Мільйони в крипті та формальна прозорість: як декларації посадовців фіксують їхні статки без жорсткої реакції з боку держави
Поки для більшості українців війна означає втрату дому, роботи, заощаджень і бодай мінімальної передбачуваності, в деклараціях посадовців видна зовсім інша фінансова реальність. В ній задекларовані криптогаманці на мільйони, активи на дружин, майно у «користуванні» та цифри, які ніяк не корелюються з їхніми офіційними зарплатами. Найгостріше в цій ситуації виглядає як розмір окремих статків, так і те, як легко вони вбудовуються в систему публічної звітності без негайної і жорсткої реакції контролюючих органів. Коли вони бачать ці активи, але роками жодним чином не реагують на це, декларація перестає бути інструментом прозорості, вона лише є документом, який фіксує розрив між публічною службою та статками представників органів державної влади, які офіційно задекларовані.
Крипта в деклараціях: як цифрові активи стали звичним явищем для посадовців
Якщо дивитися на деклараційну кампанію за 2025 рік, подану навесні 2026-го, то найбільш промовистим у ній виглядає поява не окремих криптогаманців з солідними сумами, а вже сформована масовість цього явища. Українські посадовці дедалі частіше вказують у звітах цифрові активи, причому серед лідерів за кількістю задекларованої криптовалюти виявилися правоохоронці – основні борці за дотриманням законів в державі. У 2025 році найбільше криптоактивів задекларували співробітники Національної поліції — 27,9% від загальної кількості таких декларантів, далі йдуть прокурори з часткою 19,7%, а третє місце посіли військовослужбовці Збройних сил України — 13,7% (але не ті, які воюють на передовій). Основний етап подання декларацій за 2025 рік вже завершився, тому НАЗК зараз займається перевіркою, а точніше фіксацією даних, і вже має перші результати.
Як і в минулому році, посадовці продовжують вказувати значні обсяги Bitcoin, Ethereum і Tether, причому такі активи дуже часто оформлені на дружин та інших членів родини. Для української системи декларування це давно стало окремою зоною ризику, бо формальна належність активу члену родини зовсім не знімає питання про фактичного власника, джерело походження коштів і реальний контроль над ними.
Найпоказовіші випадки 2026 року добре ілюструють, що тенденція набирає обертів. Керівник Івано-Франківської обласної прокуратури Антон Войтенко, окрім квартир, куплених в 2023 і 2025 роках, і авто TOYOTA, купленого теж під час війни у 2022 році, та вказав у своїй декларації криптовалюту XLM, записану на дружину: понад 34 тисячі одиниць на платформі Binance, оцінених у 415 тисяч гривень.
Прокурор з Костянтинівки Ян Друзь задекларував Bitcoin, а також 30 Ethereum на дружину, сукупна вартість цього пакета на квітень 2026 року перевищила 5,5 млн гривень. Ексспівробітник НАБУ Олександр Риковцев задекларував 13,2 біткоїна на дружину, що було оцінено приблизно у 1,5 млн доларів. Керівник Кременчуцької окружної прокуратури Олег Балаєв також вказав у декларації Bitcoin. Ще виразнішою загальна картина стає тоді, коли великі суми поєднуються з дивними способами їхнього відображення у звітах. Офіцер Святошинського ТЦК у Києві Роман Данилишин задекларував 4716 ETH, що за ринковою вартістю тягне приблизно на 440 млн гривень, однак у декларації він вказав ціну лише 195 тисяч гривень. Саме цей розрив і спричинив резонанс у медіа, після якого він вніс зміни до документа.
Якщо перейти від окремих історій до видів криптовалют, то тут теж формується досить цікава ієрархія. Серед власників Ethereum одним з найбільших декларантів став той самий Роман Данилишин з його 4716 ETH, тоді як депутат Хмельницької районної ради Олександр Кізляр задекларував 1000 ETH. У сегменті Bitcoin лідером виглядає той же Кізляр, який спільно з дружиною вказав 100 BTC, а загалом українські посадовці задекларували 376 біткоїнів. У категорії Tether перше місце посіла голова Закарпатського апеляційного суду Анна Физикош з 1 млн USDT, що відповідає одному мільйону доларів, тоді як Віталій Бровко з Офісу Генпрокурора раніше декларував понад 774 тисячі USDT.
Відчуття розмитих меж між серйозними активами і майже карнавальними записами посилюється тоді, коли в деклараціях з’являються не лише класичні монети, а й відверто екзотичні токени. Так, член комісії БЕБ Андрій Козлов задекларував 634 трильйони токенів ZillaMatrix. Окрім цього, в деклараціях 2026 року згадуються MAGATRUMP, Baby Moon Floki та HarryPotterObamaSonic10Inu. Поява таких позицій змінює оптику всієї теми: з одного боку, криптодекларування претендує на образ сучасного фінансового інструмента, з іншого — частина звітів починає нагадувати суміш інвестиційного портфеля, спекулятивної гри та демонстративної декларативної безвідповідальності, де поряд з біткоїном і стейблкоїнами стоять активи з назвами, більше схожими на інтернет-жарт, ніж на серйозний фінансовий продукт.
Досить характерно виглядає і спосіб зберігання цих активів, бо більша частина криптовалюти тримається не на автономних гаманцях, а переважно на криптобіржах. Для декларанта це означає зручність доступу до активів і простоту фіксації платформи, а для контролюючого органу — додатковий масив питань, пов’язаних з рухом коштів, ідентифікацією користувача і співвідношенням між особою, яка вказана в декларації, та особою, яка реально керує біржовим акаунтом.
На тлі цієї строкатості державний контроль виглядає спробою наздогнати процес, який давно рушив вперед без чітких правил. НАЗК вже почало масово виявляти помилки в назвах монет, зокрема випадки, коли декларанти плутають тикери ETH та USDT, і трактує такі збої як надання недостовірних відомостей. Цей аспект може здаватися технічним, але в криптосередовищі неправильний тикер означає інший актив, обсяг і зовсім іншу ринкову вартість. Тому навіть дрібна, на перший погляд, неточність в декларації в цифровому середовищі працює як тріщина в показаннях: вона ставить під сумнів компетентність декларанта або свідому неточність поданої ним інформації.
Податковий блок лише підсилює цю напругу, бо 2026 рік виявився періодом, коли навколо віртуальних активів концентруються не лише майнові, а й фіскальні питання. У публічному обговоренні фігурує пільгова ставка 5% податку на доходи від продажу віртуальних активів із подальшим зростанням до 18% і додаванням 5% військового збору в наступному періоді. Вже сам факт, що крипта зайшла в поле податкової сфери настільки глибоко, показує зміну масштабу явища. Держава зараз працює не точковим ринком ентузіастів, а сектором, який присутній у деклараціях тисяч посадовців.
Ще одним прикладом є декларація голови парламентського комітету з питань екологічної політики Олега Бондаренка, яка привертає увагу не самим фактом володіння біткоїнами, а тим, як саме вони в ній відображені. За документом, народний депутат від «Слуга народу» задекларував 80 Bitcoin і вказав їхню вартість на рівні 79 930 гривень, хоча станом на 6 квітня 2026 року ринкова ціна такого обсягу становить майже 244 млн гривень. Розрив між задекларованою і реальною вартістю настільки великий, що йдеться про показову втрату будь-якого зв’язку між декларацією і фактичним масштабом активу.
Особливо показово виглядає те, що мова не про кілька символічних монет, а про 80 біткоїнів, тобто про актив, який за нинішнім курсом дорівнює статкам дуже великого масштабу. Коли народний депутат вказує для такого обсягу суму, що виглядає майже карикатурно малою, виникає ключове питання до системи контролю: для чого існує декларування, якщо воно дозволяє настільки вільно відривати паперову цифру від ринкової реальності?
На тлі війни, економічного виснаження і постійних закликів народних обранців до доброчесності така ситуація виглядає особливо токсично. Коли представник владної фракції, який очолює парламентський комітет, демонструє настільки сумнівну модель декларування, удар припадає не лише по його репутації, а й по довірі до всієї партії.
Цікавою є також декларація колишнього начальника департаменту нагляду за ДБР Офісу Генерального прокурора Віталія Бровка, який зараз очолює безпековий напрям «Нафтогазу». У ній зібрано майже весь набір ознак, які в українських реаліях давно стали маркерами потенційного конфлікту між декларуванням і реальним питанням про походження, структуру та прозорість активів. У такому випадку показовим виглядає не сам факт наявності криптовалюти, адже володіння цифровими активами не є порушенням законів, а поєднання одразу кількох ознак, які в українських антикорупційних реаліях давно сприймаються як тривожні індикатори. Великий портфель крипти на ім’я дружини, значні доходи від її підприємницької діяльності, продаж цифрових активів, користування нерухомістю й автомобілями, оформленими на третіх осіб, а також рахунки за кордоном створюють щільне поле запитань, на які суспільство має право отримати переконливі відповіді.
Особливо промовистою є схема Бровка з нерухомістю, оскільки вона відтворює добре відомий українцям механізм дистанціювання посадовця від активу, яким він фактично користується. Якщо сім’я проживає у квартирі площею 183,2 квадратного метра в Києві та користується будинком площею 350 квадратних метрів, але обидва об’єкти оформлені на інших осіб, суспільний інтерес природно зміщується від питання «чи це дозволено» до питання «чому це організовано саме так». Не менш показовим виглядає й транспортний блок, бо три дорогі автомобілі, один з яких записаний у форматі користування, інший ‒ через матір дружини, а ще один також не оформлений як пряма власність, доповнюють ту саму модель.
Проте найскладнішим для перевірки елементом декларації Бровка є саме криптовалютний компонент, оскільки цифрові активи, навіть задекларовані, залишають великий простір для питань щодо моменту набуття, джерела коштів, руху активів між гаманцями та співвідношення між офіційними доходами й обсягом портфеля. Декларування значних обсягів XRP, USDT, Ethereum Classic, Monero, Dash, Tron, Toncoin, PEPE та інших активів саме по собі не доводить жодного правопорушення, але участь у цій конструкції privacy-орієнтованих монет, зокрема Monero, закономірно підвищує чутливість ситуації. Для будь-якого пересічного інвестора це могло б залишатися приватною фінансовою історією, однак у випадку людини, яка працювала на високій посаді в Офісі Генпрокурора, такий масив цифрових активів автоматично перетворюється на предмет суспільної перевірки, а не просто декларативного обліку.
Ще виразнішою ця картина стає тоді, коли цифри доходів накладаються на статус самого декларанта та його кар’єрну траєкторію. За 2025 рік Бровко задекларував зарплату в Офісі Генерального прокурора та в «Нафтогазі», тоді як його дружина показала мільйонні доходи від підприємницької діяльності й продажу криптовалюти.
Окремий політичний вимір тут створює і теперішня посада Бровка, адже йдеться про керівника безпекового напряму стратегічної державної компанії. У країні, яка живе в умовах повномасштабної війни, будь-які історії про складно структуровані активи, кошти за кордоном, дороге користування майном і відсутність пояснених побутових витрат неминуче зчитуються як питання не лише доброчесності, але й державної безпеки під час сумнівних заробітках високопосадовців.
Найгіршим наслідком подібних декларацій стає повільне руйнування довіри до антикорупційної системи. Коли борці з корупцією бачать, всі ці криптогаманці, преміальні автомобілі, користування чужими будинками та мільйонні доходи родини, але не здатна або не хоче застосувати до цього відповіді заходи, суспільство сприймає декларування як театр формальностей. У такій моделі головним стає не чесність посадовця, а його вміння грамотно рознести активи між дружиною, родичами, користуванням, іноземними рахунками та нематеріальними інструментами, які складно перевіряти.
Чому посадовці переносять статки в криптовалюту і як з цим поводяться за кордоном
Масова поява криптовалюти в деклараціях посадовців пояснюється не захопленням новими технологіями, а доволі прагматичними властивостями цього інструмента. Для них така форма зберігання коштів має очевидну практичну перевагу: актив не лежить у банківській комірці, не прив’язаний до однієї фінансової установи і може зберігатися на біржі або в цифровому гаманці, який легко вказати в декларації та так само легко перевести в інший сервіс.
Додаткову привабливість криптовалюті надає і загальний фінансовий зміст, в якому живе країна під час війни. Валютні обмеження, адміністративний контроль за рухом капіталу, недовіра до довгого зберігання коштів у гривні та попит на швидкі транскордонні операції створюють середовище, в якому цифрові активи починають виконувати роль запасної фінансової подушки. Дослідження ринку свідчать про те, що Україна навіть в умовах повномасштабної війни зберігала дуже високу криптоактивність, причому особливо помітно зросли великі транзакції. У такій ситуації криптовалюта для частини посадовців виглядає як спосіб тримати значну суму в активі, який легко перемістити, швидко конвертувати і не пов’язувати напряму з традиційною банківською системою.
Переважання стейблкоїнів у деклараціях теж чітко показує логіку цих рішень, бо для зберігання статків стабільність часто важливіша за можливість різкого зростання ціни. Коли декларант обирає не лише біткоїн чи ефір, а велику суму в USDT, він фактично робить ставку на інструмент, який нагадує цифровий долар. Для людини, яка хоче мати ліквідний резерв, доступний у будь-який момент, така модель виглядає зручною: актив можна швидко перемістити, він не залежить від графіка банку, не потребує фізичного перевезення і не так сильно коливається в ціні, як класичні криптомонети. Саме тому в деклараціях українських посадовців стейблкоїни часто трапляються не рідше, а подекуди й частіше, ніж більш публічно розкручені активи.
Помітну роль у виборі криптовалюти відіграє і характер контролю, бо цифрові активи значно важче оцінити поверховою перевіркою, ніж готівку, банківський вклад чи класичну нерухомість. Формально задекларована крипта існує в звіті, однак для розуміння її походження, дати набуття, шляху переміщення і реального власника потрібні вже не лише фінансові документи, а й технічний аналіз блокчейну, доступ до біржових даних та зіставлення адрес гаманців із конкретними особами. Через це криптовалюта створює для декларанта зовсім іншу зону маневру, ніж звичні активи, а для контролюючого органу — інший рівень складності, де формальна наявність запису ще не означає повної прозорості.
Міжнародна практика показує, що сама по собі присутність крипти у фінансових звітах посадовців не є українською аномалією. У Сполучених Штатах правила фінансового розкриття вже кілька років вимагають декларувати криптовалюту як інвестиційний актив, а в публічному полі відомі непоодинокі приклади, коли політики відображали в своїх звітах Ethereum або Bitcoin на значні суми. Проте існує суттєва різниця між Україною та іншими країнами, бо там акцент робиться не на факті володіння криптовалютою, а суворому обов’язку пояснити походження активу, його оцінку та можливий конфлікт інтересів.
Ще виразніше це проявилася в країнах, які останніми роками окремо включили криптовалюту до правил фінансового контролю для держслужбовців. Наприклад, у Південній Кореї цифрові активи стали частиною обов’язкового декларування для високопосадовців, після чого у відкритих звітах з’явилися сотні службовців з ними. Це свідчить про те, що в різних країнах криптовалюта у посадовців є об’єктом суворого контролю, бо поєднує в собі інвестиційний інструмент, канал переміщення вартості через кордони і джерело потенційного конфлікту інтересів.
Особливість України у порівнянні з іншими країнами полягає в тому, що поєднання воєнної економіки, валютних обмежень, великої кількості силовиків і прокурорів серед декларантів, а також звички записувати частину активів на дружин чи інших членів родини створює зовсім інший ефект. За таких умов криптовалюта сприймається як інструмент, який дає посадовцю високу мобільність капіталу, складну траєкторію руху коштів і додаткову дистанцію між власністю та її публічним поясненням.
На тлі війни, яка для мільйонів українців обернулася втратою житла, роботи, звичного способу життя і базової фінансової безпеки, декларації посадовців з дедалі більшими криптопортфелями, готівковими резервами та активами свідчать як про соціальний розрив, так і глибоку деформацію державної системи. Поки одні родини збирають кошти на оренду житла після евакуації, продають майно, щоб пережити черговий місяць, або починають життя з нуля, інші демонструють здатність успішно, а головне, безкарно, нарощувати капітал, зароблений «чесною працею» в межах однієї країни. Коли суспільство бачить, що війна для одних означає горе і зубожіння, а для інших ‒ нові інструменти накопичення, питання виникає до самої моделі держави, в якій посадовці дедалі частіше посилюють свої апетити, надаючи їм формально пристойного вигляду в своїх деклараціях.
