“Клуб білого бізнесу”, “Національний кешбек”, “Зимова єПідтримка”: реальна підтримка населення чи популізм

Президентські ініціативи “Національний кешбек”, “Клуб білого бізнесу” та “Зимова єПідтримка” задумувались як рятівне коло для українського бізнесу та населення, покликане підняти економіку та підсилити попит на вітчизняні товари. Проте, замість тріумфу, ці програми опинилися під прицілом критики: експерти і громадськість цікавляться, чи дійсно вони працюють на благо економіки, чи лише створюють ілюзію допомоги. Найініціативніші співгромадяни збирають підписи під петиціями з вимогою до уряду припинити реалізацію цих, на їхню думку, популістичних ініціатив.

“Тисяча Зеленського”: дієва підтримка чи економічна дилема?

Новиною перших шпальт останнім часом стала виплата так званої “тисячі Зеленського”, що передбачає надання фінансової підтримки кожному українцю взимку. Під час кризи програму “Зимова єПідтримка” було задумано як швидку допомогу для громадян. Кошти зараховуватимуться на віртуальну картку “Національного кешбеку”, оформлену через додаток “Дія”. На перший погляд, це похвальний протекціоністський захід, що демонструє турботу уряду про населення, яке й так через війну затягнуло пояси.

Після чергового осіннього тотального здорожчання продуктів харчування та предметів першої необхідності для багатьох наших співвітчизників ця тисяча могла би допомогти залатати невелику дірку в сімейному бюджеті, частково покривши витрати на “комуналку”, ліки чи інші базові потреби.

Програма передбачає можливість придбання товарів і послуг конкретних категорій, що спрямовує гроші в економіку, стимулюючи споживання. Це створює додатковий попит на послуги малого та середнього бізнесу, якому не просто залишатися на плаву під час війни. Те, що виплати здійснюються через “Дію”, покликано інтегрувати громадян у цифрову економіку та стимулювати перехід до безготівкових розрахунків.

Проте фінансування цієї ініціативи викликає критику, адже програма має фінансуватися за рахунок скорочення видатків на інші державні програми підтримки бізнесу. У суспільства є побоювання, що ініціатива стане черговим перекладанням коштів з однієї кишені в іншу.

У декого нарікання визиває виплата цієї допомоги всім бажаючим, незалежно від їхнього фінансового становища. Це означає, що допомогу отримують навіть ті, хто її не потребує, тоді як вразливі категорії могли б отримати більш значущу підтримку. Це ставить під сумнів ефективність використання бюджетних ресурсів.

Крім того, для багатьох перепоною став цифровий формат програми. Оформлення виплат через “Дію” ускладнило доступ до грошей для літніх людей, тих, хто не має смартфона або живе в районах із поганим інтернет-зв’язком.

Не менш важливим є ризик фіскальної інфляції або інфляційний тиск через державні витрати. Ця ситуація виникає, коли збільшення державних видатків (зокрема, фінансування соціальних програм) створює додатковий попит у економіці, що перевищує можливості пропозиції товарів та послуг. Масові виплати у поєднанні зі зростанням грошової маси можуть спричинити подальше підвищення цін на товари й послуги, фактично знівелювавши позитивний ефект від отриманої суми.

Щоб програма стала ефективнішою, варто зробити її більш цільовою, спрямовуючи допомогу на соціально незахищені верстви населення: пенсіонерів, малозабезпечених та внутрішньо переміщених осіб. Такий підхід забезпечить значно більший соціальний ефект при менших витратах.

Додатково необхідно зробити процес отримання виплат доступнішим. Наприклад, запровадження альтернативних механізмів через банки чи поштові відділення дозволило б залучити ширше коло громадян. І, звісно, важливою для збереження довіри громадськості є прозорість фінансування.

Програма “Зимова єПідтримка” з самого початку мала благородну мету –  у скрутну годину  допомогти українцям і підтримати вітчизняну економіку, простимулювавши споживання. Однак без адресності, прозорості та простоти реалізації ініціатива ризикує скотитися в площину популізму. Очевидно, її варто доопрацювати, щоб перетворити з тягаря для бюджету на інструмент соціальної підтримки.

“Національний кешбек”: бонуси сьогодні, проблеми завтра

Як відомо, впроваджений цьогоріч “Національний кешбек” передбачає повернення споживачам 10-ї частини від вартості придбаних товарів вітчизняного виробництва на спеціальну банківську картку. Декларована мета програми – стимулювати споживання вітчизняної продукції та підтримати національних виробників в поточних скрутних економічних умовах.

На перший погляд, програма дуже приваблива, однак за своєю суттю значно складніша та неоднозначніша, ніж здається. Однією з ключових переваг ініціативи є стимулювання придбання українських товарів. Сподівання отримати кешбек – “десятину” від витрачених коштів – може спонукати споживачів обирати продукцію вітчизняного виробництва, таким чином підтримуючи локальні бренди. За логікою розробників програми, це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українських компаній на внутрішньому ринку. Цей крок відповідає сучасним глобальним економічним тенденціям – США та країни єврозони також вживають заходів для підтримки своїх внутрішніх виробників.

Програма покликана збільшити обсяг легальних продажів. Учасники програми повинні реєструвати свої покупки, що автоматично включає їх у систему легального обігу. Це не тільки збільшує надходження до держбюджету через податки, але й зменшує обсяги тіньового ринку.

Вартий уваги й соціальний аспект програми. Для багатьох наших співвітчизників кешбек може стати суттєвою фінансовою підтримкою, що стимулює споживання і підвищує їхню платоспроможність. Крім того, програма сприяє популяризації безготівкових розрахунків, що є важливим у контексті фінансової інклюзії в Україні.

Проте, попри значні переваги, програма не позбавлена серйозних недоліків. Як і у випадку з “тисячею Зеленського”, однією із найбільших претензій до проєкту є його популістичний характер. Критики зазначають, що “Національний кешбек” є швидше політичним жестом, аніж інструментом реального економічного зростання. Те, що на перший погляд здається безумовним благом, у довгостроковій перспективі може стати серйозною перешкодою. Економічний ефект від подібної ініціативи може виявитися незначним або навіть негативним у тривалому вимірі.

Ще однією проблемою є дискримінація окремих виробників. Оскільки програма спрямована виключно на підтримку українських товарів, це може знизити рівень конкуренції на ринку та створити нерівні умови для іноземних виробників, що також працюють в Україні.

Додатковим каменем спотикання є витрати на адміністрування. Для реалізації програми потрібні значні фінансові ресурси на створення технічної інфраструктури, моніторинг та перевірку транзакцій, що може додатково навантажувати держбюджет.

Ризик корупції також залишається значним. Використання кешбеку може створювати можливості для зловживань, наприклад, фіктивних операцій або маніпуляцій з даними покупок.

Програма губить ефективність в кризових умовах. В контексті воєнного часу  населення має низьку купівельну спроможність, і кешбек може не виконати свою мету – стимулювати споживання. Крім того, ця ініціатива фактично перетворюється на приховану підтримку для окремих бізнесів, що викликає питання щодо її справедливості.

Для оптимізації програми варто розширити її аудиторію через інклюзивніші механізми, щоб охопити ширші верстви населення. Також варто суворіше контролювати її виконання для запобігання зловживанням і корупційним ризикам.

Напевно, інтеграція “Національного кешбеку” з іншими заходами підтримки бізнесу могла б підвищити її ефективність. Серед іншого, програму можна доповнити ініціативами, спрямованими на покращення бізнес-клімату або зниження податкового навантаження для малого і середнього бізнесу.

Дерево пізнається за плодами: важливо провести незалежну оцінку економічного впливу програми. Це допоможе виявити реальні результати та уникнути повторення помилок у майбутньому.

“Клуб білого бізнесу”: баланс між підтримкою та викликами

Програму “Клуб білого бізнесу” було запроваджено з амбіційною метою – підтримати підприємства, які сумлінно дотримуються податкового законодавства, створюючи для них більш сприятливі умови ведення бізнесу. На перший погляд, ініціатива виглядає прогресивною, але її реалізація як у обох попередніх кейсах, викликає чимало дискусій.

Однією з ключових переваг програми є мораторій на перевірки. Учасники звільняються від планових документальних перевірок, що відчутно знижує адміністративний тиск. Це особливо важливо у період економічних потрясінь, адже бізнесу потрібен простір для стабільної роботи.

Ще одним важливим бонусом є скорочення термінів податкового адміністрування. Для учасників програми передбачено швидший розгляд документів та надання консультацій, що полегшує взаємодію з податковими органами. Особливу увагу привертає запровадження комплаєнс-менеджера, який супроводжує учасників програми, оперативне вирішуючи питання.

Додатково програма надає підприємствам можливість бронювати від мобілізації до 25% працівників. У воєнний час ця перевага стає критичною для збереження ключових співробітників і підтримки безперервності бізнесу.

І на сонці бувають плями: і ця програма має свої слабкі сторони. Передусім, це дискримінація. Високі критерії для участі – наприклад, певний рівень сплати податків чи заробітної плати – автоматично виключають значну частину малого та середнього бізнесу. Це створює нерівні умови та може поглибити розрив між корпораціями та малими підприємствами.

Ще один виклик – ризик зловживань. Відсутність прозорих механізмів контролю за відбором учасників може призвести до маніпуляцій. Так, є побоювання, що певні підприємства можуть отримувати преференції через зв’язки, а не за чесним дотриманням критеріїв.

Окрім цього, переваги програми обмежені періодом дії воєнного стану. Тобто всі надані можливості короткострокові і не гарантують сталого покращення бізнес-середовища після завершення війни.

Щоб перетворити “Клуб білого бізнесу” на ефективний інструмент розвитку, варто переглянути його критерії. Розширення доступу до участі малого бізнесу дозволить скористатися перевагами більшій кількості підприємств. Також потрібен прозорий механізм відбору учасників, що виключить корупційні ризики.

Крім того, програма може бути ефективнішою, якщо її інтегрувати з іншими ініціативами підтримки бізнесу – податковими канікулами чи грантовими програмами. Це дозволить створити цілісну систему, що стимулюватиме економічне зростання.

Незважаючи на декларовану мету підтримки українського бізнесу, подібні програми часто стикаються з проблемами реалізації та можуть мати обмежений вплив на економіку. Критики зазначають, що такі ініціативи можуть бути популістичними та не завжди приносять очікувану користь платникам податків.

Замість впровадження подібних програм, експерти пропонують зосередитися на створенні сприятливого бізнес-клімату, зменшенні бюрократичних перепон, боротьбі з корупцією та забезпеченні рівних умов для всіх підприємців. Це може сприяти сталому розвитку приватного сектору та економіки загалом.

Тетяна Вікторова