Україна давно зіткнулася з хронічними проблемами у сфері дошкільної освіти, які в умовах війни лише посилилися. Реформи, що мали на меті модернізацію системи та покращення умов для дітей і вихователів, натомість виявили низку суттєвих недоліків. Брак фінансування, перевантажені групи, відсутність сучасних навчальних матеріалів та низькі зарплати вихователів — це лише частина тих викликів, з якими стикається дошкільна освіта. Проте, попри заплановані зміни, реформи все ще далекі від ідеалу. Чому реформування дошкільної освіти в Україні не приносить очікуваних результатів, і які нові проблеми виникають на цьому шляху?
Стан дошкільної освіти в Україні в цифрах
За даними МОН, станом на червень 2024 року в Україні зафіксовано 11 918 закладів дошкільної освіти.
Навчання здійснюють:
- в очному форматі – 8 665 закладів для 564 806 вихованців;
- у дистанційному форматі – 1 933 закладів для 106 696 вихованців;
- за змішаною формою – 1 320 закладів для 83 424 вихованців.
Інклюзивну освіту в Україні забезпечують 6 860 груп, де здобувають освіту та отримують корекційні послуги 12 814 дітей. У спеціальних групах, яких нараховується 2 989, навчаються 35 290 дітей.
Та, незважаючи на такі великі цифри, попри численні ініціативи та прийняття нових законодавчих актів, проблеми дошкільної освіти в Україні залишаються системними та глибоко вкоріненими. Першою і головною з них є хронічний брак місць у дитячих садках. У великих містах, таких як Київ та Харків, батьки часто стикаються з багатомісячними чергами, а в сільських районах ситуація ще гірша: у багатьох населених пунктах просто немає дитсадків. Попри реформи, жоден план не передбачає достатнього фінансування для побудови нових садків або розширення вже існуючих.
За даними Моніторингу якості шкільної освіти, фактична кількість дітей у кожному третьому міському ЗДО, кожному четвертому селищному та кожному п’ятому сільському перевищує проєктну потужність. У черзі на зарахування до ЗДО перебувають 20% дітей молодшого і середнього та 15% старшого дошкільного віку.
Нестача місць у садках — це не лише незручність, а справжня соціальна проблема. Адже багато батьків не можуть вийти на роботу через те, що немає кому доглядати за дитиною. Це відбивається на їхньому фінансовому становищі, кар’єрі, а найголовніше — на добробуті самих дітей, які втрачають можливість соціалізації та раннього розвитку. Але найболючіше в цій ситуації те, що цей дефіцит тисне на найвразливіших — родини, які не мають змоги оплатити приватний садок або найняти няню. Їм доводиться робити вибір між роботою і вихованням дитини вдома, що може призвести до відчуття ізоляції та стресу.
Фінансова залежність від місцевих бюджетів є ще однією важливою проблемою. В умовах децентралізації багато дитячих садків залежать від того, наскільки заможними є громади. Це призводить до великої нерівності: садки у великих містах отримують більше фінансування, ніж заклади в малих населених пунктах. І поки в одних регіонах садки оновлюють матеріальну базу, в інших місцях вони продовжують працювати у старих, занедбаних будівлях.
Іншою серйозною проблемою є застаріла інфраструктура багатьох закладів. У сільських районах, де державне фінансування обмежене, садки часто залишаються без належного ремонту та сучасних навчальних матеріалів. Понад те, нестача кваліфікованих вихователів стає все більш очевидною. Зарплати у сфері дошкільної освіти залишаються одними з найнижчих у країні, що призводить до того, що молоді фахівці не прагнуть працювати у цій сфері. Нестача кваліфікованих кадрів призводить до зниження якості виховання, а також зростання навантаження на існуючих вихователів.
Крім того, інклюзія в дошкільній освіті залишається на рівні гасел. Хоча багато говориться про необхідність інтеграції дітей з особливими потребами, реальних змін у цій сфері мало. Багато садків не мають матеріальної та технічної бази для впровадження інклюзивних програм, а також кваліфікованого персоналу для роботи з такими дітьми.
Які нововведення принесе новий закон “Про дошкільну освіту”
6 червня 2024 року Верховна Рада ухвалила новий Закон України “Про дошкільну освіту”, який набере чинності 7 липня 2025 року. Тому маємо рік на підготовку його впровадження. Держава ставить за мету забезпечити рівний та безбар’єрний доступ до дошкільної освіти для всіх дітей. Закон підкреслює, що кожна дитина має право на якісну освіту, починаючи з раннього віку. Тому чи не найголовнішою інновацією стане поява альтернативних типів дошкільних установ:
- мобільні дитячі садки – спеціально обладнані автобуси, що будуть об’їжджати населені пункти за графіком, забезпечуючи тимчасовий догляд та освіту для дітей у регіонах, де дошкільні установи були зруйновані через війну;
- сімейні (родинні) дитячі садки – спеціально адаптовані до освітніх потреб приватні будинки або квартири для невеликих груп дітей;
- центри педагогічного партнерства – надаватимуть підтримку батькам, які виховують дітей вдома, без відвідування садка;
- міні-садки – розраховані на групи до п’яти дітей, що забезпечить індивідуальний підхід до кожного вихованця;
- спеціальні дитячі садки для дітей з особливими освітніми потребами – сприятимуть здобуттю дошкільної освіти дітьми віком від двох до семи або восьми років із особливими освітніми потребами, зумовленими фізичними, психічними, інтелектуальними та / або сенсорними порушеннями, розладами поведінки;
- дошкільні осередки – функціонуватимуть на базі різних установах, включаючи бібліотеки, міністерства або бізнес-організації, і надаватимуть послуги для дітей співробітників цих установ.
Фінансування дошкільної освіти здійснюватиметься на рівні місцевих бюджетів, але, водночас, держава планує допомагати громадам у питаннях безпеки, зокрема у фінансуванні укриттів для дитячих садків у восьми прифронтових регіонах.
Згідно нового закону у дошкільних закладах передбачається поєднання дистанційної та змішаної форм навчання згідно безпекової ситуації. Змішаний формат залежатиме від місткості укриття дитячого садочка. У разі неможливості вмістити одразу всіх дітей і вихователів, такі заклади чергуватимуть офлайн та онлайн режими.
Відповідно до Закону “Про застосування англійської мови в Україні” від 4 червня 2024 року, з вересня 2026 року планується впровадження обов’язкового вивчення англійської мови для дітей віком від 5-6 років в дошкільних установах. Для реалізації цього МОН планує запустити програму підготовки вихователів з безкоштовними курсами англійської мови та методик її викладання.
За даними обласних департаментів, станом на 15 вересня 2024 року кадрове забезпечення закладів дошкільної освіти становить 92%; загальний відсоток вакансій педагогів — 8% (5 640 ставок). Держава має на меті підвищити статус вихователя аби більше молоді охоче обирало цю нелегку професію. Новий закон передбачає зменшення педагогічного навантаження та збільшення заробітної плати. Так, середня заробітна плата для вихователів варіюватиметься:
- молодого вихователя без категорії та стажу роботи — 9 382 грн;
- вихователя другої категорії — 11 672 грн;
- вихователя першої категорії — 12 499 грн;
- вихователя вищої категорії — 13 325 грн.
Також новий закон надає певну автономію засновникам державних і комунальних садочків щодо встановлення посадових окладів, доплат, надбавок та грошових винагород в розмірі, що перевищує визначений Кабміном, а також призначення для педагогічних працівників додаткових винагород і допомог.
Однак прийняття нового Закону України “Про дошкільну освіту” викликало хвилю дискусій та критики, перші кроки вже показують, що зміни не будуть такими безхмарними. Однією з найбільш суперечливих новацій закону є передача відповідальності за фінансування дошкільної освіти на місцеві бюджети. І тут починається найцікавіше. Великі міста, такі як Київ, Львів або Одеса, мають достатні ресурси для фінансування своїх закладів. Але що робити невеликим містам і селам, де місцеві бюджети не здатні покрити навіть базові потреби?
Фактично, це може призвести до того, що нерівність між регіонами тільки поглибиться. У містах багатші регіони зможуть забезпечити своїм дітям кращі умови, тоді як у віддалених районах садки продовжуватимуть страждати від браку коштів. Замість вирішення проблеми доступу до дошкільної освіти, закон може ще більше ускладнити ситуацію для тисяч українських родин.
Ще одна проблема, яка виникла у зв’язку з новим законом, — це питання прийому дітей до садків. Нові вимоги до оформлення дітей можуть ускладнити процес для батьків. З огляду на вже існуючі черги у садках великих міст, ці зміни можуть створити ще більше перешкод для родин. Це лише підвищить напругу серед батьків, які й так часто не можуть знайти місце для своєї дитини у державному дитсадку.
Окрім цього, фахівці вважають, що новий закон передбачає збільшення кількості дітей у групах, ніякого зменшення навантаження вихователів не буде. Вихователі вже висловлюють занепокоєння з цього приводу, оскільки перевантажені групи означають, що діти отримуватимуть менше уваги. Замість індивідуального підходу до виховання, що так важливий на ранніх етапах розвитку, діти будуть змушені адаптуватися до умов, де на одного вихователя припадає до 20-30 дітей. Це серйозно знижує якість освіти і виховання.
Але найбільше критикують закон за те, що питання підвищення зарплат вихователів залишається лише на папері. Хоча він передбачає нові вимоги до кваліфікації вихователів, на практиці це може стати черговим випробуванням для системи. Низькі зарплати, відсутність належних умов для роботи та великі групи призводять до дефіциту кадрів. Чимало кваліфікованих фахівців залишають цю сферу, і, як наслідок, дитсадки часто залишаються без необхідного персоналу.
Інклюзивна освіта стала однією з основних тем освітньої реформи. Однак, як показує практика, незважаючи на декларації закону про інклюзію, реалізація цих положень залишається складним завданням. Багато дитячих садків просто не мають необхідних ресурсів для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. За офіційними даними Міністерства освіти, на початку 2024 року лише 30% дитсадків були готові до впровадження інклюзивної освіти. Це значить, що тисячі дітей із особливими потребами залишаються без належної підтримки.
Прийняття нового закону “Про дошкільну освіту” стало спробою реформувати систему, але цей шлях, безумовно, не буде легким. Проблеми, які накопичувалися роками, потребують системного підходу до вирішення. Без належного фінансування, підвищення зарплат вихователям та впровадження інклюзії на практиці, зміни можуть залишитися лише на папері. Тим часом тисячі українських дітей і далі будуть стикатися з проблемами доступу до якісної дошкільної освіти.
Найближчі роки стануть вирішальними для того, чи зможе Україна знайти шлях до модернізації системи дошкільної освіти, чи ці реформи перетворяться на чергову бюрократичну гру без реальних результатів.
Дошкільна освіта у зарубіжних країнах
У країнах ЄС приділяють значну увагу дошкіллю, адже це саме та ланка освіти, яка має значний вплив на економіку країни. Саме тому, за вимогами ЄС, всі країни ЄС мають досягти 96% охоплення дошкільною освітою дітей віком від трьох до шести років. В той час як в Україні станом на 2024 рік загальний відсоток дітей, охоплених різними формами дошкільної освіти, становить лише 73,1%. Дошкільна освіта у зарубіжних країнах значно відрізняється за підходами, програмами та структурою, що зумовлено культурними, економічними та соціальними особливостями кожної держави. Вона представлена у багатьох різноманітних формах, що відповідають сучасним потребам дитини: від державних та приватних садків до спеціалізованих підходів, таких як Монтессорі, Вальдорф або лісові садки.
Державні дитячі садки – це найпоширеніша форма дошкільної освіти в багатьох країнах, зокрема у Франції, Швеції, Фінляндії та Китаї. У таких садках освіта часто є безкоштовною або субсидованою державою. Також у багатьох країнах приватні садки пропонують альтернативні програми, які можуть включати інші педагогічні підходи або додаткові послуги. Багато країн розвивають інклюзивну освіту, що забезпечує доступ для дітей з особливими освітніми потребами. Такі дитячі садки є у більшості європейських країн, зокрема у Швеції, Данії та Німеччині, де інклюзивність є важливим аспектом освітньої системи.
Наприклад, фінська система дошкільної освіти часто вважається однією з найкращих у світі. Вона базується на тому, що діти навчаються через гру, а не через формальне навчання. Навчання до 7 років фокусується на розвитку соціальних, емоційних та когнітивних навичок, що створює стійкий фундамент для подальшого навчання. Вихователі мають високий рівень підготовки, а групи дітей невеликі, що забезпечує індивідуальний підхід.
У Швеції дошкільна освіта також орієнтована на гру та дослідження, але тут більше уваги приділяється розвитку незалежності у дітей. Дошкільні установи надають великий акцент на інтеграцію гендерної рівності та інклюзивності. Більшість програм передбачає навчання через природні дослідження, і діти часто проводять час на свіжому повітрі.
У Японії дошкільна освіта дуже дисциплінована. Тут велика увага приділяється навчанню дітей соціальних норм, поваги до інших та колективізму. Від вихованців вимагається самостійність і відповідальність за свої дії, починаючи з раннього віку. Навчання включає спільну діяльність, яка допомагає дітям розвивати навички роботи в команді.
У Сполучених Штатах дошкільна освіта фокусується на підготовці до школи. Часто акцент робиться на формальному навчанні — читанні, математиці та інших академічних предметах. Програми можуть суттєво відрізнятися залежно від штату чи приватної установи. У деяких дошкільних закладах наголошується на інтеграції технологій і STEM-навичок (наука, технології, інженерія та математика).
У Німеччині дуже популярні так звані “лісові дитячі садки” (Waldkindergarten), де діти більшу частину дня проводять на свіжому повітрі, незалежно від погоди. Вважається, що перебування на природі допомагає дітям розвивати фізичну витривалість, креативність і стійкість. Крім того, німецька система дошкільної освіти орієнтована на вільну гру та розвиток через дослідження навколишнього світу.
Французька дошкільна освіта (“école maternelle”) починається у три роки і є безкоштовною для всіх дітей. Система більше орієнтована на формальне навчання з акцентом на читання, письмо та математику. Уряд забезпечує рівний доступ до освіти, і дитячі садки є важливим етапом підготовки до початкової школи.
У Китаї дошкільна освіта є більш структурованою і орієнтованою на підготовку до формального навчання в школі. Вихователі зосереджуються на розвитку академічних навичок, включаючи математику, письмо та читання. Дисципліна та повага до вчителів є ключовими аспектами виховання, що часто стає основою навчального процесу.
Як бачимо, кожна країна розвиває свою систему дошкільної освіти, спираючись на культурні та соціальні традиції. Попри відмінності, успішні моделі мають одну спільну рису: вони надають дітям свободу досліджувати світ, створюють середовище, де дитина відчуває себе захищеною, і формують навички, необхідні для успішного життя. Очевидно, що не достатньо лише сформувати альтернативні форми дитячих садків та впровадити вивчення англійської мови. Сучасні дитячі садки, на жаль, нерідко залишаються в рамках шаблонного навчання. Натомість у світі вже давно доведено, що розвиток дитини починається не з підручників, а з її інтересів та потреб.
Реформи, що мають стати новим поштовхом для дошкільної освіти в Україні, виявляються черговим бюрократичним експериментом, від якого більше страждають діти, батьки та вихователі, ніж отримують користь. Проблеми з фінансуванням, нерівність між регіонами та кадровий дефіцит лише посилилися на тлі бездіяльності з боку влади. Реальність така: якщо не вжити радикальних заходів, українські дитячі садки залишаться в стані занепаду, а покоління дітей буде позбавлене доступу до якісної освіти ще на самому старті їхнього життя.
Гучні обіцянки реформ залишаються на папері, а реальні зміни, потрібні для поліпшення ситуації, відкладаються на невизначений термін. Українській системі дошкільної освіти потрібен не косметичний ремонт, а повна перебудова. Якщо уряд не розпочне діяти рішуче та системно, ці реформи можуть увійти в історію як одні з найневдаліших у сучасній освітній політиці країни.
