Україна опинилася в ситуації, коли питання виборів більше не є гіпотетичним, але й не має чіткої відповіді. Попри тривалу війну, в політичному середовищі дедалі частіше звучить тема можливого проведення президентських виборів. Якщо раніше ця ідея відкидалася як з практичних, так і з правових міркувань, то тепер вона стала предметом публічних заяв і законодавчих напрацювань. Зараз у центрі опинилася не дата виборів, а їх зміст, який впирається в низку складних і поки що нерозв’язаних питань. Кандидатів можуть зобов’язати декларувати будь-які зв’язки з Росією, а за приховану інформацію ‒ знімати з реєстрації через суд. Водночас для внутрішньо переміщених осіб планують уніфікувати правила голосування і відмовитися від альтернативних форматів. Фактично йдеться про конструювання нової виборчої реальності під тиском війни.
Президентські вибори: між правовими обмеженнями та політичною реальністю
Для проведення виборів перш за все необхідне припинення або суттєве зниження інтенсивності бойових дій, що дозволить скасувати або змінити режим воєнного стану. Крім того, ключовими є оновлення законодавства для забезпечення демократичних стандартів та гарантування безпеки громадян. Також вкрай важливим є забезпечення участі у голосуванні тих категорій громадян, які через війну опинилися в особливих обставинах. Це мільйони військовослужбовців на передовій, внутрішньо переміщені особи, значна частина яких не має актуальної реєстрації, українці на тимчасово окупованих територіях, а також біженці за кордоном. Варто розуміти, що мережа виборчих дільниць не охопить цих груп у повному обсязі.
Не менш гостро стоїть питання інформаційного середовища: як гарантувати рівний доступ кандидатів до медіа та свободу слова, якщо частина опозиційних каналів припинила роботу, а ключові телевізійні майданчики функціонують в форматі телемарафону з централізованим контентом? Також не слід забувати і про те, що зараз опозиційні до влади політики жорстко переслідуються владою. Окремий вимір проблеми стосується міжнародних стандартів прозорості та легітимності виборів, які необхідно поєднати з обмеженнями, передбаченими воєнним станом.
Водночас основний юридичний бар’єр полягає в тому, що хоча Конституція прямо не забороняє проведення виборів під час воєнного стану, спеціальний Закон «Про правовий режим воєнного стану» у статті 19 встановлює заборону на проведення виборів Президента, Верховної Ради та органів місцевого самоврядування, мотивуючи це неможливістю гарантувати безпеку та реалізацію виборчих прав в умовах бойових дій.
Попри це, нещодавні заяви президента України свідчать про його готовність до виборчого процесу за певних умов і доручив парламенту розпочати підготовку, розробивши відповідний законопроєкт. 20 лютого Володимир Зеленський в інтерв’ю AFP заявив, що ще не ухвалив остаточного рішення щодо своєї участі в майбутніх президентських виборах, проте категорично наголошує, що будь-яке голосування в країні відбудеться винятково після закінчення бойових дій.
Слід зазначити, що позиція президента щодо виборів останнім часом зазнала змін і водночас зберігає суперечливість. Раніше він неодноразово наголошував на юридичній неможливості організації виборчого процесу під час дії воєнного стану. Тепер же допускає їх проведення. Така риторика відкриває простір для обговорення, але не містить чітко окреслених процедур чи строків, що породжує різні тлумачення його намірів.
Важливим чинником у цій дискусії стали заяви Дональда Трампа, який пов’язав тему виборів в Україні з питанням демократичного статусу держави та перспективами мирної угоди. Президент США в інтерв’ю виданню Politico закликав Україну провести президентські вибори і припустив, що Зеленський може здобути перемогу. При цьому в публічних коментарях часто наголошується на ролі міжнародної підтримки як передумови легітимності процесу, що фактично виносить частину відповідальності за рамки внутрішньої політики. Водночас у РФ заявили про готовність забезпечити режим тиші в день можливого голосування в Україні, якщо Київ ухвалить рішення про проведення виборів.
В інтерв’ю британському журналісту Пірсу Моргану Володимир Зеленський наголосив, що готовий провести вибори за наявності хоча б двомісячного перемир’я.
«Думаю, наші партнери мають відповісти на одне запитання: чого вони хочуть? Вони хочуть виборів чи просто хочуть замінити мене? Тому що, як я думаю, росіяни просто хочуть замінити мене. І тоді вони використовують те, про що ви говорили раніше ‒ фізичне усунення або інші кроки», ‒ сказав президент.
Зеленський також підкреслив, що не відмовлятиметься від пропозицій США, якщо вони можуть сприяти досягненню миру. За його словами, навіть двомісячне припинення вогню стало б підставою для консультацій з парламентом і спроби переконати депутатів підтримати рішення, яке наразі не має більшості голосів.
Отже, висловлювання президента поєднують посилання на чинні норми права і реагування на зовнішні політичні сигнали. З одного боку, визнається юридичне обмеження, з іншого ‒ допускається можливість його перегляду за певних обставин. Така позиція залишає відкритим питання практичної реалізації виборчого процесу.
Які рішення готуються в парламенті
25 лютого 2025 року Верховна Рада ухвалила постанову про підтримку демократії в Україні, в якій зазначено, що вибори не можуть відбутися до завершення війни. Водночас на виконання доручення президента парламент розпочав підготовчі дії. Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук підписав розпорядження про створення робочої групи під керівництвом першого заступника спікера Олександра Корнієнка. До її складу увійшли представники всіх парламентських фракцій, експерти громадського сектору та фахівці з виборчого права. Група має підготувати законопроєкт, який одночасно врахує безпекові вимоги і принципи демократичного волевиявлення. Передбачається, що у разі ухвалення цей закон застосовуватиметься одноразово.
Створення робочої групи свідчить про прагнення законодавчої гілки влади виробити спеціальний механізм, здатний функціонувати в умовах воєнного стану. У парламентських дискусіях переважає ідея ухвалення окремого закону зі спрощеними процедурами голосування, який дозволить залучити до участі військових, громадян за кордоном та мешканців тимчасово окупованих територій. Водночас змінювати Виборчий кодекс вважають недоцільним, оскільки одноразовий нормативний акт дасть змогу провести вибори без масштабної реформи всього виборчого законодавства.
В українській практиці вже були випадки ухвалення спеціальних законів для проведення унікальних виборчих кампаній, однак нинішня ситуація є безпрецедентною, оскільки йдеться про формат «постчергових» виборів, який прямо не передбачений ані Конституцією, ані Виборчим кодексом. На думку депутатів, створення окремого правового механізму є необхідним для одноразового застосування в умовах війни.
Окремим етапом підготовки стало відновлення 23 грудня роботи Державного реєстру виборців. Це рішення має ключове значення з огляду на масштабні міграційні процеси та демографічні зміни, спричинені війною. Актуалізація даних про громадян створює технічну основу для можливого голосування і є важливою умовою прозорості процесу.
Ініціатива парламенту щодо обов’язкового декларування кандидатами будь-якої співпраці з РФ
Зараз у Верховній Раді обговорюють одну з найжорсткіших ініціатив у сфері майбутніх повоєнних виборів ‒ запровадження обов’язкового декларування кандидатами будь-якої співпраці з Російською Федерацією з березня 2014 року. Йдеться про створення системного запобіжника, який має не допустити до влади осіб, пов’язаних з державою-агресором. Про підготовку таких змін повідомила голова підгрупи з питань ВПО, тимчасово окупованих та прифронтових територій Таміла Ташева під час засідання робочої групи Верховної Ради. За її словами, законодавці працюють над механізмом, який би унеможливив повернення в політику людей, що прямо або опосередковано допомагали агресору.
Суть пропозиції полягає в тому, що кожен кандидат на повоєнних виборах буде зобов’язаний офіційно задекларувати факти взаємодії з Росією або підконтрольними їй структурами з 2014 року. Без такої декларації реєстрація в ЦВК стане неможливою. Фактично йдеться про новий тип політичної відповідальності ‒ не лише за сьогоднішні дії, а й за поведінку впродовж усього періоду війни.
Під декларування мають підпадати різні сфери, серед яких є отримання коштів на виборчу кампанію з російських джерел або через афілійовані структури. Окремо виділяється і бізнес в Росії чи співпраця з окупаційними адміністраціями. Також мова йде про роботу в органах окупантів, участь у парамілітарних формуваннях або допомогу ворожим силам. Разом з тим до переліку включено діяльність в медіа РФ, публічну підтримку легітимізації окупації, а також політичну кар’єру від партій, заборонених в Україні.
Таким чином, законодавці пропонують охопити не лише очевидні випадки державної зради, але й ширший спектр політичної, економічної та інформаційної взаємодії з Росією. Це свідчить про прагнення сформувати комплексний підхід до очищення політичного поля після війни.
Водночас ініціатива передбачає механізм перевірки і відповідальності за неправдиві відомості. Якщо кандидат приховає факти співпраці, Міністерство юстиції через спеціальну міжвідомчу комісію зможе звернутися до суду. У разі підтвердження порушення Центральна виборча комісія повинна буде скасувати реєстрацію такого кандидата. Тобто питання не обмежується моральною оцінкою ‒ воно переводиться у площину судового розгляду.
Окремо пропонуються чіткі підстави для відмови в реєстрації: наявність судимості за умисні чи міжнародні злочини, статус підозрюваного у справах про геноцид або воєнні злочини, а також доведене фінансування кампанії з боку Росії. Це формує додатковий бар’єр для осіб, які можуть становити загрозу національній безпеці.
Однак така ініціатива неминуче порушує складне питання балансу між захистом держави і дотриманням конституційних прав громадян. Обмеження права бути обраним є одним з найчутливіших аспектів демократичної системи. Надмірно широкі або нечітко сформульовані критерії «співпраці» можуть створити ризик політичних зловживань або інструменталізації закону в міжпартійній боротьбі.
Для того, щоб цього не відбулося, вкрай необхідна юридична точність законодавчих формулювань. Ключовим завданням є чітке розмежування тих, хто в умовах окупації змушений був працювати для забезпечення базового виживання, від тих, хто свідомо діяв на користь РФ і сприяв підриву української державності. Це є принциповим, адже мільйони громадян проживали або проживають на окупованих територіях, і формальна наявність певних зв’язків не завжди означає добровільну співпрацю.
Запропоновані парламентом зміни можна розглядати як спробу закласти фундамент повоєнної політичної системи, в якій питання лояльності до держави стане базовим критерієм участі у владі. Водночас від того, наскільки чітко й неупереджено буде виписаний механізм перевірки, залежить не лише його ефективність, а й довіра суспільства до самого виборчого процесу.
Уніфікація парламентом правил для ВПО та відмова від альтернативного голосування
Парламентська робоча група з питань підготовки виборів в умовах особливого періоду окреслила ще один принциповий блок майбутніх змін ‒ підхід до забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та громадян з тимчасово окупованих і прифронтових територій. Ключова ідея полягає в уніфікації правил голосування для ВПО та відмові від альтернативних способів волевиявлення.
Як повідомила Таміла Ташева, підгрупа зосередилася на аналізі гарантування виборчих прав переселенців, напрацюванні механізмів участі громадян з ТОТ і прифронтових районів, оцінці можливих обмежень їхніх прав, а також на розгляді ідеї впровадження альтернативних форматів голосування. В результаті обговорень було погоджено кілька концептуальних позицій. По-перше, виборчих дільниць у Росії та Білорусі, а також на тимчасово окупованих територіях створювати не планують. По-друге, законодавці не підтримують ідею альтернативних методів голосування ‒ зокрема дистанційних чи спеціальних процедур, які могли б відрізнятися від загального порядку.
Такий підхід демонструє прагнення зберегти єдині стандарти виборчого процесу в сучасних умовах. Відмова від альтернативних способів голосування може розглядатися як спроба уникнути технічних, безпекових та правових ризиків, пов’язаних із новими механізмами. Водночас це означає, що держава робить ставку на класичну модель організації виборів, адаптуючи її до воєнної реальності, а не реформуючи кардинально. Однак, яким чином будуть голосувати українці, які зараз проживають на території Росії та інших країн, а також на тимчасово окупованій території, відповіді в парламенті немає.
Поряд з цим у Верховній Раді визначили, що правила голосування для внутрішньо переміщених осіб мають бути однаковими незалежно від дати їхнього переміщення на підконтрольну Україні територію. Така уніфікація покликана усунути можливу дискримінацію між тими, хто виїхав у 2014 році, і тими, хто залишив окуповані регіони після 2022 року. У політичному вимірі це важливий сигнал про рівність прав усіх громадян, незалежно від часу й обставин їхнього переселення.
Серед запропонованих механізмів забезпечення виборчих прав ВПО пропонується надання Центральній виборчій комісії доступу до Єдиної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, яку адмініструє Міністерство соціальної політики. Передбачається, що ЦВК здійснюватиме верифікацію особи переселенця, зокрема за допомогою реєстраційного номера облікової картки платника податків, а також перевірятиме фактичне місце проживання на підставі задекларованої адреси у довідці ВПО.
У разі підтвердження даних Центральна виборча комісія тимчасово змінюватиме місце голосування переселенця протягом десяти днів після початку виборчого процесу, при цьому виборча адреса не змінюється. ВПО інформуватимуть про нове місце голосування, і вони зберігатимуть право за власною ініціативою змінити місце голосування або виборчу адресу. У цьому процесі передбачається заявницький принцип: переселенці зможуть подати заяву про зміну виборчої адреси чи місця голосування в паперовій або електронній формі не пізніше ніж за тридцять днів до дня виборів. Такий алгоритм має намір поєднати автоматизовану перевірку з можливістю особистого волевиявлення щодо виборчої прив’язки.
Разом з тим деякі депутати наголосили на необхідності збереження вимоги подання ВПО документів щодо їх місця проживання для зміни виборчої адреси. Ця позиція відображає прагнення уникнути зловживань і маніпуляцій, особливо в умовах масштабного внутрішнього переміщення населення. При цьому окремо обговорюється порядок голосування для осіб, які повернулися з окупованих територій. Для них підставою отримання виборчого бюлетеня має стати посвідчення на повернення в Україну, що підтверджує особу та громадянство. Отже, законодавці намагаються врахувати специфіку статусу цих громадян, не позбавляючи їх права участі у виборах.
У цілому запропонована модель свідчить про спробу поєднати два завдання: гарантувати рівність виборчих прав і водночас мінімізувати ризики зловживань та зовнішнього втручання. Відмова від альтернативних способів голосування спрощує контроль за процедурою, але покладає на державу відповідальність забезпечити фізичну доступність дільниць і ефективну логістику для мільйонів переселенців.
Як бачимо, на даний час зараз мова йде про зміну параметрів виборчого процесу під тиском війни. Держава намагається закласти запобіжники проти реваншу і зовнішнього впливу, але кожен з них неминуче торкається базових прав ‒ права бути обраним і права голосувати без додаткових бар’єрів.
Наскільки ці обмеження будуть виправданими та пропорційними, залежатиме від чіткості критеріїв і здатності влади уникнути вибіркового застосування норм законодавства. Ця напруга ‒ між безпекою і свободою, між оновленням політикуму і ризиком зловживань та надмірних обмежень ‒ визначатиме, якими стануть можливі вибори. Від того, як влада впорається з цією напругою та забезпечить рівність правил для всіх, залежить результат ‒ або вибори стануть чесним і прозорим механізмом волевиявлення громадян, або перетворяться на зрежисований спектакль із заздалегідь розписаними ролями.
