Медичний колапс на горизонті: як еміграція лікарів руйнує українську систему охорони здоров’я

Україна опинилася перед обличчям чергової кризи, яка може мати катастрофічні наслідки для кожного з нас. Війна призвела до серйозних тектонічних зсувів в українській медицині –  від початку повномасштабного вторгнення від російських атак загинули 194 цивільні медики, рятуючи життя іншим. Сотні лікарень зруйновані, велика частина медзакладів перебуває в окупації, а сотні тисяч лікарів виїхали за кордон.  МОЗ б’є на сполох, адже вже зараз в Україні налічується орієнтовно 12 тисяч незаповнених лікарських вакансій.

Криза медичної системи у цифрах

Експерти прогнозують, що до 2030 року укомплектованість медичних закладів України лікарями становитиме лише 75 %, а середнім та молодшим медичним персоналом – 73,6 % від потреби. Та чи лише війна стала причиною масового відтоку медичних працівників?

Сотні тисяч лікарів виїжджають за кордон у пошуках кращих умов праці, залишаючи за собою спустошені лікарні та черги з пацієнтів, які не отримують допомоги. Медики почали  виїжджати з України ще з початку пандемії. Так, за підрахунками експертів, протягом 2020 р. через незадовільні умови праці такі як відсутність засобів індивідуального захисту, різке зростання робочого навантаження, застаріла матеріально-технічна база  звільнилось понад 34 тис медичних працівників.

За даними дослідження Українського центру охорони здоров’я, станом на кінець 2022 року у медичних закладах, підпорядкованих МОЗ, стало на 6300 лікарів менше, ніж на кінець 2021 року. На 35 тис скоротилася кількість  молодшого і середнього медичного персоналу (медсестер, медбратів, фельдшерів, санітарів).

Сьогодні найменш укомплектованими є зони бойових дій – Донецька, Луганська, Херсонська та Миколаївська області. Дуже гостро відчувається проблема по всій території країни у сільській місцевості, де лікарів завжди бракувало і у мирний час.

Ускладнює розвиток медичної галузі й старіння кадрів – майже чверть лікарів (23,6 %) та 11 % середнього й молодшого медичного персоналу досягли пенсійного віку.

Попри гучні заяви держави щодо підвищення рівня оплати праці медичним працівникам, вона залишається однією з найнижчих в економіці. При цьому спостерігається дуже помітний дисбаланс між доходами медпрацівників, які обіймають адміністративні посади (середня заробітна плата становить 23,5 тис грн), та медперсоналом, який займається безпосередньо медичною практикою (середня заробітна плата становить трохи більше 8 тис грн). От і спостерігаємо сумну картину, коли щодня десятки кваліфікованих медиків змушені покидати країну не через бажання, а через неможливість гідно жити і працювати у своїй країні. Лікар з 20-річним досвідом отримує в Україні стільки, що не може забезпечити свою родину. Водночас у Європі його колеги заробляють у рази більше за ту ж роботу. Це не може не спонукати до пошуку кращої долі за кордоном.

Крім того,  через вражаючий дефіцит кадрів, ті лікарі, що залишилися, змушені працювати понаднормово. Але замість цілком очікуваної вдячності часто стикаються з критикою та бюрократичним приниженням. І це при тому, що у багатьох лікарнях відсутнє сучасне обладнання, а іноді навіть базові медикаменти. Лікарі змушені шукати спосіб допомогти пацієнту буквально “на коліні” підручними засобами. А тим часом влада займається порожнім реформуванням. Немає ні системного підходу, ні реальних зрушень, які покращили б умови роботи лікарів.

В результаті Україна вже зараз відчуває наслідки відтоку медиків. Але це лише верхівка айсберга. У сільській місцевості лікарів майже немає, а в містах залишаються лише одиниці, які фізично не встигають обслуговувати всіх пацієнтів. Через нестачу лікарів навіть прості захворювання стають  фатальними для багатьох людей, адже вони просто не отримують вчасної та належної медичної допомоги. А тим часом молоді медики масово їдуть за кордон ще на етапі інтернатури, не бачачи перспектив у рідній країні. І не дивно, адже  у сусідніх країнах,  оплата їхньої праці за фахом в середньому у 4 – 5 разів вища за українську. За різними даними, українським медсестрам за кордоном на початковому етапі роботи пропонують зарплату від 700 євро на місяць. Кваліфіковані лікарі в Європі можуть заробляти від 1500 до 3500 євро.

Але і тут не все так добре, як здається. За кордоном зацікавлені брати наших медиків, які щойно закінчили університет. А от людям старшого віку знайти роботу вже важче. Крім того, українським лікарям, які переїхали за кордон, особливо до країн ЄС, доводиться долати складний шлях ліцензування та підтвердження свого фаху. Процес включає кілька етапів: підтвердження дипломів, здача мовних іспитів, а також складання спеціалізованих медичних екзаменів, які відповідають вимогам країни перебування. Через відмінності в системах охорони здоров’я та високі стандарти, процедура часто займає від кількох місяців до декількох років. Вимоги можуть бути жорсткими і вимагають додаткового навчання, стажувань, а також значних фінансових витрат, що ускладнює можливість швидко розпочати практику в новій країні.

Багато лікарів, опинившись за кордоном, як правило працюють не за фахом, а бо, якщо і пощастить влаштуватися до медичного закладу, то швидше молодшим медичним персоналом, а не власне лікарем за фахом. Багато професійних в Україні лікарів працюють не за фахом у зарубіжних країнах. А це підтверджує той факт, що наші медики навіть готові пожертвувати власною кваліфікацією, аби отримати хоч якусь стабільність, якої вони не знаходять в рідній країні.

Значення лікарів для суспільства протягом історичного минулого

Ставлення до медиків у різні історичні періоди змінювалося в залежності від розвитку суспільства. У різні епохи лікарі могли бути як шанованими героями, так і об’єктами критики чи навіть ворожнечі. Проте їхня роль завжди залишалася ключовою для збереження та підтримки людського життя.

У первісних суспільствах лікуванням займалися шамани, жреці або старійшини. Вони поєднували магічні ритуали із застосуванням природних засобів. Їх боялися і водночас зверталися по допомогу. У Греції та Римі лікарі здобули повагу завдяки знанням і практичним успіхам. Гіппократ заклав основи медичної етики, а римський лікар Гален вплинув на розвиток анатомії та фізіології. У цей час медицина почала відокремлюватися від релігії, але лікарі не завжди були шанованими. Наприклад, рабів могли навчати медицини для обслуговування своїх господарів.

У середньовічній Європі лікарів сприймали неоднозначно. Вони часто були пов’язані з монастирями, і їхня робота базувалася на релігійних догмах. Інколи їх підозрювали в єресі чи чаклунстві, особливо якщо вони застосовували нетрадиційні методи лікування. А от в ісламському світі медицина була на високому рівні. Лікарів шанували за їхні знання. Відомими постатями стали Авіценна (Ібн Сіна) і Аль-Разі.

З розвитком науки та відкриттям мікробів (Пастер, Лістер) медицина здобула новий рівень довіри. Лікарі стали ключовими фігурами у суспільстві. Проте існувало й скептичне ставлення через недостатнє знання багатьох хвороб або через помилки лікарів. У ХХ столітті професія медика стала однією з найшанованіших завдяки прогресу медицини, особливо після досягнень у боротьбі з інфекційними хворобами, вакцинації та хірургії. У часи війн і катастроф медики були героями, які рятували життя навіть у найтяжчих умовах. Взагалі, ставлення до медиків у сучасному світі залежить від рівня довіри до медичної системи, доступності медичної допомоги та загального рівня освіти суспільства і від того, як сама держава ставиться до своїх медиків.

Ставлення до медиків у зарубіжних країнах

У багатьох державах лікарі мають високий статус у суспільстві, гідні умови праці та соціальні гарантії. Лікарі в ЄС отримують стабільну і високу оплату праці. Наприклад, у Німеччині середній річний дохід лікаря становить близько €80,000–100,000, у Швеції – €70,000–90,000. Також лікарі соціально захищені. Адже там медики мають повне медичне страхування, оплачувані відпустки, пенсійне забезпечення та додаткові бонуси за понаднормову роботу.

Лікарні в ЄС добре оснащені, робота організована таким чином, щоб мінімізувати перевантаження лікарів, а професійне зростання активно заохочується.

Та і у самому суспільстві лікарі сприймаються як авторитетні фахівці, а держава цінує їхню працю, створюючи стимули для навчання і розвитку.

Американські лікарі – одні з найбільш оплачуваних у світі. Їхній річний дохід може сягати $200,000–400,000 залежно від спеціалізації. Хоча вартість медичної освіти у США висока, держава пропонує гранти, стипендії та програми для молодих спеціалістів. Самі лікарі мають дуже високу репутацію і повагу у суспільстві. Їх вважають важливою частиною державного апарату охорони здоров’я.

У Великій Британії діє Національна служба охорони здоров’я (NHS). У рамках цієї системи лікарі мають стабільну роботу, гарні умови праці та соціальні гарантії. Заробітки британських лікарів коливаються від £40,000 (молоді спеціалісти) до £120,000 (лікарі-консультанти). NHS регулярно проводить кампанії підтримки медиків, а під час криз, таких як пандемія COVID-19, лікарі були визнані національними героями.

У скандинавських країнах лікарі працюють у добре фінансованій системі охорони здоров’я, що зосереджена на добробуті пацієнтів і медиків. Медики мають гнучкий графік роботи. Перевантаження тут рідкість, лікарі мають чіткі години роботи і більше часу на особисте життя. В цих країнах професія лікаря вважається однією з найбільш шанованих, а молоді фахівці отримують підтримку на кожному етапі навчання і роботи.

Зарплата лікарів в Австралії та Новій Зеландії починається від $80,000 і може сягати $250,000 на рік. Ці країни активно запрошують лікарів з інших держав, пропонуючи вигідні умови для життя і роботи. Лікарі мають доступ до регулярних тренінгів, курсів і сучасних технологій у медицині.

Як бачимо, еміграція лікарів в Україні – це не просто цифри у звітах, це діагноз, який держава поставила сама собі. І якщо негайно не вжити заходів, медичний колапс стане реальністю для кожного українця. Та вихід є. Варто лише перейняти досвід зарубіжних країн та вдатися до рішучих, кардинальних змін, а не займатися популістськими рішеннями. Українські лікарі мають отримувати оплату, яка відповідає їхній кваліфікації і роботі. А інакше  вони просто змушені будуть  шукати кращі умови за кордоном. Державі варто почати робити інвестиції в медичну інфраструктуру, адже застарілі умови праці – це ще одна причина відтоку кадрів з професії. Сучасні лікарні, обладнані всім необхідним, мають стати реальністю, а не мрією.

Варто подумати і про майбутніх спеціалістів, створюючи  стипендії, гранти, програми навчання і стажування, які будуть мотивувати молодь залишатися і розвивати медицину в Україні.

Держава має припинити використовувати медицину для піару, а почати діяти відповідально. І починати треба з елементарних та простих речей – забезпечити лікарів належним страхуванням, житлом і пенсійними пільгами. Медична система – це основа виживання і безпеки нації. Якщо ми дозволимо їй занепасти, то втратимо не лише здоров’я, але й довіру до держави. Лікарі – це не просто професія, це люди, які щодня рятують життя. І якщо ми зараз не збережемо їх, то завтра вже нікому буде нас лікувати.

Україна стоїть на межі медичного колапсу, і це вже не гіпотетичний сценарій, а реальність, яка стрімко наближається. Відтік лікарів – це не лише наслідок їхнього прагнення кращого життя, а й вирок системі, яка не здатна забезпечити своїм громадянам базові права на охорону здоров’я. Без радикальних змін завтра у лікарнях залишаться лише порожні кабінети, а мільйони українців будуть приречені на самолікування або боротьбу за місце в чергах до тих, хто ще не виїхав з країни.