Надання статусу учасника бойових дій працівникам ТЦК та кабінетним посадовцям дедалі частіше викликає обґрунтоване обурення суспільства через очевидний дисбаланс між реальними ризиками на передовій та службою в тилу. Поки бійці з передової місяцями долають бюрократичні перешкоди для підтвердження свого поранення, адміністративний апарат отримує преференції, ветеранські пільги та державні гарантії за спрощеною процедурою, виконуючи посадові обов’язки в безпечних умовах. Таке зрівняння не лише створює надмірне фінансове навантаження на систему соціального захисту, але й руйнує базовий принцип інституційної справедливості, знецінюючи саму суть статусу учасника бойових дій.
Тиловий героїзм: як псевдоветерани отримують статус УБД
Червневі засідання Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради підтверджують гірку істину: кадрові скандали довкола ТЦК та СП все більше набувають системної гостроти. Поки фронт тримається на надзусиллях, у тилових кабінетах виросла ціла генерація посадовців, які навчилися конвертувати паперові розпорядження в престижні державні статуси. Останні перевірки ТСК на Буковині продемонстрували масштаб кризи, яка виходить далеко за межі окремого регіону.
Різке падіння мобілізаційних показників у Чернівецькій області, де виконання планів обвалилося нижче позначки 30%, змусило комісію провести радикальне оновлення керівного складу обласного та районних військкоматів. Офіційне усунення колишніх очільників через невиконання завдань відкрило скриньку Пандори, коли нові керівники почали давати свідчення. З’ясувалося, що значна частина працівників Чернівецьких ТЦК має посвідчення учасників бойових дій.
Понад 80% особового складу груп оповіщення (тих, хто безпосередньо працює на вулицях і вручає повістки) на Буковині є учасниками бойових дій, які отримали поранення або переведені з бойових частин за станом здоров’я. При цьому показники по окремих ТЦК Чернівецької області (частка УБД серед працівників груп оповіщення) виглядають наступним чином: обласний ТЦК та СП — 81%, Чернівецький міський ТЦК — 82% Чернівецький районний ТЦК — 81%, Вижницький районний ТЦК — 85%, Дністровський районний ТЦК — 82%.
Проте обставини отримання новим керівництвом Чернівецького ТЦК статусу УБД викликали у комісії серйозні запитання, бо вони не мають досвіду ведення бойових дій з моменту початку повномасштабної війни. Дехто чесно заробив цей статус у минулі роки, наприклад, під час АТО або участі в операціях з розмінування ще у 2006 році. Проте інша частина посадовців оформила документи безпосередньо під час роботи в ТЦК, не маючи жодного стосунку до реальних зіткнень на передовій після початку повномасштабного вторгнення.
Ця ситуація повторює перевірку, здійснену в 2024 році, коли з’ясувалося, що більше 80% працівників Чернівецьких центрів комплектування, які займаються сповіщенням громадян, пройшли фронт і є учасниками бойових дій. Насправді виявилася, що це було зроблено для того, щоб загасити хвилю суспільного обурення. Люди були вкрай невдоволені, тим, що працівники ТЦК (кадрові офіцери) не воюють, а лише відправляють на передову цивільних. Тому керівництво запровадило специфічну практику – органам комплектування спускали неофіційні рознарядки, згідно з якими працівників ТЦК почали по черзі відправляти в зону бойових дій на вкрай короткі терміни для отримання статусу УБД. Зробити це вдається завдяки недосконалій нормативній базі, яка дозволяє зараховувати перебування у визначених зонах або виконання суто адміністративних «спеціальних завдань» як повноцінну участь у війні.
Ситуація на Буковині не є унікальною, оскільки аналогічні прецеденти фіксуються в багатьох інших областях. В Одесі масштабна перевірка та розслідування гучних інцидентів із застосуванням сили під час вуличних затримань виявили, що керівники та ключові посадовці одеських військкоматів володіли посвідченнями УБД, оформленими через короткострокові поїздки до прифронтових штабів.
Тернопільщина відзначилася подібним сценарієм, коли в січні 2026 року спалахнув гучний скандал довкола працівників ТЦК, серед яких фігурував колишній поліцейський Дячук. Ці особи застосовували жорсткі методи та фізичну силу проти цивільного населення, виступаючи нібито від імені загартованих боями ветеранів. Розслідування швидко зняло з них маски, підтвердивши повну відсутність особистого фронтового досвіду, а внутрішній розподіл нагород та пільг у відомстві викликав серйозні підозри у перевіряючих органів.
На Волині, в місті Нововолинську, конфлікт набув ще більш парадоксального і гострого характеру. Представники ТЦК застосували сльозогінний газ проти цивільних осіб, серед яких опинилися справжні ветерани війни. Коли громадськість та ТСК почали розбиратися в ситуації, з’ясувалося, що військкоми ретельно ховали свої обличчя під балаклавами саме для того, щоб приховати відсутність бойового минулого. Це спровокувало глибокий розкол і взаємну ворожнечу між справжніми фронтовиками та представниками тилового комісаріату.
Проте епідемія фіктивних статусів поширилася далеко за межі системи Міністерства оборони, уразивши інші впливові державні інституції. Аудити силових та фінансових структур виявляють аналогічні схеми серед співробітників Бюро економічної безпеки, податківців, прокурорів та поліцейських. Всі вони навчилися виписувати собі відомчі накази про перебування в так званих «зонах забезпечення». Посадовці митниці організовували службові відрядження до деокупованих регіонів на два-три дні — наприклад, до Куп’янська чи Херсона — під приводом налагодження роботи філій, після чого отримували статус УБД. Офіційні перевірки Міністерства фінансів підтверджують сотні таких випадків, доводячи, що «паперове ветеранство» найчастіше фіксується не у рядових працівників, а керівної ланки.
Офіційна загальнонаціональна статистика з детальною розбивкою по конкретних регіонах наразі не публікується у відкритому доступі з міркувань безпеки. Проте інформація, яка надходить від правоохоронних органів, чітко вказує на географічні осередки цієї проблеми. Найбільша кількість злочинних схем з фальсифікації статусу учасника бойових дій та незаконного отримання значних соціальних виплат фіксується у Київській області разом з столицею, а також у Дніпропетровській та Львівській областях.
Ця хвороба має глибоке коріння і розпочалася задовго до повномасштабного вторгнення РФ на територію України. Ще з 2014 року співробітники міліції, згодом поліції, прокуратури та інших відомств практикували короткочасні виїзди на безпечну відстань від лінії фронту, щоб отримати посвідчення нарівні з тими, хто місяцями виживав під артилерійськими обстрілами та штурмував посадки. Сьогодні документ учасника бойових дій мають і ті, хто пройшов крізь пекло Бахмута, Авдіївки, Куп’янська чи Вовчанська, і ті, хто бачить вибухи виключно в новинних стрічках.
Для суспільства ця ситуація є відвертою зневагою до справжніх воїнів, які захищають країну на нулі. Статус УБД не зводиться до безкоштовного проїзду чи пільг на оплату за комунальні послуги, він є визнанням пролитої крові, болю, втрати здоров’я та тривалого перебування на межі життя і смерті. Служба в тилу має свою цінність, але змішувати роботу в кабінеті з перебуванням під вогнем у траншеях є неприпустимим кроком.
Останнім часом стало тенденцією, коли посадовці свої короткі поїздки на передову перетворюють у патріотичні фотосесії для створення іміджу справжнього захисника. Причини цього явища є цілком прагматичними, бо форма сьогодні стала найкращою соціальною індульгенцією, яка дозволяє бізнесменам і політикам ховати за камуфляжем дорогі автомобілі, ресторанне життя та успішне ухилення від справжньої мобілізації. Крім того, багато хто дивиться в майбутнє, розуміючи, що головним політичним капіталом після завершення бойових дій стане військовий квиток. Люди, які фотографуються в бронежилетах за сто кілометрів від передової, просто бронюють собі місця в майбутніх виборчих списках.
Такий «політичний туризм» викликає шалене обурення у ветеранському середовищі та серед громадян. Реальні фронтовики реагують на таких діячів з великим презирством, використовуючи чіткі терміни на зразок «селфі-війська», «диванні війська», «ТікТок-воїни» або «УБДшники з Житомира». Суспільство зараз сильно радикалізоване, і демонструвати фальшивий героїзм у таких псевдовійськових вийде лише перед абсолютно неінформованою аудиторією. Справжні ветерани миттєво визначають правду за номерами частин, шевронами, локаціями та датами. Ветеранська спільнота вже зараз обіцяє провести безкомпромісний аудит всіх виданих документів, щоб державна підтримка дісталася виключно тим, хто дійсно ризикував життям на передовій. Ця кадрово-етична дволикість є серйозним викликом для країни, і боротьба за очищення статусу справжнього захисника лише загострюватиметься.
Як ветерани реагують і що запроваджується для очищення системи видачі статусів УБД
Авторитетні бойові командири відкрито наголошують на тому, що після завершення бойових дій в Україні буде сформовано безкомпромісний та потужний інститут репутації. Жодні майстерно зроблені фотографії в новеньких бронежилетах чи чистому камуфляжі не допоможуть амбітним політикам або впливовим бізнесменам пройти сувору перевірку перед обличчям справжньої ветеранської спільноти. Обман у цій сфері викривається надзвичайно швидко, адже у військових колах діє правило двох рукостискань, де всі знають один одного через спільних знайомих, побратимів чи спільні сектори оборони. З’ясувати реальний бойовий шлях конкретної особи, її справжні координати під час служби та участь у зіткненнях є питанням кількох хвилин розмови між фронтовиками.
Процес очищення державної системи від псевдоветеранів та кабінетних героїв набирає обертів вже сьогодні, трансформуючись в конкретні юридичні та технологічні кроки. Командири бойових бригад і авторитетні ветеранські платформи наполегливо вимагають проведення глобального аудиту раніше виданих посвідчень. Проте реалізувати такий задум на практиці буде надзвичайно складно, оскільки з бюрократичної точки зору папери тиловиків оформлені цілком законно, підкріплені реальними підписами, печатками та відомчими розпорядженнями.
Водночас зараз приходить масштабна цифровізація, за якої масиви даних активно переводяться в електронний вигляд через державні системи «Оберіг» та «Резерв+». Інтеграція цих баз даних дозволить контролюючим органам автоматично зіставляти геолокаційні мітки, офіційні накази про переміщення військових частин, бойові розпорядження та реальні щоденні рапорти про виконання завдань.
Починаючи з 2025–2026 років Міністерство оборони повністю перевело процес розгляду та видачі документів на електронні рейки, що суттєво звузило простір для маніпуляцій. Протягом 2025 року з 250 тисяч виданих статусів майже половина була присвоєна бійцям в автоматичному режимі завдяки наявності цифрових бойових наказів у реєстрах. Така реформа максимально ускладнює ручне, кулуарне оформлення фіктивних відряджень для тилових службовців, адже система тепер вимагає залізобетонної та чіткої прив’язки до Єдиної системи управління.
У 2026 році перевірки законності видачі документів стали ще суворішими. Якщо спеціалізована комісія під час верифікації виявляє факт надання завідомо недостовірних даних про участь у боях, статус УБД анулюється без зволікань, а всі зібрані матеріали негайно передаються до Державного бюро розслідувань.
Крім того, в Україні на законодавчому рівні діє легальний механізм позбавлення статусу УБД. Цей суворий порядок детально регулюється Постановою Кабінету Міністрів України №203 з усіма відповідними змінами, а також профільним Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Після війни планується створення спеціальних експертних комісій з обов’язковим залученням фахівців, які прискіпливо перевірятимуть обґрунтованість видачі посвідчень всім категоріям «політичних» та «бізнес»-добровольців.
Якщо суспільство і держава не зможуть остаточно верифікувати та вирішити питання чесного отримання статусу УБД, ця глибока несправедливість перетвориться на небезпечне явище майбутнього розколу між людьми, які пройшли крізь фронтове пекло, і тими, хто отримав аналогічні привілеї, не ризикуючи абсолютно нічим. Подібна подвійність стандартів стає величезним викликом для України, а боротьба за встановлення справедливості у питанні визначення справжнього захисника загостриться відразу після завершення бойових дій. За жодних обставин не можна допустити, щоб висока нагорода за пережитий жах на війні перетворилася на звичайний документ, який можна цинічно отримати через корупційну схему, за знайомством або завдяки високій посаді.
Слід зазначити, що знецінення статусу учасника бойових дій не є виключно бюрократичною проблемою. Поки тилові посадовці безперешкодно оформлюють собі ветеранські документи, вони абсолютно незаконно отримують з державного бюджету щомісячні доплати, надбавки до пенсій, а також одноразові грошові виплати. Проте головний вимір цієї проблеми полягає у відвертій зраді пам’яті загиблих героїв та приниженні живих воїнів, які залишили своє здоров’я в окопах.
Практика незаслуженого отримання статусу учасника бойових дій тиловими посадовцями та працівниками ТЦК закладає міну уповільненої дії під всю систему державної безпеки. Зрівнюючи смертельний ризик на передовій з паперовою роботою в безпечному кабінеті, держава власноруч знецінює поняття бойового досвіду і створює штучну касту «ветеранів», які після війни претендуватимуть на преференції та обмежені ресурси країни нарівні з тими, хто пройшов всі жахи війни і втратив на фронті своє здоров’я. Тому влада зобов’язана зупинити цю кулуарну приватизацію чужого подвигу, повернувши справедливість і повагу до наших справжніх захисників.
