23 січня світ відзначає День обізнаності про материнське здоров’я, щоб зосередити увагу на причинах материнської смертності та стані медичної допомоги жінкам під час вагітності, пологів і післяпологового періоду. Кожні дві хвилини у світі помирає жінка через ускладнення вагітності або пологів, і цей показник є вражаючим. Материнська смертність у XXI столітті дедалі точніше показує, де система охорони здоров’я не витримує навантаження, а державна політика не встигає за реальними ризиками, перетворюючи фізіологічний процес на подію з підвищеною ймовірністю летального наслідку.
Материнська смертність у світі
За даними ВООЗ, близько 70% всіх випадків материнської смертності в світі спричинені п’ятьма основними причинами: кровотечі, інфекції, високий артеріальний тиск під час вагітності, ускладнення після абортів і пологові травми. Водночас у країнах з високим рівнем доходу ризики не зникають, а трансформуються, оскільки на перший план виходять хронічні захворювання, ожиріння та пізні вагітності. Це показує, що доступ до медицини сам по собі не гарантує безпеки без системної роботи з факторами ризику.
Особливо привертає увагу ситуація в окремих країнах Африки та Південної Азії, де для жінок ймовірність смерті під час вагітності або після пологів у кілька разів вища, навіть за однакового доходу й освіти. Велика їх кількість народжують протягом життя без жодного огляду лікаря або акушерки. Історичний досвід показує, що різке зниження материнської смертності стало можливим лише у ХХ столітті з поширенням антисептики, антибіотиків і безпечного кесаревого розтину.
Варто зазначити, що материнська смертність у глобальному вимірі давно перестала бути суто медичним показником, бо концентрується на поєднанні якості системи охорони здоров’я, соціальної нерівності та здатності держав реагувати на кризи. Глобальна доповідь «Тенденції материнської смертності» зафіксувала масштаби проблеми, які важко ігнорувати, адже у 2023 році від ускладнень, пов’язаних із вагітністю та пологами, померли близько 260 тис жінок, що фактично означає одну втрату кожні дві хвилини.
Абсолютна більшість цих випадків, а саме 92%, припадає на країни з низьким і нижчим за середній рівнем доходу, тоді як Субсахарська Африка та Південна Азія разом акумулюють майже 87% глобальної материнської смертності, що свідчить не лише про дефіцит ресурсів, а й про системну нерівність доступу до базової медичної допомоги. Водночас довгостроковий аналіз демонструє, що з 2000 по 2023 рік у більшості регіонів показники суттєво знижувалися, зокрема у Східній Європі та Південній Азії, де падіння перевищило 70 %. Однак навіть ці позитивні зрушення не нівелюють різниці між країнами з високим і низьким доходом, де ризик материнської смерті протягом життя відрізняється у десятки разів.
За оцінками керівників програм охорони здоров’я ООН, ця динаміка дедалі тісніше пов’язана не з медичними обмеженнями, а з фінансовими рішеннями, оскільки різке скорочення міжнародної допомоги вже напряму позначається на доступності материнської допомоги, передусім у країнах, які живуть у стані конфлікту або затяжної нестабільності. У багатьох з них через дефіцит ресурсів скорочуються базові послуги, закриваються медичні заклади та з системи йдуть фахівці, без яких навіть відпрацьовані протоколи залишаються лише на папері, що поступово підвищує ризики для жінок саме там, де вони й без того є найвищими.
Особливо різко проблема проявляється у зонах збройних конфліктів і тривалої нестабільності, які, забезпечуючи лише чверть світових живонароджень, концентрують понад 60 % материнських смертей, а коефіцієнт смертності там у кілька разів перевищує показники стабільних регіонів. За таких умов домінуючі причини смерті залишаються добре відомими та в більшості випадків попереджуваними, адже близько 75% летальних випадків пов’язані з кровотечами, інфекціями, гіпертензивними ускладненнями, пологовими травмами та небезпечними абортами, ефективні методи профілактики й лікування яких давно описані в клінічних протоколах.
Слід зазначити, що ВООЗ ставить перед собою амбітну ціль: до 2030 року знизити глобальний показник материнської смертності до менше ніж 70 випадків на 100 тисяч живонароджених. Сьогодні цей показник у світі становить 197, що означає майже три смертельні випадки на кожні тисячі народжень. Досягти цілі означає скорочувати смертність із темпом, який навіть у стабільних країнах утримувати надзвичайно складно.
Для цього ВООЗ наголошує не лише на медичних втручаннях, а й на комплексному підході: зменшення нерівності у доступі до допомоги, підзвітність систем охорони здоров’я та якісні дані. Без цих умов материнська смертність залишається маркером того, наскільки життя жінки оцінюється по-різному у різних частинах світу, навіть у XXI столітті. Статистика показує, що у країнах з низьким рівнем доходу ризик смерті матері у кілька разів вищий, ніж у багатих країнах, а у регіонах з кризами та війнами цей показник може зростати на десятки відсотків протягом кількох років.
Материнська смертність в Україні
В Україні до 2022 року спостерігалося поступове зниження материнської смертності, однак повномасштабна війна різко підвищила ризики через перевантажені лікарні, відтік медичних кадрів і складний доступ до спеціалізованої допомоги. Водночас зафіксовані пологи в укриттях і підвалах стали крайнім проявом цієї вразливості, який безпосередньо впливав на ускладнення для матері й дитини.
Від початку повномасштабної війни у 2022 році понад 80 пологових та неонатальних відділень були пошкоджені або зруйновані, а загалом постраждали понад 2 760 медичних закладів по всій Україні. Руйнування лікарень та перебої у роботі критично важливих служб змушують жінок народжувати в умовах значно підвищеного ризику. При цьому додатковим фактором залишається післяпологовий період, коли значна частина смертей трапляється протягом перших шести тижнів уже поза медичними закладами.
До початку повномасштабної війни в Україні показники материнської смертності демонстрували стійку тенденцію до зниження та наближалися до середніх європейських стандартів. Рівень материнської смертності, що вимірюється кількістю смертей на 100 тисяч живонароджених, був значно нижчим за показник 25,9, який зафіксовано у 2024 році. Тимчасове підвищення смертності спостерігалося під час пандемії COVID-19 у 2021 році, однак вже у 2022 році показник материнської смертності в Україні становив приблизно 19,3 випадків на 100 тисяч живонароджених.
З початком повномасштабної війни рівень материнської смертності у 2023–2024 роках зріс приблизно на 37–40%. За оцінками ООН, станом на кінець 2025 — початок 2026 року материнська смертність в Україні залишалася на рівні майже 40% вище допандемічного періоду.
Сучасний демографічний стан в Україні
Оцінюючи сучасний демографічний стан в Україні, можна помітити, що статистика за останні роки фіксує не просто спад, а структурний злам, в якому смертність вже другий рік поспіль майже втричі перевищує народжуваність. Так лише за минулий рік померли 485,3 тис людей проти 168,8 тисяч новонароджених, що виводить країну на траєкторію прискореного скорочення населення.
Варто визнати, що цей процес не є раптовим, оскільки зниження народжуваності почали фіксувати ще на початку 1990-х років, коли після пікових 657,2 тис дітей у 1990 році та 630,8 тис у 1991-му році показники за десятиліття впали майже вдвічі до 376,5 тис у 2001 році, а подальше зростання у 2002–2009 роках, коли кількість народжених перевищувала пів мільйона, виявилося короткочасним і не змінило загальної тенденції.
Станом на 2025 рік, за оновленими даними Мін’юсту без урахування Криму та тимчасово окупованих територій Донбасу, народжуваність зменшилася у 3,7 рази порівняно з початком незалежності, що свідчить про вичерпання демографічного ресурсу, сформованого ще в радянський період. Найбільше малюків протягом минулого року було зареєстровано у Києві (19 410), а також у Львівській (15 872), Дніпропетровській (12 754), Одеській (11 956), Київській (10 294), Рівненській (9 078), Закарпатській (8 136), Вінницькій (7 765), Івано-Франківській (7 501), Волинській (7 466) та Харківській (7 019) областях.
Цілком зрозуміло, що повномасштабна війна різко загострила всі ці процеси, оскільки, за даними Фонду ООН у галузі народонаселення, у 2023–2024 роках рівень материнської смертності зріс приблизно на 37 %, з 18,9 до 25,9 випадків на 100 тисяч живо народжених. Частка важких ускладнень під час вагітності та пологів зросла ще стрімкіше, зокрема кількість розривів матки збільшилася на 44 %, а випадків гіпертонії під час вагітності на 12 %. Високий рівень кесаревих розтинів, який у деяких прифронтових регіонах є одним з найвищих у Європі, став непрямим показником системного перевантаження акушерської допомоги в умовах гуманітарної кризи.
Поряд з воєнними ризиками ситуацію ускладнюють управлінські рішення в сфері фінансування. Адже за два роки мережа пологових будинків і відділень, які мають контракти з НСЗУ, скоротилася на чверть через підвищення мінімального порогу кількості пологів для отримання державної оплати, що особливо болісно вдарило по малих і районних лікарнях. Наслідком стало скорочення персоналу й погіршення умов роботи медсестер та акушерок, коли одна людина фізично не здатна забезпечити безпечний догляд за породіллями та новонародженими на кількох відділеннях одночасно, створюючи додаткові ризики в ситуаціях, де рахунок іде на хвилини.
Очевидно, що за таких обставин демографічна криза в Україні сьогодні формується не лише через низьку народжуваність як таку, а через поєднання війни, зростання материнських ризиків і ослаблення інфраструктури допомоги, що перетворює статистику реєстрацій ДРАЦС на індикатор глибших процесів, від яких залежить не тільки чисельність населення, а й здатність держави відновлюватися в довгостроковій перспективі.
Коли система працює як ланцюг: як піклуються про здоров’я жінок в світі
Зниження материнської смертності не відбувається тому, що десь з’являються якісь «чудові технології», а тому, що в системі здоров’я цивілізованих країн світу існує системна логіка. Наприклад, у країнах Скандинавії вагітність ведеться через мережу акушерок і сімейних лікарів, які тримають вагітну під постійним наглядом. Там не треба чатувати на лікаря в певний день, бо система працює як ланцюг, і ризики виявляються на ранніх термінах, коли їх можна нейтралізувати простими діями. Цілком ймовірно, що саме такий підхід є головною причиною, чому в країнах, де первинна допомога запроваджується як обов’язковий сервіс, ускладнення трапляються рідше, а смертність падає.
У Великій Британії жінка не виписується і зникає з системи, бо акушерки продовжують супровід у перші тижні після пологів. Саме тоді, коли ризик різко зростає, і коли симптоми легко списати на втому, у системи є шанс помітити проблему і втрутитися. Там, де післяпологовий супровід структурований, смертність падає не через дорогі препарати, а через те, що жінку не залишають саму в найкритичніший момент.
У Канаді та Австралії, де відстані вимірюються сотнями кілометрів, проблему вирішують не тільки будівництвом нових закладів, а мобільними бригадами, виїзними клініками і телемедичними консультаціями. Телемедицина там працює на рівні логістичного інструменту, тож навіть у найвіддаленішому селі вагітна може отримати консультацію і вчасно бути спрямована в найближчий пункт, де міститься потрібне обладнання. Це приклад того, що технологія не замінює лікаря, а дозволяє системі працювати в умовах географічної ізоляції.
Реальна система реферування теж має братися до уваги, адже там, де немає повноцінного функціонування транспортування і координації, навіть найкращий протокол лишається на папері, бо пацієнтка просто не потрапляє туди, де її можуть врятувати. Саме тому в Руанде вдалося знизити материнську смертність завдяки комплексному розвитку мережі закладів, фінансовими механізмами, які роблять допомогу доступною, і чіткою логістикою перевезення.
Варто також додати, що у Німеччині та Нідерландах зниження смертності стало можливим завдяки стандартам і алгоритмам, які не залежать від «гарного лікаря», а працюють як процес. Коли є чіткі правила, контроль і відповідальність, навіть під навантаженням система зберігає стабільність, а ризики не зростають хаотично.
Статистика в Україні вказує на те, що материнська смертність зростає не лише через наслідки війни. Насправді, війна підсилює те, що й раніше було слабким, бо перевантажені лікарні, нестача персоналу, закриття відділень і логіка фінансування медичних закладів роблять вагітність ризиком для здоров’я жінок.
