Криптовалюта між легалізацією та тінню: український шлях від донатів до корупційних скандалів
ІА”ФАКТ” вже писало про те, що криптовалюта – цифрові гроші, які існують виключно в інтернеті й не мають паперової чи монетної форми. Вона працює без банків і державного контролю, а її безпеку гарантує криптографія. У всіх на слуху біткоїн, створений у 2009 році анонімним розробником під псевдонімом Сатоші Накамото. Згодом з’явилися інші проєкти: Ethereum, що дозволяє запускати децентралізовані сервіси та смартконтракти, чи стейблкоїни на кшталт Tether, що прив’язані до курсу долара і дають змогу уникати різких коливань. Для користування потрібні криптогаманці – програми на телефоні чи комп’ютері. Вони нагадують банківський рахунок, але ключ до доступу належить лише власнику. Втрата цього ключа фактично означає втрату коштів.
В Україні розрахунки криптовалютою стали можливими завдяки посередникам – WhitePay чи Binance Pay. Вони миттєво переводять цифрові активи у гривню, бо магазини поки що не приймають їх напряму. На касі покупець обирає “оплату криптовалютою”, отримує QR-код, сканує його у своєму гаманці й підтверджує транзакцію. У підсумку магазин отримує гривні, а покупець – товар. Такий спосіб уже використовується при купівлі техніки, пального, одягу й навіть ліків. Для бізнесу це зручно тим, що він не стикається з валютними ризиками: отримує саме гривню. Для клієнта це безпечніше за введення даних банківської картки.
Максимально простою також стала і купівля криптовалюти. Онлайн-обмінники на кшталт 1654.exchange дозволяють придбати Bitcoin, Ethereum чи USDT буквально за кілька хвилин. Достатньо обрати валюту, вказати суму та оплатити карткою. Курс фіксується одразу, що захищає від стрибків ціни. Комісії, як правило, нижчі, ніж у банках чи міжнародних системах переказу.
Часто можна почути тезу про “незмінність блокчейну”. Насправді вона має межі. Так, записи в ньому не можна просто так стерти чи підправити, як у звичайній базі даних. Але на практиці це не означає, що система взагалі не піддається впливу.
Стейблкоїни (зокрема, USDT чи USDC) – це токени, які випускає конкретна компанія. Якщо вона вирішить, то може “заморозити” певний гаманець або окремі монети. Це як коли банк блокує твою картку: гроші на ній залишаються, але ти не можеш ними користуватися.
Централізовані біржі (Binance, Coinbase тощо) теж можуть обмежити доступ, закривши твій акаунт чи заморозивши активи. Тобто навіть якщо блокчейн працює далі, конкретно ти вже не можеш розпоряджатися своїми токенами через біржу.
Є й технічні механізми. У деяких смартконтрактах передбачена кнопка “аварійної зупинки”. Якщо розробники бачать загрозу (хак чи помилку), вони можуть призупинити роботу контракту, щоб захистити гроші користувачів.
Найяскравіший приклад – історія з Ethereum у 2016 році. Тоді хакери вкрали десятки мільйонів доларів з проєкту The DAO. Щоб повернути кошти, спільнота проголосувала за створення “форку” – нової гілки блокчейну. Це довело, що навіть глобальна мережа може змінитися, якщо більшість учасників цього захоче.
Від донатів до щоденних розрахунків: як криптовалюта стала фінансовою опорою українців у війні
Для України криптовалюта стала рятівним інструментом. У перші дні вторгнення, коли банківські перекази за кордон працювали з перебоями, саме крипта дозволила за години зібрати гроші на перші бронежилети та дрони. Тільки за кілька місяців у крипті зібрали понад 212 млн доларів, із них 80 млн отримав уряд. Пізніше цифрові активи інтегрували в офіційні ініціативи: платформа United24 приймає біткоїн, ефір та стейблкоїни й уже зібрала понад мільярд доларів.
До донорів приєдналися світові бренди Balenciaga, Pandora й навіть гурт Imagine Dragons. Волонтерські фонди швидко підхопили тренд: “Повернись живим” чи фонд Притули відкривали криптогаманці, які поповнювалися внесками від кількох доларів до сотень тисяч.
Криптовалюта стала не лише каналом донатів, а й елементом щоденного життя. Майже половина українців хоча б раз користувалися нею. Найактивніші – молодь 26–35 років. Для айтішників це спосіб розрахунків за кордоном, для підприємців – альтернатива долара у воєнних умовах, для звичайних людей – “подушка безпеки”. Зростає й кількість переказів у крипті між родинами: дедалі більше українців відмовляються від традиційних SWIFT-транзакцій на користь цифрових активів.
Важливий маркер – декларації чиновників. Торік понад 2 тисячі держслужбовців задекларували біткоїни, ефіри чи USDT, тобто удвічі більше, ніж до війни. Найактивнішими виявилися поліцейські та прокурори: лише працівники Нацполіції подали 322 декларації з цифровими активами. Це виглядає дивно для суспільства, яке звикло бачити у звітах квартири й автомобілі, але тепер у списках – токени та віртуальні активи.
З одного боку, це позитивна тенденція: крипта поступово виходить із “сірої зони” й стає легальним активом. Чиновник, який не задекларує її, ризикує опинитися у Реєстрі корупціонерів або навіть отримати кримінальне провадження. З іншого боку, є небезпека зловживань. У 2023 році НАБУ задокументувало перший “біткоїн-хабар”, коли нардеп Андрій Одарченко намагався дати 50 тисяч доларів у BTC за держпідряд.
А депутат Маріковський вніс у декларацію майже 890 тисяч доларів у крипті, яка, як з’ясувалося, йому не належала. На цьому тлі НАБУ також фіксувало ширші зловживання: майже два десятки детективів потрапили під підозру у приховуванні мільйонних активів у криптовалюті через підроблені декларації.
У схожий спосіб спецслужби викрили співробітника ДПСУ, який намагався передати хабар еквівалентом у 355 тисяч доларів у стейблкоїнах USDT. Водночас у колишнього голови Держспецзв’язку Юрія Щиголя було вилучено криптоактиви на 1,5 мільйона доларів, що стало одним із найбільших конфіскатів у гучних корупційних провадженнях.
Схожі скандали трапляються й у світі. Цьогоріч у Чехії міністр юстиції був змушений подати у відставку після історії з біткоїн – пожертвою: він прийняв 468 BTC, еквівалент близько 40 мільйонів євро, від особи з кримінальним минулим, не перевіривши походження коштів.
У Великій Британії громадянин з подвійним російсько-британським громадянством постане перед судом за перекази у криптовалюті на користь сепаратистів на Донбасі: йдеться про оплату дронів, амуніції та боєприпасів, що напряму порушувало санкційне законодавство. А у глобальному масштабі правоохоронці викривали цілі мережі відмивання коштів через цифрові активи: під час операції Destabilise було ліквідовано структури Smart Group та TGR, що відмивали гроші для російських спецслужб і кримінальних угруповань, вилучено понад 20 мільйонів фунтів у готівці та крипті й заарештовано понад 80 осіб.
Усе це демонструє амбівалентність криптовалюти як явища: від інструмента фінансової прозорості вона може миттєво перетворитися на канал для корупції, відмивання грошей чи обходу санкцій. Україні доведеться балансувати між прагненням зробити крипту легальним і прозорим активом і необхідністю мінімізувати ризики зловживань, які вже проявилися як у вітчизняній практиці, так і у світових скандалах.
Якщо поглянути глобально, криптовалюта виконує різні функції. У Венесуелі та Аргентині її використовують як захист від гіперінфляції: люди миттєво конвертують зарплати, аби гроші не згоріли. У США крипта перетворюється на інструмент для великих інвесторів: запуск біткоїн – ETF відкрив ринок для фондів та пенсійних програм. Україна ж показує “третій шлях”: тут крипта стала одночасно інструментом для донатів, щоденних платежів, бізнес-операцій і легального активу в деклараціях чиновників.
Між легалізацією та тінню: куди поведе Україну нерозв’язане питання крипторинку
Однак правове поле в Україні досі “підвішене”. Закон “Про віртуальні активи” ухвалили ще у 2022 році, але без податкових змін він так і не набув чинності. Нині діє правило: податки нараховуються на весь дохід від продажу крипти, а не на прибуток. Це абсурдна модель, яка змушує людей іти в тінь. Новий законопроєкт, що готується відповідно до стандартів ЄС, пропонує оподатковувати лише прибуток і дати пільгову ставку 5 % для “старих” активів. Це дозволить бізнесу приймати оплату у крипті напряму через ліцензованих провайдерів, а громадянам – легально декларувати доходи.
Є й ризики: криптовалюта залишається улюбленим інструментом шахраїв. У світі гучними були афери OneCoin і PlusToken, які витягнули мільярди доларів. В Україні спецслужби викривали шахрайські кол-центри, що заманювали людей у “криптоброкерів” і зникали з грошима. Хакери теж не відстають: у 2022 році з мережі Ronin винесли 620 млн доларів, а торік біржа WazirX втратила 235 млн – слід вів до північнокорейської Lazarus Group. З’явилися й нові схеми – pig-butchering, коли шахраї за допомогою штучного інтелекту створюють підроблені фото й відео блогерів чи “закоханих” і виманюють гроші.
Щоб убезпечитися, експерти радять не вірити у “гарантований прибуток”, користуватися перевіреними біржами та гаманцями, вмикати двофакторну авторизацію і тримати значні суми у холодних гаманцях Ledger чи Trezor.
Україна стоїть на роздоріжжі. Якщо регулювання буде прозорим, країна може повторити успіх Естонії чи Сінгапуру й стати вітриною для світових інвесторів. Якщо ж правила залишаться невизначеними, крипта ризикує закріпитися як ще один тіньовий канал. Найімовірніший сценарій гібридний: частина ринку працюватиме легально, інша залишиться у “сірій зоні”. Від того, яку частку зможе зайняти офіційний сектор, залежить, чи стане криптовалюта в Україні фінансовим щитом і новим двигуном розвитку, чи перетвориться на корупційний інструмент у руках сильних світу цього.
Тетяна Вікторова
