Михайло Драпатий очолив ЗСУ: чи стане призначення нового Головнокомандувача початком реальних змін в армії
Оголошене Володимиром Зеленським призначення Михайла Драпатого новим Головнокомандувачем ЗСУ викликало широкий суспільний резонанс і суперечливі оцінки як серед військових, так і серед експертів. Від авторитетного генерала з великим бойовим досвідом очікують реформування Генерального штабу, перегляду підходів до управління військами, прискорення технологічного переозброєння та жорстких кадрових рішень. Водночас йому доведеться вирішувати проблеми, які роками послаблювали армію: дефіцит людей, недосконалу мобілізацію, перевантажену командну вертикаль і повільне впровадження реформ. Від результативності їх вирішення залежить, чи стане призначення Драпатого довгоочікуваним перезавантаженням армії, чи призведе до поглиблення хронічних проблем.
Призначення нового Головнокомандувача ЗСУ: доручення президента та бойовий досвід Михайла Драпатого
Призначення Михайла Драпатого Головнокомандувачем ЗСУ стає логічним проявом запиту суспільства, відповідний указ президента вже опубліковано. Хоча в медіа висловлювалися сумніви щодо можливості заміни Головнокомандувача через відсутність міністра оборони, призначення Михайла Драпатого за поданням т.в.о. міністра оборони Євгена Хмари є повністю легітимним відповідно до розпорядження Кабміну № 723-р та практики Верховного Суду. В офіційному статусі тимчасово виконувача обов’язків Євген Хмара наділений повним обсягом виключних повноважень керівника, що дозволяє йому законно підписувати кадрові подання для президента, тому указ про призначення Драпатого не є порушенням закону.
Водночас глава держави поставив перед Михайлом Драпатим вектор дій, який вимагає безперебійного продовження оборонних операцій та максимальної інституційної злагодженості під час передачі справ. На найближчу та середньострокову перспективу сформовано перелік пріоритетів, серед яких ключове місце посідають бездоганна реалізація програми далекобійних санкцій та чітке виконання планів із застосування засобів середньої дальності.
Крім того, від генерала чекають розробки та подання на затвердження реформи Генштабу, оновленої оборонної стратегії, подальшого просування реформи корпусної системи, а також надання тверезого, позбавленого ілюзій бачення мобілізаційних процесів. Окремим критичним блоком виступає створення ефективного заслону проти російських повітряних атак та оперативне забезпечення бойових підрозділів зброєю, безпілотниками й спецобладнанням згідно з запитами командирів, які нещодавно лунали під час засідань Ставки та прямих консультацій.
За цими вимогами стоїть постать офіцера, чий бойовий шлях став символом рішучості ще на самому початку російської агресії. Широку відомість Михайло Драпатий здобув у травні 2014 року, коли під його керівництвом бронегрупа 72-ї окремої механізованої бригади здійснила легендарний прорив через барикади підконтрольних Росії бойовиків у Маріуполі. При цьому кадри з бронемашиною, яка долає перешкоду, облетіли світові медіа.
Провівши роки на лінії вогню, Драпатий виріс з командира батальйону до очільника оперативно-тактичних угруповань, відіграв вагому роль у звільненні правобережжя Херсонщини восени 2022 року, а навесні 2024 року на чолі ОТУВ «Харків» зумів зламати плани ворога щодо нового наступу на півночі Харківської області. Досвід командування генерал-майор поєднував із системною роботою в тилу, обійнявши у лютому 2024 року посаду заступника начальника Генерального штабу з питань підготовки військових.
Серед військових та експертного середовища Драпатий має стійку репутацію сучасного та виваженого «польового» командира, для якого виваженість оперативних задумів завжди передує невиправданому ризику. Його авторитет у військах базується на здатності чути фронт та на принциповому, бережливому ставленні до життів підлеглих. Держава відзначила його мужність орденами Богдана Хмельницького трьох ступенів, а суспільне визнання втілилося у недержавній нагороді «Народний Герой України».
Водночас біографія Михайла Драпатого містить епізоди, які демонструють рідкісний для вищого генералітету рівень персональної відповідальності за трагічні події. 1 червня 2025 року, Михайло Драпатий подав рапорт про відставку з посади командувача Сухопутних військ через трагедію на 239-му загальновійськовому полігоні біля села Черкаське на Дніпропетровщині. Тоді російський ракетний удар комплексом «Іскандер» по навчальному батальйону призвів до загибелі 12 військовослужбовців, а понад 60 бійців дістали поранення різного ступеня тяжкості. Генерал публічно визнав власну провину за те, що не зміг у повній мірі забезпечити дотримання власних же наказів щодо безпеки особового складу.
Зеленський тоді відмовився звільняти Драпатого з лав Збройних Сил, і вже 3 червня 2025 року призначив його Командувачем Об’єднаних сил ЗСУ, зберігши в оборонній системі командира, здатного чесно визнавати помилки та працювати над їх виправленням.
Кадрова ротація у Збройних Силах: історичні аналогії та підґрунтя рішення про призначення Михайла Драпатого
Слід зазначити, що зміна вищого військового командування в період затяжних збройних конфліктів є сталою світовою практикою. Світовий досвід показує, що провідні країни регулярно вдавалися до заміни вищого генералітету під час великих конфліктів через розходження у стратегії, виснаження керівників або потребу в нових підходах. Протягом Громадянської війни в США (1861–1865) президент Авраам Лінкольн за чотири роки змінив чотирьох головнокомандувачів — Вінфілда Скотта, Джорджа Макклеллана та Генрі Галлека, караючи їх за пасивність, поки не призначив Улісса Гранта, який забезпечив перемогу.
У 1951 році під час війни в Кореї президент Гаррі Трумен публічно усунув генерала Дугласа Макартура через його наполягання на ядерному ударі по Китаю, що суперечило політичному курсу держави, і замінив його Метью Ріджвеєм.
У Великій Британії під час Другої світової війни Вінстон Черчилль в травні 1940 року змінив головнокомандувача британських експедиційних сил Джона Горта, а в 1941 році через серію поразок у Північній Африці звільнив начальника Імперського генерального штабу Джона Ділла, призначивши Алана Брука для реалізації більш агресивної стратегії.
У Франції під час Першої світової війни в 1916 році замінили Жозефа Жоффра на Роберта Нівеля після кривавих битв під Верденом і на Соммі, однак після провалу наступальної операції Нівеля та бунтів у військах командування у 1917 році терміново передали Анрі Петену. Взагалі світова практика виділяє три ключові підстави для таких рішень: зміна характеру війни та перехід до нових технологічних форм, психологічне вигорання генералів та необхідність збереження політичної єдності, коли військова стратегія підпорядковується цілям держави.
Від початку повномасштабної війни проти Росії 24 лютого 2022 року Михайло Драпатий став третім Головнокомандувачем Збройних Сил України після Валерія Залужного, який очолював армію на початку вторгнення і перебував на посаді до лютого 2024 року, та Олександра Сирського. Якщо ж вести відлік від початку російсько-української війни у 2014 році, Михайло Драпатий виступає сьомим Головкомом. У цьому часовому розрізі першим керівником армії був Володимир Замана (лютий 2012 — лютий 2014 року), другим — Михайло Куцин (лютий — липень 2014 року), третім — Віктор Муженко (липень 2014 — травень 2019 року), четвертим — Руслан Хомчак (травень 2019 — липень 2021 року, за якого відбувся поділ посад Начальника Генштабу та Головкома), п’ятим — Валерій Залужний (липень 2021 — лютий 2024 року), а шостим — Олександр Сирський (лютий 2024 — липень 2026 року).
Заміна Олександра Сирського на Михайла Драпатого відбулася на тлі глибокої управлінської та технологічної кризи у військово-політичному керівництві України. Головною причиною став публічний розкол між Олександром Сирським та технократичним міністром оборони Михайлом Федоровим щодо питань фінансування, роботизації та модернізації фронту, внаслідок якого Федоров звинуватив Головкома у блокуванні інновацій та 15 липня пішов у відставку.
Це звільнення викликало хвилю суспільного обурення – з 16 липня в Києві та інших містах розпочалися щоденні протести з вимогами повернути Федорова та відправити у відставку Сирського. В армійському середовищі та експертних колах Сирського піддавали жорсткій критиці за те, що він не цінив життя військових, за централізований «радянський стиль» управління, мікроменеджмент та ігнорування потреб бойових бригад. Про цьому Офіс Президента відчував брак швидких рішень на фронті, відсутність змін в процесі мобілізації та затримку реформ.
Призначення Михайла Драпатого стало технологічним компромісом, адже він публічно підтримував реформи Федорова та впровадження безпілотників, а також мав репутацію «бережливого» польового командира, здатного брати особисту відповідальність за помилки підлеглих. Однак передувало кадровому рішенню тривале небажання Володимира Зеленського змінювати Олександра Сирського через прагнення зберегти стійкість командної вертикалі під час наступальних дій та захистити армію від політичних коливань.
Початково у протистоянні між технологічною концепцією Федорова та артилерійсько-піхотною моделлю Сирського Глава держави підтримав генерала, відправивши у відставку міністра оборони. Президент високо цінував Сирського за успішну оборону Києва у 2022 році, Харківський контрнаступ та прорив у Курській області, побоюючись порушити керування фронтом під час активних боїв. Окрім того, очільник держави і його офіс зважали на абсолютну лояльність та аполітичність Сирського, погоджуючись з його аргументами, що відповідальність за проблеми ТЦК та методи мобілізації лежить на Міністерстві оборони.
Однак липневі протести 2026 року стали наймасштабнішим виявом громадянського невдоволення з початку повномасштабного вторгнення, створивши ризик переростання протесту проти звільнення Федорова, а з часом – звільнення Сирського, на зміни в політичний рух проти самої влади. Поступова зміна гасел на мітингах у бік критики Глави держави за покривання застарілих підходів та загроза деморалізації бійців на передовій змусили Офіс Президента шукати негайний компроміс. Тому оголошення про призначення Михайла Драпатого дозволило зняти напругу в суспільстві, зберегти обличчя військовому керівництву та зупинити протестну хвилю.
Реакція суспільства на призначення Драпатого: між оптимізмом, скепсисом та новими ризиками
Зміна очільника Головкому спровокувала миттєву та багатогранну реакцію в суспільстві, де новину про призначення Михайла Драпатого зустріли з обережним оптимізмом, усвідомлюючи масштаби викликів. Більшість військових і фахівців розглядають такий кадровий маневр як спробу вищого керівництва загасити палаючу управлінську кризу, проте прогнози щодо реальних наслідків цього кроку суттєво різняться.
На користь нового Головкома грає його безперечний авторитет бойового генерала, який здолав всі щаблі армійської ієрархії від командира батальйону до очільника оперативно-тактичного угруповання, завдяки чому бійці на лінії зіткнення сприймають його як «свого», що автоматично збиває градус напруги в підрозділах.
Окрім того, експертне середовище бачить у цьому рішенні тріумф технологічного крила та сподівається на повноцінне відновлення системної інтеграції дронів, засобів радіоелектронної боротьби й автоматизованих систем управління, просування яких раніше гальмувалося консервативною верхівкою. Також в суспільстві сподіваються на та те, що в відбудеться зміна філософії ведення бойових дій, адже від Драпатого, відомого бережливим ставленням до особового складу та схильністю до ретельного планування операцій, очікують відмови від жорсткої практики утримання позицій будь-якою ціною на користь гнучкої маневреної оборони.
Водночас офіцерський корпус розраховує на масштабне оновлення середньої ланки командування, сподіваючись, що новий керманич зачистить Генеральний штаб та довірить ключові посади молодим, прогресивним комбригам і комбатам з практичним досвідом сучасної високотехнологічної війни.
Проте поруч з позитивними сподіваннями, у професійному середовищі визріває серйозний скепсис, підкріплений цілком реальними побоюваннями щодо системного спротиву «старої гвардії». Є висока ймовірність тихого саботажу в кулуарах Генерального штабу, де консервативний генералітет і глибоко вкорінений бюрократичний апарат запекло опиратимуться радикальним реформам та демонтажу звичних корупційних чи управлінських схем.
Цілком логічно, що Драпатому доведеться працювати в умовах колосальної суспільної напруги, коли кожен його крок максимально прискіпливо порівнюватимуть з діями попередника. Слід очікувати неминучу хвилю замовних інформаційних атак та дискредитації нового Головкома, яку буде фінансувати ворог.
Додатковим тягарем стають завищені політичні очікування суспільства, яке, перебуваючи під впливом масових протестів, вимагає від Драпатого миттєвих успіхів на передовій, проте у разі тактичних невдач чи неминучої втрати певних територій ця ж підтримка може перетворитися на нищівне розчарування.
Військові експерти також вказують на пастку кадрового голоду, нагадуючи, що зміна керівника жодним чином не вирішує критичної нестачі навченої піхоти в окопах та хронічного дефіциту боєприпасів і техніки від союзників, оскільки сама лише зміна прізвища в кабінеті не здатна компенсувати матеріальний голод війська.
Також залишається ризик надмірного політичного втручання, оскільки існує велика ймовірність того, що Офіс Президента намагатиметься жорстко контролювати кожен крок нового Головкома, аби не допустити зростання його самостійної політичної фігури, як це вже відбувалося з Валерієм Залужним.
Особливо гострою залишається тема поповнення армійських лав, де, всупереч іміджу прогресивного генерала, Михайло Драпатий демонструє прагматичний і максимально жорсткий підхід до комплектування. Розраховувати на пом’якшення мобілізаційних процесів чи згортання непопулярної практики «бусифікації» не варто, адже новий Головком, маючи реальний досвід фронту, чудово усвідомлює неможливість утримання ліній оборони та забезпечення відпочинку виснаженим бригадам без постійного припливу живої сили.
Єдиним суттєвим зрушенням у цій сфері може стати спроба Драпатого реформувати процес проведенням мобілізації, а також навести лад у навчальних центрах і військових підрозділах, необхідність якого стала очевидною після трагедій у «Скелі» та інших структурах. Втім, загальні темпи та примусовий механізм рекрутингу залишаться суворими, оскільки перед Головнокомандувачем стоїть чітке завдання від Офісу Президента щодо стабілізації чисельності Збройних сил.
Найбільш суперечливим фактором, який формує насторожене ставлення до Михайла Драпатого, є його тісні зв’язки з бригадним генералом Андрієм Білецьким, засновником полку «Азов» і першим командиром 3-ї окремої штурмової бригади, який після переформатування підрозділу очолив 3-й армійський корпус ЗСУ. Їхнє особисте знайомство та зближення відбулося у 2024 році, коли Драпатий керував Сухопутними військами, а Білецький командував штурмовою бригадою на складних ділянках фронту.
В армійському середовищі давно тліє прихований конфлікт через особливий елітарний статус Третього армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ, який очолює Білецький. Військові підрозділи, які забезпечуються виключно за державними стандартами, часто скаржаться, що підрозділ Білецького завдяки потужній рекрутинговій кампанії, донатам та власному яскравому брендингу отримує найкраще озброєння, має широку автономію в управлінні, право самостійно обирати методи набору і навіть іноді відмовлятися від невигідних бойових завдань.
Військові та експерти застерігають, що медійна фігура Білецького, політичний бекграунд якого насторожує частину суспільства та західних партнерів, спровокує внутрішні суперечки між іншими авторитетними командирами, а перекіс у забезпеченні на користь «обраних» лише посилиться. Як відомо, внутрішні конфлікти руйнують боєздатність армії.
Глибока трансформація військового управління та подолання накопичених системних проблем вимагатимуть від нового Головнокомандувача колосальної рішучості та професіоналізму. Зіткнення інноваційних військових доктрин з армійською бюрократією та недоброзичливцями перетворить перші місяці його роботи на складне випробування, де кожна управлінська помилка масштабуватиметься в інформаційному просторі.
Разом з цим хочеться сподіватися, що призначення Михайла Драпатого є дійсно вдалим, принесе користь нашій державі, збереже життя воїнів і зміцнить боєздатність армії на фронті.
Оксана Іщенко
