Премія миру без миру: чи є шанс у Нобелівського комітету знайти миротворця серед війн і конфліктів

Стартував тиждень оголошення лауреатів Нобелівських премій — найвищих нагород у кількох наукових галузях, в літературі, економіці та царині збереження миру, яка є найбільшою інтригою церемонії, адже імена кандидатів-миротворців нобелівський комітет зберігає в таємниці протягом 50 років.

Вручення Нобелівської премії започатковано 1901 року згідно із заповітом шведського підприємця, винахідника й філантропа Альфреда Нобеля. Він  передав свої статки для створення й фінансування міжнародної премії. Річний прибуток від спадщини Нобеля має ділитися порівну між тими, хто впродовж попереднього року зробив найбільший внесок у розвиток людства в різних сферах діяльності.

Наразі сума грошового призу в кожній номінації становить 11 мільйонів шведських крон ($1,1 млн), лауреати отримують також диплом і золоту медаль. 

Найбільший медіарезонанс зазвичай отримує нагорода за досягнення у збереженні миру. І хоча імена номінантів не розголошуються, ЗМІ і букмекери так чи інакше діляться інсайдерською інформацією, отриманою від впливових організацій, причетних до висування кандидатів. Як пише Reuters, цього року нобелівський комітет зосередився на гуманітарних діячах, які допомагають полегшити страждання цивільного населення, яке страждає від війни в Україні, кровопролиття в Судані, загострення конфлікту між Ізраїлем та ХАМАС. Агентство ООН у справах палестинських біженців (БАПОР), Міжнародний суд ООН та генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш називаються серед основних претендентів на цьогорічну Нобелівську премію миру.  

США вирізняється найбільшою кількістю лауреатів премії миру, серед яких Мартін Лютер Кінг-молодший, Джиммі Картер і Барак Обама, а також така організація, як Міжнародна кампанія за заборону наземних мін. Франція також має чимало видатних лауреатів, серед яких Фредерік Пассі, один із перших лауреатів премії, і Рене Кассен, співавтор Загальної декларації прав людини. Америка загалом має найбільшу кількість лауреатів Нобелівської премії. 

Міжнародний комітет Червоного Хреста, заснований у Швейцарії, неодноразово отримував премію за свою гуманітарну діяльність. Однак його пасивність у контексті російсько-української війни нині викликає багато запитань.

Серед британських лауреатів виділяються Берта фон Сюттнер і організація “Amnesty International”, які зробили значний внесок у підтримку миру та захист прав людини.

Німецький канцлер Віллі Брандт здобув премію за свої зусилля з покращення відносин між Сходом і Заходом під час холодної війни, що зробило його однією з ключових фігур у справі мирного врегулювання конфліктів того часу.

Окрім премії миру, нагороди отримають також інші видатні діячі та науковці. У перший день Нобелівського тижня, 7 жовтня, комітет оголосив лауреатів у галузі фізіології та медицини. Ними стали американські вчені Віктор Амброс і Гері Равкун. Їх нагородили за відкриття мікроРНК та її ролі в посттранскрипційній регуляції генів. Як бачимо на інфографіці, йдеться саме про ту галузь, де нагороди протягом усього часу існування премії вручалися найчастіше. Така ж кількість премій (220) була здобута фізиками. 

8 жовтня Нобелівський комітет оголосив лауреатів премії в галузі фізики. Ними стали Джон Гопфілд та Джефрі Еверест Гінтон за їхні “фундаментальні відкриття та винаходи, які зробили можливим машинне навчання на основі штучних нейронних мереж”. Ці досягнення відкрили нові горизонти для сучасної науки та технологій, заклавши основу для розвитку штучного інтелекту і його застосування в різних сферах.

Українці або люди з українським походженням також ставали лауреатами Нобелівської премії, хоча таких випадків небагато. 

Ілля Мечников (Нобелівська премія з фізіології або медицини, 1908) — народився в Харківській губернії. Разом із Паулем Ерліхом отримав премію за дослідження в галузі імунітету, зокрема за відкриття фагоцитозу.

Симон Кузнець (Нобелівська премія з економіки, 1971) — уродженець Харкова, емігрував до США. Нагороджений за дослідження економічного зростання та розробку системи національних рахунків, включаючи ВВП.

Роальд Гоффман (Нобелівська премія з хімії, 1981) — народився у Золочеві, Львівщина. Нагороджений за розробку теоретичних моделей хімічних реакцій.

Жорж Шарпак (Нобелівська премія з фізики, 1992) — народився у Дубровиці, Рівненщина. Відзначений за розробку газових детекторів для вивчення частинок.

Світлана Алексієвич (Нобелівська премія з літератури, 2015) — уродженка Івано-Франківська, нагороджена за документальні твори про важкі історичні події, зокрема Чорнобиль і війну в Афганістані.

Хоча Україна має небагато лауреатів, їхній внесок у науку та культуру є вагомим.

В історії Нобелівської премії були випадки, коли лауреати відмовлялися від нагороди з особистих переконань або через політичний тиск. Зокрема, у 1973 році Ле Дик Тхо, представник Північного В’єтнаму, разом із Генрі Кіссінджером був нагороджений Нобелівською премією миру за переговори про припинення війни у В’єтнамі та підписання Паризької мирної угоди. Однак Ле Дик Тхо відмовився від премії, стверджуючи, що справжній мир у В’єтнамі ще не досягнутий, і він не міг прийняти нагороду в умовах, коли конфлікт тривав. 

У 2024 році однією з найбільш обговорюваних фігур на Нобелівську премію миру є і президент України Володимир Зеленський, якого букмекери та експерти часто включають до списку фаворитів. Однак, як і у випадку з Ле Дик Тхо, існує обґрунтована причина, через яку Зеленський навряд чи здобуде цю престижну нагороду. Адже він є главою держави, яка перебуває у війні, і мир, у якій ще не досягнуто. 

Водночас існує ймовірність, що у 2024 році Нобелівська премія миру може залишитися неврученою. «Можливо, саме цього року комітет Нобелівської премії миру має відмовитися від присудження премії та звернути увагу на те, що наша планета перебуває у стані війни», — зазначив Ден Сміт, керівник Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, в інтерв’ю Reuters.