Питання ідентичності завжди було важливим для будь-якої нації, адже саме ідентичність вказує на те, які цінності та традиції ми підтримуємо як народ та як ми взаємодіємо з усім світом. Визначена національна ідентичність допомагає зберегти мову, традиції, історію та мистецтво, сприяє єдності суспільства, що дуже важливо в умовах політичних та соціальних змін. Для українців питання ідентичності – це, в першу чергу, питання збереження нації, а тому воно є особливо актуальним на сьогоднішній день.
Наскільки добре сформована національна свідомість в українців та як україномовний контент сприяє процесу відродження української ідентичності
Спочатку встановимо, що саме означає поняття “національна ідентичність”. Енциклопедія сучасної України дає наступне визначення цього поняття:
“Національна ідентичність – це ототожнення себе з національною спільнотою на основі стійкого емоційного зв’язку, що виникає у результаті сформованої системи уявлень щодо традицій, культури, мови, політики, а також прийняття групових норм і цінностей.”
“Наша ідентичність не тільки відстоює себе перед російською, але й конкурує зі всім світом за кожного українця, щоб він обирав нашу спільноту, нашу державу, нашу мову, замість насамперед Москви, але й Варшави, Берліна, Лондона”, – зазначає письменник та історик Олександр Доній.
Так вже склалося історично, що до повномасштабного вторгнення в Україні щільно співіснували дві мови та дві культури: українська та російська. Паспорти заповнювалися українською та російською мовами, в школах викладалася російська мова два рази на тиждень, а на телебаченні транслювалися передачі та фільми російською мовою. Значна частина української молоді споживала російський контент завдяки популярним блогерам, через спілкування в соцмережах та постійне читання мемів.
Вочевидь, що за таких умов, російська мова почала перетягувати ковдру на себе та заполоняти собою всі сфери життя: ЗМІ, телебачення, музичний простір. Навіть, спілкування в повсякденному житті здійснювалося більше на російській мові. Але не можна сказати, що український контент стояв весь цей час осторонь. Адже були передачі, на кшталт, “Караоке на майдані”, “Ревізор”, “Підьйом”,”Шиканемо”, “Картата Потата”. Україномовний контент пробивався до глядача, хоч і невпевнено і дещо в’яло. Але засилля дешевого російського контенту у вигляді телешоу та серіалів унеможливлювало повноцінну конкуренцію.
Однак з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну ситуація кардинально змінюється.
“Широкомасштабна війна показала, наскільки сильно росіяни хочуть знищити мову. І перша річ, яку вони роблять, коли приходять на якусь нашу територію – це викидають зі шкіл українські підручники. І це протидія – зберегти те, що агресор намагається знищити”, – розповідає шеф-редакторка видання “Бабель”Катерина Коберник про свій перехід на українську мову спілкування.
За даними німецько-британського дослідження твітів користувачів мережі X (колишній Twitter), більше половини користувачів одразу перейшли на українську мову.
“Використання мови за своєю природою є часто політичним засобом культурної ідентичності та основою для побудови нації. Ми спостерігали свідомий вибір користувачів на користь більш української ідентичності та самовизначення себе українцями”, – зазначають дослідники у своїй статті.
Згідно з результатами опитування, що проводилося соціологічною службою Центру Разумкова з 6 по 12 червня 2024 року, 91% респондентів пишається тим, що являються громадянином України, а 65% опитуваних пишаються державною мовою. Значним є також і показник тих, хто пишається державною символікою:
- прапором – 64%;
- гербом – 63,5%;
- гімном -61%.
Під час опитування була виявлена тенденція до збільшення кількості тих українців, які ототожнюють себе з Україною (53%). Лише 3% опитуваних ідентифікують себе з Європою, і, все ще залишаються ті, хто ідентифікую себе з Радянським Союзом, хоча ця цифра незначна (2%).
74% респондентів відносять себе лише до однієї нації – українців. Починаючи з 2006 року, цей показник показав динаміку росту та досяг 84%. Частка респондентів, що відносять себе до української культурної традиції підвищилась за останні роки на 76% за рахунок російськомовного населення, що свідчить про зміни поглядів українців стосовно мовного питання. Найбільше число спостерігається у південних (73%) та східних (64%) областях.
Що вплинуло на підвищення рівня української ідентичності
Після повномасштабного наступу РФ на нашу територію в один момент хтось почав сприймати російську мову, як мову агресора, а хтось був настільки шокований діями російських військ, що не захотів більше спілкуватися мовою тих, хто вбиває українців. Та якою б не була причина, головне – українці почали розуміти свою ідентичність та потягнулися до рідного. При чому сприяв цьому процесу розвиток українського контенту на телебаченні, на просторах інтернету, у книжковому бізнесі.
Так, 17 липня 2024 року набули чинності пункти статті 40 Закону України “Про медіа”, згідно з якими мовлення державною мовою повинно заповнювати не менш ніж 90% етеру. Відтепер, виступ запрошеного на передачу чи ток-шоу гостя, якщо його тривалість перевищує 10% від часу всієї програми в прямому етері, має бути обов’язково дублюваним, озвученим, або має містити прикріплені субтитри.
Водночас із соціальними мережами все набагато складніше, адже вони незареєстровані, а, отже, контролю не підлягають. Тут вже залишається покладатися на сумління авторів цифрового контенту та відношення самих користувачів. За даними дослідження Укрінформ 62% українців вже повністю відмовилися від російськомовного контенту, 31% респондентів зменшили споживання російського контенту, а 7% відтепер сприймають інформацію лише іноземною мовою.
Популярні блогери українського походження, які раніше набирали аудиторію за рахунок спілкування більш поширеною російською мовою, перевели свій контент на українську. Та цьому процесу передувала ціла низка ускладнень. З боку YouTube платформи не було ніякої підтримки. Україномовні відео не потрапляли до рекомендацій через причину нерозуміння майданчиком мови трансляції.
Виникали труднощі навіть з пошуковою системою Google, коли частка російськомовних запитів становила 74%, а україномовних – лише 26%.
Не сприяли фінансовій підтримці блогосфери і українські компанії. Багато українських блогерів змушені були підтримувати російські бренди, аби здобути кошти для існування своїх каналів.
Наразі, попри всі труднощі, українська блогосфера все більше торкається важливих для українців тем і заохочує до активного обговорення.
За даними дослідження “Як читають українці під час повномасштабної війни – 2023”, зацікавленість українців у читанні зросла в двічі.
“Це не є читання рефератів для навчання, для школи. Це саме те читання, під час якого людина робить вільний вибір між тим, як подивитися Ютуб, поскролити стрічку в соцмережах чи почитати книжку”, – зазначає керівник відділу соціально-політичних досліджень Info Sapiens Анастасія Шуренкова.
21% респондентів все ще полюбляють друковану книгу, в той час як 15% віддають перевагу електронному формату, а 10% проводять свій вільний час за прослуховуванням аудіокниг. З початку повномасштабного вторгнення інтерес українців привертає історична література, витіснивши фантастику. Все більше українців прагнуть дослідити історичний шлях розвитку своєї країни, розібратися у спірних питаннях, викликаних пропагандистськими постами у соцмережах.
Рішення Ради національної безпеки і оборони України (РНБО), прийняте у 2019 році щодо санкцій до російських книжкових інтернет-магазинів та російських видавництв сприяло розвитку вітчизняних електронних книжкових платформ. Важливу роль у розвитку українського контенту у книжковій галузі відіграв також закон “Про обмеження російських книжок та перекладів”. Російськомовну літературу було вилучено з сайтів та магазинів, встановлено заборону імпорту книжок з Росії. Видавництва стали активно перекладати популярні бестселери українською мовою, а також дали змогу друкуватися не відомим широкому колу читачів авторам. Запит на якісну українську книгу зріс не тільки серед українського читача, а й, навіть, за кордоном. До повномасштабного вторгнення жителі ЄС та США хибно сприймали українців та росіян за один народ.
“Перед українськими видавництвами постали нові завдання: через нову українську книжку розповісти світові правду про Україну і цю війну, налагодити міжнародну доставку та співпрацю з сучасними українськими авторами”, – вважає генеральна директорка видавництва “Vivat” Юлія Орлова.
Наразі перегляд україномовного відео чи прослуховування підкасту українською мовою – це свідомий вибір українців, прояв національної ідентичності. Підтримка та популяризація українського контенту дасть змогу підвищити рівень патріотизму серед громадян, зробить суспільство більш згуртованим. Все більше людей не тільки в країні, а й за її межами зможе дізнатися про українське минуле та сьогодення, матиме змогу познайомитися з цінностями української культури. Розвиток україномовного контенту розкриває потенціал молодих креативних авторів та розширює тематику креативних проєктів. Україномовний контент у соціальних мережах, блогах, на відеоплатформах та в медіа відіграє ключову роль у формуванні громадської думки, популяризації українських традицій та мовної культури.
Все це має усвідомити український глядач, адже як відомо, попит народжує пропозицію.
Чим більше ми будемо користуватися українським контентом, тим більше цікавих проєктів буде з’являтися, тим частіше українська мова буде лунати у суспільстві. А сприяти цьому процесу мають освіта, культура, мова кіно та телебачення, а також спілкування у соцмережах. Думка “какая разніца” не має місця у сучасному суспільстві.
У далекому 1941 році, у газеті “Українське слово”, Улас Самчук звернувся до читачів з такими словами:
“Не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно… А коли — все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь”.
Україна – це країна з багатовіковою історією, багатою культурою та мовним розмаїттям. Серед наших співгромадян є ті, хто вважає себе носіями української мови, а є й ті, хто говорить російською, кримськотатарською, угорською та іншими мовами. Це розмаїття відображає складну історію нашої країни та її етнічний склад.
Проте сьогодні, коли Україна виборює своє місце у світі, питання мови стає ще більш актуальним. Вибір на користь української мови є не лише питанням поваги до нашої історії та культури, але й актом національної ідентичності та державної єдності. Це мова, яка об’єднує нас і допомагає зберігати унікальну культурну спадщину, роблячи нас сильнішими перед викликами глобалізації та зовнішньої агресії.
Отже, хто ми? Ми – нація з багатою культурою, історією та мовною спадщиною. Вибір, на якій мові говорити, – це наш вибір. Він визначає, ким ми є і яким буде наше майбутнє. Обираючи українську мову, ми зміцнюємо нашу ідентичність і об’єднуємося в єдину, сильну націю. Вибір за нами.
