Сьогодні Україна на тлі війни опинилася перед обличчям демографічної катастрофи. Щоденні втрати, масова міграція, соціальна нестабільність — усе це руйнує основи суспільства. Крім того, в країні все більше зменшується рівень народжуваності, смертність перевищує всі допустимі межі, а багатодітні сім’ї борються за виживання без підтримки держави. У відповідь на це уряд не розвиває дитячі садки, не підвищує соціальні виплати, не покращує медицину. Натомість вирішили… знімати серіали. Так, тепер боротися зі страхом батьківства будуть телевізійні герої. І поки молоді батьки в реальному житті рахують копійки, щоб купити підгузки, екрани покажуть ідеальні сім’ї, які щасливо народжують четверту дитину. Держава, здається, живе в іншій реальності — кіношній, де проблеми розв’язуються гарним освітленням і професійним гримом.
Демографічна криза у цифрах
Як повідомляє Financial Times, рівень народжуваності у багатьох країнах стрімко скоротився більше ніж удвічі. Середня кількість дітей на одну жінку в 38 найбільш промислово розвинених країнах впала з 3,3 у 1960 році до 1,5 у 2022 році.
А що говорити про Україну, яка зараз переживає тяжкі часи не тільки в плані економіки, а й в усіх сферах життя. В умовах повномасштабної війни народжуваність в Україні різко скоротилася, поглибивши демографічну кризу, яка і так посилюється протягом останніх 10 років. Як бачимо, не лише війна стала причиною такої кризової ситуації. Так, наприклад, кількість чоловіків віком від 18 до 30 років в Україні зовсім незначна, що пов’язано з низькою народжуваністю на початку 2000 років. Перед повномасштабним вторгненням у нас на одну жінку дітородного віку припадала 1,2 дитини, після початку повномасштабного вторгнення – 0,9. Цей показник третій з кінця у світі. Зрозуміло, що таке становище безпосередньо негативно впливає на мобілізаційний ресурс і подальшу народжуваність. Крім того, не можливо порахувати кількість загиблих на фронті, яка постійно змінюється.
За оцінками Інституту демографії, сьогодні на території України проживає 31 млн людей, 4,9 млн виїхали за кордон, близько 5 млн проживають на тимчасово окупованих територіях. Експерти прогнозують, що до 2025 року в Україні може залишитися всього 25 млн людей.
Обіцянки держави та сувора реальність
Згідно зі Стратегією демографічного розвитку України до 2040 року та планом дій на 2024–2027 роки, уряд визначив кілька ключових напрямів допомоги багатодітним родинам:
- збільшення виплат на дітей, одноразові виплати при народженні, пільгові кредити для житла та навіть списання частини боргів за умови народження третьої і більше дитини;
- створення доступних дитячих садків і шкіл, забезпечення безкоштовної медичної допомоги та пріоритетний доступ до соціальних послуг;
- забезпечення податковими пільгами для багатодітних родин, пільгове кредитування для молодих сімей, а також розвиток програм підтримки працюючих батьків.
На папері всі ці обіцянки виглядають дуже амбітно. Та пригадаємо, які умови передували створенню та розробці цього плану. Обіцяючи Україні 50 млрд євро, Євросоюз натомість вимагав пред’явлення плану України щодо стратегії демографічного розвитку до 2040 року. Так і народився нашвидкуруч складений план дій державою. На практиці реалізація цих заходів стикається з серйозними викликами. Експерти зазначають, що попередні подібні програми мали низьку ефективність через недостатнє фінансування, слабкий моніторинг та виконання. В умовах війни ці проблеми можуть поглибитися через економічну кризу та зростання міграції населення за кордон. Існують сумніви, чи зможуть заплановані ініціативи стимулювати суттєве зростання народжуваності, адже вони часто орієнтовані на короткостроковий ефект, а не на довгострокову стабільність.
У міжнародному контексті такі заходи, як прямі виплати сім’ям, пільгове житло чи субсидії, показують кращу ефективність, якщо вони інтегровані з широкою державною підтримкою, включаючи якісну освіту, охорону здоров’я та гнучкі програми зайнятості. Україні варто адаптувати ці підходи, враховуючи власні особливості та ресурсні обмеження. А тут все більше схоже на принцип “написали та й забули”. Адже жодних зрушень у напрямку вирішення поставлених цілей просто немає.
У сучасних реаліях багатодітна родина – це наче якесь диво. Адже в умовах війни, економічної, політичної й соціальної нестабільності, кризи сімейних цінностей українське суспільство дедалі частіше асоціює материнство не з повноцінним щасливим життям, а із серйозними втратами: фінансів, перспектив, кар’єри, вільного часу. У приватній бесіді з журналістами “ФАКТ” все більше багатодітних мам згадують, як їх всіляко шпиняють, кидаючи неприємні фрази на кшталт “понароджували, а годувати хто буде?”. У разі, якщо хтось із багатодітних почне скаржитися на скрутне становище, то замість підтримки отримає питання: “А чим ти раніше думала, коли народжувала?”. Чи має бути прийнятним таке ставлення у цивілізованому суспільстві? Але така картина склалася не вчора, і держава, яка зовсім не приділяє належної уваги багатодітним родинам, зіграла неабияку роль в такому ставленні суспільства.
Сім’ї з дітьми зіштовхуються з великою кількістю проблем: часто багатодітним мамам важко знайти роботу, родинам з дітьми набагато важче орендувати житло. Взагалі, багатодітні родини в Україні почуваються не дуже комфортно: і морально, і фінансово. Замість підтримки – закиди, замість ефективної державної програми підтримки – мізерні кошти. І така ситуація, попри будь-які стратегії та плани з боку держави, не змінюється роками.
На практиці багатодітні сім’ї стикаються зі складною процедурою оформлення допомоги. Часто документи губляться, десь осідаючи у кабінетах чиновників, а виплати затримуються через брак коштів у місцевих бюджетах. Родини у прифронтових зонах або внутрішньо переміщені особи не отримують належної підтримки через правові та логістичні проблеми.
Постанова Кабінету Міністрів України №250 від 13.02.2019 встановлює порядок виплати допомоги для дітей, які виховуються у багатодітних сім’ях. У 10-му пункті цієї постанови, який був змінений згідно з постановою КМУ №118 від 16.02.2022, зазначено, що допомога надається у розмірі 2100 гривень. Економічна нестабільність зайвий раз підкреслює неадекватність грошових виплат. Інфляція просто “з’їдає” розміри виплат. Наприклад, середня допомога на дитину у 2024 році становить лише частку від реальних витрат на її утримання, особливо в умовах підвищених цін на продукти, одяг і медичні послуги.
Куди ведуть нас “стратегічні цілі”?
Оголошена урядом Стратегія демографічного розвитку України до 2040 року та планом дій на 2024–2027 роки є документом з красивими гаслами та гучними заявами. У шести сферах, починаючи від ринку праці й закінчуючи якістю життя, визначено стратегічні цілі, які мають перетворити Україну на ідеальне місце для активного довголіття, народження дітей і щасливого батьківства. Звучить привабливо, але коли доходить до конкретики, стратегія нагадує сценарій дешевого серіалу.
У документі першим пунктом держава намітила створення умов для добровільного повернення українців із-за кордону та зменшення відтоку населення з України. Але водночас ми маємо картину нестачі житла для внутрішньо переселених осіб, мізерної допомоги у розмірі 2 тис грн на здорову дорослу людину та 3 тис грн на особу з інвалідністю та одну дитину. Навряд чи за таких умов, наші громадяни, які ризикнули виїхати за кордон, будуть готові повернутися додому, де матимуть потребу боротися з бюрократичними механізмами, щоб довести звідки вони та хто вони, а потім тягнути жалюгідне існування на мізерні виплати, на які вже зараз держава не спроможна знайти кошти.
Як не дивно, в плані не зазначено конкретних дій щодо допомоги багатодітним родинам. Тим більш, самого терміну як “багатодітна родина” в цьому плані ви не знайдете зовсім. Натомість, держава поставила перед собою стратегічну ціль під номером 2 – створення умов для підвищення рівня народжуваності, підтримку сім’ї. І планують чиновники реалізувати її не через прямі дії, спрямовані на покращення саме тих, хто планує стати батьками, а також тих, хто вже ними стали, а через “створення серіалів для молоді, що допомагають зменшити страх бути поганими батьками, страх народжувати дітей (за умови надання відповідного контенту та інформаційних матеріалів)”.
І тут починається найцікавіше. На цю ціль планується 6 завдань і 40 заходів, серед яких є абсолютно новаторська ідея: боротьба з негативними наративами про батьківство через створення спеціальних серіалів. Отже, Міністерство культури і стратегічних комунікацій має замовити “молодіжні серіали”, герої яких надихатимуть молодь розмножуватися. Такі серіали повинні змінити уявлення громадян про материнство й батьківство, зменшити страх перед дітьми та невпевненість у своїй здатності бути хорошими батьками.
Пропонується, щоб ці герої були молодими, щасливими й оточеними ідеальними дітьми. Чотири дитини, щаслива мама, гордий тато — класична картинка з рекламного ролика. Однак виникає питання: чи можна реальними проблемами боротися ідеалізованими вигадками?
Тут варто задатися ще кількома запитаннями:
- Яка ціна цих серіалів? Створення якісного контенту — це мільйонні бюджети. Чи готові ми витрачати їх на те, що, ймовірно, не матиме прямого впливу на народжуваність?
- Чи будуть ці серіали щирими? Глядачі відчувають фальш. Якщо герої стануть карикатурними “ідеальними” батьками, це може викликати лише роздратування.
- Де рішення реальних проблем? Дефіцит місць у дитячих садках, недостатня підтримка молодих сімей, низькі доходи — це те, що стримує людей від народження дітей. Чи змінить це серіал?
Замість витрачати гроші на міфічні сценарії, можливо, уряду слід зосередитися на реальних змінах. Наприклад:
- Створення програм підтримки молодих батьків.
- Забезпечення доступного й якісного дитячого садка для кожної родини.
- Підвищення соціальних стандартів, які дозволять людям впевнено планувати майбутнє.
Дивно, що чиновники не розуміють того факту, що страх народжувати дітей виникає не на рівному місці, а саме через невпевненість у тому, що родина отримає реальну допомогу. Як же може перегляд серіалів допомогти впоратися з цим страхом? Та, напевно, просто треба створити іще один відділ міністерства, який буде займатися лише створенням виду діяльності та ще й отримувати за це неабиякі гроші.
Підтримка багатодітних родин за кордоном
У європейських країнах програми підтримки багатодітних сімей включають не лише фінансові виплати, а й інфраструктурну підтримку: доступ до безкоштовної освіти, медицини, довгострокові декретні відпустки для обох батьків. Наприклад, в Угорщині успішно працює програма списання боргів за народження дітей, що стимулює народжуваність навіть у кризових умовах. Державні програми пропонують пільгові кредити для багатодітних сімей, наприклад, субсидії на житло або кредити, які не потрібно повертати за умови народження додаткових дітей.
Франція відома своєю комплексною підтримкою багатодітних родин, країна пропонує щомісячні виплати залежно від кількості дітей, а також значні податкові знижки для сімей із трьома і більше дітьми.
Скандинавські країни, такі як Швеція, Норвегія, Ісландія забезпечують довгі періоди оплачуваних декретних відпусток для обох батьків, що дозволяє доглядати за дітьми без втрати доходу. Також є доступ до субсидованих дитячих садків для дітей молодше трьох років.
У Німеччині сім’ї мають право на безкоштовну або субсидовану дошкільну освіту. Крім того, держава надає “Kindergeld” — щомісячні виплати для кожної дитини.
Влада Японії забезпечує значну підтримку через програми догляду за дітьми, включаючи субсидовані дитячі центри та бонуси для новонароджених.
Деякі країни запроваджують нові ініціативи для стимулювання народжуваності. Наприклад, в Італії діє програма “Bonus Bebè”, яка включає щомісячну допомогу на дітей до трьох років для родин із середнім та низьким доходом.
Для боротьби з однією з найнижчих у світі народжуваностей Південна Корея пропонує значну фінансову підтримку, включаючи медичну допомогу та одноразові виплати при народженні дитини.
Як бачимо, всі ці приклади демонструють, що ефективні політики включають фінансові стимули, доступ до послуг для дітей і підтримку балансу роботи й сім’ї. Проте навіть у багатих країнах ці програми іноді не досягають своїх цілей через соціальні та економічні бар’єри.
Чи здатна Україна перемогти у війні за демографію
На сьогодні державна політика в Україні виглядає радше декларативною, ніж дієвою. Амбітні обіцянки не стають реальністю через відсутність фінансування, корупцію та слабку координацію між центральними і місцевими органами влади.
Якщо держава дійсно прагне змінити демографічні тенденції, уряд має забезпечити прозорість механізмів підтримки, спростити доступ до послуг і перетворити декларації на реальні дії. Інакше багатодітні родини залишаться не лише символом надії, а й прикладом державної безвідповідальності у найкритичніший для країни час.
Обіцянки держави щодо підтримки багатодітних родин залишаються критично важливим елементом стратегії демографічного відновлення України. Проте між амбітними заявами та їхньою реалізацією лежить прірва, заповнена бюрократичними перепонами, фінансовими труднощами та військовими реаліями. Родини, які є оплотом надії на майбутнє, часто залишаються сам на сам із викликами, що змушують їх обирати між виживанням і народженням нового життя.
Держава повинна визнати: у війні за демографію перемога неможлива без реальних, прозорих і дієвих механізмів підтримки. Обіцянки мають трансформуватися в конкретні кроки, які відчувають люди. Поки цього не станеться, багатодітні родини залишатимуться заручниками війни, яка ведеться не лише на фронті, а й у їхніх серцях і домівках.
Якщо уряд хоче використовувати культуру для популяризації сімейних цінностей, це чудово. Але культура має надихати, а не відволікати від реальних проблем. Зараз же створення серіалів виглядає як бажання уникнути складних питань, замінивши їх привабливою, але порожньою картинкою. Бо життя — це не серіал, і вирішувати проблеми потрібно не серіалами з мільйонними бюджетами, а реальними діями.
