Чи справді європейські країни успішно гуртують населення довкола спільної мови? Нові дані показують: мовна мапа Європи змінюється стрімко — і тепер це можна побачити в кілька кліків.
Європа переживає нині інтенсивну мовну трансформацію. Філософ Філіп Ван Парейс називає її лінгвістичною революцією. Упродовж останніх трьох десятиліть мовний ландшафт континенту змінився так разюче, що така оцінка не є перебільшенням. Відтепер ми можемо побачити масштаби мовних змін завдяки новій версії інтерактивного ресурсу Languageknowledge.eu, який візуалізує дані Євробарометра-2024, зібрані Єврокомісією.
Портал показує, якою є рідна мова жителів кожної з 27 країн ЄС і які мови вони вивчили пізніше. Особливо цікаво простежити, як змінюються мовні навички у трьох вікових групах: молодь (15–34), середній вік (35–54) і старші (55+). Для порівняння можна також переглянути результати опитування 2012 року.
Країни з однією мовою — стабільніші?
Як свідчать дані, мовна єдність у країнах ЄС за останні 12 років послабилася майже всюди. Лише шість держав змогли зберегти або досягти того, що 98% їхнього населення добре володіють державною мовою. Це не дивно для Угорщини, де національною мовою говорить більшість із народження. Але значно цікавіше — приклад Німеччини, де частка носіїв німецької не сягає 90%, але країні вдалося добитися високого рівня володіння нею серед іммігрантів.
На протилежному полюсі — Латвія (88%), Естонія (82%), Люксембург (89%) і, з великим відривом, Бельгія, де державною мовою добре володіють менше 66% населення.
Це частково пояснюється історією: у Люксембурзі та Бельгії найбільш поширеною мовою є французька, яка не є рідною для більшості й не є єдиною державною мовою. Проте у Люксембурзі французька має давній юридичний статус, тоді як у Бельгії — лише одна з трьох офіційних мов. Цей нюанс впливає на рівень мовної інтеграції та національної єдності.
Англійська — переможець без змагання
Якщо ж говорити про володіння іноземними мовами, то англійська безперечно виходить у лідери. Серед наймолодшого покоління вона випередила німецьку, французьку й навіть іспанську. І це попри те, що Велика Британія вже не є членом Євросоюзу. Англійська залишається єдиною мовою, яку значно частіше опановує молоде покоління в усьому ЄС.
У 2024 році понад третина населення Євросоюзу стверджує, що добре володіє англійською (рідною вона є лише для 2,5%). Для порівняння: німецькою добре говорять 25%, французькою — 20%. Це полегшує спілкування й інтеграцію всередині Європи, але водночас сприяє відтоку мізків до англомовних країн.
Бельгія: мовний лідер серед “аутсайдерів”
Найцікавіша ситуація — у Бельгії. В країні, де англійська не є офіційною, вона може стати найбільш визнаною мовою вже в найближчі роки. У 2024 році англійська вийшла на перше місце серед молоді, випередивши французьку та голландську. Це відбулося переважно через зниження популярності французької у Фландрії.
Зараз англійською володіє лише 49% бельгійців — менше, ніж у Швеції (76%) чи Нідерландах (86%). Але саме мовно розділена Бельгія, а не ці високорівневі англомовні країни, йде до того, щоб стати першою державою ЄС, де англійська буде мовою більшості.
Східна Європа: мовний фронт гібридної війни
Разом з тим, найглибші мовні зрушення відбуваються на сході Європи. У дев’яти країнах, які колись входили до зони радянського впливу, за останні десятиліття відбулося майже повне витіснення російської і нині спостерігається стрімке зростання популярності англійської. У трьох державах російську мову взагалі більше не вивчає нове покоління. У більшості — рівень знання англійської серед молоді зріс у 10 разів порівняно зі старшими віковими групами.
Це не лише культурна, а й геополітична трансформація. Вона відбулася без наказів і репресій, але має не менш глибокі наслідки. Історія показує: зброя змінює кордони, мови їх закріплюють. Не дарма російська й українська влади вкладали стільки зусиль у мовну політику на Донбасі й у Криму.
Європа змінюється — мова за мовою
Завдяки новим відкритим даним Єврокомісії ми тепер можемо не лише гіпотетично уявляти, а й наочно бачити, як Європа змінюється — мовно, культурно, політично. Це може стати точкою відліку для серйозних розмов у національних парламентах і в Європейському.
Чи стане англійська справді новою «латиною» Європи? І що буде з мовною ідентичністю, коли національні мови перестануть бути спільною основою для громадян? Відповіді на ці питання — вже не в майбутньому. Вони формуються просто зараз.
