не в «поодиноких невдачах» серед представників ТЦК, а системних проблемах організації мобілізації та комунікації з громадянами. За його словами, складність ситуації полягає не в бійцях ЗСУ, а сприйнятті війни частиною суспільства, яка не хоче воювати.
Друга група чинників, на яку звертає увагу Домбровський, пов’язана з організаційними прогалинами на місцевому рівні. Значна частина відповідальності за оповіщення і забезпечення належних умов перебування військовозобов’язаних лежить на органах місцевого самоврядування, які часто не виконують свої функції в повному обсязі. Як наслідок, основний тягар заходів з мобілізації лягає на плечі військових ТЦК та СП, які одночасно виконують оповіщення, контроль і забезпечення безпеки.
Також влада на місцях повинна забезпечувати військовозобов’язаним гідні умови перебування у тимчасових пунктах збору, включно з ремонтом приміщень, належними ліжками та базовим побутом. Недотримання цих вимог, за його словами, створює підґрунтя для конфліктів і негативного сприйняття мобілізаційних груп. Для того, щоб знизити ризики конфліктів, Домбровський пропонує комплексний підхід: законодавче посилення відповідальності громадян за порушення вимог мобілізації, підтримку мобільних груп оповіщення, розширення контролю правоохоронних органів у складі цих груп і покращення координації між армією та органами місцевого самоврядування. Така інтеграція заходів дозволить не лише підвищити ефективність мобілізації, а й зменшити соціальну напругу в суспільстві.
Отже, Олег Домбровський визнав, що на четвертому році війни всі ці заходи досі залишилися нездійсненними.
Своєю чергою Уповноважена з питань захисту прав військовослужбовців та їхніх сімей Ольга Решетилова звернула увагу на те, що наявні проблеми з призовом громадян не можуть слугувати виправданням для нападів на представників ТЦК. Причому вона охарактеризувала сучасну ситуацію як затяжний соціальний конфлікт, в якому дедалі чіткіше проступає розлом між різними групами суспільства.
За її оцінкою, одна частина громадян воює, підтримує армію та намагається максимально стримувати ворога, тоді як інша спрямовує своє невдоволення на тих представників держави, до яких легше дістатися в повсякденному житті. Така напруга, на її думку, потребує виходу через переосмислення суспільного договору, а не через ескалацію протистояння. Тобто, Решетилова підтвердила, що все ж таки конфлікти з мобілізацією є не поодинокими, при цьому підтримала лише одну сторону цих конфліктів.
На цьому тлі особливо контрастною виглядає позиція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, який публічно заявив, що порушення прав людини з боку працівників ТЦК та СП набули системного і масового характеру. За даними його офісу, упродовж 2024 року скарг щодо порушень, пов’язаних з діяльністю співробітників ТЦК та СП під час мобілізації надійшло понад 3,4 тисячі. Проте в 2025 році скарг стало вдвічі більше, тільки початку 2025 року до кінця жовтня було зафіксовано майже п’ять тисяч звернень.
Лубінець підкреслив, що йдеться не про поодинокі інциденти, а тенденцію, яка фіксується його офісом у різних регіонах країни. Серед найбільш кричущих випадків він назвав застосування фізичного насильства під час затримань на вулицях, у торговельних центрах або поблизу метро, а також повідомлення про навмисне створення дорожньо-транспортних пригод для примусової зупинки велосипедистів і мотоциклістів. Також, за словами Лубінця, незаконні затримання та побиття громадян створюють враження нового небезпечного явища, яке без жорсткої реакції держави може лише поширюватися.
Окремий блок зауважень Омбудсмана стосується порушень права на захист і базових правових гарантій військовозобов’язаних. За його словами, фіксуються ситуації, коли адвокатів не допускають до затриманих осіб, родичі та правозахисники не можуть отримати інформацію про місце перебування громадян, а представників Уповноваженого не допускають для здійснення контролю. Також повідомляється про примусове підписання документів без належного роз’яснення їхнього змісту та правових наслідків, а також про затримання осіб, які мають законні підстави для відстрочки або взагалі не підлягають мобілізації, зокрема студентів, людей з інвалідністю чи тих, хто доглядає за важкохворими родичами.
Позицію Дмитра Лубінця підтримав комісар Ради Європи з прав людини Майкл О’Флаерті, який теж зазначив, що під час мобілізації в Україні зафіксовані Офісом Омбудсмана порушення прав людини набули системного характеру. В меморандумі, опублікованому в 2025 році, він звертає увагу на низку проблем, які потребують негайного вирішення та запровадження ефективного механізму запобігання подібним випадкам.
О’Флаерті посилається на звіти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, де йдеться про випадки побиття мобілізованих, жорстоких арештів, відмову в доступі до адвоката, тримання під вартою без можливості контакту із зовнішнім світом та мобілізацію осіб із інвалідністю. За словами комісара, до нього надходять аналогічні повідомлення про катування та навіть загибель людей під час процедур військового набору.
У меморандумі зазначається, що хоча Україна має законне право організовувати мобілізацію для захисту держави, масштаби повідомлень про порушення викликають занепокоєння. Українська влада повинна не лише розслідувати кожен випадок порушення, а й запровадити незалежний контроль, який забезпечить моніторинг усіх місць, де можуть утримуватися новобранці. Цей механізм включає регулярні перевірки та безпосередню присутність представників правозахисних структур під час процедур набору.
Комісар також наголошує на необхідності навчання всіх офіцерів для того, щоб донести до них принцип нульової толерантності до катувань і жорстокого поводження, а також забезпечити дотримання прав людини у контактах з мобілізованими. О’Флаерті підкреслює, що масштаби проблеми виходять за межі окремих порушень і вимагають системного підходу, а не обмежених рекомендацій лише для військових вербувальників.
Також, крім безпосередніх порушень під час мобілізації, комісар звертає увагу на випадки ймовірного залякування та переслідування окремих категорій громадян, таких як журналісти, юристи, представники громадянського суспільства та політичні діячі, які критикують уряд. Вибіркове застосування військового набору до цих груп створює ризики для свободи слова та нормальної діяльності громадянського суспільства, наголошує О’Флаерті.
Слід зазначити, що, не зважаючи на заперечення посадових осіб, після початку повномасштабної війни та запровадження воєнного стану процес мобілізації супроводжується численними конфліктами та скандалами між військовими з ТЦК і громадянами. Однак представники органів влади, зокрема Міноборони, підкреслюють, що значна частина інформаційної хвилі пов’язана з діями російських інформаційно-психологічних операцій, які мають на меті посіяти недовіру до державних структур. Також, за їхньою оцінкою, більшість зафіксованих скарг не підтверджується. Отже, цей факт та перераховані вище свідчать про те, що в Україні існує дві паралельні реальності, в яких посадовці бачать одне, а громадяни – зовсім інше.
Мобілізація-2025: основні тенденції
Більшість конфліктів між громадянами та співробітниками ТЦК виникає через спроби перевірки документів, яку насправді мають право здійснювати лише органи правопорядку: Національна поліція, Державна прикордонна служба та Національна гвардія. Військові та представники військових частин не наділені законодавчими повноваженнями для проведення подібних перевірок і не можуть брати участь у будь-якому обмеженні прав і свобод громадян.
Вирішення конфліктних ситуацій ускладнюється через те, що співробітники ТЦК не завжди дотримуються вимог щодо використання бодікамер. Міністерство оборони України повідомило, що з 1 вересня всі працівники ТЦК та СП зобов’язані носити бодікамери та здійснювати відеофіксацію під час перевірки документів або вручення повісток. При цьому було наголошено, що в разі порушення правил фіксації передбачена дисциплінарна відповідальність. Міністр оборони Денис Шмигаль зазначив, що нововведення спрямоване на забезпечення прозорості діяльності груп оповіщення та захист прав як військовослужбовців, так і громадян, із якими вони взаємодіють.
Однак у більшості випадків, коли українці звертаються зі скаргами на порушення їхніх прав або агресивні дії з боку ТЦК, доступ до матеріалів відеофіксації або записів з камер не надається. Відеофіксація часто або не проводиться, або технічно не працює у критичні моменти, що унеможливлює об’єктивну перевірку обставин інцидентів. Це створює додаткову недовіру серед громадян і підсилює напруженість у відносинах з мобілізаційними групами. Крім того, така ситуація демонструє, що наявність вимог Міноборони не гарантує ефективного захисту прав громадян, якщо одночасно не забезпечується контроль за їх виконанням.
Тенденцією 2025 року стало і те, що українці стали активно створювати опір працівникам ТЦК, який навіть має фатальні наслідки. Так, з повідомлення поліції стало відомо, що 31 грудня в Харкові 42-річний водій під час перевірки документів здійснив постріл у військовослужбовця ТЦК та СП і втік з місця події. Військовослужбовець не отримав тілесних ушкоджень, а куля лише пошкодила формений одяг. Однак цей випадок набуває додаткового контексту після оприлюднення в соцмережах обставин події. Інцидент розпочався після того, як водій відмовився вийти з автомобіля, і група невідомих осіб (працівники ТЦК не представилися) почала пошкоджувати його транспортний засіб: розбили дзеркала та пом’яли кузов. У спробі уникнути подальшої агресії водій намагався виїхати, але переслідувачі наздогнали його та продовжили завдавати ударів по автомобілю.
За словами поліції, опинившись у ситуації, коли його безпека була під загрозою, водій здійснив один постріл із законно зареєстрованої травматичної зброї, щоб мати можливість залишити місце події, після чого поїхав додому і добровільно здався правоохоронцям.
Випадок в Харкові демонструє, що напади на співробітників ТЦК та СП не стали поодинокими у 2025 році, вони фіксувалися по всій країні. У Львові під час виконання службових обов’язків один з військових отримав ножове поранення, яке виявилося смертельним. У Дніпрі 25 грудня двоє військовослужбовців ТЦК зазнали ножових поранень під час заходів оповіщення, а на Рівненщині 24 грудня напад на представників Сарненського районного ТЦК призвів до поранення одного з військових. Також в Одесі було затримано чоловіка, підозрюваного у нападі з ножем на військовослужбовця ТЦК.
На Львівщині 52-річний мешканець Стрия напав на військовослужбовця РТЦК та СП під час проведення заходів оповіщення. Інцидент стався на вулиці Красівського, коли перехожий, помітивши групу військових, спробував втекти. У момент, коли один зі співробітників наздогнав його, чоловік наніс удар у груди кухонним інструментом, схожим на сокиру-молоток, завдавши травму військовослужбовцю.
3 грудня сталася трагедія у Львові, коли під час перевірки документів 30-річний чоловік використав газовий балончик і завдав ножового поранення військовослужбовцю ТЦК Юрію Бондаренку. Постраждалий, ветеран АТО, отримав критичне ушкодження стегнової артерії і, попри зусилля лікарів, помер у лікарні. Водночас нападник також завдав удару іншому військовому — старшому солдату Василю Малюку. Подія була зафіксована на відеореєстраторах і підтверджує, що конфлікт виник під час виконання службових обов’язків у межах повноважень групи оповіщення.
Тенденції 2025 року свідчать не лише про збільшення кількості таких конфліктів, але їх гостроту. Подібні дії громадян стають як реакцією на мобілізаційні заходи, так і прямим проявом фізичного протистояння. Він має серйозні наслідки і для військових, і для цивільних. Такий розвиток подій підкреслює, що питання мобілізації в 2025 році перетворилося на соціально-напружений феномен, в якому конфлікт між захистом своїх прав та обов’язком виконати мобілізаційні вимоги набирає дедалі більшої гостроти.
Особливий акцент в цій ситуації підкреслює той факт, що українці обурені несправедливою мобілізацією. Багато хто з них розуміє важливість захисту держави від ворога, але бачить, що «мажорів» не мобілізують, тому і теж не бажають воювати. При цьому відомо, що окремі посадові особи ТЦК та СП під час мобілізаційного процесу отримують величезну матеріальну вигоду та фактично стають мільйонерами, при цьому залишаючись поза рамками відповідальності при їх викритті.
Водночас різниця в сприйнятті мобілізаційних процесів між державними органами та громадськістю виявляється надзвичайно глибокою. Вона формує складну ситуацію, в якій все більше посилюється соціальна напруга і зрив мобілізаційних процесів замість пошуку законних і справедливих рішень.
Від здатності держави поєднати необхідність її захисту з дотриманням прав людини, від ефективності розслідувань та притягнення винних до відповідальності, а також від справедливого контролю за мобілізаційним процесом залежатиме, чи вдасться в 2026 році знизити суспільну напругу та запобігти подальшому загостренню конфліктів між представниками ТЦК та СП і громадянами.
