Питання виїзду за кордон чоловіків під час війни стало однією з найгостріших суспільних тем, яка стосується не лише політики держави, а й долі мільйонів родин. З одного боку, країна живе у режимі воєнного стану, який вимагає максимальної мобілізації ресурсів і відповідальності кожного. З іншого – існує величезний пласт проблем, пов’язаних з правами громадян, справедливою мобілізацією, можливостями для навчання і роботи та збереженням сімейних зв’язків, розірваних війною. Кожна нова постанова уряду у цій сфері сприймається болісно, викликає дискусії, породжує як надії, так і побоювання.
Рішення Кабінету міністрів про дозвіл на виїзд за кордон чоловікам віком від 18 до 22 років стало резонансним і водночас суперечливим кроком. Запровадження такої норми неминуче породжує низку запитань, які виходять далеко за межі самої постанови. Якими будуть наслідки для українського суспільства? Як це вплине на освітні й професійні траєкторії тих, хто зможе скористатися новими правилами? Наскільки відчутною стане це рішення для армії? І чи не спричинить це нових суперечок всередині суспільства, де питання рівності умов під час війни є надзвичайно болісним?
Що передбачає нове рішення уряду
27 серпня Кабінет міністрів України оприлюднив постанову, яка дозволяє чоловікам віком від 18 до 22 років включно перетинати державний кордон. Згідно з оприлюдненим текстом постанови, у разі дії воєнного стану обмеження на перетин державного кордону більше не поширюватимуться на громадян України чоловічої статі у віці від 18 до 22 років включно.
Така норма означає, що частина молодих людей отримала право виїжджати з країни навіть попри загальну заборону. Проте документ одразу окреслює винятки: громадяни, які обіймають визначені посади в органах державної влади, державних органах чи місцевому самоврядуванні, скористатися цією можливістю не зможуть. Для них, як і раніше, виїзд за межі України можливий лише у рамках службового відрядження.
Міністерство внутрішніх справ одразу після оприлюднення постанови пояснило, при виїзді за кордон обов’язковим є військово-обліковий документ, який підтверджує перебування особи на обліку. Цей документ може бути як у паперовій, так і в електронній формі, і пред’являється він на вимогу представників Державної прикордонної служби. Таким чином, формальна можливість виїзду супроводжується необхідністю підтвердити власний статус у системі військового обліку, що дозволяє державі зберігати контроль за мобілізаційним потенціалом навіть у разі певних послаблень.
Отже, згідно з новими правилами, під час дії воєнного стану обмеження на виїзд за кордон не стосуються громадян України чоловічої статі віком від 18 до 22 років. При цьому формулювання «до 22 років включно» означає, що право на перетин кордону зберігається до досягнення 23-річчя.
Які наслідки для суспільства матиме постанова уряду
В українському суспільстві тема виїзду чоловіків за кордон у час війни завжди була одним із найбільш болючих питань, яке оголює суперечність між правами особистості та потребами держави у виживанні. Нова постанова ніби виглядає як гуманний жест держави у бік наймолодших повнолітніх громадян, які ще не підлягають мобілізації, але водночас породжує низку запитань, які виходять далеко за межі формальних юридичних норм. Насамперед це питання про довгострокові наслідки для армії, економіки та демографії, а також про те, чи не призведе такий крок до ще більшої втрати довіри між суспільством і владою.
Уряд аргументує своє рішення турботою про збереження зв’язків молодих українців з державою. Прем’єрка Юлія Свириденко пояснила, що молоді люди бояться повертатися з-за кордону, оскільки раніше ризикували опинитися заблокованими в Україні без права виїзду.
Водночас народний депутат України від фракції «Слуга народу», член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський заявив, що ми людей не мобілізуємо до 25 років, а не давати їм можливість виїхати чи повернутися додому, якщо вони навчаються за кордоном, є неправильним, бо ми фактично втрачаємо молоде покоління, яке могло би повернутися в Україну. А так молодь боїться повертатися, тому що не може потім виїхати.
Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко зробив наголос на іншій мотивації: завдяки цій нормі молоді українці отримають змогу здобути освіту, професійний досвід та знання у світі, аби потім використати їх для розвитку країни. Уряд демонструє намір працювати з молоддю не як з потенційним ресурсом для війни, а як із майбутнім держави, яке треба втримати від остаточного розриву з Батьківщиною.
Проте аргументи представників влади виглядають надто дивними і суперечливими. Держава до цього часу розглядала кожного громадянина призовного віку як потенційний людський ресурс для Збройних сил. В такому разі чому за весь час війни ці обмеження діяли жорстко і чоловіків не випускали за кордон?
Влада сьогодні опинилася у ситуації, коли значна частина суспільства демонструє зростаюче невдоволення її рішеннями, а рівень довіри все більше знижується. Це стає очевидним не лише за результатами соціологічних досліджень, але й через публічні дискусії, протести та критику, яка шириться в інформаційному просторі. У такій атмосфері ухвалення кроку щодо виїзду молодих чоловіків виглядає як спроба хоча б частково відреагувати на запит громадян і показати готовність до певних компромісів. Для уряду це є способом зменшити градус напруги і водночас продемонструвати, що він здатний чути суспільство, навіть якщо йдеться про суперечливе та ризиковане з точки зору безпеки рішення.
Однак під цією благородною риторикою приховані значно глибші ризики. Ключова проблема полягає в тому, що сучасна Україна переживає масштабну демографічну кризу, яка не виникла вчора, але катастрофічно посилилася з початком повномасштабного вторгнення. За результатами опитування Gradus Research та Advanter Group, більшість молодих українців висловили намір виїхати за кордон: таку позицію поділяють 83% респондентів. Серед них — 79% осіб віком від 18 до 24 років та 85% у віковій групі від 25 до 34 років.
Водночас, дослідження, проведене аналітичним центром CEDOS, свідчить, що внаслідок повномасштабного вторгнення з країни вже виїхало близько 2 мільйонів молодих людей. Загальна чисельність молоді (від 14 до 35 років) скоротилася з орієнтовно 10 мільйонів осіб у 2022 році до приблизно 7 мільйонів у 2024-му. За прогнозами, до 2030 року цей показник може знизитися ще більше — до рівня близько 5 мільйонів.
Це означає, що країна втрачає свій найважливіший ресурс — покоління, яке має відновлювати економіку та суспільство після війни. Дозвіл виїжджати чоловікам у найчутливішій групі — від 18 до 22 років — може стати додатковим ударом по демографічному балансу, адже саме ці юнаки є тими, хто формує ядро майбутньої робочої сили, інноваційного класу і сімейних поколінь.
Суспільство має всі підстави боятися, що замість очікуваного повернення значна частина молодих людей, яким дали право виїхати, залишиться за кордоном назавжди. Соціологія це підтверджує: за даними групи «Рейтинг», влітку 2025 року 20% українців віком від 18 до 29 років прямо заявили, що хотіли б виїхати на постійне проживання за межі України. Якщо у загальнонаціональному вимірі таких людей близько 10%, то серед молоді — кожен п’ятий. Це надзвичайно небезпечний сигнал для країни, яка і так втрачає мільйони громадян через війну, біженство та трудову міграцію.
Не можна забувати й про той факт, що ця норма впливає на майбутній мобілізаційний потенціал. Хоча уряд наголошує, що чоловіків до 25 років не мобілізують, сама можливість виїзду створює ризик: у випадку зміни мобілізаційного віку чи посилення потреби армії значна кількість юнаків уже перебуватиме за межами держави. У критичний момент країна може втратити саме тих, хто був би найбільш придатним для служби — молодих і фізично витривалих.
Не менш серйозні наслідки відчує соціально-економічна сфера. З одного боку, уряд заявляє, що у тилу та на фронті не вистачає людей, що для економіки доводиться залучати трудових мігрантів з інших країн, а з іншого боку — відкривається кордон для тих, хто у майбутньому мав би стати частиною цієї робочої сили. Влада вірить, що молодь поїде навчатися і повернеться, але реальність зовсім інша: люди, які отримують дипломи у Німеччині, Польщі чи Канаді, знаходять там роботу і не поспішають вертатися в країну, де війна, нестабільність і невизначеність.
Молодь — це не лише майбутній резерв для відбудови, а й головний кадровий ресурс сьогодення. У ситуації, коли країна потерпає від нестачі лікарів, вчителів, інженерів, робітників сфери послуг, масовий виїзд тих, хто міг би заповнювати ці вакансії, лише поглибить кадрову кризу.
Тобто втрачається не тільки мобілізаційний резерв на майбутнє, а й реальні робочі руки, які могли б уже зараз забезпечувати функціонування держави. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що влада з одного боку заявляє про дефіцит кадрів і потребу залучати трудових мігрантів, а з іншого відкриває можливості для відтоку власної молоді. У суспільстві це виглядає як суперечлива й хаотична політика, яка не має чіткої стратегії.
Крім того, економічні втрати мають також прямий фінансовий вимір. Українська держава фінансує освіту та розвиток дітей до 18 років, але після ухвалення постанови значна частина цих інвестицій може працювати на чужі економіки. Молоді люди, які виїдуть, платитимуть податки, навчальні внески і споживатимуть товари вже не в Україні, а в країнах перебування. У підсумку формується класичний ефект «витоку інвестицій», коли держава вкладає, а результат отримують інші.
Особливу тривогу викликає перспектива виїзду найталановитіших випускників українських шкіл та ліцеїв, адже саме ця категорія молоді стає головною мішенню для європейських університетів, які із задоволенням приймають переможців міжнародних і всеукраїнських олімпіад, учасників наукових конкурсів, випускників із високими результатами ЗНО чи міжнародних тестів. Для зарубіжних країн вони становлять не просто абітурієнтів, а готовий інтелектуальний капітал, у який Україна вже інвестувала роки навчання, розвиток і підтримку.
Потрапивши до найкращих університетів, ці юнаки отримують доступ до лабораторій світового рівня, виконують бакалаврські та магістерські роботи у провідних науково-дослідних центрах, працюють з обладнанням і методиками, які в Україні залишаються недосяжними. Після завершення навчання перед ними відкривається широка дорога — від грантів на наукові дослідження до перспективних програм працевлаштування у транснаціональних корпораціях.
Для багатьох це стане можливістю реалізувати амбіції у середовищі, яке забезпечує фінансову стабільність, професійний ріст і впевненість у майбутньому, тоді як Україна ризикує втратити покоління інтелектуалів, які могли б визначати розвиток науки й технологій у власній державі. Отже, дозвіл для молоді виїжджати за кордон лише підсилює тенденцію «відтоку мізків».
Ще однією прихованою загрозою є посилення нерівності у суспільстві. Постанова створює нову категорію громадян, які отримують право на виїзд, тоді як інші — чоловіки 23–60 років — залишаються невиїздними. Це неминуче викличе конфлікти і черговий розкол суспільства, адже сім’ї будуть ділитися на тих, хто має шанс вирватися з країни, і тих, хто приречений залишатися. Це створює психологічну прірву, яка руйнує соціальну єдність — ту саму, яка є життєво необхідною у воєнний час. У суспільстві, де довіра до влади і так підривається суперечливими рішеннями, подібна практика лише поглибить відчуття несправедливості.
Ще однією загрозою є вірогідність створення прецеденту, який відкриває шлях до постійного перегляду правил. Якщо сьогодні виняток зроблено для категорії 18–22 років, завтра постане питання: чому 23–25-річні, які також поки не підлягають мобілізації, мають залишатися невиїздними? Це формує небезпечну логіку, де будь-яке послаблення правил породжує нову хвилю вимог.
Крім того, вже кілька років батьки намагаються вивезти синів ще до досягнення ними повноліття, аби ті змогли вступити за кордоном у виші та уникнути призову. Це явище набуло масового характеру й стало однією з причин, чому країна стрімко втрачає молодь. Нове рішення уряду легалізує цей тренд і навіть стимулює його, адже тепер не треба вигадувати способів «втечі» — достатньо досягти 18 років, аби мати право на виїзд.
До цього додається загроза нових хвиль еміграції сімей. Якщо син 18–22 років отримує право виїхати, батьки зроблять все, аби приєднатися до нього. У результаті постанова, яка начебто стосується лише юнаків, може стати каталізатором масового виїзду цілих родин. Це ще більше послабить українське суспільство, яке й так втратило мільйони громадян.
Додатковою проблемою стає загроза нових схем і зловживань. Встановлення винятку для певної вікової групи фактично стимулює ринок підробки документів і маніпуляцій з військовим обліком. У країні, де корупція в системі комплектування й так залишається болючим питанням, це створює передумови для ще глибшої дискредитації мобілізаційної політики. Відчуття, що правила можна обійти чи «вирішити», лише підсилює недовіру до держави, що у воєнний час є вкрай небезпечним.
Важливим є і культурно-ціннісний вимір. Молоді люди, які у найчутливіший період дорослішання проведуть роки за кордоном, соціалізуватимуться в іншому середовищі. Вони перейматимуть чужі моделі поведінки, політичні й культурні стандарти, що поступово відриватиме їх від українських реалій. Навіть якщо вони повернуться, їхня система координат вже буде сформована за межами країни, і інтеграція у повоєнне суспільство стане набагато складнішою. Це створює небезпеку втрати покоління, яке мало б стати рушієм модернізації та розвитку.
Не менш відчутно постанова вдарить по територіальних громадах. Саме молоді чоловіки є опорою місцевих спільнот: вони працюють у дрібному бізнесі, займаються фермерством, допомагають родинам. Їхній виїзд залишає цілі регіони без робочих рук і спадкоємців у місцевих справах. Для сіл і малих міст це може стати критичним ударом, адже вони й так потерпають від депопуляції та занепаду інфраструктури.
На міжнародній арені нова постанова уряду може спричинити сумніви серед союзників. Країни, які надають Україні зброю й фінансову допомогу, мають право поставити питання: якщо держава постійно наголошує на нестачі людського ресурсу, то чому дозволяє виїзд наймолодшої категорії чоловіків? Така подвійність сигналів може вплинути на рівень довіри та навіть стати аргументом у дебатах тих, хто втомився від підтримки України.
У перспективі це рішення Кабміну лише поглибить кризу легітимності мобілізаційної політики. Якщо держава визнає, що одна категорія чоловіків може виїжджати без шкоди для оборони, чому інші цього права позбавлені? Це питання неминуче виникатиме і стимулюватиме протестні настрої. В умовах війни, коли потрібна максимальна консолідація, поява відчуття подвійних стандартів може перерости у політичну кризу.
Отже, постанова уряду, яка виглядає як прагнення знайти баланс між правами громадян та потребами оборони, насправді відкриває цілий спектр ризиків. Вона загрожує прискоренням демографічної катастрофи, посиленням економічних втрат, ослабленням громад, підривом довіри як усередині країни, так і за її межами. Це рішення може стати точкою, з якої почнеться не відновлення довіри між владою та суспільством, а новий виток напруги, наслідки якої Україна відчуватиме ще довгі роки після завершення війни.
Безсумнівно, молоді українці повинні мати можливість вільно пересуватися світом, обирати навчальні заклади та місце роботи, що відповідає сучасним трендам глобалізації, коли обмін знаннями й мобільність вважаються запорукою майбутнього. Проте з іншого боку, постанова Кабінету Міністрів, ставить під сумнів логіку воєнного стану. Адже раніше держава аргументувала суворі обмеження необхідністю збереження мобілізаційного ресурсу, і тепер, на четвертий рік війни, виходить, що наймолодша й найперспективніша група потенційних військових отримує право залишати країну.
У результаті державна політика, яка мала б бути стабільною і послідовною, перетворюється на рухливий ґрунт, який підриває довіру до самої ідеї рівності громадян перед законом. І хоча рішення уряду тільки з’явилося, його вплив на життя суспільства стане відчутним лише з часом, коли з’являться перші практичні приклади його застосування.
