Між покаранням і шансом на виправлення: коли кримінальна відповідальність може не настати

Кримінальна відповідальність зазвичай асоціюється з вироком, покаранням і судимістю. Однак кримінальне право не завжди рухається лише в бік покарання. У певних випадках закон дозволяє звільнити особу від кримінальної відповідальності, якщо для цього є чіткі підстави: каяття, примирення з потерпілим, передача на поруки, зміна обстановки або закінчення строків давності. Водночас це не автоматична «поблажка», а юридична процедура, у якій вирішальне слово має суд.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» розповіли, як працює звільнення від кримінальної відповідальності на практиці, які умови мають бути дотримані, чому не кожне кримінальне правопорушення дає право на такий механізм і що важливо враховувати підозрюваним, обвинуваченим та потерпілим у подібних провадженнях.

Як не дивно, але чинний Кримінальний кодекс України це не тільки про покарання, але і про звільнення від кримінальної відповідальності. Це пов’язано з тим, що мета діючої системи не тільки покарати винного, але й дати шанс на виправлення та нове життя. Втім, далеко не кожна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, має, так би мовити, другий шанс.

Кримінальний кодекс України має чіткий перелік випадків, коли особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності. При цьому право звільнити особу від кримінальної відповідальності має виключно суд, а тому, перш ніж отримати таке право, доведеться все ж таки пройти досудове розслідування й вже за його висновками суд буде вирішувати долю особи яка притягається до відповідальності.

Перелік підстав для звільнення від кримінальної відповідальності визначений Кримінальним кодексом України, і застосовуються вони не довільно, а лише за наявності передбачених законом умов. У разі якщо в конкретній справі одночасно існує кілька підстав для такого звільнення, для застосування потрібно обрати лише одну з них.

Однією з підстав, яку передбачає кримінальне законодавство, є дійове каяття. У цьому випадку особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо після вчинення кримінального правопорушення вона щиро покаялася, активно сприяла його розкриттю та повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Зазначимо, що під кримінальним проступком закон розуміє діяння, тобто дію або бездіяльність, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Прикладом кримінального проступку є крадіжка, передбачена частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України.

Водночас поняття нетяжкого злочину охоплює передбачене Кримінальним кодексом України діяння, тобто дію або бездіяльність, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Для застосування дійового каяття щодо нетяжкого злочину важливо, щоб такий злочин був вчинений саме з необережності. Прикладом може бути необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачене статтею 128 Кримінального кодексу України

Іншою підставою, яка також залежить від поведінки особи після вчинення кримінального правопорушення, є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим. За чинними нормами таке звільнення можливе, якщо особа вперше вчинила кримінальний проступок або вперше вчинила необережний нетяжкий злочин, примирилася з потерпілим, а також відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Звільнення від кримінальної відповідальності у такому випадку настає лише за наявності всіх цих умов одночасно.

Варто знати, що серед передбачених законом механізмів є також звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки. Такий варіант може застосовуватися до особи, яка вперше вчинила кримінальний проступок або вперше вчинила нетяжкий злочин, щиро покаялася, а колектив підприємства, установи чи організації подав клопотання про передачу її на поруки.

Особливість передачі на поруки полягає в тому, що таке звільнення має умовний характер і фактично передбачає певний випробувальний період. Протягом року з дня передачі на поруки особа повинна виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру та не порушувати громадський порядок. Якщо ці умови будуть порушені, особу можуть притягнути до кримінальної відповідальності за вчинене нею кримінальне правопорушення.

У ситуації, коли протягом року з дня передачі особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації вона не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, загальні збори відповідного колективу можуть ухвалити рішення про відмову від поручительства. Таке рішення направляється до суду, який раніше ухвалив рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Після отримання рішення загальних зборів колективу про відмову від поручительства суд розглядає питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене нею кримінальне правопорушення. Якщо буде встановлено, що особа порушила умови передачі на поруки, суд своєю ухвалою скасовує попередню ухвалу про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки. Після цього матеріали справи направляються для проведення досудового розслідування в загальному порядку або суд продовжує розгляд справи в загальному порядку, якщо питання про звільнення від кримінальної відповідальності було вирішено вже після надходження обвинувального акта до суду.

Ще однією підставою, передбаченою Кримінальним кодексом України, є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки. Такий механізм може бути застосований до особи, яка вперше вчинила кримінальний проступок або вперше вчинила нетяжкий злочин, якщо на момент розгляду кримінального провадження буде встановлено, що внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або сама особа перестала бути суспільно небезпечною.

Водночас закон встановлює випадки, коли наведені підстави для звільнення від кримінальної відповідальності застосовуватися не можуть. Це стосується корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, а також порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, якщо транспортним засобом керувала особа, яка перебувала у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

До корупційних кримінальних правопорушень належать кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357 і 410 Кримінального кодексу України, якщо вони були вчинені шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 368-5, 369 та 369-2 Кримінального кодексу України. Разом з цим до кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, закон відносить кримінальні правопорушення, передбачені статтями 366-2 та 366-3 Кримінального кодексу України.

Наступна підстава для звільнення від кримінальної відповідальності пов’язана вже не з поведінкою особи після вчинення кримінального правопорушення, а з перебігом часу. Оскільки кримінальне законодавство ґрунтується на принципах гуманізму, безстрокове перебування особи під слідством або судом є неприпустимим. Саме тому законом передбачено можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. На практиці саме ця підстава нерідко застосовується навіть у справах, де перспективи виправдання є мінімальними.

Зазначимо, Кримінальний кодекс України встановлює, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

• два роки — у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
• три роки — у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, або нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;
• п’ять років — у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого попереднім пунктом;
• десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;
• п’ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Наскільки реально цей механізм працює на практиці, добре демонструє одна зі справ, яка перебуває у нашому провадженні. Йдеться про кримінальне провадження за статтею 307 Кримінального кодексу України щодо незаконного зберігання, перевезення та збуту наркотичних засобів. На початку осені 2019 року поліція затримала посеред міста дівчину, яка робила так звані закладки з наркотичними засобами. У 2020 році справа надійшла до суду, а на початку 2022 року суд ухвалив виправдувальний вирок.

Після цього прокурор, який просив призначити покарання у виді восьми років позбавлення волі, подав апеляційну скаргу. Через початок повномасштабної війни кримінальне провадження було передано до апеляційного суду сусідньої області, де воно розглядається й досі, причому судові засідання призначаються приблизно один раз на пів року. За таких обставин існує висока ймовірність, що навіть якщо колегія суддів не погодиться з виправдувальним вироком, до моменту ухвалення остаточного рішення вже спливе строк притягнення до кримінальної відповідальності, адже на сьогодні від дня вчинення кримінального правопорушення минуло майже сім років.

Слід знати, що перебіг строків давності може не лише спливати, але й зупинятися. Це відбувається у випадку, якщо особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У таких ситуаціях перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або з дня її затримання. При цьому з часу вчинення кримінального проступку має минути п’ять років, а загалом особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п’ятнадцять років.

Окрім зупинення, закон передбачає і переривання перебігу давності. Це трапляється тоді, коли до закінчення встановлених строків особа вчиняє новий злочин. Винятком є нетяжкий злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років. У справах про особливо тяжкі злочини, за які законом може бути призначено довічне позбавлення волі, питання про застосування строків давності вирішує суд. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі вже не може бути призначене і замінюється позбавленням волі на певний строк.

Навіть у питанні строків давності існують чіткі законодавчі обмеження. Давність не застосовується у разі вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 109–114-2 Кримінального кодексу України, катування, передбаченого частиною третьою статті 127 Кримінального кодексу України, а також кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених статтями 437–439, 442, 442-1 Кримінального кодексу України.

Важливо також розуміти, що звільнення від кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, і це право йому обов’язково має бути роз’яснене. Такий порядок існує для того, щоб особа, яка має підстави вважати, що може отримати виправдувальний вирок, не була фактично позбавлена можливості наполягати саме на повному розгляді справи. Саме тому підозрюваному або обвинуваченому, щодо якого можливе звільнення від кримінальної відповідальності, повинні роз’яснити суть підозри чи обвинувачення, підставу такого звільнення, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. Якщо підозрюваний або обвинувачений заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Оскільки звільнення від кримінальної відповідальності можливе лише за рішенням суду, на стадії досудового розслідування прокурор, встановивши відповідні підстави та отримавши згоду підозрюваного, складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. Таке клопотання без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилається до суду.

Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Якщо ж уже під час судового провадження у справі, яка надійшла до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звертається з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Під час розгляду клопотання обов’язковою є участь сторін кримінального провадження та потерпілого, а сам розгляд відбувається в загальному порядку. Суд також зобов’язаний з’ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного або обвинуваченого від кримінальної відповідальності. За наявності встановлених законом підстав суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє особу від кримінальної відповідальності.

У разі, якщо суд дійде висновку, що клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності є необґрунтованим, він своєю ухвалою відмовляє у його задоволенні. Після цього клопотання повертається прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку або суд продовжує судове провадження в загальному порядку, якщо таке клопотання надійшло вже після направлення обвинувального акта до суду. При цьому ухвала суду про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Радимо не сприймати звільнення від кримінальної відповідальності як формальність або гарантований спосіб уникнути наслідків. Кожна підстава має свої умови, обмеження та процесуальний порядок, а остаточне рішення ухвалює суд. Тому в таких справах важливо вчасно оцінити правову ситуацію, не ігнорувати позицію потерпілого, правильно обрати підставу для звільнення та діяти лише після фахової юридичної консультації.