Деокуповані території – це про пережиті біль, відчай, зневіру і про повернення до життя. Не такого, яким воно було колись. Пошрамовані душі, понівечені вибухами будівлі – цей тягар ще довго не дозволить жити так, як раніше. Втім варто крок за кроком прагнути відновлення. Тому деокупація – це також і про досвід, який слід подолати і про проблеми, які потрібно розв’язати – і кожному окремо, і усім разом.
З поверненням контролю над деокупованими територіями перед українським суспільством постало одне з найважливіших завдань – забезпечення доступу до освіти для дітей, які пережили жахи війни.
Школи, що колись були осередками знань та розвитку, стали символами стійкості та відродження.
Утім війна триває і заклади освіти і донині стикаються з численними труднощами – пошкодження, а то й повна руйнація будівель, глибокі тріщини на стінах, дахах, підлогах, залишені обстрілами. Навіть найпростіші речі, такі як парти, дошки, книги, стали дефіцитом.
Окрім фізичних збитків, школи також стикаються з серйозними психоемоційними проблемами учнів. Діти, які повертаються до навчання, нерідко мають травми, викликані пережитими стресами війни. Їм важко зосередитися на уроках, адаптуватися до звичного режиму та взаємодіяти з однолітками. Багато з них потребують професійної психологічної допомоги, щоб подолати наслідки війни та повернутися до нормального життя.
За даними ЮНЕСКО, війна завдала серйозних пошкоджень освітній інфраструктурі. Було зруйновано 440 освітніх закладів та пошкоджено понад 3000 закладів освіти. Благодійний фонд «Схід SOS» у червні поточного року представив звіт «Деокуповані території України: результати відвідування закладів освіти», який мав на меті привернути увагу українського суспільства і світової спільноти до проблем, які мають школи, що перебували в окупації. Це навчальні заклади Донеччини, Чернігівщини, Харківщини, Сумщини, Херсонщини, Миколаївщини. Зібрана статистика з реалій і проблемних питань цих закладів освіти заслуговує на увагу і адвокацію.
Пропонуємо вам інфографіку, яка унаочнює стан освіти на деокупованих територіях.
Де після деокупації перебувають учні й вчителі?
Більшість учнів шкіл на територіях, які були деокуповані знаходяться на місці (66%). Майже третина вимушено евакуювалася: 14% релокувалися в межах України, 19% виїхало за кордон. Менше 1% перебувають на тимчасово окупованих територіях України. Найбільше учнів, що стали вимушеними переселенцями, навчаються у школах Донецької та Миколаївської областей. Показник сягає 30-51%.
З учителями ситуація дещо краща. Переважна більшість вчителів (80%) після деокупації працюють у рідних школах. Не йдеться лише про освітян Донецької області, де через тимчасову окупацію та активні бойові дії більшість вчителів виїхали (67-87 %). 4% всіх вчителів викладають з-за кордону. В окупації з числа опитаних перебуває один вчитель із Херсонської області.
Чого бракує школам?
У більшості закладів є опалення, холодне водопостачання та світло. Суттєву проблему становить стан санвузлів, лише в половині шкіл він оцінений як задовільний, майже третина навчальних закладів має подібні зручності на вулиці.
Майже в усіх школах зазначили необхідність допомоги в ремонті (часто капітальному) та побудові укриттів. Це те, що заважає значній кількості закладів освіти відновити роботу в очному або змішаному форматі. Болісним питанням є і відсутність сучасної техніки. Комп’ютери і ноутбуки, які є у розпорядженні шкіл, сильно застаріли.
Більшість закладів освіти не пристосовані до навчання дітей з інвалідністю. Вони не обладнані пандусами, поручнями, не мають кнопок виклику. В школах не передбачені інклюзивні класи, ресурсні кімнати. Разом з тим, майже в кожній з цих шкіл навчаються діти з інвалідністю.
У жодному з відвіданих закладів не має відремонтованого укриття, яке було б обладнано усім необхідним для комфортного перебування учнів під час повітряних тривог. Лише 75% навчальних закладів огороджено. Менше третини шкіл обладнані системами відеоспостереження.
Психоемоційний стан на 6,5 з 10
Психоемоційний стан учителів та учнів деокупованих шкіл команда Фонду оцінила на 6,5 з 10. Звичайно, це лише цифра. За нею страх, тривожність, панічні атаки, порушення сну, режиму харчування. Діти налякані, вони бояться залишатися на самоті і засинати під час повітряних тривог. Водночас вони замкнені і вчителям дуже важко встановлювати емоційний контакт із ними.
Команда благодійного фонду “Схід SOS”, яка спілкувалася з багатьма учнями і вчителями, наводить фрагмент інтерв’ю:
“Дитина розповідала, що вони боялися. Переховувалися в погребі, виходили лише в туалет. Навіть поїсти не завжди вдавалося, бо російські окупанти ходили. Вони розвертали танки й стріляли по будинках. Ми навіть російською писали плакати про те, що тут живуть люди.
От скажіть, Валентино Михайлівно, ми ж їм не пробачимо?.
Це дитина ставить питання. У мене сльози на очах.
Я кажу: Ні, не пробачимо.
Складно! Відчувається, що в дитини є і травма, і глибокий патріотизм, і любов до рідного дому”.
