В Україні щороку зростає кількість школярів, які завершують базову середню освіту після 9 класу. Проте далеко не всі продовжують навчання у старшій школі. Так, у 2021 році лише 231,5 тисячі з 363,4 тисячі дев’ятикласників перейшли до 10 класу — це трохи більше ніж 63%. Решта — або вступили до закладів професійно-технічної освіти, або взагалі припинили навчання. Упродовж 2022–2024 років ця тенденція зберігається: близько третини випускників базової школи зникають із поля зору системи загальної середньої освіти.
Такий розрив не є новим явищем, але в умовах війни, економічної нестабільності та змін на ринку праці він загострився. З одного боку, чимало підлітків і їхніх родин прагнуть якомога раніше здобути прикладну професію й фінансову самостійність. З іншого — сама система середньої освіти, попри заяви про модернізацію, залишається недостатньо гнучкою й не пропонує переконливих причин для продовження навчання у школі.
Міністр освіти Оксен Лісовий визнає: на тлі війни та мобілізаційного тиску фіксується також певна динаміка виїзду випускників за кордон після 11 класу. Проте, за його словами, ця тенденція не є масовою. Водночас втрати, що відбуваються після 9 класу, мають глибші наслідки. Це не просто статистика — це втрачені освітні траєкторії, звужені шанси на університетську освіту, зменшення потенціалу кваліфікованої робочої сили. А в окремих випадках і пряма дорога до соціальної вразливості молоді.
Проблема потребує не лише фіксації, а активної реакції. Освітня політика має не просто стимулювати школярів залишатися у старшій школі, а й створювати гідні альтернативи. Це означає — розвивати якісну професійну освіту, забезпечити доступ до перекваліфікації, впроваджувати дуальні моделі навчання, а головне: підтримувати будь-який освітній вибір, який не ставить хрест на майбутньому.
Освітня політика має враховувати цю динаміку. Не лише стимулювати залишатися в школі, а й забезпечити достойну альтернативу — якісну профосвіту, доступ до перекваліфікації та підтримку вибору, який не виключає майбутнього.
Чому в Україні зменшується кількість вступників до профтехів
Незважаючи на роками декларовану важливість робітничих професій, в Україні спостерігається стійке скорочення кількості вступників до закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Якщо у 2021 році їх було близько 119 тисяч, то у 2024-му ця цифра знизилася до менш як 95 тисяч. Це мінус 20% менш ніж за чотири роки — при тому, що країна щороку потерпає від дефіциту токарів, електриків, зварювальників та інших фахівців прикладних спеціальностей.
Ця тенденція має комплексний характер і глибоке історичне коріння. Ще з 1990-х років професійна освіта в Україні втратила престиж в очах суспільства. У свідомості багатьох батьків і досі переважає установка: лише “вища освіта” дає шанс на гідне майбутнє. В результаті — велика кількість випускників університетів, які не працюють за фахом, і водночас — катастрофічна нестача кваліфікованих робітників у ключових секторах економіки.
На тлі цього профтехосвіта роками залишалася на маргінесі освітньої політики. Заклади потерпають від хронічного недофінансування, зношеної матеріально-технічної бази, нестачі сучасного обладнання та дефіциту викладачів. Більшість майстерень у ПТУ не відповідають навіть мінімальним потребам сучасного виробництва.
Повномасштабна війна лише поглибила кризу. Частина закладів опинилася у зоні бойових дій або тимчасової окупації, частина — вимушено переїхала, дехто просто припинив існування. Молодь, яка могла би після 9 класу вибрати професійну освіту, дедалі частіше залишається у школі — не завжди свідомо, а радше у спробі “відкласти” складне життєве рішення.
На цьому тлі ситуація на ринку праці виглядає парадоксально. Поки університети щороку випускають сотні нових юристів, економістів і психологів, бізнес дедалі голосніше заявляє про брак слюсарів, механіків, фрезерувальників, монтажників, електриків. Потреба в практично орієнтованих фахівцях зростає, але система не встигає або не вміє її задовольнити.
Одним із можливих рішень є запровадження системи дуальної освіти — моделі, яка успішно діє у Німеччині, Австрії, Швейцарії та низці інших європейських країн. Її суть полягає у поєднанні навчання в закладі освіти з оплачуваною практикою на підприємстві. Такий формат дозволяє учням не лише опановувати теорію, а й відразу застосовувати її в реальних виробничих умовах, адаптуватися до трудового середовища, отримувати реальні навички й заробіток.
В Україні дуальна освіта лише починає впроваджуватися, хоча перші експериментальні програми вже дають позитивні результати. Європейські партнери неодноразово наголошували на потребі адаптації української профтехосвіти до таких стандартів, зокрема через залучення бізнесу до формування навчальних програм, підготовки викладачів і сертифікації кваліфікацій.
Однак без рішучої державної політики, зокрема фінансування, публічної кампанії з підвищення престижу робітничих професій та реальної співпраці з роботодавцями реформування залишиться точковим. Система потребує глибокого перезавантаження. Адже мова йде не лише про профтехосвіту як сегмент освіти. Йдеться про економічну спроможність держави у повоєнній відбудові, про можливість утримати молодь в країні, дати їй шанс на достойну професію і стабільне життя тут, а не в еміграції.
Працевлаштування після профтеху: цифри, які заперечують стереотипи
Попри укорінений у суспільстві стереотип про “низьку результативність” професійної освіти, реальні дані свідчать про інше: більшість випускників профтехів знаходять роботу швидко й переважно за спеціальністю. За результатами моніторингу Міністерства освіти і науки України, у 2023 році 68,3% випускників закладів професійної (професійно-технічної) освіти були працевлаштовані. З них 89% залишилися працювати в Україні, тоді як 11% поїхали за кордон. Це — важливий показник на тлі трудової міграції та скорочення робочих рук у країні.
Ще більш промовистою є динаміка пошуку роботи. Дві третини (66,8%) випускників знайшли роботу менш ніж за місяць після завершення навчання. Ще 22,6% працевлаштувалися упродовж одного-трьох місяців, і лише 10,6% витратили на пошук більше часу. Тобто переважна більшість молодих фахівців інтегруються у ринок праці швидко, без тривалих періодів безробіття.
Варто також наголосити: 62,3% випускників працюють за фахом. Це особливо важливо в контексті критики вищої освіти, де тисячі дипломованих юристів, економістів чи психологів так і не працюють за спеціальністю. У випадку з профтехами 87,6% тих, хто працює за фахом, підтверджують: навички, отримані під час навчання, реально використовуються у щоденній роботі.
Тим, хто не працевлаштувався, притаманні зовсім не “ринкові” причини. Близько 35% випускників вирішили продовжити навчання. Ще майже 29% обрали шлях тимчасової зайнятості вдома з огляду на сімейні обставини. І лише третина з-поміж непрацевлаштованих зазначили, що все ще активно шукають роботу.
Усе це дозволяє зробити очевидний висновок: професійна освіта в Україні, попри хронічні проблеми, дає швидкий і практичний доступ до ринку праці. І не просто будь-якого ринку, а того, який сьогодні формує запит на відбудову країни — інфраструктури, енергетики, машинобудування, сфери обслуговування.
Цифри демонструють: проблема профтехосвіти — не у відсутності попиту з боку роботодавців чи низькій ефективності випускників. Проблема — у сприйнятті. У знеціненні робітничої праці, у недовіру до системи, у ментальній інерції. Якщо держава прагне не просто реформувати профтехи, а реально змінити економічний ландшафт після війни — ці уявлення треба зламати. Статистика вже на боці змін. Настав час, аби суспільство їх помітило.
Дуальна освіта як міст між школою і професією
На тлі освітнього розриву після 9 класу саме дуальна освіта може стати ефективною відповіддю на кризу вибору. Її головна перевага — поєднання теоретичного навчання у закладі освіти з реальною виробничою практикою на підприємстві. Такий підхід дозволяє підліткам не лише здобувати знання, а й відразу застосовувати їх у роботі, розуміти, для чого вони навчаються, і відчувати свій соціальний статус ще під час навчального процесу.
Для багатьох випускників базової школи це може бути саме той “третій варіант”, якого так бракує між абстрактним продовженням загальної освіти та сумнівною перспективою без конкретного фаху. Успішний досвід Німеччини, Австрії, Швейцарії доводить: дуальна модель не лише підвищує рівень працевлаштування молоді, а й зміцнює зв’язок між освітою та економікою.
В Україні така система лише починає розвиватися, але вже показує позитивні результати. Програми, де бізнес бере участь у формуванні навчального плану й готовий інвестувати у підготовку кадрів, дають змогу створити реальні кар’єрні перспективи для молоді — без відриву від країни, без втрати часу і з чітким розумінням своєї ролі в економіці. У перспективі саме дуальна освіта може стати тим інструментом, який поверне зміст і мотивацію в освітній вибір після 9 класу.
