Відносини між Україною та Сполученими Штатами вже тривалий час перебувають у центрі міжнародної уваги, адже від позиції Вашингтона безпосередньо залежить не лише хід війни, розв’язаної Росією, а й майбутня архітектура безпеки в Європі. Зустріч президентів Володимира Зеленського та Дональда Трампа у Вашингтоні стала черговим маркером того, наскільки глибоко готова Америка брати участь у підтримці України, і які реальні межі цієї підтримки. Вона відбулася у критичний момент, коли фронт залишається надзвичайно напруженим, а позиції союзників починають відрізнятися у підходах до того, як має виглядати завершення війни. Зустріч президентів стала логічним продовженням серії їхніх телефонних розмов і попередніх консультацій. Про що вони говорили під час двогодинної розмови? Чи пролунали конкретні домовленості щодо зброї, санкцій і дипломатичних кроків? Чого Україні очікувати після цієї зустрічі та як вона може вплинути на подальші кроки у війні та міжнародних переговорах?
Які теми стали центральними у діалозі між Трампом і Зеленським
Президент України Володимир Зеленський вирушав до Вашингтона з великим оптимізмом щодо зустрічі з Дональдом Трампом, проте вже після прибуття його здивували новини про розмову президента США з Путіним та домовленість про їхню зустріч в Угорщині. Метою переговорів, які відбулися 17 жовтня, було обговорення ситуації на фронті, питань військової допомоги, територіальних вимог Росії, гарантій безпеки для України після завершення бойових дій, а також бачення Києва і Вашингтона щодо подальших кроків у спробах завершити війну дипломатичним шляхом. При цьому ключовим питанням було розширення номенклатури озброєння, яке США постачають Україні, зокрема пріоритетним пунктом були ракети Tomahawk.
Зустріч Зеленського та Трампа тривала понад дві години, що значно превищило запланований таймінг. Вона почалася у символічній атмосфері — не в Овальному кабінеті, як це часто буває під час офіційних самітів, а у форматі спільного обіду з коротким брифінгом для журналістів. Такий формат вже натякав на більш неформальний тон, але водночас обмежував можливість глибоких публічних заяв. Однак головне не в деталях етикету, а суті переговорів.
Важливим є те, що ця зустріч відбулася після низки попередніх телефонних розмов, а також переговорів американського лідера з Володимиром Путіним, що додало переговорам особливого контексту. Трамп приймав Зеленського вже маючи уявлення про позицію Кремля і демонстрував намір грати роль посередника, а не учасника конфлікту.
У традиційному для себе стилі Трамп не втримався від жартівливого коментаря про зовнішність Зеленського, відсилаючи до відомого епізоду кількарічної давнини. Проте далі він перейшов до серйозного меседжу: США не хочуть ескалації і виступають за припинення вогню по нинішній лінії фронту. Його формула звучала максимально просто: «вони повинні зупинитися там, де перебувають, кожен нехай оголосить перемогу, а історія вже розсудить». Зеленський у відповідь визнав, що територіальне питання є найбільш проблемним, але водночас погодився з необхідністю зупинки бойових дій, аби почати діалог про мир.
Це було продемонстровано словами: «Трамп правий, треба зупинитися там, де ми є, а потім почати говорити про мир». Така заява створює простір для дипломатії, але разом з тим залишає невизначеність щодо майбутнього статусу окупованих територій, адже Росія й далі вимагає їхньої передачі ще до оголошення перемир’я.
За даними західних ЗМІ, під час нещодавньої зустрічі на Алясці Путін висловив готовність знизити планку і зосередитися лише на Донеччині та Луганщині, однак навіть це означає фактичне закріплення втрати Україною значної частини своїх земель. Зеленський, утримавшись від прямих коментарів, фактично переклав відповідальність за пояснення деталей на американську сторону, що виглядало як сигнал про відсутність прориву.
Президент України підкреслив, що для України першочерговим є припинення вогню, тоді як Росія вимагає поступок ще до того, як замовкнуть гармати. У цьому розходженні й криється головна загроза: будь-які переговори за умов, коли позиції сторін настільки різняться, можуть перетворитися на процес без реального результату. Проте Трамп, який закликає «зупинитися там, де стоять війська», фактично схиляється до сценарію заморожування конфлікту, що небезпечно для України, адже означає легалізацію лінії фронту як де-факто нового кордону.
Важливим аспектом зустрічі Трампа і Зеленського стали питання військової допомоги. Президент України заявив журналістам, що піднімав тему постачання ракет Tomahawk, проте відповів на їх запитання максимально стримано: «це зброя США, питайте у них». Він кілька разів підкреслив, що рішення ще не ухвалене, а домовленість про «мовчання» щодо цього питання свідчить, що Білий дім не хоче ані підтверджувати, ані спростовувати чутки про можливі поставки. Аналогічна невизначеність простежувалася і стосовно систем протиповітряної оборони, ракетного озброєння та гарантій безпеки. Зеленський назвав їх ключовими темами, але конкретних домовленостей не озвучив, що дає підстави вважати: жодних нових пакетів рішень погоджено не було.
«Ми говорили про далекобійну зброю, але ми вирішили, що ми не будемо говорити про це публічно. США не хочуть ескалації, тому ми вирішили, що обійдемося без відповідей на це», – зазначив Президент України.
Журналіст на брифінгу запитав Зеленського: «Після цієї зустрічі ви більш-менш оптимістичні щодо поставок Tomahawk?», на що президент відповів: «Я реалістичний».
Натомість Трамп зробив наголос на своєму баченні війни. Його слова про те, що він не хоче «чужої війни» та не допустить ескалації, сприймаються як чіткий сигнал про те, що адміністрація США націлена уникати будь-яких дій, які можуть втягнути країну у пряме протистояння з Росією. При цьому аргумент про загрозу ядерної війни, який неодноразово лунає з боку Москви у разі появи на українському фронті далекобійної зброї, був використаний Трампом як ключове виправдання для утримання від рішучих кроків. Такий підхід вже зараз викликає занепокоєння в Києві, адже без постійного нарощування військової допомоги стратегія «війни на виснаження» може зіграти на користь Москви.
У ширшій перспективі видно, що американська стратегія еволюціонує в бік мінімізації ризиків для себе, навіть якщо це означає зменшення тиску на Росію. Для Києва це вкрай складний сценарій, бо відсутність нових санкцій, відтермінування рішень щодо сучасного озброєння і перспектива «зупинки на місці» створюють ризик втрати переговорної ініціативи. Однак західні союзники України очікували, що Вашингтон повернеться до жорсткої лінії, але на практиці виявилося, що Білий дім дедалі більше схиляється до інерційної політики — допомагати у межах допустимого, не переходячи «червоних ліній».
Підсумки зустрічі і наслідки для України
За підсумками зустрічі Володимир Зеленський заявив:
«Більше двох годин предметної розмови з Президентом США Дональдом Трампом, яка може реально наблизити завершення цієї війни. Обговорили всі ключові питання: наші позиції на полі бою, далекобійність та ППО і, звичайно, дипломатичні перспективи».
Проте головним підсумком переговорів між Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом стала відсутність рішення щодо передачі Україні крилатих ракет Tomahawk, про що напередодні обіцяв Трамп. Саме це питання вважалося ключовим і символічним маркером готовності Сполучених Штатів до рішучих кроків у підтримці Києва, адже йшлося не лише про додаткове озброєння, а про вихід на якісно новий рівень допомоги, здатний суттєво змінити перебіг війни.
Відмова від постачання таких систем означає, що Вашингтон і Москва, підійшовши до межі різкої ескалації з непередбачуваними наслідками, воліли від цієї межі відступити. Для України це стало підтвердженням того, що США на даному етапі не готові брати на себе ризики прямого конфлікту з Кремлем, навіть якщо йдеться про оборону європейського союзника.
З усіх інших питань (постачання системи ППО та ракет до них, гарантії безпеки, нові санкції проти Росії) Зеленський також нічого по суті не сказав, з чого можна дійти невтішного висновку, що й з них особливих зрушень під час зустрічі було.
Якщо розглядати візит Зеленського до Вашингтона в координатах очікувань, то він мав три рівні завдань. Максимальною метою була домовленість про Tomahawk і потенційно про інші далекобійні системи, середнім рівнем — гарантії збереження масштабної допомоги в нинішньому форматі, мінімумом — посилення тиску на Росію через нові санкції та економічні обмеження. Виходячи з офіційних заяв, жодна з цих задач не була виконана.
Отже, постає закономірне питання: чому довгоочікувана двогодинна розмова президентів завершилася лише загальними фразами про мир і припинення вогню без конкретних рішень? Відповідь на нього криється не лише у двосторонніх відносинах, а й у глобальному контексті, в якому опинилися США, ЄС, Росія і сама Україна.
Важливим фактором стало втручання Москви. Напередодні зустрічі Трамп поспілкувався з Путіним і поспішив повідомити у соцмережах про «дуже продуктивну розмову». Він написав, що російський лідер привітав його з досягненням домовленостей на Близькому Сході та висловив готовність обговорити завершення війни в Україні. Було оголошено, що радники на чолі з держсекретарем США Марко Рубіо проведуть попередні консультації, а особиста зустріч із Путіним відбудеться найближчим часом у Будапешті.
Сам факт вибору Угорщини як майданчика став холодним душем для ЄС, адже ця країна перебуває у конфлікті з європейськими інституціями, але водночас виявилася центром переговорів між Вашингтоном і Москвою. Для ЄС це виглядає як «приниження», для Орбана — велика дипломатична перемога, а для України — сигнал, що розмова про мир може відбуватися без її безпосередньої участі.
Таке зміщення акцентів означає, що Україна опинилася в ситуації, коли за її спиною можуть обговорювати сценарії припинення війни. Трамп відкрито заявив, що «Зеленський і Путін повинні зупинитися там, де знаходяться», чим фактично запропонував варіант замороження конфлікту. Для України це неприйнятно, адже мова йде про закріплення російських завоювань на Донбасі й у частині інших регіонів.
У цьому контексті стає зрозуміло, що українська стратегія, яка розраховувала на посилення американської військової підтримки, опинилася під загрозою. США дедалі чіткіше сигналізують, що готові допомагати Києву, але лише в межах, які не провокують Кремль на радикальні кроки. Це означає, що нові пакети допомоги, якщо й будуть, то в кращому випадку зберігатимуть нинішній рівень, без проривів на кшталт далекобійних ракет. Україна вже отримала Javelin, HIMARS, Patriot, танки та літаки, але наступним кроком мало стати озброєння, здатне завдавати ударів по глибокому тилу Росії. Відсутність цього рішення ставить під сумнів можливість України змінити хід війни у найближчій перспективі.
Прогнози з цього приводу виглядають тривожно – якщо США збережуть політику «допомога без ескалації», війна дедалі більше набуватиме характеру протистояння на виснаження. У такій ситуації ресурсна перевага Росії з часом може зіграти свою роль, і Київ ризикує поступово втратити переговорні позиції. І хоча Трамп та його команда говорять про створення «фонду перемоги для України», який нібито фінансуватиметься за рахунок нових тарифів проти Китаю, наразі це лише політична декларація, а не реальний механізм. Водночас Європа, відсунута від процесу майбутніх переговорів, може виявитися менш мотивованою підтримувати Україну в попередніх масштабах.
Таким чином, для України головним підсумком зустрічі президентів Трампа і Зеленського є те, що вона не стала проривом у питанні щодо закінчення війни, а залишається лише фіксація наміру сторін продовжувати діалог. При цьому сподівання на швидке посилення допомоги від США не виправдалося, вони залишаться партнером України, але у форматі, який виключає рішучі ескалаційні кроки. Нашій країні доведеться готуватися до довготривалого сценарію, в якому США будуть продовжувати свої обіцянки, а також намагатися балансувати між тиском на Москву і запобіганням прямої конфронтації з нею.
