“Киснева подушка” чи боргова яма для України: приховані пастки 90-мільярдного кредиту від ЄС

Кредит у розмірі 90 мільярдів євро, який Європейський Союз планує надати Україні на 2026–2027 роки, має забезпечити фінансову стабільність держави та покрити частину бюджетного дефіциту у період війни. Він є значною міжнародною фінансовою підтримкою, яка дозволяє державі уникнути дефолту бюджету і забезпечити виконання соціальних та військових зобов’язань у найближчі роки. Разом з тим, сума позики настільки велика, що її використання та повернення супроводжуються численними економічними, політичними та фінансовими ризиками, які можуть мати довгострокові наслідки для України.

Підприємець, громадський діяч Владислав Смiрнов вважає, що кредит на 90 мільярдів євро від Євросоюзу є “кисневою подушкою”, без якої вже навесні 2026 року Україна просто задихнулася. Але, роблячи таке порівняння, він бачить її також в образі «боргової ями», перераховуючи ті приховані пастки, якими вона загрожує.

Він зазначає, що Європейський Союз вирішив позичити Україні €90 млрд на 2026–2027 роки. На перший погляд – рятівна фінансова ін’єкція, що закриє бюджетні діри воюючої країни. Проте за лаштунками цього щедрого жесту ховаються боргові пастки та довгострокові зобов’язання. Він наголошує на необхідності розглянути детально всі приховані ризики, пастки та наслідки такого кредиту – від економічних показників і політичних умов до соціальних потрясінь та історичних аналогій.

За словами Смiрнова, український державний борг стрімко зріс за час великої війни й залишатиметься на загрозливому рівні в найближчі роки. Він наголошує, що Міжнародний валютний фонд прогнозує, що держборг України сягне близько 108,6% ВВП у 2025 році. Це майже вдвічі більше, ніж до війни, і далеко за межами безпечного рівня. За оцінками Мінфіну та експертів, у 2026–2027 роках показник залишатиметься понад 100% ВВП – тобто кожна зароблена гривня вже має гривню боргу. Для розуміння, зазначає Смiрнов, навіть у 2027-му, якщо війна ще триватиме, Україна й надалі фактично житиме в борг, а темпи накопичення боргу залежатимуть від тривалості війни та зовнішньої допомоги.

Він наголошує, що Україна опинилася в когорті найбільших боржників світу. Він зазначає, що з показником близько 109% ВВП наша країна вже у топ-20 найбільш завантажених боргом держав (16-те місце у світі). Це співставно з Канадою (114%) та Бельгією (108%) і перевершує навіть деякі розвинуті економіки. Він наголошує, що в Європі за рівнем боргу до ВВП Україну випереджають лише хронічні боржники на кшталт Греції (≈147%) та Італії (≈137%). Держборг у відсотках до ВВП у 2025 році у вибраних країнах з найвищим рівнем заборгованості показує, що Україна (109% ВВП) має один із найбільших показників боргу у світі, перевищений лише кількома державами.

На думку Смiрнова, €90 млрд від ЄС мали б покрити більшу частину потреб України на 2026–2027 роки, але реальність бюджету складніша. Він наголошує, що за даними Єврокомісії та Міжнародного валютного фонду, загальний фінансовий розрив України на ці два роки оцінюється в €130–135 млрд. Навіть виділені Європою €90 млрд не покриють усіх видатків – решту приблизно €40–45 млрд Київ розраховує отримати від інших союзників, таких як Сполучені Штати Америки та міжнародні організації. Без цієї допомоги Україні загрожував би дефолт бюджету вже навесні 2026 року. Іншими словами, кредит від ЄС є кисневою подушкою, необхідною, щоб країна не “задихнулася” фінансово посеред війни.

Владислав Смiрнов ставить логічне питання: на що підуть ці великі кошти? Не зовсім зрозуміло, чи справді €90 млрд профінансують армію, соціальні виплати та відбудову, чи значна частка просто розчиниться в обслуговуванні боргів та фінансових резервах. Аналіз бюджету на 2026 рік показує: лише на виплату відсотків і боргових зобов’язань Україна планує витратити 513 мільярдів гривень, що приблизно дорівнює 12,2 мільярдів доларів США.

Він наголошує, що це майже чверть від усієї зовнішньої допомоги, яку Україна шукає на рік. Істотна частина коштів від ЄС фактично піде не на нові потреби, а на покриття старих боргів – своєрідну “боргову яму”, яка копається далі. Більше того, значна сума може осісти у фінансових резервах: наприклад, досвід інших країн, зокрема останній мегакредит МВФ для Аргентини, показує, що левова частка траншів часто йде на обслуговування боргу і поповнення валютних резервів, а не безпосередньо в економіку. Отже, існує ризик, що й українські €90 млрд частково пролежать “мертвим капіталом” на рахунках, страхуючи курс гривні або чекаючи виплат кредиторам, водночас реальні потреби – армія, відбудова, соціальні виплати – недоотримають ці гроші.

Владислав Смiрнов вважає, що найбільша інтрига полягає в умовах повернення цього боргу. Брюссель заявив оригінально: Україна почне виплачувати €90 млрд тільки після того, як Росія заплатить репарації. Фактично це “безповоротна” позика до закінчення війни. ЄС формально прив’язав повернення коштів до конфіскації російських активів: заморожені 210 мільярдів євро коштів центробанку Російської Федерації в Європі залишаються недоторканими і теоретично можуть бути направлені на погашення українського боргу, коли Москва погодиться платити за завдану шкоду. Бундесканцлер Фрідріх Мерц навіть заявив: “Якщо Росія не заплатить репарації, ми, відповідно до міжнародного права, використаємо заморожені російські активи, щоб повернути кредит”. Отже, вся надія – на гроші Росії.

Хоча це звучить оптимістично, виникає питання, що буде, якщо репарацій не станеться. Смірнов наголошує, що Кремль уже оголосив, що нічого платити не збирається, а Бельгія, де зберігається 88% російських резервів ЄС, заблокувала правовий механізм конфіскації через страх позовів. В результаті ЄС пішов на план Б: позичає для України з власних коштів через випуск спільних євробондів, а обіцянку забрати гроші Росії відклали на майбутнє.

На думку Смірнова, фактично Брюссель “заморозив” проблему: Україна отримує кошти зараз, але якщо Росія і надалі не платитиме, то борг нікуди не дінеться. Його доведеться або нескінченно рефінансувати, перекладаючи з року в рік, або врешті-решт погасити коштом платників податків ЄС. При цьому ніхто не може гарантувати, що через десять-п’ятнадцять років у європейців буде політична воля списати цей борг як допомогу. При песимістичному сценарії Україна таки залишиться винна €90 млрд і доведеться віддавати їх з майбутніх бюджетів уже після війни, ціною нових скорочень і податків. Таким чином, це  – “борг на виріст”, закладений під майбутнє країни.