Гендерний дисбаланс, безробіття, релокація: як живеться українським мігрантам в Європі (інфографіка)
Соціодемографічний профіль українського біженця постійно змінюється, адже міграція є явищем хвилеподібним і залежить від багатьох чинників. Хтось виїхав за кордон імпульсивно на початку війни і через короткий час повернувся додому. Комусь, навпаки, знадобилося півтора-два роки, щоб наважитися виїхати за межі рідної країни у пошуках кращого життя, і повертатися такі “виважені” переселенці не збираються. Хтось вже працевлаштувався за кордоном, хтось ще вчить мову, аби піти на роботу. Хтось вступив до вишу, у когось в сім’ї з’явилося поповнення. Хто вони, українці за кордоном, зараз?
Станом на середину липня 2024 року, за даними Агентства ООН у справах біженців, понад 6,58 мільйона українців були змушені покинути свою країну через війну і наразі перебувають за кордоном.
З них понад 6 мільйонів знайшли прихисток у європейських країнах, тоді як решта — близько пів мільйона — шукали безпечного місця в інших регіонах світу. Ці цифри розповідають не лише про масштаб міграції, але й про безперервність потоку переселень, який охопив Україну та українців з початком повномасштабного вторгнення.
Більшість українців наразі перебуває в Німеччині, що обумовлено найбільш сприятливою соціальною політикою щодо мігрантів та широкими можливостями для інтеграції. Німеччина пропонує українським біженцям не лише житло і соціальні виплати, але й доступ до безкоштовної медичної допомоги, освітніх програм та курсів вивчення мови. Крім того, німецький ринок праці активно сприяє працевлаштуванню мігрантів, що дозволяє українцям швидше адаптуватися та відновити економічну стабільність у нових умовах.
Такі підходи приваблюють не лише тих, хто спочатку обрав Німеччину як притулок, але й українців, які раніше знайшли прихисток в інших європейських країнах. Процес вторинної міграції засвідчує, що багато українців, зіткнувшись з менш сприятливими умовами в інших державах, вирішують переїхати до Німеччини в пошуках кращих можливостей для себе та своїх родин.
Цікаво ознайомитися і з портретом українських мігрантів у розрізі працевлаштованості. Прикро, що роботу в країні перебування мають лише 33% наших громадян. 5% працює дистанційно, тобто мають дохід з України. Зрозуміло, що це кошти, яких багатьом не вистачає для нормального забезпечення за кордоном. Це створює додаткове фінансове навантаження та вимагає від них пошуку додаткових джерел доходу або роботи на місцевому ринку праці, що не завжди є можливим.
20% українців, що виїхали з країни, залишаються безробітними. Це значний показник, що може мати негативні наслідки як для самих мігрантів, так і для країн, що їх приймають. Відсутність роботи не тільки обмежує їхні можливості забезпечити себе, але й може призвести до соціальної ізоляції та погіршення психічного здоров’я.
5% українських мігрантів є студентами, які зазвичай навчаються за кошти країни-реципієнта, але мусять підпрацьовувати, щоб закрити всі поточні витрати.
І врешті-решт, вкажемо на гендерно-вікові особливості наших мігрантів. Вони є цілком очікуваними: превалюють жінки. Особливо виразно це простежується в тих вікових категоріях, в яких чоловікам заборонено перетинати кордон.
Висока частка жінок серед українських мігрантів посилює гендерний дисбаланс серед мігрантів. Це може мати важливі соціальні наслідки, зокрема для формування сімейних структур у країнах, що приймають біженців, а також для інтеграції українських мігранток у місцеві спільноти.
Загалом, соціодемографічний портрет українських біженців відображає складний процес адаптації та інтеграції у нових країнах, що потребує системної підтримки з боку приймаючих держав, щоб забезпечити довгострокову стабільність і добробут як для самих мігрантів, так і для суспільств, що їх приймають.
