Минуло сто днів від початку другого президентського терміну Дональда Трампа — достатній період, щоб не лише оцінити ритм і зміст дій нової адміністрації, а й зафіксувати масштаб її впливу на всю міжнародну систему. Перші три місяці правління виявилися перезапуском політики «Америка насамперед», а також радикалізованими заходами: територіальними амбіціями, масовим переглядом торговельних угод, тиском на партнерів, демонтажем багатосторонніх механізмів, дипломатичним дистанціюванням, посиленням протекціонізму та митною війною майже з всім світом. При цьому спроба нав’язати односторонні правила гри супроводжується неприхованим тиском у питаннях безпеки, енергетики та регіональної стабільності. Сто днів — це лише початок, але саме на цьому етапі стає очевидним, що другий президентський термін Трампа формує нову зовнішньополітичну гравітацію, яка впливає на світ швидше, ніж встигли адаптуватися навіть найближчі союзники.
Історичний мінімум: рейтинг Дональда Трампа
Ще до закінчення перших ста днів другого президентського терміну Дональда Трампа його рівень підтримки в американському суспільстві впав до історичного мінімуму. Станом на 27 квітня 2025 року, згідно з даними опитування, проведеного компанією SSRS на замовлення телеканалу CNN, рейтинг схвалення дій Трампа становить 41%. Цей показник є найнижчим серед всіх новообраних президентів США після перших 100 днів при владі, починаючи з адміністрації Дуайта Ейзенгауера (1953–1961). Це є як важливим політичним показником, так й індикатором роздратування, втоми і кризи довіри.
Результати рейтингу свідчать, що рівень схвалення рішень Трампа знизився на чотири відсоткові пункти порівняно з березнем і на сім – порівняно з кінцем лютого 2025 року. Ще більш показовими є розподіли всередині виборчої бази: лише 22% респондентів заявили, що «повністю схвалюють» його дії на посаді президента, і це є новим історичним мінімумом для цього індикатора. Натомість 45% опитаних «категорично не схвалюють» дії чинного президента, при цьому ця група не зменшується з січня.
Слід зазначити, що паралельне опитування агентства Reuters/Ipsos підтверджує ці тенденції. Баланс між схваленням і несхваленням дій президента зараз становить -16 відсоткових пунктів. Для порівняння: у 2017 році, після перших 100 днів першого президентського терміну Трампа, цей показник становив -11 пунктів. А в Джо Байдена після перших 100 днів — +17 пунктів. Це означає не просто падіння довіри, а суттєвий розрив між базою підтримки та загальнонаціональним електоратом.
Зменшення рейтингу Трампа супроводжується й публічними наслідками: у ЗМІ з’являються матеріали про конфлікти між Білим домом і окремими відомствами, у середовищі республіканців, що є першими ознаками розчарування. Частина експертів пов’язує падіння рейтингу з низкою дій адміністрації, серед яких — агресивна імміграційна політика, скорочення гуманітарної допомоги, суперечливі заяви щодо НАТО та України, а також підхід до федерального бюджету.
Рекордно низький рівень підтримки Дональда Трампа за підсумками перших 100 днів другого терміну вже спричинив конкретні політичні кроки. 28 квітня конгресмен від штату Мічиган Шрі Танедар подав до Палати представників США сім статей обвинувачення в межах процедури імпічменту. В них він звинувачує Трампа в низці серйозних порушень, серед яких — незаконне скорочення фінансування урядових відомств через створений адміністрацією Департамент ефективності уряду (DOGE) без схвалення Конгресу. Виступаючи з цією ініціативою, Танедар фактично запустив перший формальний процес проти чинного президента на тлі швидкого падіння його електоральної підтримки.
Але навіть без детального розбору конкретних рішень очевидно одне: другий термін Дональда Трампа почався без «медового місяця» з суспільством. Вперше за останні сім десятиліть президент США отримав настільки слабку підтримку вже на старті свого повноваження. Якщо така динаміка збережеться, це створить передумови не лише для внутрішньої політичної кризи, а й для перегляду лояльності навіть серед республіканського електорату.
Зовнішньополітичні пріоритети Трампа
Другий термін Дональда Трампа розпочався з жорсткого сигналу: Сполучені Штати не збираються виконувати роль глобального арбітра. Ізраїль, Китай, обмеження для союзників, глуха риторика щодо ООН — всі елементи нового зовнішньополітичного курсу сформовані навколо ідеї односторонньої вигоди. Це є поверненням до ізоляціонізму, а також демонстративним нехтуванням зобов’язаннями, які Америка брала на себе десятиліттями.
У центрі зовнішньої політики Трампа є повна і безумовна підтримка дій Ізраїлю в Газі, включно з публічним блокуванням будь-яких резолюцій Ради Безпеки ООН, що містили формулювання про припинення вогню чи захист цивільного населення. Адміністрація Трампа-2 не лише не координується з партнерами по НАТО щодо цього питання, а й відкрито звинувачує їх у «нерішучості». Ця позиція призвела до суттєвого загострення у відносинах з Францією, Німеччиною та Канадою. Британія, попри особливі відносини, зайняла значно стриманішу позицію і намагається дистанціюватися від ультимативної підтримки ізраїльських дій.
Водночас на китайському напрямку конфронтація вийшла за межі економіки. Адміністрація Трампа запровадила нову серію обмежень на експорт високотехнологічних компонентів, насамперед мікросхем, лазерної оптики, чутливих сенсорів і навігаційного обладнання. Окремі види експорту тепер вимагають індивідуального дозволу Міністерства торгівлі США, навіть якщо кінцевий користувач не є військовим. Крім того, Вашингтон відновив тиск на союзників, вимагаючи остаточного розриву з Huawei не лише в інфраструктурі 5G, а й у пов’язаних галузях (від «розумних» міст до машинобудування).
Також зараз збільшується американська військова присутність у Південнокитайському морі. У березні 2025 року одразу дві ударні групи ВМС США провели демонстративні маневри біля Тайваню, а в квітні — ще одна місія знову пройшла через Тайванську протоку, супроводжувана заявами Пентагону про «право на навігацію». Пекін відповів ракетними навчаннями в провінції Фуцзянь та заявами про «нову межу допустимого». Баланс сил у регіоні стрімко змінюється, і тепер уже не на словах.
Поряд з цим по відношенню до інших регіонів Трамп демонструє контрольований відступ. Африка, Латинська Америка, Близький Схід (за межами Ізраїлю) фактично випали з пріоритетного порядку денного. Будь-які регіональні ініціативи згорнуті або заморожені, нові дипломатичні посади не заповнюються, місії скорочуються. Фінансування USAID урізано, а культурна дипломатія згорнута до мінімуму. Все це подається як «раціоналізація витрат на користь американської інфраструктури», але на практиці це є втратою інструментів впливу на глобальні процеси.
Риторика Трампа при цьому стає дедалі більш суперечливою. В Афганістані відновлено авіаудари по об’єктах, пов’язаних із діяльністю «Ісламської держави в Хорасані», але без попередження і координації з союзниками. Внаслідок цього виник дипломатичний конфлікт з Узбекистаном, через повітряний простір якого США здійснили один із рейдів. У Сирії ж адміністрація Трампа ухвалила нові обмеження для гуманітарних вантажів, змінивши логістику так, що кілька міжнародних організацій призупинили роботу на півночі країни.
Також є ще одне питання, на яке слід звернути увагу. В березні 2025 року Сполучені Штати втратили помітну частку туристичного потоку — і насамперед з Європи. За офіційними даними Управління міжнародної торгівлі, загальна кількість відвідувань США іноземцями зменшилася на 12% порівняно з березнем 2024 року, а в’їзд туристів із Західної Європи просів на 17,2%. При цьому особливо різко скоротилися поїздки з Ірландії, Швейцарії, Данії, Норвегії та Німеччини — на понад 20%.
Туристичні компанії напряму пов’язують це з різким погіршенням іміджу США, наростаючим страхом при перетині кордону, жорсткішими перевірками, зростанням числа відмов у в’їзді, а також агресивною міжнародною риторикою адміністрації Трампа. Крім того, політика «Америка — насамперед» у зовнішній торгівлі перейшла і в міграційну сферу: дедалі більше громадян стикаються з принизливими процедурами, відбором гаджетів на контролі, перехресними допитами, затримками в аеропортах.
США більше не виглядають як відкрита держава, тому реакція туристичного ринку є миттєвою. Іноземці обирають Канаду, Японію, Південну Корею, Іспанію чи Австралію, а не країну, де на паспортному контролі можна провести три години в очікуванні перевірки соцмереж. У Вашингтоні публічно ситуацію не коментують, але в індустрії прогнозують, що до літа 2025 року кількість європейських туристів може зменшитися ще на 10–15%, а США втратять мільярди доларів щорічного туристичного доходу, які ще рік тому вважалися гарантованими.
Показовою є й міграційна політика Дональда Трампа, який оголосив депортувати до кінця року один мільйон мігрантів, що вдвічі більше, ніж будь-коли в історії США (за часі правління Обами максимум становив трохи більше 400 тисяч). Але експерти сумніваються в реалістичності плану: бракує персоналу, фінансування, а більшість затриманих мають право на судове оскарження перед депортацією. До того ж, представники Трампа не пояснюють, як саме рахують потенційно висланих.
Слід зазначити, що Дональд Трамп ще під час свого першого президентського терміну демонстрував незвичний підхід до міжнародної політики — крізь призму територіального володіння і вигоди. Його ідея купити Гренландію у Данії у 2019 році здавалася тоді абсурдною витівкою або ж провокаційним жартом. Але вже у 2025 році, в межах другого терміну, ця риторика повернулася з новими підтекстами, елементами образи та реваншу. Трамп знову згадав про Гренландію — цього разу у зв’язку з геополітичним протистоянням з Китаєм та Росією в Арктиці.
Він заявив, що Данія, яка відмовила США у 2019 році, «не розуміє стратегічної важливості регіону» і що «американські інтереси не можуть залежати від слабкої урядової політики Копенгагена». У конгресі з’явилися нові ініціативи, пов’язані з розміщенням військової інфраструктури на Гренландії без погодження з місцевою владою, під приводом модернізації бази в Тулі. Це спричинило хвилю критики в Європі, але адміністрація Трампа не відступила, а навпаки, посилила інформаційні сигнали про «відновлення діалогу з данською стороною» щодо «договору взаємної вигоди».
Ще більш несподіваним був тон у бік Канади. В березні 2025 року, виступаючи на закритому брифінгу з представниками енергетичного бізнесу, Трамп натякнув на необхідність «перегляду кордонів на півночі» у зв’язку з несправедливими, на його думку, умовами щодо нафтових і газових родовищ. Його слова процитували журналісти Politico та Axios: «Ми не можемо дозволити, щоб ресурси, які за логікою географії та економіки мали б належати США, контролювали інші країни, які навіть не здатні самі їх добути».
У відповідь канадський уряд офіційно зажадав роз’яснень. Пресслужба Білого дому ухилилася від коментарів, але на наступний день речник Ради національної безпеки назвав слова президента «метафоричним образом економічної переоцінки». У Канаді це не сприйняли як жарт: наприкінці квітня в Оттаві ухвалили додаткове рішення про розширення фінансування програми Північного командування і зміцнення кордону в районі Юкону.
Отже, територіальні амбіції Трампа є не ексцентричним епізодом, а способом формувати нові форми політичного тиску. Гренландія, Канада, навіть Аляска — все, що містить у собі природні ресурси або військову логіку — перетворюється на предмет торгу. І хоча це не означає буквального перегляду карт, у світі, який щодня балансуватиме між політикою сили та дипломатією, такий стиль загрожує тим, що гра словами може перетворитись на сценарій з наслідками.
Окремою і вкрай важливою темою є відносини Трампа з нашою країною, і тут він теж у межах нового економічного курсу демонструє свою зацікавленість в стратегічних ресурсах. Дональд Трамп заявив про необхідність забезпечити США доступ до українських корисних копалин — передусім літію, титану, урану та рідкісноземельних металів — як компенсацію за надану військову і фінансову допомогу. Він вважає, що американська підтримка України не має бути безповоротною, а стратегічні ресурси мають повернутися до США у вигляді довгострокових концесій або права на видобуток для американських компаній. Такий підхід Трамп подає як «відновлення справедливого балансу», що на практиці означає спробу перетворити воєнну підтримку на економічну угоду з фіксованим поверненням активів у вигляді сировинної бази.
Після повернення Дональда Трампа до Білого дому тема України знову стала частиною публічного порядку денного у США, але характер цих заяв та дій значно відрізняється від політики адміністрації Байдена. Упродовж перших ста днів другого терміну Трампа переговори з Україною тривають на різних рівнях — від прямих контактів між президентами до діалогу між міністерствами оборони та зовнішніх справ. Зустрічі, дзвінки, обміни делегаціями — все це присутнє. Але результат не відповідає масштабам публічних обіцянок, які лунали з вуст Трампа на старті каденції.
Під час виборів та в перші тижні президентства він неодноразово заявляв, що закінчить війну Росії проти України протягом 24 годин. Однак потів Трамп зазвав це «жартом» і «образним висловлюванням». Він також наполягає на тому, що «війна в Україні є безглуздою», «Зеленський має сісти за стіл переговорів», однак неодноразово вживав терміни, які уникали прямого формулювання «Росія — агресор», що викликає неоднозначну реакцію як у США, так і в світі. Крім того, попри схвалення нового пакета допомоги Україні з боку Конгресу, виконавча гілка влади зволікала з реалізацією: постачання було розтягнуто у часі, а заяви адміністрації часто супроводжувалися застереженнями щодо «необхідності контролю кожного долара».
У березні 2025 року в інтерв’ю телеканалу Fox News Трамп повторив тезу про «непрозоре використання американських грошей» в Україні та закликав до посиленого нагляду за військовою й гуманітарною допомогою. Це збіглося з тимчасовим замороженням частини допомоги, яке згодом було розблоковане під тиском Конгресу та міжнародних партнерів. Тим не менш, контакти США з українською владою не припиняються, відбуваються численні переговори і розмови, які супроводжуються зростаючим тиском з боку США щодо необхідності політичних поступок з боку України. Однак до сих пір прогресу немає, а тим часом на фронті ситуація продовжує погіршуватися: інтенсивність боїв на Донеччині та Харківщині зросла, водночас кількість ударів з боку РФ по населенню і цивільній інфраструктурі посилилася.
Отже, риторика Трампа лишається подвійною: зовні — співчуття й обіцянки закінчити війну, на практиці — скорочення політичного маневру для України, що грає на руку РФ. Америка веде переговори, але більше не гарантує результату, і саме це стало головною зміною в стратегічному підході.
100 днів економіки Трампа
За перші 100 днів другого терміну Дональда Трампа економічна політика Сполучених Штатів набула форми демонстративної односторонності: ставка зроблена на корпорації, на митний тиск і на зменшення соціальних витрат. На перший погляд, такі дії принесли відчутний ефект усередині країни — фондові індекси зростають, а енергетичний та оборонний сектори демонструють рекордні прибутки. Але за цим фасадом стоять падіння, тиск, фінансова дестабілізація та зростаючі ризики не тільки для США, а й для глобальної економіки.
За перші двадцять чотири години свого правління Трамп підписав 26 виконавчих розпоряджень, 12 меморандумів і 4 прокламації, більшість з яких стосувалися енергетики, торгівлі, департаменту ефективності уряду та кліматичної політики. Загалом за 100 днів адміністрація видала близько 140 президентських указів — у три рази більше, ніж Джо Байден за аналогічний період. Це є абсолютним рекордом для новітньої історії США.
Укази містили масове пом’якшення податкового тиску на великі компанії, зниження екологічних стандартів, дерегуляцію в енергетичній та транспортній галузях, а також обмеження фінансування низки соціальних програм, зокрема охорони здоров’я, підтримки родин із низьким доходом і профтехосвіти. Такі дії забезпечили позитивну динаміку на фондових ринках США, принаймні до початку квітня: індекс S&P 500 виріс на понад 7%, а компанії оборонної, будівельної та енергетичної галузей заявили про найкращі квартальні показники з 2018 року.
2 квітня Трамп анонсував масове запровадження нових мит на імпорт — базовою ставкою у 10% для більшості країн, включно з Україною. Для окремих категорій товарів тариф сягнув 25%, а на імпорт автомобілів — навіть більше. При цьому найбільший удар отримав Китай: митна ставка на китайські товари була підвищена вже втретє за 100 днів — до 145%, що створило напругу не тільки між Пекіном і Вашингтоном, а й всередині світової торгової системи.
Нові мита торкнулися 185 країн світу. Винятками стали лише держави, з якими у США відсутні активні торгові відносини — Росія, Білорусь, Куба, КНДР. Це створило ситуацію, коли вся глобальна торгівля з Америкою — від В’єтнаму до Єгипту — почала працювати за режимом ризикованого тимчасового доступу. На додачу, 9 квітня Трамп тимчасово призупинив на 90 днів додаткові взаємні мита, які стосувалися близько 60 країн — але це не пом’якшило загальної недовіри до Вашингтона.
МВФ оцінив наслідки цієї політики торгових воєн як глобальне зниження світового ВВП у 2025 році з 3,3% до 2,8%, а ризик світової рецесії зріс з 17% до 30%. Особливо вразливими виявилися країни Південної Азії, Латинської Америки та Африки, чиї економіки прив’язані до долара і не мають достатнього запасу валютної ліквідності для компенсації зовнішнього тиску. Зниження курсу долара при цьому не допомогло — навпаки, посилило паніку на ринках, адже дешевий долар і високе мито — несумісні в стабільному сценарії.
Поряд з цим не краща ситуація склалася й у фондовому ринку: індекс S&P 500 впав більш як на 14% у порівнянні з днем інавгурації. Курс долара просів на 5,2%, що стало наслідком нової тарифної політики та різкого погіршення інвесторських очікувань. За словами міністра фінансів США, такі наслідки є «нормальними» і «здоровими», але аналітики МВФ знизили прогноз зростання економіки США у 2025 році з 2,7% до 1,8%, а ризик рецесії зріс з 25% до 40%. Це є найгіршим прогнозом для США з часів фінансової кризи 2008 року.
Водночас через митну політику Трампа та нестабільність на американських фондових ринках зріс обсяг інвестицій у криптоактиви. Під час виборчої кампанії Трамп пообіцяв зробити Сполучені Штати світовою наддержавою біткоїнів і крипто-столицею планети. За його розпорядженням у березні було створено державний стратегічний резерв біткоїнів, до якого входить цифрова валюта, конфіскована урядом. Окрім біткоїнів, до цього резерву включені такі валюти, як Ethereum, XRP, Solana та Cardano. Наразі уряд США володіє приблизно 200 тисячами біткоїнів — це найбільший обсяг серед усіх країн світу. Дональд Трамп також має власну криптовалюту — мемкоїн $TRUMP. 23 квітня було оголошено, що 220 найбільших власників цієї монети будуть запрошені на приватну вечерю з президентом, яка відбудеться 22 травня. Після цієї заяви, за даними платформи Coinbase, вартість $TRUMP зросла більш ніж на 70%.
Політика Трампа викликала реакцію Європейського центрального банку, який на тлі нестабільного долара почав штучно зміцнювати євро. Це зупинило відтік капіталу, але погіршило експортну динаміку, особливо для Німеччини, Італії та Франції. В березні 2025 року експорт машинобудівної продукції з єврозони впав на 6%, що стало прямим наслідком митної політики США і валютного перекосу. Також в ЄС з’явилися перші публічні ініціативи щодо перегляду участі в деяких торговельних механізмах, пов’язаних зі США, зокрема в рамках ВТО та СОТ. У Брюсселі дедалі частіше обговорюється перспектива створення нових альянсів без участі Вашингтона. Це ще не є стратегічним розривом, але вже є реальною економічною сегрегацією, спричинена поведінкою американської адміністрації.
Отже, перші сто днів президентства Дональда Трампа позначені послідовним вибудовуванням нової логіки управління, в якій жорстко визначені пріоритети й прагматична мета — перетворити державу на інструмент максимальної односторонньої вигоди. Замість стабілізації — демонтаж зобов’язань; замість політичної гнучкості — адміністративне тиснення указами; замість міждержавної координації — тарифна конфронтація. Ці процеси вказують на стратегічну роль за логікою великого гравця, який демонструє демонтаж традиційної системи міжнародних альянсів і нав’язування односторонніх підходів до глобальних проблем. Трамп відновив риторику національного ізоляціонізму, який сприяє дестабілізації в Європі, ослабленню НАТО та підриву довіри до трансатлантичного партнерства.
Політика Дональда Трампа свідчить про жорсткий, конфронтаційний курс, в якому державне управління дедалі більше нагадує комерційну угоду. При цьому систему стримувань і противаг він розглядає як перешкоду, а міжнародну політику як торг, де найважливішим є питання: що ми з цього матимемо? Такий підхід перетворює стратегічну архітектуру світу на ринок без правил, де відпадає довіра, а місце політичних союзів займають тимчасові домовленості між сильнішими й вигіднішими. Це вже не політика в класичному сенсі, а бізнес-модель політичного лідера, який працює за принципом «виграти все зараз, а рахунок оплатить світ».
