Україна стрімко старіє… Війна, еміграція та падіння народжуваності створюють демографічну яму, з якої вибратися неможливо простими гаслами. Але влада наполягає, що рецепт успіху криється в активному довголітті. Старші люди, раз їх більше, повинні довше працювати, більше рухатися та підтримувати економіку. В той час як якість життя не покращується, медицина і соціальна підтримка скорочуються, рецепт “довголіття” більше нагадує не благо, а вимушену стратегію виживання.
Сьогодні державні заклики до активного довголіття та заборони ейджизму звучать все частіше. Влада просить людей старшого віку бути мобільними, працювати довше, залишатися соціально залученими. В мирний час це могло б здаватися прогресивною політикою, яка дозволяє пенсіонерам відчувати себе потрібними. Але коли країна у стані війни, коли рівень життя падає, медицина працює на межі можливостей, а молодь масово виїжджає, ці заяви набувають іншого відтінку.
Старіння нації в цифрах
Демографічна криза в Україні – не прогноз на майбутнє, а реальність. За останні роки країна втратила мільйони людей: одні виїхали, інші загинули, треті просто не народилися.
Станом на 2024 рік в Україні налічується 10,516 млн осіб пенсійного віку. Ця кількість дещо зменшилась у порівнянні з 2023 роком (10,687 млн осіб). Найбільша кількість пенсіонерів в Україні зосереджена в наступних областях:
- Дніпропетровська обл. – 887 тис осіб;
- Київ – 752 тис осіб;
- Харківська обл. – 723 тис осіб.
У звіті фонду ООН зазначається, що середня тривалість життя в Україні станом на 2024 рік становить 64,1 роки. Таким чином,
- середня тривалість життя чоловіків — 57,3 роки;
- середня тривалість життя жінок — 70,9 роки.
За прогнозами експертів, до 2040 року середня тривалість життя зросте до 71 року. Рівень життя чоловіків становитиме 66 років, а жінок – 75, 8 років.
Зараз 20,2 % населення становлять особи у віці понад 65 років, а співвідношення працюючих і пенсіонерів складає 1 до 1. Тобто вже зараз один працюючий утримує одного пенсіонера. Як бачимо, Україна стрімко перетворюється на країну пенсіонерів. І це не гучна заява, а сувора статистика. Сьогодні кожен п’ятий українець — це людина віком понад 60 років. Ще кілька десятиліть — і їх буде майже третина. Якщо ця тенденція збережеться, вже зовсім скоро країні доведеться шукати, хто працюватиме, сплачуватиме податки та забезпечуватиме економіку. Старіння населення створює замкнене коло. Чим більше людей виходить на пенсію, тим більший тиск лягає на плечі працюючих. Але кількість працездатних українців стрімко зменшується. Вже зараз на кожного працівника припадає все більше пенсіонерів, і ця пропорція стає катастрофічною. До цього додається ще одна проблема: старіючій нації потрібна не лише фінансова підтримка, а й величезні ресурси на медицину, соціальний захист і догляд.
Додайте до цього і рівень смертності, який в країні ще у період з 2018 до 2020 року вже вдвічі перевищував рівень народжуваності. У 2024 році він також є найвищим і становить18,6 на 1000 осіб. У першій половині 2024 року померло 250 972 громадян, що у тричі перевищило кількість новонароджених. За даними “Укравтопром”, у період з 2022 по 2024 рік лише одні ДТП забрали життя понад 9 тис українців. Невблаганна статистика також фіксує від 460 до 500 тисяч смертей від серцево-судинних хвороб щороку. У 2023 році в Україні від серцево-судинних захворювань померли близько 67 000 людей — це на 11,3% більше, ніж у 2022 році. Ішемічна хвороба серця стала причиною майже половини цих смертей, забравши понад 30 000 життів. Хоча чоловіки мають вищий ризик розвитку серцевих хвороб, у жінок він суттєво зростає після менопаузи. Крім того, наслідки війни та пандемії COVID-19 призвели до того, що серцево-судинні захворювання в Україні “молодшають”. Якщо раніше інфаркти та інсульти найчастіше траплялися у людей старших за 60 років, то нині ці діагнози все частіше ставлять у 45–50 років.
І от на тлі всіх цих нерайдужних показників, поки населення України старіє, а пенсійна система працює на межі можливостей, чиновники в один голос стверджують, що концепція активного довголіття може врятувати все. Сьогодні це один із пріоритетів “Стратегії демографічного розвитку України до 2040 року”, ухваленої урядом у 2024 році. В ній йдеться не просто про збільшення тривалості життя, а про його якість. Головний акцент – на збереженні здоров’я, працездатності та зниженні рівня передчасної смертності до 65 років. За словами першої заступниці міністра соціальної політики Дарини Марчак, все дуже просто, адже достатньо займатися спортом, регулярно проходити медичні огляди і не погіршувати демографічну ситуацію своєю передчасною смертю.
Зрозуміло, що в таких умовах будь-яка влада шукає вихід. Але ставка на активне довголіття виглядає швидше спробою виграти час, ніж реальною стратегією.
Українські чиновники щиро вірять у активне довголіття. У їхньому розумінні це коли пенсіонери після 60-ти вранці займаються йогою, вдень ведуть успішний бізнес, а ввечері – обговорюють новинки культури в арт-просторі. Вони справді не розуміють, чому інші пенсіонери не можуть так само. Адже жити після 60-ти – це прекрасно! Особливо якщо твоя пенсія складається з державної зарплати, надбавок, премій, безкоштовного службового авто і відпочинку в закордонних санаторіях.
А тим часом у паралельній реальності – тобто в житті звичайних українців – довголіття має трохи інший вигляд. Тут “активність” після пенсії – це не хобі чи спорт, а спроба знайти підробіток, щоб вистачило на комуналку. Це ранковий похід на ринок із суворим підрахунком, що сьогодні дозволити собі – молоко чи ліки від тиску. Це черги в лікарнях, де талончик до фахівця можна отримати швидше на той світ, ніж на прийом.
Коли чиновники говорять про активне довголіття, вони не розуміють, що для цього потрібна висока якість життя. Вони не стояли в зношених черевиках на зупинці, чекаючи маршрутку, яка не бере пільговиків. Не обирали між операцією і “та якось само минеться”. Не рахували копійки після походу в аптеку. У їхньому світі старість – це час подорожей, здорового харчування і ранкових пробіжок. У світі більшості українців – це боротьба за виживання.
Тож коли з високих кабінетів знову закличуть до “активного довголіття”, не дивуйтеся. Це просто люди з іншої реальності намагаються розповісти, як жити в нашій.
Ейджизм на українському ринку праці
Окрім очевидних проблем зі здоров’ям на тлі війни та низьким рівнем життя є також проблеми з працевлаштуванням коли тобі вже за 50. В Україні офіційно не прийнято визнавати вікову дискримінацію на ринку праці, але ейджизм є повсюдним. Вакансії з позначкою “до 35 років” все ще мають місце навіть в умовах нестачі робочих рук, а 45-річний кандидат на співбесіді чує не про його професійні досягнення, а про те, чи “впишеться він у молоду команду”. Роботодавці хочуть енергійних, адаптивних і дешевих співробітників, тому досвід перетворюється з переваги на тягар.
Війна лише загострила проблему. Чоловіки старше 50 часто втрачають роботу через “не перспективність”, а жінки — через стереотипи про їхню “низьку стресостійкість”. Та все ж таки кадровий дефіцит примушує роботодавці все частіше звертати увагу на кандидатів віком понад 50 років, що раніше було рідкістю. 2024 рік став переломним у цьому питанні.
За даними дослідження “Барометр ринку праці 2024. Прогнози на 2025 рік не перспективність” від компанії GRC.ua, 77% опитаних роботодавців заявили, що готові розглядати і наймати таких фахівців, якщо вони відповідають вимогам посади. Ще 5% компаній планують відкривати вакансії для цієї категорії працівників.
Так, за даними сайту Work.ua, кількість пропозицій роботи для пенсіонерів збільшилася у 2,5 рази: у квітні 2023 року роботодавці пропонували пенсіонерам 2123 варіантів, а у квітні 2024 року — вже 5323. Галузі, де роботодавці охоче приймають пенсіонерів:
- робочі спеціальності, виробництво — 1657 вакансій;
- сфера обслуговування — 1358 вакансій;
- транспорт, автобізнес — 1153 вакансій;
- логістика, склади — 817 вакансій.
Але водночас 18% роботодавців досі не готові наймати співробітників старшого віку і не планують змінювати цю позицію.
Тим часом у світі вже давно розуміють, що економічне зростання неможливе без залучення всіх вікових груп. Україна ж ризикує отримати ринок праці, де кваліфіковані фахівці опиняються за бортом лише тому, що в їхньому резюме – не підходящий вік.
У чому полягає секрет активного довголіття за кордоном
У світі активне довголіття не сприймається як банальний заклик “рухатися більше”. Це комплексна стратегія, яка починається задовго до виходу на пенсію. Успішні країни зробили ставку на здоров’я, освіту та економічні можливості для літніх людей. У Швеції, Японії чи Канаді ніхто не пропонує пенсіонерам просто працювати довше, аби “закрити” демографічну кризу. Там держава гарантує умови, за яких люди хочуть і можуть залишатися активними.
У Європі розвиток медицини дозволяє пенсіонерам залишатися здоровими, а, отже, незалежними. У Скандинавії держава покриває більшу частину витрат на реабілітацію, профілактичні огляди, спеціалізоване харчування та фізичну активність. У Японії діє система “міста для всіх вікових груп”, де інфраструктура створена так, щоб люди похилого віку могли комфортно пересуватися, працювати чи займатися волонтерством. В Іспанії та Португалії літні люди беруть участь у спеціальних освітніх програмах, що дозволяє їм перекваліфіковуватися та залишатися затребуваними на ринку праці.
Отже, держава пропонує українцям працювати довше, але не дає інструментів для цього. Літнім людям доводиться обирати між необхідністю заробляти і проблемами зі здоров’ям. Медицина скорочується, робочих місць для людей 50+ обмаль, соціальні програми слабкі. Щоб активне довголіття стало реальністю, потрібні не лише гасла, а й реальні зміни: доступна медицина, підтримка фізичної активності, можливості для освіти та роботи без дискримінації за віком. І поки в Україні це більше про риторику, ніж про стратегію, зрілий та похилий вік людей залишатиметься не періодом можливостей, а випробуванням на міцність.
