Питання заморожених російських активів знову і знову піднімається у міжнародних дискусіях. Європейський Союз і країни Великої сімки утримують сотні мільярдів доларів, які належать Російській Федерації, але вже більше трьох років від початку повномасштабної війни жодного долара з цих коштів не було конфісковано. Водночас Україна продовжує воювати, зазнає величезних економічних і людських втрат, стикається з дефіцитом бюджету і щодня потребує підтримки. Фінансування українських видатків здебільшого здійснюється за рахунок платників податків у країнах-партнерах. Цей парадокс змушує ставити просте питання: чому досі не використано найбільш логічне джерело — заморожені російські активи.
Юридична радниця Transparency International Ukraine Наталія Січевлюк зазначає, що останнім часом провідні представники Європейського Союзу дедалі частіше згадують питання заморожених російських активів, і це зовсім не випадково. Вона підкреслює, що саме ЄС разом з країнами Великої сімки залишаються головними центрами, де зосереджено сотні мільярдів доларів російських коштів, заморожених після початку повномасштабної агресії. При цьому попри такий масштаб дій, досі не було конфісковано жодного долара з цих резервів.
Вона вважає, що такий стан речей виглядає особливо контрастно на тлі того, що Україна вже понад три роки чинить спротив агресору, щодня стикається з колосальними збитками і нарощує бюджетний дефіцит. Вона зазначає, що більшість фінансових потреб держави закривається саме за рахунок коштів міжнародних партнерів, але при цьому динаміка глобальної політичної підтримки постійно змінюється, а в деяких випадках знижується. Саме тому, підкреслює вона, постає очевидне питання: чому західні країни досі не використовують найбільш логічне й зручне джерело фінансування української оборони — заморожені російські активи.
Експертка пояснює, що прямої і прийнятної відповіді на це питання досі немає, але існують конкретні цифри, які не залишають простору для заперечень. Вже незабаром сума допомоги, наданої Україні з бюджетів платників податків країн-партнерів, зрівняється з вартістю заморожених російських активів, які ці самі партнери бояться конфіскувати.
Січевлюк зазначає, що після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року країни Великої сімки заморозили десятки мільярдів доларів російських суверенних активів. Держави не розкрили повних цифр, але за орієнтовними підрахунками відомо: у США заблоковано 38 мільярдів доларів, у Великій Британії 26 мільярдів, у Японії 58 мільярдів, у Німеччині 55 мільярдів, у Франції 71 мільярд, у Канаді 16 мільярдів, а дані по Італії залишаються невідомими. Таким чином, у країнах G7 загалом заморожено щонайменше 264 мільярди доларів суверенних російських коштів.
Вона додає, що окрім цього найбільша сума зберігається у Європейському Союзі, а саме у бельгійському депозитарії цінних паперів та банку Euroclear, де утримується близько 227 мільярдів доларів, або 195 мільярдів євро. Загалом, наголошує експертка, мова йде про замороження приблизно 500 мільярдів доларів.
Січевлюк пояснює, що найбільший «резерв» заморожених активів у Euroclear хоч і перебуває під блокуванням, проте не є мертвим капіталом. Завдяки інвестуванню на ринку цінних паперів ці гроші продовжують приносити прибуток, який вже не належить Російській Федерації, а є власністю фінансової групи згідно з договорами та законодавством ЄС.
Вона наводить конкретні цифри: за офіційними даними Euroclear, у 2022 році було отримано 821 мільйон євро доходу, у 2023 році ця сума зросла до 4,4 мільярда євро, у 2024 році склала 6,9 мільярда євро, а лише за перше півріччя 2025 року становила вже 2,7 мільярда євро. Експертка зазначає, що частина цих прибутків спрямовується на податки та інші витрати, однак у будь-якому випадку вони активно працюють в економіці Європейського Союзу.
Вона наголошує, що в такому світлі не дивно чути заяви бельгійського прем’єр-міністра про небажання підтримати конфіскацію активів на користь України під приводом юридичних труднощів. При цьому Європейський Союз погодив надання Україні приблизно 18 мільярдів євро доходів Euroclear у рамках кредитного пакета G7 та ЄС на 50 мільярдів доларів, відомого як Extraordinary Revenue Acceleration.
Січевлюк пояснює, що цей кредит було погоджено у червні попереднього року як допомогу Україні під заставу відсотків від заморожених активів на невизначений термін. Проте це радше крок «від» конфіскації, ніж «до» неї, адже 450 мільярдів доларів заморожених коштів залишаються недоторканними. Йдеться про те, що ЄС фактично розраховується з кредиторами України за рахунок доходів Euroclear, а не за рахунок власне російських коштів.
Вона додає, що в межах цього кредиту Україна отримала вже понад половину суми через виплати від Європейського Союзу, Сполучених Штатів, Канади та Великої Британії, але більша частина цих грошей — це бюджетні кошти, а не російські.
Січевлюк звертає увагу на дані Кільського інституту світової економіки, який підрахував, що від початку 2022 року і до кінця 2024 року усі міжнародні партнери надали Україні фінансової, воєнної, гуманітарної та іншої допомоги на загальну суму понад 267 мільярдів євро, або 300 мільярдів доларів, що становить близько 90 мільярдів доларів щороку. Європейський Союз був і залишається головним донором для України.
Вона робить висновок, що маючи замороженими приблизно 450 мільярдів доларів російських активів, країни Великої сімки та Європейський Союз з 2022 року витратили близько 300 мільярдів доларів на допомогу Україні зі своїх бюджетів і погодили ще кредит на 50 мільярдів доларів під заставу доходів від заморожених активів, який малоймовірно буде погашений за рахунок Росії. Прості розрахунки демонструють: заморожені російські кошти могли б повністю покрити ці бюджетні витрати і навіть перевищити їх.
Січевлюк вважає, що попри це західні країни продовжують використовувати гроші платників податків для підтримки України, у той час як заморожені активи Російської Федерації залишаються у безпеці й приносять прибутки фінансовим установам. Така практика створює відчуття несправедливості серед платників податків, які починають втомлюватися від постійних видатків. Це прямо впливає на політичну підтримку України, що можна простежити на прикладі Польщі та інших держав, де результати виборів демонструють зниження рівня готовності фінансувати допомогу.
На думку експертки, у питанні конфіскації активів агресора немає жодних юридичних чи економічних пасток. Єдина проблема полягає у політичній нерішучості західних лідерів. Вона робить висновок, що від здатності світу подолати цей політичний параліч залежить не лише фінансове майбутнє України, а й глобальна довіра до міжнародної спільноти та проголошених нею цінностей демократії, миру та людського життя.
