Ще у 1970-х роках французький соціолог П’єр Бурдьє у своїй знаковій доповіді «Громадська думка не існує» назвав соціологічні опитування інструментом політичного впливу. За його переконанням, такі дослідження часто створюють ілюзію, ніби в суспільстві панує певна думка, яку всі мають сприйняти як істину.
Сьогодні критика соціологічних досліджень, які оприлюднюють медіа, не втрачає актуальності. Часто такі опитування використовують як аргумент на користь певних політичних сил, і це викликає питання про їх об’єктивність. Однак проблема полягає не лише в тому, що соціологи нерідко залежать від замовників. Результати можна викривити навіть без фальсифікацій, просто із певним задумом підбираючи формулювання запитань чи конструюючи вибірку.
До того ж, сам метод соціологічних опитувань викликає сумніви серед дослідників. Його пізнавальна цінність часто обмежується, адже питання та методика досліджень мають великий вплив на підсумкові дані. Отже, соцопитування, які ми бачимо у медіа, не завжди відображають реальну картину настроїв у суспільстві.
Нещодавно КМІС опублікував результати стратегічно важливого для нашої країни опитування громадян щодо їхнього ставлення до членства в ЄС і НАТО. В оприлюдненому прес-релізі соціологи також застерігають щодо значної чутливості відповідей від формулювання питань. Скажімо, є різниця між ставленням до певної інституції і проактивною позицією респондента щодо неї.
На прикладі трьох опитувань, проведених протягом 2024 року КМІС показує, як варіюються результати залежно від виміру ставлення до ЄС і НАТО, що і відображається у різних формулюваннях питань.
Непрості відповіді на прості питання
Скільки українців підтримують вступ до ЄС та НАТО? На перший погляд, це здається простим питанням, але навіть серед соціологів немає єдності щодо того, як правильно це вимірювати.
Один із варіантів — прямо запитати людей, чи хочуть вони, щоб Україна стала членом ЄС чи НАТО. Наприклад, в травневому опитуванні КМІС запитання і були сформульовані в найпростіший спосіб: «До 2030 року, чи ви хотіли б, щоб Україна була державою-членом ЄС / НАТО?». Варіанти відповідей включали «так», «ні», «не знаю» або «відмова відповідати».
Інший підхід орієнтується на проактивність людей, тобто їхню готовність діяти. Логічно припустити, що, якщо для людини важливе питання вступу до ЄС чи НАТО, вона, швидше за все, проголосує на референдумі. У вересні 2024 року в своєму дослідженні соціологи КМІС запитали: «Уявіть, що зараз проводиться референдум щодо вступу України до ЄС або НАТО. Ви можете проголосувати за, проти чи утриматися. Який ваш вибір?».
Респонденти могли обрати такі варіанти: «за вступ», «проти вступу», «не голосував би» або «важко сказати».
Ще один спосіб зрозуміти ставлення українців до європейської та євроатлантичної інтеграції — це виміряти рівень довіри до відповідних інституцій. У грудні 2024 року в межах опитування КМІС соціологи запитали: «Я називатиму кілька соціальних інституцій та публічних осіб. Скажіть, будь ласка, наскільки ви їм довіряєте». У списку були ЄС, НАТО та США.
Респонденти могли обрати одну з відповідей: «повністю довіряю», «скоріше довіряю», «важко сказати», «скоріше не довіряю» або «зовсім не довіряю». Варіант «важко сказати» був одразу озвучений, щоб респондент міг обрати його за потреби.
Як варіюються відповіді залежно від формулювань питання?
Як свідчать дані опитування, 90% українців хочуть бачити Україну в ЄС, а 84% — у НАТО. Ці цифри демонструють значну підтримку європейської та євроатлантичної інтеграції серед населення.
Однак, не всі готові проявити проактивність. На гіпотетичному референдумі про вступ до ЄС 68% респондентів висловилися за те, що готові прийти на виборчі дільниці та проголосувати «за». Аналогічний показник для НАТО становить також 68%. Водночас проти проголосували б 9% у випадку ЄС і 10% щодо НАТО.
Часто такі результати референдумів можуть бути використані для маніпуляцій. Наприклад, якщо враховувати лише тих, хто піде голосувати, то підтримка вступу до ЄС становить 88%, а до НАТО — 87%. Але коли ці цифри подаються без уточнення про відсотки серед усіх опитаних, може скластися враження майже повної підтримки. Насправді, близько 22% у випадку ЄС і 16% у випадку НАТО хочуть бачити Україну в цих союзах, але не готові активно проявляти цю позицію під час референдуму.
Підтримуємо, але не довіряємо?
Цікаво, що хоча більшість підтримує вступ, рівень довіри до ЄС і НАТО є значно нижчим. ЄС довіряють 46% респондентів (не довіряють 19%), а НАТО — 43% (не довіряють 25%). Це означає, що обидва союзи мають позитивний баланс довіри, але поки що не користуються переважною підтримкою.
Парадоксальна ситуація, серед українців є значна кількість тих, хто, попри певні сумніви чи недовіру до ЄС та НАТО, все ж вважають, що Україна повинна стати частиною цих інституцій
Неодноразові заміри громадської думки показують, що українці загалом підтримують членство в ЄС і НАТО. Разом з тим, соціологам було важливо розібратися, який із цих союзів вони вважають більш пріоритетним. Як свідчать дані, 46% опитаних віддають перевагу НАТО, тоді як ЄС як основний пріоритет обрали 22%. Це вказує на те, що хоча більшість населення підтримує інтеграцію з обома союзами, питання безпеки залишається найбільш гострим і злободенним для українців, що пояснює інтерес до Північноатлантичного Альянсу.
Зростає кількість прихильників нейтральності України
Цікаво також відзначити зміну настроїв за останній рік. Кількість тих, хто вважає, що Україні не варто ставати членом в жодному альянсі, зросла з 12% у жовтні 2023 року до 22% у грудні 2024 року. Це може сигналізувати про певне розчарування або втому від складнощів інтеграційних процесів, особливо на тлі тривалої війни та очікувань від міжнародних партнерів.
Водночас частка тих, хто пріоритетом уважає членство в НАТО, знизилася з 54% до 46%. Для ЄС показники залишилися майже незмінними, що свідчить про стабільність підтримки європейської інтеграції, хоча вона й не є настільки гострою потребою, як гарантії безпеки.
Геополітичний вибір на користь ЄС і НАТО очевидний, але не беззаперечний
Основною проблемою є низький рівень довіри до цих інституцій. Українці визнають критичну важливість західної підтримки, проте в багатьох виникає розчарування через несвоєчасну або недостатню допомогу. Це підживлює сумніви щодо готовності Заходу до справедливого миру для України. Водночас ця критичність сприяє формуванню більш самостійного погляду України, підвищенню самооцінки та розумінню необхідності розбудови власної спроможності.
Не можна скидати з рахунків і ризики, обумовлені недостатнім рівнем довіри. Йдеться зокрема про зростання євроскептицизму та популістських наративів, які можуть ставити під сумнів швидкість чи умови інтеграції. Найбільш небезпечним є руйнування віри в Захід як у модель для наслідування, що може призвести до тотальної зневіри, чого активно прагне Росія.
До США – з обережним оптимізмом
Українці з повагою та обережним оптимізмом ставляться до США. 40% довіряють цій країні як союзнику, здатному підтримати в боротьбі за свободу, тоді як 23% мають сумніви. Водночас значна частина – 36% – обирають невизначеність, можливо, через складнощі в оцінці впливу США на українське майбутнє.
Цей розподіл відображає глибоку вдячність за підтримку, але також і розчарування, коли очікування перевищують реальність. Українці розуміють, що США відіграють важливу роль у міжнародній підтримці, але прагнуть більшої чіткості, своєчасності та рішучості у діях.
А що каже про соцопитування гуру соціології Бурд’є?
П’єр Бурдьє критикує три поширені помилки, які часто супроводжують соцопитування. Перша помилка – це припущення, що люди можуть мати власні думки. Друга – що кожна думка є важливою і заслуговує на те, щоб бути зафіксованою в опитуванні. Третя помилка – це переконання, що питання, які ставляться в опитуваннях, є такими, з якими всі погоджуються, і тому їх можна ставити всім респондентам.
Бурдьє вважає, що ці помилки спотворюють результати опитувань. Він вказує на маніпуляцію, коли соціологія подає думки меншості людей як думки більшості, а реальна більшість залишається поза увагою. Це створює ситуацію, де люди можуть погоджуватись з тими твердженнями, які підтримуються певними групами, особливо під час політичних криз. В результаті, вибір людей у таких опитуваннях не є результатом їх власної думки, а скоріше адаптацією до того, що вже сформувалося в суспільстві.
