Гуманітарка на продаж: як секонд-хенд підриває економіку України та знищує довіру до благодійності

Щоразу, коли ми проходимо повз секонд-хенду, бачимо полиці, заставлені горами одягу, взуття, сумок. В Україні, де більшість населення живе на межі зубожіння, саме секонд-хенд став справжнім рятівним колом. Для багатьох це єдина можливість одягтися, не витрачаючи останні копійки на нові речі. Ці магазини стали символом виживання у часи економічної нестабільності. Однак за фасадом “дешевого та доступного” криється гірка правда. Значна частина цього одягу — не просто імпортовані речі з Європи чи США, а гуманітарна допомога, яка б мала роздаватися безкоштовно. Але, як виявляється, знайшлися винахідливі підприємці, які нагрівають на гуманітарній допомозі руки, перетворивши секонд-хенд  у справжній бізнес. І замість того, щоб потрапити до тих, хто цього найбільше потребує, така гуманітарка стає товаром на комерційному ринку.

Популярність вживаного одягу в цифрах

Секонд-хенд є дуже популярним явищем в Україні, і не лише серед тих, хто має низькі доходи. Багато людей, навіть з досить забезпечених верств суспільства, роблять покупки в магазинах секонд-хенд, так як просто не бачать сенсу платити більше, або прагнуть придбати трендовий одяг за дешеві гроші. Станом на 2023 рік, близько 57% українців хоча б раз купували вживаний одяг і майже 40% продовжують робити це регулярно.

За результатами проведеного  маркетингового дослідження поведінки покупців, здійсненого громадською організацією “Об’єднання маркетологів України” у співпраці з кафедрою маркетингу і бізнес-адміністрування Київського національного університету імені Тараса Шевченка серед студентської молоді, було встановлено, що 36,9% респондентів  мають у своєму гардеробі  речі із секонд-хенду.  Найбільше студентська молодь користується футболками та майками –  62,6 % опитаних.

Причини популярності секонд-хенду криються в низьких доходах більшості населення, що змушує шукати доступні варіанти одягу. Найбільше таких покупців серед тих, чий місячний дохід становить менше 1000 гривень. Також цей ринок особливо популярний серед жінок і людей середнього віку.

На сьогоднішній день Україна займає лідируючі позиції на світовому ринку секонд-хенду, будучи однією з найбільших країн-імпортерів вживаного одягу. Це створює значні виклики для національної легкої промисловості, оскільки великий обсяг імпортованого секонд-хенду зменшує попит на новий одяг, вироблений в Україні. Крім того, через наслідки повномасштабного вторгнення, коли більшість населення втратила власні домівки та речі, все більше людей потребують вживаних речей саме як гуманітарної допомоги, а не того товару, що можна придбати за гроші. Але кмітливим ділкам плювати на людські біди, вони шукають легкий спосіб для свого збагачення і провозять в країну безкоштовно речі, які країни Європи та США надають, як гуманітарну допомогу, а вже на місці продають за цілком повноцінні суми. То що ж таке секонд-хенд – товар на продаж, чи гуманітарна допомога тим, хто знаходиться на межі?

Історія виникнення секонд-хенду

Історія виникнення секонд-хенду сягає кількох століть назад і пов’язана з економічними, соціальними та культурними факторами, що змінювали ставлення до вживаних речей.

Саме поняття походить від англійського “second hand”, що в перекладі на українську означає “друга рука”. З’явилася ця назва у Великій Британії в ті часи, коли королі  на знак подяки або в нагороду наближеним особам дарували одяг з так званого королівського плеча. Адже в ті суворі часи новий одяг був розкішшю, і більшість людей не могли дозволити собі регулярно купувати нові речі.

Також одяг передавався у спадок або перепродувався на ринках. Торговці на спеціальних ринках продавали вживані товари, включно з одягом, що був дешевшою альтернативою для біднішого населення.

З початком індустріальної революції в XIX столітті та зростанням міського населення, попит на дешевий одяг зріс ще більше. У великих містах, таких як Лондон чи Париж, з’явилися спеціалізовані магазини, де можна було придбати вживаний одяг. В Англії таких продавців називали “old clothes man”, що в перекладі на українську означає “лахмітник” Одяг, зібраний в заможніших районах, продавався бідним верствам населення. Часто це були речі, подаровані церквами або благодійними організаціями.

У першій половині XX століття секонд-хенд стає частиною соціального та благодійного руху. Під час Першої світової війни такі організації, як Червоний Хрест, почали збирати та роздавати вживаний одяг для нужденних і постраждалих від війни. Цей підхід розвинувся і після Другої світової війни. У США та Європі з’явилися благодійні магазини, які збирали вживані речі, щоб допомогти тим, хто не міг дозволити собі новий одяг.

Після Другої світової війни економічні потрясіння та урбанізація сприяли розвитку індустрії секонд-хенду. У 1950-х і 1960-х роках благодійні магазини почали збільшувати обсяги продажу, а вживаний одяг став більш масовим продуктом. У 1970-1980-х роках культура повторного використання речей почала поширюватися серед молоді, особливо в субкультурах, таких як хіпі та панки, що прагнули виразити свою індивідуальність через нестандартний одяг.

Сьогодні секонд-хенд став глобальним бізнесом. Особливо великі обсяги вживаного одягу експортуються з розвинених країн у країни, що розвиваються, включно з Україною. Вживані речі стали частиною економіки багатьох країн, особливо там, де рівень доходів населення низький. Зараз секонд-хенд не лише є економічно доступною альтернативою, але й елементом моди та культури свідомого споживання.

Як бачимо, секонд-хенд пройшов довгий шлях від ринкової ніші для бідних до глобального феномену, що одночасно є важливою частиною благодійних ініціатив, соціальної допомоги та економічної системи.

Досвід поширення секонд-хенду в зарубіжних країнах

Секонд-хенд поширюється різними шляхами у залежності від економічної та культурної ситуації в країнах. Заможні європейці мають тенденцію носити одяг лише один сезон, а потім здають його в пункт прийому вживаного одягу разом з іншими речами, які одягалися чи то лише один раз і не сподобалися або просто не підійшли. Навіть дитячий одяг секонд-хенд часто трапляється зовсім новий. Варто зазначити, що віддаючи свої дорогі речі, європейці не лише роблять благодійність, але й отримують від своїх держав певні винагороди у виді різних сертифікатів чи дисконтних карт.

У розвинених країнах секонд-хенд вже  сприймається як частина моди на стійке споживання, у той час як у країнах, що розвиваються, секонд-хенд є важливою частиною економіки, але часто викликає суперечки через свій негативний вплив на місцеве виробництво.

Наприклад, у країнах Західної Європи торгівля секонд-хендом вже поставлена ​​на промислову основу і займає свій сегмент ринку. Перша фабрика по переробці вживаного одягу була відкрита в Англії більше 100 років тому. Сьогодні найбільшими постачальниками секонд-хенду є Німеччина, Голландія, Великобританія і Швейцарія. А в самій галузі зайнято більше 10 млн. чоловік. Наприклад, у столиці Норвегії Осло, де рівень доходів населення найвищий у всьому світі, зосереджена втричі більша кількість магазинів вживаного одягу, ніж у будь-якому багатомільйонному місті.

У таких країнах, як США та Велика Британія, секонд-хенд вже перетворився з суто благодійної діяльності на популярну індустрію з величезним асортиментом товарів. Великі мережі магазинів, такі як Goodwill (США) та Oxfam (Великобританія), не лише збирають вживані речі, а й створюють робочі місця. Крім того, мода на екологічне споживання стимулює попит на вживаний одяг, що стає елементом свідомого стилю життя.

У Німеччині секонд-хенд також активно розвивається через мережі благодійних магазинів та інтернет-платформи, такі як eBay Kleinanzeigen. Цей ринок користується попитом серед різних вікових груп, особливо серед молоді, яка прагне уникати масового споживання.

Проте наряду з торгівлею є також і гуманітарний варіант так званих “банків одягу”.  На вулицях європейських міст неприбуткові громадські організації та благодійні фонди встановлюють металеві контейнери, в які всі охочі кидають старі або непотрібні речі.

Одяг, взуття та постільна білизна віддаються безоплатно дитячим будинкам, пансіонатам для літніх людей, біженцям, безхатченкам. Речі в непридатному стані переробляють або утилізують.

В останні роки розвиток інтернет-технологій значно вплинув на ринок секонд-хенду. Онлайн-платформи, такі як ThredUp, Vinted, Depop, стали популярними не лише для купівлі та продажу вживаних речей, але й для обміну одягом. Це дозволяє секонд-хенду досягати глобального масштабу, залучаючи мільйони покупців у різних країнах.

Секонд-хенд одяг широко експортується до багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки. Наприклад, Кенія, Танзанія, Гана та інші країни Африки є великими імпортерами вживаного одягу з розвинених країн. У цих країнах вживаний одяг продається на відкритих ринках, де він доступний за значно нижчими цінами, ніж новий.

Однак це викликає критику, оскільки дешевий імпорт негативно впливає на місцеву текстильну промисловість. У деяких країнах, таких як Руанда, уряд намагався обмежити ввезення секонд-хенду, щоб захистити місцевих виробників. Ці країни активно борються за відродження своїх текстильних галузей, і тому такі імпорти створюють економічну та соціальну напругу.

Як секонд-хенд перетворюється з гуманітарної допомоги на бізнес

Часто одяг, що потрапляє до України як гуманітарна допомога, на митниці підміняється і замість того, щоб бути переданим до благодійних фондів, лікарень, дитячих будинків чи шкіл, опиняється на полицях комерційних магазинів. За документами — це речі для тих, хто їх потребує, а насправді вони йдуть у продаж. І це не поодинокі випадки, а системна схема, яка обкрадає тих, хто і так живе за межею бідності. Люди, які повинні були отримати цю допомогу безкоштовно, змушені витрачати останні кошти на те, що їм мали б дати даром.

Бувають випадки, коли в контейнери для вживаних речей кладуть та провозять нові речі. Наприклад, під виглядом секонду завозяться брендові речі, де одна коштує 200 доларів, Через несплату  ПДВ на одній речі держава втрачає до 600 гривень. Якщо  в контейнері таких речей може бути 5 тисяч одиниць, то з одного такого контейнеру держава може втратити 25 млн грн.

Це злочин не тільки проти тих, хто потребує допомоги, але й проти держави. Українська економіка втрачає мільйони гривень через те, що цей секонд-хенд продається нелегально або за заниженими податками. Але найбільший удар падає на легку промисловість. Ввіз секонд-хенду у величезних обсягах не тільки підриває довіру до благодійності, але й нищить легку промисловість України. Вітчизняні виробники одягу та взуття змушені конкурувати з дешевими імпортними речами, часто значно нижчими за ціною. Українські швейні підприємства закриваються, бо не витримують конкуренції, а  люди втрачають робочі місця. Легка промисловість, яка могла б стати однією з рушійних сил економіки, занепадає. На місце власного виробництва приходить потік вживаних речей з-за кордону, який не залишає шансів місцевому бізнесу.

Дешева імпортована продукція знищує попит на новий український одяг. Навіщо купувати нові речі від місцевого виробника, якщо можна взяти секонд-хенд за набагато дешевші кошти? Такий підхід руйнує весь сектор, позбавляючи країну можливості відродити легку промисловість, яка і так зазнала негативного впливу за останні роки.

Та найважче усвідомлювати той факт, що кожен такий випадок продажу гуманітарної допомоги підриває довіру до благодійних організацій та волонтерських рухів. Люди, які донатять на допомогу Україні, вірять, що їхні пожертви підуть тим, хто дійсно цього потребує. Коли ж вони бачать, що ця допомога перетворюється на товар у секонд-хендах, це не тільки руйнує їхнє бажання допомагати, але й підриває репутацію всієї благодійної системи. Втрата довіри до благодійності є загрозою для суспільства, яке зараз більше ніж будь-коли потребує підтримки.

Всі ті, хто робить пожертви впевнені,  що одяг, яким вони поділилися, отримають малозабезпечені сімʼї, внутрішньо переміщені особи та діти-сироти. Насправді ж лише до 10% того, що віддається таким чином на благодійність, дійсно  потрапить безоплатно за призначенням. Певна частина якісних речей у хорошому стані відправляється  у магазини одягу, відомі як “секонд-хенд”, де вони будуть продані за гроші.

Так, наприклад, за звітом ГО “Зелений промінь”, що зареєстрована в Ужгороді,  у 2023 році було зібрано 478 тонн одягу, з яких 284 тонни (60%) направлено  у пункти видачі одягу, громадські організації та благодійні фонди. Організація вказує, що продає 35% речей (ще 5% утилізує), але винятково як вторинну сировину. Сам керівник ГО “Зелений промінь” Михайло Філь коментувати ситуацію відмовляється. Напевно, є що приховувати. Водночас,  “Зелений промінь” зареєстрований як громадська організація і за законом звільнений від сплати податку на прибуток. А продаж речей навіть як вторсировини та отримання неоподатковуваного доходу може підпадати під статтю кримінального кодексу про ухилення від сплати податків.

Як зазначив у приватній бесіді власник одного з магазинів секонд-хенду в Києві, деякі благодійники дійсно перепродують зібрані речі. Цьому сприяють закрита процедура ручного відбору одягу на складах та відсутність прозорого аудиту.

“Комунікація цих фондів  непрозора, ми не до кінця знаємо, що відбувається з речами, які туди потрапляють”, – підтверджує співвласниця благодійного проєкту “Ласка” Анастасія Журавель.

Звісно, що не всі громадські організації використовують гуманітарну допомогу для власного збагачення. Але ті явища, що мають місце, ймовірно,  кидають тінь на будь-яку благодійну організацію.

Спроби держави взяти під контроль бізнес, пов’язаний з розповсюдженням секонд-хенду, ведуться вже давно. Але, як правило, ніщо не заходить далі простих балачок та спроб здійняти бурю у стакані води. На думку експертів, реальна проблема криється у порушенні правил ввезення речей, а також корупція, що дозволяє всіляким тіньовим схемам продовжувати процвітати.

Перевірки гуманітарних вантажів повинні бути більш жорсткими. Потрібно впровадити систему, яка б відстежувала кожен вантаж від моменту ввезення до розповсюдження серед потребуючих. Продаж гуманітарної допомоги повинен каратися не лише адміністративними штрафами, а й кримінальною відповідальністю. Публічні розслідування і викриття мають стати нормою.

В свою чергу, секонд-хенд не повинен заміняти власне виробництво одягу. Держава повинна забезпечити пільги та гранти для українських виробників одягу та взуття, стимулюючи їх розвиток і конкуренцію. Потрібна система субсидій для малого та середнього бізнесу в легкій промисловості.

Україна не може дозволити собі бути жертвою корупції та зловживань у часи, коли кожна копійка, кожен шматок допомоги має значення для виживання тисяч людей. Гуманітарна допомога — це не товар для наживи, а життєва необхідність для тих, хто опинився в найскладнішій ситуації. Продаж гуманітарного секонд-хенду — це не лише злочин проти суспільства, а й удар по національній економіці, знищення довіри до доброчинності та руйнація можливостей для відродження української легкої промисловості.