Кадровий дефіцит закриватимуть без масового завезення мігрантів: кого уряд хоче залучити до ринку праці

Український ринок праці увійшов у період гострого дефіциту людей, коли нестача працівників впливає на здатність бізнесу розширювати виробництво, виконувати замовлення, запускати нові проєкти та підтримувати стабільну роботу підприємств. На цьому тлі питання трудової міграції дедалі частіше з’являється в публічних дискусіях, однак уряд надав пояснення щодо масового залучення іноземців.

Кадровий дефіцит як обмеження для економіки

Міністр економіки Олексій Соболев заявив, що для щорічного зростання ВВП на 7% Україні протягом наступних десяти років потрібно близько 4,5 мільйона працівників. Такий масштаб потреби означає, що проблема стосується не лише пошуку окремих спеціалістів, а всієї структури ринку праці, де бізнесу бракує робочих рук у виробництві, будівництві, логістиці, торгівлі, сфері послуг та інших напрямах.

За таких умов держава має шукати не один швидкий інструмент, а кілька джерел поповнення робочої сили. Урядова позиція полягає в тому, що першочергово треба використовувати внутрішній ресурс країни, оскільки значна частина людей працездатного віку або працює неофіційно, або взагалі не бере участі в економіці.

Попри дефіцит кадрів, залучення трудових мігрантів з інших країн наразі не визначене як пріоритет. Такий підхід пояснюється тим, що Україна має значний внутрішній трудовий резерв, а також мільйони громадян за кордоном, повернення яких може стати важливим чинником для економіки.

Окремі підприємства можуть наймати іноземних працівників для конкретних робіт, особливо там, де нестача людей уже блокує виконання проєктів. Проте точковий найм у будівництві чи виробництві не дорівнює державній політиці масового завезення мігрантів. Урядовий акцент зміщений на українців, які можуть працювати в національній економіці за умови легального працевлаштування, перекваліфікації, підтримки повернення або створення прийнятних умов праці.

Внутрішній резерв: хто може повернутися до роботи

За словами Соболева, на підконтрольній Україні території перебувають близько 30 мільйонів людей, але офіційно працюють лише 10,5 мільйона. Ще приблизно 2,6 мільйона людей зайняті в тіньовому секторі, тобто виконують роботу без повноцінної участі в системі податків, соціального страхування та трудових гарантій.

Уряд оцінює додатковий внутрішній резерв щонайменше у два мільйони людей. До нього відносять молодь, громадян віком 50+, людей, які тривалий час не працювали офіційно, а також окремі категорії, що перебувають поза легальним полем зайнятості. Для економіки це означає, що частину кадрового дефіциту можна закрити без зовнішнього трудового імпорту, якщо створити механізми повернення людей до роботи та зменшити частку тіньової зайнятості.

Залучення молоді до ринку праці потребує не лише вакансій, а й зрозумілого входу в професію, коли перший досвід не перетворюється на бар’єр через відсутність стажу. Для роботодавців це означає потребу навчати працівників на місці, адаптувати їх до реальних процесів і пропонувати умови, за яких молоді люди залишатимуться працювати в Україні.

Люди віком 50+ становлять інший важливий резерв, оскільки мають досвід, дисципліну й професійні навички, але часто стикаються з упередженим ставленням на ринку праці. Їхнє повернення або активніше залучення може допомогти сферам, де цінується практичний досвід, відповідальність і здатність швидко включатися в робочий процес без тривалого базового навчання.

Окрема частина потенційних працівників перебуває поза економікою через неофіційну зайнятість, правові проблеми, втрату кваліфікації або тривалу перерву в роботі. Для таких людей важливими стають не загальні заклики до працевлаштування, а конкретні інструменти повернення: легальні вакансії, перекваліфікація, спрощений доступ до роботи, супровід і зрозумілі правила.

Повернення українців з-за кордону

Другим великим джерелом кадрів Соболв називає українців, які перебувають за межами країни. За словами міністра, за кордоном залишаються понад 6 мільйонів громадян, і частина з них може розглядати повернення, якщо в Україні буде зрозуміла траєкторія для життя після переїзду.

Соболев зазначив, що серед головних умов повернення люди називають гроші на переїзд, житло, школу, лікарню та роботу. Цей перелік показує, що рішення про повернення залежить не лише від зарплати чи наявності вакансії. Родини оцінюють, чи зможуть знайти житло, влаштувати дітей до навчального закладу, отримати медичну допомогу та мати стабільне джерело доходу після повернення.

Міністерство соціальної політики відкриває українські хаби для підтримки зв’язку з громадянами, які перебувають за межами країни. Такі майданчики мають допомагати з комунікацією, інформуванням і підготовкою програм повернення.

Для ринку праці це важливо, тому що повернення людей не може зводитися лише до оголошень про вакансії. Людині, яка кілька років прожила за кордоном, потрібна інформація про житло, документи, навчання дітей, медичні послуги, робочі місця та умови адаптації. Без такого пакета рішень повернення залишатиметься складним навіть для тих, хто зберігає зв’язок з Україною.

Тіньова зайнятість як прихований резерв

За словами Соболєва, окреме значення має тіньовий сектор, у якому, за наведеними даними, зайняті близько 2,6 мільйона людей. Для держави це втрата податкових надходжень і соціальних внесків, а для самих працівників — ризик залишитися без захисту в разі хвороби, звільнення, травми або пенсійних нарахувань.

Легалізація такої зайнятості може збільшити офіційну кількість працівників без реального переміщення людей між країнами чи галузями. Проте для цього потрібні умови, за яких працівнику та роботодавцю буде вигідніше працювати відкрито, ніж залишатися в неофіційних домовленостях.

Для бізнесу урядова позиція означає, що швидкого універсального рішення через масове залучення мігрантів не очікується. Компаніям доведеться конкурувати за працівників усередині країни, вкладатися в навчання, утримання кадрів, перекваліфікацію та адаптацію людей, які раніше не працювали в конкретній сфері.

Водночас підприємства, які вже мають критичний дефіцит робочих рук, можуть і надалі шукати точкові рішення, включно з наймом іноземців для окремих проєктів. Проте загальна державна логіка залишається іншою: спершу повернення українців до легальної зайнятості, потім робота з громадянами за кордоном, і лише після цього — обмежене використання трудової міграції там, де без неї неможливо закрити потребу.

Позиція уряду зводиться до того, що кадрову проблему планують вирішувати через український трудовий ресурс. У центрі цього підходу перебувають люди, які вже живуть в Україні, але не працюють офіційно, громадяни, які можуть повернутися з-за кордону, молодь, старші працівники та ті, кого можна залучити через навчання, перекваліфікацію або легалізацію зайнятості.

Масове завезення мігрантів у цій моделі не розглядається як головний шлях для економіки. Іноземні працівники можуть залишатися частиною окремих рішень для бізнесу, проте основна увага спрямована на те, щоб повернути до роботи українців і збільшити кількість людей, які беруть участь в офіційному ринку праці.