Марк Карні, який днями змінив Джастіна Трюдо на посаді прем’єр-міністра Канади, має блискуче резюме – від голови Банку Канади до очільника Банку Англії, а також провідних ролей у фінустановах і кліматичних ініціативах. Однак, як виявляється, його реальні досягнення викликають чимало запитань.
Так, Карні часто критикували за невдалі рішення на посаді голови Банку Англії. Його політика надмірного друку грошей після фінансової кризи і Brexit посилила інфляцію, яка врешті сягнула 11,1% – найвищого показника серед провідних економік Європи. Йому закидали і зниження регуляторних стандартів, і втрату контролю над фінансовими ризиками, що призвело до кризи пенсійних фондів у 2022 році.
Карні неодноразово політизував свою діяльність, підтримуючи антиреферендумну позицію щодо Brexit і втручаючись у політичні дебати у Сполученому Королівстві. Його спроба впливати на кліматичну політику через Net Zero Banking Alliance також зіткнулася з проблемами – з Альянсу вийшли провідні банки, і його ініціатива зазнала краху.
Канада, яка стикається з економічними та політичними викликами, пов’язаними зі США, потребує сміливого та далекоглядного лідера. Натомість Карні, хоч і має глобальні зв’язки, залишив за собою низку спірних результатів на ключових посадах. Його прихід до влади може тимчасово покращити позиції в опитуваннях, але країна ризикує дорого заплатити за його невдалі рішення.
Марк Карні: технократ у політичній бурі чи новий канадський авантюрист
Марк Карні – не стільки новий прем’єр Канади, скільки старий фінансист у новій обгортці. Його кар’єра – історія про те, як вдале резюме перетворюється на політичний актив, а амбіції – на стратегію. Виглядає як переможець, але чи за ним є реальний вміст?
Подейкують, що Карні переміг у Ліберальній партії не стільки завдяки революційним ідеям, скільки через відчайдушну потребу партії знайти нове обличчя після втомленого Трюдо. Абсолютна більшість – 85,9% голосів – за Карні більше схожа на симптом політичного вакууму, ніж на сплеск харизми.
Значна частина уряду Трюдо одразу присягнула Карні. Легко підтримувати того, чий кредит довіри ще не розтрачено, хто не встиг відзначитися невдалими реформами. Але чи готовий простий канадець довірити майбутнє тому, хто вже залишив по собі слід у вигляді інфляційного хаосу в Британії? Поки що опитування дають Карні перевагу, але це скоріше інерція від елітної підтримки, ніж вияв реальної довіри народу.
Карні вдався до популістичних обіцянок. Декларована ним “Стратегія стимулювання інвестицій” – стандартна банкірська мантра, що звучить солідно, але в реальності часто зводиться до того, що стимулюють знову ті самі великі корпорації.
Окреме питання – очікуване “випробування в горнилі війни” з Трампом. Цікаво, чи Карні усвідомлює, що надбання його попередника у фінансових питаннях – це одне, а зустріч із політичною реальністю Трампа – зовсім інше? Чи не стануть його спроби “дати відсіч” США черговим епізодом, коли Канада знову втратить більше, ніж отримає?
Карні опинився перед питанням: що робити, коли твій найбільший торговельний партнер – не друг, а політичний нападник? Трамп вже наклав мита на все, що тільки можна, і Канаді залишилося тільки одне – залізти під стіл або спробувати відповісти.
Карні обіцяє впровадити відповідні тарифи. Сміливо. Але варто пам’ятати: в економіці, де понад 2/3 експорту йде до США, це виглядає радше як спроба копати колодязь голими руками. Захистити економіку Канади такими заходами – це як намагатися зупинити ураган сачком.
Новоспечений канадський прем’єр підходить до взаємин зі США так, ніби його минулий досвід у банківських кабінетах дає йому фору в грі з Дональдом Трампом. Проблема в тому, що фінансові ринки можна регулювати відсотковими ставками, але Трамп – стихія, яку відсотками не приборкаєш.
Карні з усією впевненістю технократа заявив, що не дозволить Трампу “атакувати канадських робітників, сім’ї та бізнес”. Але проблема в тому, що Трамп атакує не словами, а тарифами, і до цієї війни Канада, м’яко кажучи, не готова.
Карні, як справжній офісний стратег, готовий “діяти рішуче”. Тільки у фінансових колах рішучість – переказати кошти з одного рахунку на інший. А у великій політиці це мита, які б’ють по кишенях простих громадян. Як показує практика, відповідь тарифами “долар за долар” завжди відчутна для слабшого. І якщо Карні думає, що Канада сильніша, ніж Трампова Америка, то йому терміново потрібен новий аналітичний звіт.
Карні обіцяє запровадити дзеркальні мита. Але він не пояснив, хто від цього виграє. Наприклад, коли Америка закриє свої ринки для канадського алюмінію, що доведеться робити канадському уряду? Можливо, укласти угоди з Китаєм, в який він сам не вірить? Чи, може, просто поставить більше сонячних панелей у провінції Альберта?
Інвестори люблять м’якість, а не торговельні війни. А Карні, судячи з його багаторічного досвіду в Goldman Sachs і Банку Англії, завжди був майстром обережних маневрів. Тепер же він хоче зіграти у великого патріота, забуваючи, що економіка – це не поле для популістичних ігор, а арена для дуже жорстких домовленостей.
Карні, схоже, і справді вірить, що його зв’язки та досвід дозволять йому переграти Трампа. Але це не банківська конференція в Давосі, а жорстка політична війна, де тариф – зброя масового ураження.
Марк Карні: банкір великих обіцянок і ще більших провалів
У Канаді зростає імміграція, а ВВП на душу населення падає шість кварталів поспіль. Проте Карні, як справжній банкір, переконаний, що все можна врегулювати через “підвищення продуктивності”. Але реальність така, що десятки тисяч новоприбулих залишаються на соціальних програмах, тому що просто не мають доступу до реальної роботи.
Карні ратує за “інвестиції в інновації”. А може, для початку – інвестиції в те, щоб хоча б забезпечити людей житлом, медичним обслуговуванням і мовними курсами? Інакше продуктивність цієї імміграції буде дорівнювати нулю.
Карні вважає, що інтеграція іммігрантів пройде легко, якщо їм надати мовні курси і професійну підготовку. Але як це виглядає в реальності в країні, де ще кілька років тому говорили про стабільність і добробут? Лікарі не можуть прийняти людей, житло недоступне, а інфраструктура країни тріщить по швах. Карні обіцяє, що буде інвестувати в програми підтримки. Але, як показує досвід його кліматичних ініціатив, інвестиції – наразі це лише гарні цифри в PowerPoint.
Марк Карні – банкір, який любить довершені графіки, показники, гучні виступи. Але очевидно: він залишає по собі не результати, а руїни з презентаціями. Його епоха на посаді голови Банку Англії – приклад того, як красиві фрази можуть замінити реальні дії, а помилки – стати стратегічними рішеннями.
Карні був головним проповідником апокаліпсиса напередодні Brexit. Він переконував, що Британію чекає економічний колапс, якщо вона надумає вийти з ЄС. І коли британці проголосували “за вихід”, Карні поводитися, як капітан корабля, що ще до шторму почав кричати “всі на дно!”.
Вважаючи, що порятунок – в масовій емісії, Карні запустив друкарський верстат, що лише роздуло інфляцію. Але це як гасити пожежу бензином. І, коли інфляція втремко взлетіла, Карні залишив Банк, так і не пояснивши, як так вийшло.
Карні тримав ставки низькими. Але це наче давати підлітку необмежений доступ до алкоголю і сподіватися на хепі-енд. Британські домогосподарства опинились в боргах, споживчі кредити вражали динамікою, а економіка трималася на дешевому борговому допінгу.
У підсумку країна отримала гіпертрофовану економіку, де кількість грошової маси не відповідала кількості реального продукту. Інфляція у Британії сягнула 11,1%, тоді як у Франції вона була 5,2%, а в Італії – 8%. У Карні на це була відповідь: “Ми діяли правильно”.
Багатьом пам’ятна криза LDI у 2022-у, коли британські пенсійні фонди опинилися на межі краху через найризикованіші інвестиції, в той час як ринок облігацій падав. Це була пряма відповідальність Банку Англії, який мав контролювати ці ризики. Але Карні був зайнятий. Наприклад, він вирішував, які займенники мають використовувати співробітники банку. Бо це, звісно, було набагато важливіше, ніж те, що у людей зникнуть пенсії.
Максимально органічно Марк Карні виглядає у кліматичній політиці: багато риторики про “світле майбутнє”, але чомусь навколо лише невдалі проєкти і розчаровані обличчя. Його гордість – Net Zero Banking Alliance- починалася як грандіозна ініціатива, а закінчилася епічним провалом.
Карні створив NZBA з пафосом великого реформатора. Ідея була красива: об’єднати найбільші банки світу, щоб разом боротися за “вуглецеву нейтральність” до 2050 року. Але виявилося, що великий бізнес любить гроші більше, ніж абстрактні кліматичні обіцянки. Один за одним банки почали залишати Альянс. JPMorgan Chase, Goldman Sachs, Citigroup, Bank of America, Morgan Stanley – список тих, хто покинув проєкт, виглядає як каталог найбільших гравців світового фінансового ринку.
Причини банальні. Передусім, політичний тиск, особливо в США, де регулятори почали питати: чи не є ці “зелені ініціативи” порушенням принципів чесної конкуренції? Друге – ніхто не хоче втрачати прибутки, відмовляючись від вигідних проєктів через ідеалістичні мрії Карні.
Карні досі намагається рятувати свою репутацію, обіцяючи переглянути кліматичну політику в Канаді. В його планах – вуглецева нейтральність, стимулювання “зелених” інвестицій та підтримка екологічних ініціатив. Але як це впроваджувати, якщо провідні банки відмовляються з ним співпрацювати?
Він мріє врятувати планету, але, як показує досвід, найчастіше рятує тільки свою репутацію. NZBA – приклад того, як глобальні альянси народжуються на конференціях і помирають у реальній економіці. І тепер цей самий Карні обіцяє, що “все буде інакше” у Канаді.
Марк Карні – класичний технократ, який вірить, що реальність можна звести до графіків, таблиць і стратегічних презентацій. Але велика політика – не місце для фанатиків Excel. Це арена, де виграють ті, хто вміє тримати удар, розмовляти з натовпом і імпровізувати, коли цифри розсипаються в порох.
Карні звик до бездоганної логіки фінансового світу, де рішення приймаються на основі моделей, прогнозів і макроекономічних сценаріїв. І це виглядало красиво, поки мова йшла про банки. Але у великій політиці, де люди керуються емоціями, страхами і примхами, така логіка працює, як швейцарський годинник у рукопашному бою.
…Карні – це проєкт еліт, який створює ілюзію надійності, але за блиском слів ховається порожнеча дій. Він говорить про економіку мовою звітів, ніби Excel-таблиця – це стратегічна карта майбутнього Канади. Торговельні війни для Карні – не битва за робочі місця мільйонів, а ще один рядок у фінансовому прогнозі.
Його уява про гнучкість – це змінити формулу в документі, а не ухвалити рішення, що врятує людей у кризу. Політика вимагає вміння реагувати швидко, діяти всупереч шаблонам, іноді навіть ризикувати. Та чи готовий до цього Карні? Поки його реакції нагадують не імпровізацію, а спробу переконати, що затримка – це стратегія.
Захищати економіку порожніми обіцянками, боротися з падінням ВВП словами про інновації, інтегрувати іммігрантів через безликі програми – це не стратегія, це фікція. Це намагання підмінити реальність формулами, які гарно виглядають на папері, але нічого не змінюють у житті людей. І поки Карні тримається за ці фікції, країна залишається без відповіді на питання: хто справді готовий боротися за її майбутнє?
Тетяна Вікторова
