Після років політичної напруги між Лондоном і Брюсселем, на обрії з’являється нова ініціатива, яка може стати символом перезавантаження відносин між Великобританією та Європейським Союзом. Ідеться про можливість запровадження спеціальних віз для молоді — так звану “схему молодіжних можливостей”, яка дозволить молодим людям жити, працювати і навчатися у країнах ЄС до двох-чотирьох років.
Така ініціатива — не лише про подорожі. Вона про відновлення втраченого зв’язку між поколіннями, які зростали в умовах відкритої Європи, і тими, хто після Brexit залишився без прав, які ще вчора здавались природними.
Втрачені можливості
Однією з найбільш відчутних втрат після виходу Британії з ЄС стало скасування участі країни в програмі Erasmus+ — європейському обміні студентами, що відкривав молоді двері до університетів, стажувань і культурних досвідів по всій Європі. У 2019–2020 роках під егідою цієї програми майже 17 тисяч британських студентів і стажерів вирушили за кордон, тоді як до Британії приїхало понад 22 тисячі європейців (дані Єврокомісії).
Програма Erasmus+ була не просто освітнім механізмом. Вона формувала покоління європейців, які мислили ширше за національні межі, будували кар’єри та зв’язки на континенті, долали упередження й політичні бар’єри.
Після Brexit ці можливості обірвалися. Як зазначає видання The Guardian, Велика Британія “свідомо відгородилась від своїх сусідів”, і молодь стала однією з перших, хто зазнав наслідків.
Нові надії і старі страхи
У червні 2024 року Європейська Комісія вкотре запропонувала повернутись до ідеї молодіжного обміну з Великобританією. Та торішні пропозиції були категорично відкинуті як консервативним урядом Ріші Сунака, так і лейбористами, які побоювалися асоціацій з “вільним пересуванням” — одним із головних подразників для прихильників Brexit.
Нині ж, як повідомляє The Independent, дипломати доклали зусиль до “перепакування” ініціативи, замінивши термін “mobility” на менш політизований “opportunity” (“можливість”). Ймовірна нова схема передбачатиме спеціальні візи для молоді до 30 років на період до 4 років, з правом працювати й навчатися у будь-якій з країн ЄС (і навпаки).
Ідею вже підтримав мер Лондона Садік Хан, який на зустрічі з послами країн ЄС заявив, що “схема допоможе економічному зростанню і дозволить молодим людям здобути життєво важливий досвід”. Він також нагадав, що вважає Brexit помилкою, яка «негативно впливає як на Британію, так і на Європу в цілому».
Зміни на горизонті?
Новий лейбористський лідер Кір Стармер пообіцяв “перезавантаження” відносин з ЄС. З жовтня 2024 року він вже підписав нові угоди з Німеччиною та Естонією у сфері безпеки й оборони, а тепер з’являється шанс на крок у напрямку культурної та освітньої інтеграції.
Британський уряд, однак, залишається обережним. Як заявляє речник уряду, “не буде повернення до свободи пересування, митного союзу чи єдиного ринку”. Проте британське суспільство дедалі більше готове до поступок: опитування, проведене YouGov у 2023 році, показало, що 66% британців підтримують пом’якшення візових правил для молоді — навіть у регіонах, що голосували за Brexit.
Не лише про молодь
Зміни у сфері молодіжної мобільності можуть мати значення далеко за межами студентських аудиторій. В умовах геополітичної нестабільності, загроз з боку США (зокрема й тарифних, про які заявляє Дональд Трамп), ЄС для Британії — це не лише ринок, а й союзник.
Британія вже відчуває економічні наслідки Brexit. Офіс бюджетної відповідальності попереджає про довгострокове падіння продуктивності на 4% внаслідок розриву з ЄС. Проблеми з поставками ліків, труднощі з науковими дослідженнями та зниження міжнародного авторитету стали звичними сюжетами для британських новин.
Схема молодіжних можливостей — це шанс повернути бодай частину втраченого після Brexit. Вона не скасує митні бар’єри, не відкриє доступ до єдиного ринку, не відновить співпрацю в науці в повному обсязі. Але вона дозволить новому поколінню британців і європейців знову подивитися одне одному в очі — не через екрани, а в аудиторіях, на роботі, в гуртожитках і кав’ярнях. І можливо, саме з цього почнеться нова європейська глава для Британії.
Станом на літо 2024 року питання Brexit більше не займає провідних позицій у суспільному порядку денному Великої Британії. За даними опитувань, лише близько 5% британців вважають відносини з ЄС найважливішим політичним питанням. Натомість п’ятірка пріоритетів громадян у липні виглядає так: система охорони здоров’я (47%), економіка (34%), імміграція (31%), інфляція (21%) та житло (18%).
Водночас, хоча тема ЄС відійшла на другий план, ставлення до самого Brexit зазнало суттєвих змін. Дані свідчать про помітне розчарування вибором 2016 року. Згідно з опитуванням у травні 2024 року, близько 65% британців вважають, що вихід з Європейського Союзу був помилкою. Лише 35% досі дотримуються думки, що рішення було правильним. У червні 2024 року на запитання, як би вони проголосували сьогодні, 55% респондентів відповіли, що підтримали б повернення до ЄС, 35% – виступають за те, щоб залишатися поза Союзом, ще 10% не змогли визначитися.
Ці дані опубліковані на платформі Brexit FactBase – онлайн-ресурсі, який систематизує аналітику, статистику та хронологію наслідків виходу Великобританії з Європейського Союзу. Він надає доступ до структурованих і постійно оновлюваних даних щодо економічних, політичних і соціальних ефектів Brexit, а також до результатів опитувань громадської думки.
The Stop Brexit man отримав право на протест
Британське онлайн-видання з лібертаріанськими та контркультурними нахилами Spiked опублікувало статтю “The Stop Brexit man must have the right to be annoying”, де проаналізувало судову перемогу активіста Стіва Брея, відомого своїми гучними протестами проти Brexit у центрі Лондона. Незважаючи на численні скарги, суд визнав, що його дії — це частина фундаментального права на протест, навіть якщо вони викликають роздратування. Цей випадок важливий не лише для самого Брея, а й для всіх, хто цінує свободу висловлювання та протесту у демократичному суспільстві.
Цей протест — не просто епізодична поява ексцентричного персонажа, а символ ширшого зсуву громадської думки. Згідно з останніми опитуваннями (як ми вже зазначали), близько 65% британців у 2024 році вважають, що вихід з ЄС був помилкою, а понад половина хоче повернення до Євросоюзу. Протести, навіть якщо вони видаються комічними чи надмірними, свідчать про те, що незадоволення Brexit не зникло, а перетворилося на виразний громадянський рух, хай навіть і з різними формами вираження.
Що нам говорить кейс Стіва Брея? Політичне невдоволення в Британії має глибоке коріння: воно виявляє себе навіть майже через десятиліття після референдуму. Право на протест у Великобританії перебуває під тиском — влада намагається приборкати демонстрації через розширене тлумачення таких понять, як “громадський неспокій” чи “публічне обурення”. Протест Брея — це нагадування, що незгода не завжди зручна чи приємна, але саме тому її треба захищати.
Отже, кейс Брея — це не про “гучного чоловіка з мегафоном”, а про пульс суспільства, яке втомилося від наслідків Brexit і шукає способів дати про це знати, навіть через шум, іронію та протест.
