“Хто тут справжній переможець?” – це запитання прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, опубліковане на платформі X, швидко розійшлося європейськими політичними колами. Воно прозвучало в момент, коли світові ціни на нафту стрімко зростають через війну на Близькому Сході, а у Вашингтоні одночасно починають обговорювати можливість пом’якшення санкцій проти російського експорту.
“Війна на Близькому Сході триває, хаос поширюється. Ціни на нафту зростають. Вашингтон може скасувати санкції на російську нафту. Хто тут справжній переможець?” – написав Туск.
Його пост з’явився після інтерв’ю міністра фінансів США Скотта Бессента телеканалу Fox Business, у якому той допустив нові винятки із санкційного режиму для російської нафти, щоб зменшити тимчасовий дефіцит на світовому ринку.
Бессент пояснив, що у світових водах можуть перебувати сотні мільйонів барелів російської нафти, яка потрапила під санкційні обмеження. Дозвіл на її продаж, за його словами, здатен швидко збільшити пропозицію і послабити тиск на ціни. Частковий крок у цьому напрямку вже зроблено: Вашингтон дозволив індійським нафтопереробним заводам приймати російські барелі, які опинилися в морі через санкційний режим.
Нафта вже реагує на війну. Від початку ескалації на Близькому Сході ціни зросли приблизно на 40%, а еталонний сорт Brent перевищив позначку 90 доларів за барель. Для світової економіки це означає новий інфляційний ризик, для енергетичних ринків – загрозу дефіциту, а для політики – складну дилему між санкціями і стабільністю глобальних поставок.
Саме в цьому трикутнику – війна, енергія і санкції – і формується нова фаза світової нафтової кризи.
Крихка рівновага світової економіки
Аналітики Goldman Sachs попереджають, що навіть короткострокове зростання цін на нафту до рівня близько 100 доларів за барель здатне змінити макроекономічний баланс. За їхніми оцінками, такий шок може уповільнити глобальне економічне зростання приблизно на 0,4 процентного пункту та підштовхнути світову інфляцію майже на 0,7 пункту. Навіть базовий сценарій, що є значно м’якшим, передбачає додатковий інфляційний тиск і певне уповільнення глобального ВВП.
Механізм добре знайомий економістам. Дорожча енергія швидко передається у виробничі витрати, транспортні тарифи та ціни на продукти. Для домогосподарств це означає скорочення реальних доходів, для бізнесу – зростання витрат і невизначеність щодо інвестицій.
Голова Міжнародного валютного фонду Крісталіна Георгієва говорить про випробування стійкості глобальної економіки. Світ, за її словами, зумів зберегти темпи зростання на рівні близько 3,3% попри пандемію, війну в Україні та фінансові потрясіння. Але новий енергетичний шок може знову змінити баланс. За оцінками МВФ, навіть 10-відсоткове зростання цін на енергоносії протягом року здатне додати близько 0,4 процентного пункту до глобальної інфляції і знизити економічне зростання на 0,1–0,2%. Особливо вразливими залишаються країни-імпортери енергії та економіки з високим боргом.
Ормузька протока як нерв світової енергетики
Причина нинішнього шоку лежить у географії. Через Ормузьку протоку у звичайний час проходить близько п’ятої частини світових поставок нафти. Коли рух суден у цьому вузькому коридорі фактично зупинився, енергетичний ринок отримав сценарій, який десятиліттями вважався найгіршим.
Танкерні перевезення різко скоротилися, а резервуари для зберігання нафти в регіоні почали швидко заповнюватися. Якщо блокування триватиме довше, виробники змушені будуть скорочувати видобуток, що ще більше посилить дефіцит. Перші ознаки цього вже з’явилися: Ірак зменшує обсяги виробництва, а Катар тимчасово зупинив частину видобутку скрапленого природного газу після атак на енергетичні об’єкти.
Міністр енергетики Катару Саад аль-Каабі попереджає, що навіть у разі негайного припинення бойових дій повернення до довоєнного рівня виробництва може зайняти тижні або місяці. Якщо ж війна затягнеться, її наслідки поширяться далеко за межі енергетичного сектору: зростання цін на паливо спричинить перебої у виробничих ланцюгах і підвищить витрати для промисловості по всьому світу.
Поки що ринок нафти лише починає усвідомлювати масштаб проблеми. Ціни на Brent уже перевищували 90 доларів за барель, а деякі трейдери прогнозують швидкий перехід до рівня 100 доларів. При цьому окремі сегменти енергетичного ринку реагують значно швидше: ціни на дизель за тиждень зросли більш ніж на 50%, а авіаційне паливо в окремих регіонах перевищило 200 доларів за барель.
Політичний фактор: рішення Вашингтона
На цьому тлі Вашингтон змушений балансувати між геополітикою і цінами на енергію. Адміністрація Дональда Трампа вже зробила крок, який кілька місяців тому виглядав би майже неможливим: частково пом’якшила санкційний режим щодо російської нафти.
Міністерство фінансів США видало тимчасову 30-денну ліцензію, яка дозволяє індійським нафтопереробним заводам купувати російську нафту, що вже перебуває в морі. Рішення пояснюється прагненням стабілізувати ринок і не допустити різкого дефіциту після перебоїв у Перській затоці.
За словами міністра фінансів Скотта Бессента, у світі зараз можуть перебувати «сотні мільйонів барелів санкціонованої нафти», і їхній вихід на ринок здатний тимчасово збільшити пропозицію. Він також не виключив подальшого пом’якшення обмежень.
Формально йдеться про короткостроковий виняток, який стосується лише нафти, що вже перебуває у транспортуванні, і має діяти приблизно до початку квітня. Вашингтон підкреслює, що цей крок не має принести значних фінансових вигод Росії.
Однак сам факт такого рішення показує, наскільки сильно енергетична криза змінює політичні пріоритети. Вона починає швидко переважати санкційну логіку.
Європейський вимір
Для Європи нова нафтова криза означає повернення до ризиків, які континент намагався подолати після російського вторгнення в Україну. Європейська економіка вже пережила болісний період енергетичної перебудови – відмову від російського газу, зростання цін на електроенергію та масштабні субсидії для бізнесу і населення.
Новий енергетичний шок може знову підштовхнути інфляцію і змусити центральні банки відкласти зниження процентних ставок. Для промисловості – особливо хімічної, металургійної та транспортної – це означає новий виток витрат.
Європейський газовий ринок уже реагує на події в Перській затоці: ціни на газ за короткий час зросли майже на дві третини. Причина зрозуміла, адже Катар забезпечує приблизно п’яту частину світового виробництва скрапленого природного газу, і будь-які перебої в його роботі миттєво впливають на глобальний баланс.
Український контекст
Для України наслідки цієї кризи мають кілька вимірів.
По-перше, дорожча нафта автоматично означає зростання цін на пальне. Навіть якщо фізичних перебоїв з постачанням не буде, імпортні ціни формуються на глобальному ринку. Це означає додатковий інфляційний тиск і для споживачів, і для бізнесу.
По-друге, зростає навантаження на державні фінанси. Вища ціна енергії збільшує витрати на транспорт, логістику та військову економіку, що в умовах війни має особливе значення.
По-третє, політичні наслідки можуть виявитися не менш важливими за економічні. Якщо часткове послаблення санкцій щодо російської нафти стане ширшою тенденцією, Москва може отримати додатковий простір для маневру на світових ринках.
Російський фактор: нафта, санкції і “тіньовий флот”
Для Москви нова енергетична турбулентність створює ситуацію, у якій економіка і геополітика знову починають працювати на її користь. Російський бюджет значною мірою залежить від доходів від експорту нафти. Кожен різкий стрибок світових цін автоматично підвищує доходи держави навіть за умов санкцій і цінових обмежень.
Після 2022 року російський нафтовий сектор адаптувався до санкційної реальності. Москва створила розгалужену систему альтернативної логістики, так званий “тіньовий флот”. Йдеться про сотні танкерів, які працюють поза західною системою страхування, часто змінюють прапори, вимикають транспондери або перевантажують нафту з судна на судно у відкритому морі. Саме ця інфраструктура дозволила Росії зберегти значну частину експорту навіть після запровадження цінової стелі G7.
Енергетична криза лише посилює ефективність цієї схеми. Коли на ринку виникає дефіцит, покупці менш охоче дотримуються політичних обмежень. Для багатьох імпортерів головним стає доступ до фізичних барелів. Саме тому російська нафта продовжує активно надходити до Індії, Китаю та інших азіатських економік, які стали ключовими клієнтами після втрати європейського ринку.
Дискусія у Вашингтоні щодо тимчасового послаблення санкцій лише посилює цю тенденцію. Намір дозволити продаж частини російської нафти, що вже перебуває у морі, має прагматичну мету – швидко збільшити пропозицію на ринку. Проте для Москви це також сигнал, що енергетична криза здатна розмити санкційний режим, який формувався протягом останніх років.
Існує й ширший ефект. Чим вищі світові ціни, тим менше значення має дисконт, з яким продається російська нафта. Навіть із суттєвою знижкою відносно Brent її експорт залишається прибутковим, а бюджетні доходи – стабільними.
У цій логіці нова нафтова криза створює парадоксальну ситуацію. Війна на Близькому Сході, яка безпосередньо не пов’язана з російсько-українським конфліктом, може опосередковано полегшити фінансовий тиск на російську економіку. Саме тому питання Дональда Туска про те, хто зрештою виграє від нинішньої турбулентності на енергетичних ринках, звучить у європейських столицях дедалі частіше.
Паскаль Ламі: “Є лише одна країна, яка нині справді контролює ситуацію – Ізраїль”
Колишній єврокомісар з питань торгівлі та ексгенеральний директор Світової організації торгівлі Паскаль Ламі вважає, що нинішня ситуація на Близькому Сході залишається надзвичайно невизначеною — і саме ця невизначеність є головним фактором ризику для світової економіки.
За його словами, сьогодні майже ніхто не може впевнено прогнозувати розвиток подій.
“Як і багато людей на цій планеті, я відверто скажу: я не знаю, що буде далі. І сама ця відповідь уже тривожна, адже й ситуація надзвичайно тривожна“, – зазначає Ламі.
На його думку, Європа фактично не контролює перебіг подій. Навіть вплив Сполучених Штатів обмежений.
“Є лише одна країна, яка нині справді контролює ситуацію. Це Ізраїль – єдина держава, що веде бойові дії та має чітку мету. Ізраїль намагається скористатися цією нагодою, щоб послабити або усунути регіональні загрози – з боку Ірану, “Хезболи” чи інших сил у регіоні”.
Саме тому тривалість конфлікту залишається ключовою змінною для глобальної економіки.
Як пояснює Ламі, коротка війна означатиме передусім короткочасний енергетичний шок: різке зростання цін на нафту та газ і підвищення страхових премій на морських маршрутах. Однак затяжний конфлікт може мати значно глибші наслідки.
“Якщо війна триватиме довше, нафтовий і газовий шок може серйозно вплинути на світову економіку. Типовими наслідками стануть уповільнення економічного зростання та посилення інфляції”.
При цьому, на думку Ламі, найбільш безпосередній економічний ефект конфлікту може відчути не Україна, а Росія.
З одного боку, ослаблення Ірану означало б втрату важливого союзника для Москви. Подібні процеси вже відбувалися раніше, зокрема у випадку Сирії.
З іншого боку, зростання світових цін на нафту може частково компенсувати для Кремля економічні труднощі, спричинені війною.
“Якщо ціни на нафту зростуть, частина російського експорту продаватиметься дорожче, що підтримає російську економіку, яка й так перебуває у складному становищі після кількох років війни“, – пояснює він.
Щодо України, то ключовим фактором її економічного майбутнього, на переконання Ламі, залишається питання міжнародної підтримки.
“Коли інвестори оцінюють перспективи України, вони передусім дивляться на одне: чи буде збережена підтримка Європи та США. Якщо так – тоді з’являється перспектива відновлення країни і масштабного плану реконструкції”.
Водночас затягування війни неминуче формуватиме більш обережну позицію інвесторів.
Попри це, Ламі переконаний, що підтримка України в Європі залишатиметься стабільною.
“Ми, європейці, розуміємо, що Україна бореться і за нас. Тому громадська думка в Європі досить твердо підтримує допомогу Україні”.
Натомість більше невизначеності, на його думку, існує щодо політики Сполучених Штатів.
“Впевненість у позиції США сьогодні менша через інколи непослідовну риторику Дональда Трампа. І це може стати проблемою як для України, так і для Європи”.
Навіть у разі скорочення американської допомоги, додає Ламі, окремі елементи співпраці залишаються критично важливими.
“Підтримка у сфері розвідки, супутникового спостереження та доступу до озброєння залишається абсолютно необхідною. Навіть якщо тепер Україні та Європі доведеться більше за це платити”.
Саме цим, на його думку, частково пояснюється готовність Європи до компромісів у відносинах зі Сполученими Штатами – навіть попри жорстку риторику Дональда Трампа щодо Європейського Союзу.
“Необхідність підтримки України значною мірою пояснює і ті поступки, на які ми, європейці, погоджувалися під час тарифних дискусій, ініційованих Трампом”.
