Коли президент говорить “як є”: ненормативна лексика стала нормою для політичних лідерів України

Понад три години Володимир Зеленський говорив із американським інтерв’юером Лексом Фрідманом у форматі подкасту, який миттєво став інформаційним вибухом. Президент України відкрито і емоційно ділився думками про війну, міжнародну підтримку та виклики, з якими стикається Україна у протистоянні Росії. Але не лише зміст розмови привернув увагу — найбільший резонанс викликала форма. Ненормативна лексика, яку використовував Зеленський, спричинила бурхливу реакцію в українському суспільстві, де думки щодо її доречності різко розділилися. Цей подкаст став не просто інтерв’ю, а своєрідним дзеркалом, яке відобразило новий стиль комунікації президента, викликавши як підтримку, так і гостру критику.

Три години відвертості: Зеленський у подкасті Лекса Фрідмана

Президент України Володимир Зеленський став героєм понад тригодинного подкасту відомого американського інтерв’юера Лекса Фрідмана. У цій тривалій розмові, яка стала важливою подією як для міжнародної спільноти, так і для України, Зеленський згадав перші дні повномасштабної війни, поділився своїм баченням справедливого миру, розповів про витоки російської агресії та наголосив на готовності до співпраці з партнерами, включно з новою адміністрацією Дональда Трампа, для встановлення тривалого миру. Крім того, він вперше зізнався, що розмовляв з Олександром Лукашенком у перші дні війни, і той вибачався за удари по Україні.

Президент України акцентував, що російська армія вбиває російськомовних громадян України, руйнуючи їхні домівки та життя. Зеленський наголосив, що його зневага спрямована не до російської мови, а до тих, хто використовує її як привід для війни. Він також заперечив поширену російську пропаганду про заборону російської мови в Україні, зауваживши, що в країні є російськомовні громадяни, але «зневага до російської мови в Україні виникла через дії росіян».

Слід зазначити, що Олексій Фрідман, який став відомим як Лекс Фрідман, є американським спеціалістом з інформатики, дослідником штучного інтелекту та ведучим популярного подкасту. Він народився в Таджикистані, виріс у Москві, але має українське коріння. У 1994 році, коли Лексу було 11 років, його родина емігрувала до Сполучених Штатів. Він розпочав свій подкаст у 2018 році, ставши одним із найвідоміших інтерв’юерів світу. У його передачах брали участь такі постаті, як Дональд Трамп, Ілон Маск, Джефф Безос, Марк Цукерберг та Біньямін Нетаньягу. Інтерв’ю з Зеленським стало черговим вагомим епізодом його проєкту.

Лекс Фрідман назвав зустріч з Володимиром Зеленським «особливим моментом у своєму житті» і підкреслив, що його метою було «просування миру». Фрідман висловив переконання, що президенти Зеленський, Путін і Трамп мають зустрітися після 20 січня цього року, щоб розпочати переговори про припинення вогню, гарантії безпеки та довгостроковий мир. Саме ці ідеї обговорювалися під час подкасту. Бесіда з Зеленським стала не лише способом донести українську позицію до міжнародної спільноти, але й викликала широкий резонанс через відвертість та емоційність президента.

Зеленський без фільтрів: емоції та ненормативна лексика

Під час інтерв’ю з американським подкастером Лексом Фрідманом Володимир Зеленський відкрито й емоційно говорив про те, що думає, про те “як є”. Однак найбільший резонанс викликала не лише змістовна частина інтерв’ю, але і його манера висловлювання, бо Зеленський використовував нецензурну лексику. Так, наприклад, коли він торкнувся теми передвоєнних обіцянок з боку США та країн Заходу, то прямо заявив, що у своїх зверненнях до західних лідерів просив їх про дві речі: посилення України зброєю та введення санкцій, які могли б зупинити агресора ще до початку війни.

«Я не просив доказів чи пояснень. Я казав: якщо ви впевнені, якщо ви знаєте, що буде вторгнення, дійте. Увімкніть санкції, запобігайте, зробіть так, щоб він [Путін] боявся. Не треба чекати, поки він прийде, вбиватиме та руйнуватиме», — сказав Зеленський.

Свою фразу він завершив емоційним висловом: «Це х**ня, вибачте», — що стало одним із найцитованіших моментів подкасту.

Слід зазначити, що це не перший випадок, коли Зеленський вдається до такої форми висловлювання. У 2023 році, під час ефіру на NBC News, він також різко висловився на адресу Путіна, використавши ненормативну лексику. Його слова миттєво розлетілися соціальними мережами, викликавши бурхливі обговорення. Тоді президент наголосив, що Україна ніколи не погодиться віддавати свої території терористам і продовжуватиме боротьбу за свободу.

«Війна забирає найкращих із нас: наших героїв, чоловіків, жінок, дітей. Але ми не готові поступитися свободою цьому [нецензурно] терористу Путіну», — заявив Зеленський.

Не менш різкий випадок стався у грудні 2024 року, коли Зеленський публічно назвав Путіна «довбо***м» у відповідь на його ідею щодо «експерименту з Орєшніком». Ці слова президента також стали гучним інфоприводом, але водночас відобразили рівень обурення та зневаги до агресивної політики Кремля.

Висловлювання Зеленського викликали різну реакцію як в українському суспільстві, так і міжнародних медіа. Частина громадськості, особливо в Україні, сприйняла це як прояв щирості, емоційності та прямоти, що відповідає реаліям війни. Прихильники Зеленського наголошували, що його слова чітко передають гнів і розпач від жорстокості російської агресії та іноді нерішучості західних партнерів.

Водночас критика на його адресу за використання ненормативної лексики була зосереджена на питанні доречності такої манери висловлювання для президента. Деякі опоненти наголошували, що така риторика є недопустимою для глави держави. Дехто вбачав у цій відвертості ризик втрати дипломатичного тону, який може вплинути на сприйняття України на міжнародній арені. Критики також заявляли, що така риторика, хоч і є емоційною, але може бути сприйнята як порушення етикету, що не личить лідеру держави, яка прагне глобальної підтримки. Також видання CNBC звернуло увагу на манеру висловлювання президента, назвавши його мову «грубістю моряка».

Крім того, Зеленського розкритикували не тільки за використання обсценної лексики, але й за питання, які він піднімав та інтерпретував в інтерв’ю. Так, телеканал ABC акцентував увагу на тому, що президент не висловив подяки Джо Байдену за масштабну допомогу Україні, що виглядало недоречно з огляду на контекст розмови. Поряд з цим прессекретарка президента Білорусі Наталя Ейсмонт спростувала інформацію про те, що Олександр Лукашенко вибачався перед Володимиром Зеленським під час телефонної розмови, яка відбулася на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року.

Однак радник Зеленського з комунікацій Дмитро Литвин захищає позицію президента, пояснюючи його слова щирістю та правдивістю.

«Президент сказав те, що відчував. Це було емоційно, але чесно», — зазначив Литвин.

За його словами, попри гостру форму висловлювання, Зеленський акцентує увагу на найважливішому — жахливих наслідках війни та необхідності консолідації зусиль для її завершення. Слова президента — це не просто емоції, а крик душі, який відображає трагедію народу України та закликає міжнародну спільноту діяти рішуче, щоб зупинити РФ.

Мат як норма: деградація політичного етикету в Україні

Публічне використання нецензурної лексики поступово стає звичним явищем серед українських політиків, хоча й продовжує викликати скандали та обурення. Політики не лише дозволяють собі грубі слова у приватних розмовах, але дедалі частіше роблять це відкрито на публічному просторі, що породжує дискусії про культуру спілкування у владі. Складається враження, що для деяких представників політичної еліти обговорення складних питань державного управління та міжнародної політики не обходиться без добірного мату.

Історично в Україні нецензурна лексика з уст політиків зустрічалася переважно як курйози. Леонід Кучма, наприклад, став героєм знаменитих «плівок Мельниченка», де під час обговорень не соромився використовувати увесь арсенал обсценної мови. Віктор Янукович у Коростені публічно відправив пенсіонера на три букви, коли той обурився його мовною політикою. Петро Порошенко під час конфлікту з Вадимом Новинським виголосив знамените «сука ти православна», що швидко стало мемом. Проте у той період ці випадки були радше винятком, аніж правилом.

З приходом сучасної влади ситуація докорінно змінилася. Політики, які позиціонували себе як «прості хлопці», принесли до влади і «просту мову». Ще до президентства Володимир Зеленський ініціював флешмоб «ідіть у сраку», адресований Олегу Барні за його хамство з журналістами. Вже на посаді президента він називав чиновників «розбійниками», а представники його політичної сили відзначалися такими висловами, як «корабельні сосни» (відносно жінок). Чати «Слуги народу», які час від часу стають надбанням медіа, демонструють, що груба лексика є частиною внутрішньої культури комунікації партії. І це відноситься не лише до представників цієї партії.

Приклади використання мата у публічному просторі стають дедалі частішими. Так, Олексій Кучеренко обізвав Максима Ткаченка «малолітнім клоуном», а той у відповідь пригрозив суцільним матом. Така розмова двох народних депутатів свідчить про те, що рівень політичної дискусії все більше деградує. Показовим був і випадок з Олексієм Арестовичем (на той час радником голови Офісу Президента України), який у відповідь на прохання користувача у Facebook говорити державною мовою послав його на три букви. Хоча публікація була видалена, вибачень чи пояснень з боку Арестовича не було. Давид Арахамія, захищаючи колегу, заявляв, що це частина «нової мережевої етики».

Але «мережева етика» політиків часто межує зі зневагою до суспільства. Використання мата у публічному просторі свідчить не лише про втрату самоконтролю, але й про нездатність політиків конструктивно і культурно вирішувати конфлікти. Емоційна грубість, хоч і виглядає як нібито «щирість», але демонструє агресію та бажання принизити опонента, а не знайти компроміс.

Слід відмітити, що в нашій країні були спроби законодавчо врегулювати використання нецензурної лексики у публічному просторі, але вони зазнали невдачі. Законопроєкт Ольги Богомолець № 10414 «Про протидію лихослів’ю» або, як його назвали в народі «закон про дематюкацію», поданий на розгляд парламенту ще у 2019 році, так і не був ухвалений. Крім того, фракція «Слуга народу», яка позиціонувала себе як політична сила нового типу, свого часу обіцяла розробити кодекс депутатської етики, який мав би врегулювати подібні прояви. Проте ці плани залишилися нереалізованими. Як наслідок, лайливі висловлювання, агресивна риторика й відкриті образи продовжують формувати обличчя української політики, дедалі більше руйнуючи етичні стандарти та підриваючи довіру до влади.

Тим часом український політичний дискурс останніх років усе частіше набуває грубих форм, а обсценна лексика стала майже невід’ємною частиною публічної комунікації деяких політиків. При цьому лідерами у використанні обсценної мови були і залишаються такі постаті, як Борис Філатов, Геннадій Кернес, Геннадій Москаль, Арсен Аваков. Одним з основних «королів мату» був нардеп III, IV та VII скликань Олександр Волков. Яскравим прикладом є також нардеп Олександр Дубінський, який відкрито використовує лайливі слова у своїх виступах і зверненнях до громадян. Цей підхід, на думку самого Дубінського та його прихильників, відображає «щирість» і «правдорубство».

Такий стиль комунікації базується на спробі створити образ «свого хлопця», який не боїться висловлюватися прямо й грубо, і таким чином нібито стає ближчим до народу. Лайливі слова у висловлюваннях політиків апелюють до певної частини електорату — людей, розчарованих у традиційній політичній еліті, втомлених від офіційної риторики та «зайвих умовностей». Це сприймається позитивно серед аудиторії, яка не обтяжена глибокою освітою або перебуває у стані глибокої зневіри до всього.

Сучасні технології та соцмережі, зокрема платформи Instagram і YouTube, стали ключовими інструментами для просування такої риторики. Політики намагаються створити враження, що говорять із громадянами особисто, на «їх мові», наче блогери. Цей підхід дозволяє обходити офіційні рамки та уникати складних формальних формулювань, що особливо приваблює частину аудиторії.

Мат як отрута: руйнація культури, моралі та генетики

Матірна лексика завжди існувала в людському суспільстві, але її використання мало чіткі межі, залежно від соціальних груп. Простолюдини традиційно спілкувалися грубими словами без жодних моральних утисків, однак торговці уникали лайки, щоб не втратити своїх клієнтів. Інтелігенція ж сприймала мат як щось чуже їхньому світові, вбачаючи у словах силу і значення, які не слід зводити до грубості. Проте сучасність все змінила: лайка стала мовою всіх і всюди.

Примітно, що ще кілька десятиліть тому використання нецензурної лексики вважалося переважно чоловічою звичкою. Жінки, які дозволяли собі подібні висловлювання, були рідкістю і зазвичай належали до маргіналізованих прошарків суспільства. Сьогодні ж ситуація докорінно змінилася. Лайка стала універсальною мовою, яку використовують всі — від літніх людей і дітей до зовні інтелігентних чоловіків і жінок. Нецензурна лексика та вуличний жаргон настільки вкоренилися в повсякденному житті, що здається, значна частина суспільства втратила здатність висловлюватися звичайною мовою. У присутності жінок, дітей, літніх людей мат більше не викликає шоку. Ця тенденція свідчить про суттєві зміни в культурі спілкування, де межі між прийнятним і неприйнятним поступово стираються, а літературна мова втрачає свою роль як інструмент поваги та етики.

Однак те, що починалося як спосіб вираження емоцій, тепер загрожує суспільству на всіх рівнях. Сучасні політики дедалі частіше дозволяють собі лайливі висловлювання, виправдовуючи це «правдою життя» і прагненням «бути ближчими до народу». Це гра на емоціях, яка знаходить відгук у частини електорату, розчарованого у традиційних формах політичного спілкування. Лайка створює ілюзію щирості, але що стоїть за цією мовою? І яку ціну за неї платить суспільство?

Вчені давно довели, що слова мають силу не лише формувати думки, але й впливати на фізичний стан людини. Дослідження показують, що лайливі слова здатні викликати мутагенний ефект, схожий на дію радіації. Молекули ДНК, які відповідають за збереження та передачу генетичної інформації, реагують на звукові коливання людської мови. Якщо ці коливання мають негативну природу, ДНК зазнає змін, які можуть передаватися наступним поколінням.

Кожне слово має свою вібрацію, і лайка формує руйнівні частоти, які впливають на клітини людського організму. Хромосоми, що містять генетичну інформацію, починають змінювати свою структуру. Це може призвести до серйозних фізичних і психічних захворювань, бо кожен лайливий вислів — це не просто грубість, а руйнівна хвиля, яка змінює вас і ваших дітей. За висновками вчених, цей «мутагенний ефект» накопичується і може бути названий «програмою самоліквідації». Це мовний еквівалент токсичної речовини, яку ми щодня вживаємо, навіть не помічаючи.

Політичний дискурс, насичений лайкою, є відображенням загальної деградації культури в українському суспільстві. У той час, коли нецензурні висловлювання наших військових, які знаходяться на передовій, можуть бути виправдані через стрес та постійні нервові напруження, політики, які є обличчям нації, не мають жодного виправдання. Їхні слова і поведінка повинні бути прикладом для людей, але замість цього вони підривають етичні стандарти.

Сучасний світ рухається до того, що лайка поступово стає в нашій країні частиною загальноприйнятої норми. Щоб зрозуміти, чому це відбувається, достатньо звернути увагу на тренди в соцмережах і різних платформах. Відео, насичені нецензурними словами, скандальними заявами та провокативною поведінкою, збирають мільйони переглядів, формуючи хибне уявлення про те, що така манера спілкування є нормою. Своєю чергою, політики, прагнучи відповідати популярним трендам, дедалі частіше переймають цей стиль поведінки, орієнтуючись не на етику чи суспільні стандарти, а на бажання здобути увагу широкої аудиторії. В результаті публічна дискусія втрачає глибину та серйозність, перетворюючись на циркове шоу, де головною «родзинкою» є лайка. При цьому популярні фільми та гумористичні програми також зробили свій внесок у цей процес. Вони сприяли легітимізації лайливих слів, перетворивши їх з табу на елемент масової культури. На жаль, це вже не просто тимчасове явище, а тренд, який дедалі більше поглинає суспільство.

Ціна такої «мовної революції» є надто високою. Вона створює нову норму, де агресія стає синонімом сили, а грубість — правдивості. Такий підхід формує нове покоління, для якого мораль і етика стають порожніми словами. Якщо нинішня тенденція збережеться, цілком імовірно, що грубість і лайка стануть частиною офіційної риторики навіть на найвищих рівнях влади. Засідання уряду чи промови депутатів ризикують перетворитися на спектаклі з «вулиці», де замість змістовних дискусій лунатимуть принизливі образи та лайливі випади. Це остаточно зруйнує політичну культуру, якої зараз вже майже немає.

Свобода слова має базуватися на відповідальності, а не на хаосі. Якщо лідери країни не здатні контролювати власну мову і емоції, то чи можуть вони ефективно керувати державою? Зараз ми втрачаємо значно більше, ніж етику — ми втрачаємо моральну основу, на якій має будуватися майбутнє нашої країни.