Мюнхенська конференція-2026: війна в Україні, вигода для Європи та глобальна архітектура безпеки

Завтра в Мюнхені відкриється 62-га безпекова конференція, на якій дискусія про Україну звучатиме вже в іншій тональності. Окрім інших важливих геополітичних питань, на ній мова бути йти не лише про підтримку нашої держави, але й параметри завершення бойових дій і загрози міжнародному порядку. Саме там главам держав і представникам урядів доведеться публічно відповісти на запитання, чи вважають в європейських столицях можливе припинення вогню гарантією стабільності в світі.

Мюнхен 2026: конференція на тлі руйнування порядку і втрати довіри

З 13 до 15 лютого відбудеться 62-га Мюнхенська безпекова конференція (MSC 2026) – ключовий глобальний майданчик для обговорення міжнародних загроз, який цього року збере близько 200 представників урядів із 120 країн, серед них майже 60 глав держав, понад 30 міністрів оборони та керівників 40 міжнародних організацій.

Конференція буде зосереджена на темі «Under Destruction» («Під руйнуванням»), яка стосується загроз міжнародному порядку, спричинених деструктивними політичними силами та послабленням демократичних інститутів. Програма конференції побудована за тематичними блоками, які послідовно охоплюють глобальні, трансатлантичні та європейські аспекти безпеки.

13 лютого основна увага приділятиметься глобальним викликам. У центрі дискусій будуть майбутнє мультилатералізму та ефективність міжнародних інституцій, економічна безпека і трансформація світової торгівлі, кліматична політика як фактор стабільності, гібридна війна та інструменти впливу на демократичні суспільства, питання ядерної безпеки, а також глобальна конкуренція у сфері штучного інтелекту. Окремо буде розглядається вплив новітніх технологій на баланс сил між державами.

14 лютого тематичний блок буде присвячений трансатлантичній безпеці та регіональним конфліктам. При цьому центральним елементом порядку денного буде війна Росії проти України, включно з питаннями подальшої військової підтримки, інтеграції України до європейської системи безпеки та протидії російським гібридним кампаніям. Водночас  буде обговорюватися ситуації в Газі, Судані, Венесуелі та Східній Азії, що дозволяє розглядати українську війну в ширшому контексті глобальної нестабільності.

15 лютого учасники конференції зосередяться на ролі Європи в умовах трансформації міжнародного порядку. Йдеться про здатність Європейського Союзу діяти автономно у сфері безпеки, підвищення конкурентоспроможності та формування спільного бачення стратегічних пріоритетів. У зв’язку з цим буде обговорюватися відповідальність Європи за власну оборону та її місце в системі трансатлантичних відносин.

Серед пріоритетних напрямків окремо виділяється український блок, у межах якого вперше відкриється «Український дім» як майданчик для тематичних подій і дискусій. Важливим елементом порядку денного залишаються трансатлантичні відносини, зокрема взаємодія зі Сполученими Штатами в контексті політики Дональда Трампа та ролі НАТО. Значну увагу буде приділено технологічному виміру безпеки, включно з впливом штучного суперінтелекту та запуском ініціативи Tech Strategy Initiative on Artificial Superintelligence. У ширшому вимірі конференція розглядає конкуренцію між різними моделями світового устрою та питання відновлення міжнародних норм в умовах їхньої ерозії.

Попри традиційно представницький склад, тон зустрічі визначатиме не протокольна урочистість, а тривога, яка напередодні прозвучала в щорічному звіті MSC під назвою “Under Destruction” (“Під руйнуванням”). Він був опублікований 9 лютого на офіційному сайті Мюнхенської конференції з безпеки.

У звіті зазначено, що світ вступив у період “політики тарана”, а міжнародна система, яку Сполучені Штати формували з 1945 року, сьогодні ризикує бути зруйнованою через їх дії. Аналітики документа фіксують зсув, який вони описують як перехід до “політики демонтажної кулі” — цілеспрямованого зламу наявної системи замість її поступового оновлення. У документі наголошується, що більш ніж через вісім десятиліть після створення міжнародного порядку під проводом США ця система зараз перебуває “під ударом”. Причому найвпливовішим серед тих, хто “береться за сокиру”, щоб ламати чинні правила та інституції, автори називають президента США Дональда Трампа.

Експерти, які склали звіт, підкреслюють, що “бульдозерна політика” Вашингтона принесла певні результати — зокрема зрушення в питанні цільових оборонних витрат країн НАТО та домовленості про припинення вогню між Ізраїлем і ХАМАС. Водночас залишається незрозумілим, чи таке “руйнування” справді відкриває шлях до політик, які посилять безпеку та добробут.

“Натомість ми можемо побачити світ, який став простором транзакційних угод замість принципової співпраці, приватних замість публічних інтересів, регіонів під владою гегемонів замість універсальних норм”, — йдеться в документі.

Делегацію США на конференції очолить державний секретар Марко Рубіо, і його участь розглядають як випробування для майбутнього НАТО, оскільки від тональності та змісту сигналів з Вашингтона залежатиме, чи вдасться зберегти союз у форматі стратегічного партнерства, а не ситуативної домовленості.

Слід зазначити, що Росію у звіті названо “найбільш значущою і безпосередньою загрозою” для Європи та НАТО. Йдеться не лише про бойові дії в Україні, але й значно ширший спектр дестабілізаційної активності: хвилю саботажів і підпалів у країнах ЄС, масштабні кібератаки та шпигунські операції, регулярні порушення повітряного простору. Сукупність цих дій, як зазначають автори, провокує “політичний параліч” і чинить психологічний тиск на західні суспільства, розмиваючи відчуття безпеки навіть там, де не чути вибухів.

Дані Munich Security Index 2026 додають до цієї картини ще один вимір — кризу довіри. У країнах G7 лише незначна частина громадян переконана, що політика їхніх урядів забезпечить кращі умови життя для наступних поколінь. Водночас рівень довіри до США як надійного союзника помітно знизився, що для європейської безпекової моделі означає фундаментальну зміну вихідних припущень.

Вашингтон, зі свого боку, надсилає сигнали, які в Європі сприймають як суперечливі. Адміністрація Дональда Трампа дала зрозуміти, що відповідальність за оборону континенту має лежати передусім на самій Європі. “Підхід Вашингтона… коливається між заспокоєнням, умовністю та примусом”, — підкреслюють автори доповіді. Така амплітуда, де гарантії поєднуються з вимогами та економічними розрахунками, формує атмосферу невизначеності. В ній союзницькі зобов’язання дедалі частіше сприймаються як залежні від політичної кон’юнктури.

Для європейських столиць це означає вихід із зони стратегічного комфорту. Довгі десятиліття трансатлантичний альянс сприймався як безумовна основа безпеки, тоді як тепер, за оцінкою авторів звіту, “ера, в якій Європа могла покладатися на США як на беззаперечного гаранта безпеки, закінчилася”. Залежність від американських озброєнь, яка тривалий час вважалася практичним рішенням, дедалі більше виглядає чинником, який “вкорінює залежність замість автономії”.

Отже, конференція в Мюнхені стане не лише майданчиком для обміну позиціями, а й простором для визначення меж відповідальності та подальшої геополітики. Щоб не опинитися у “сірій зоні” між сферами впливу, Європа буде намагатися псувати ідею системного розвитку власної оборонної промисловості і зміцнювати механізми протидії гібридним загрозам.

Що стоїть за заявами Вольфганга Ішингера про Україну та безпеку Європи

Окремий розділ щорічного звіту Мюнхенської безпекової конференції буде присвячений Україні, що засвідчує зміну масштабу сприйняття війни в європейських столицях. Адже йдеться вже не про кризу на периферії, а подію, яка визначає параметри безпекового порядку на всьому континенті. Голова конференції Вольфганг Ішингер закликав європейців усвідомити наслідки цієї “катастрофічної надзвичайної ситуації”, наголошуючи, що конфлікт давно вийшов за межі регіонального протистояння і став чинником, який безпосередньо впливає на архітектуру безпеки всієї Європи.

В інтерв’ю Tagesspiegel Ішингер застеріг від спрощеного сприйняття можливого припинення вогню, зазначивши, що сам по собі режим тиші не означатиме автоматичного посилення безпеки для європейських держав. За його словами, такий сценарій може навіть підвищити ризики для східного флангу НАТО, оскільки РФ у разі перемир’я отримає можливість відновити сили та наростити військовий потенціал, не зазнаючи щоденних втрат, яких російська армія зазнає під час активних бойових дій.

Як підкреслив голова Мюнхенської конференції, під час війни, російські війська щотижня втрачають тисячі солдатів, що об’єктивно обмежує їхню здатність до масштабного переозброєння та перегрупування. У разі ж встановлення режиму тиші без чітких обмежень щодо розміщення російських військ у західних округах така пауза не сприятиме стабільності на континенті, а створить для РФ простір для відновлення ресурсів і перегляду стратегії. Тому Ішингер наголосив, що результат війни в Україні матиме визначальний вплив на Німеччину та всю Європу, і застеріг Захід від ілюзії, ніби досягнення домовленостей про перемир’я дозволить зменшити рівень загроз.

Водночас він підкреслив, що головною метою залишається припинення загибелі людей, однак застеріг від підходу, за яким пауза в бойових діях без реальних обмежень на військове розгортання Росії сприйматиметься як достатній запобіжник. За його словами, Заходу не варто “розслаблятися та сидіти склавши руки” навіть в разі перемир’я.

Окрему увагу привертає заява Ішингера: “Поки Україна захищає Європу, небезпека не така вже й велика”. Вона свідчить про прагматичний розрахунок, який існує в частині європейських політичних кіл. Війна в Україні сприймається як бар’єр, що стримує Росію і відводить загрозу від кордонів Європейського Союзу та НАТО, тоді як основний тягар протистояння лежить в Україні.

Отже, в Європі вперше на офіційному рівні публічно пролунала теза про те, що для частини європейських політиків продовження війни в Україні може бути вигідним. До цього такі припущення звучали переважно в аналітичному середовищі та під час неформальних дискусій.

Слід зазначити, що з точки зору України такий підхід звучить досить цинічно. Якщо раніше припущення про те, що продовження війни може бути вигідним частині європейських політиків, обговорювалися переважно в кулуарах, то тепер подібна теза пролунала відкрито. Фактично йдеться про визнання того, що для певної частини європейських еліт збереження бойових дій у короткостроковій перспективі виглядає менш ризикованим сценарієм, ніж швидке припинення вогню без системних гарантій.

За цією логікою стоїть прагнення перечекати складний період у відносинах ЄС зі Сполученими Штатами Америки. У європейських столицях розраховують, що після виборів до Конгресу 4 листопада 2026 року Дональд Трамп може втратити більшість, що створить для американських політиків додаткові важелі впливу на нього. Такий сценарій, як вважають в Європі, дозволить повернутися до більш передбачуваного формату трансатлантичної співпраці і зменшити тиск, який Білий дім чинить на союзників.

Таким чином, чимало європейських лідерів, виходячи з цього розрахунку, зацікавлені у збереженні бойових дій в Україні щонайменше до виборів у США восени 2026 року, оскільки саме американський фактор залишається ключовим у стратегічному плануванні безпеки. У короткій перспективі очікування зміни політичної конфігурації у Вашингтоні виглядає для них способом виграти час і уникнути різких рішень, пов’язаних із власною оборонною перебудовою.

Такий підхід має й ширший геополітичний вимір, адже ослаблення позицій Трампа вигідне не лише європейським столицям, які прагнуть зменшення непередбачуваності у відносинах зі США, але й Росії. Вона традиційно робить ставку на хаотизацію процесів. Також вигідно це і Китаю, який розраховує, що в умовах внутрішньої турбулентності американський президент буде менш спроможним до жорстких зовнішньополітичних кроків. Водночас для України ослаблення Трампа саме по собі не гарантує позитивних змін у перебігу війни.

На цьому тлі Європа опинилася перед вибором стратегічного характеру, який виходить за межі українського питання. Один з можливих шляхів передбачає перетворення Європейського Союзу на самостійного гравця з власною оборонною архітектурою, яка відповідає концепції Мерца. Інший варіант полягає у спробі диверсифікувати баланс між Китаєм та Сполученими Штатами Америки, що співвідноситься з концепцією Макрона. Поряд із цим існує і третій сценарій, який підтримують багато хто, ‒ утриматися від радикальних змін і фактично зберігати статус-кво.

Однак створення повноцінних європейських армій і перегрупування оборонних ресурсів потребує часу, і за оцінками військових аналітиків, йдеться щонайменше про кілька років. Саме тому війна в Україні для частини європейських політичних еліт виглядає як відстрочка рішень, які доведеться ухвалювати в будь-якому разі, коли питання про самостійність Європи перестане бути теоретичним і набуде практичного виміру.

Як бачимо, Мюнхенська конференція у 2026 році має окреслити для України межу між двома підходами, які вже не приховуються за дипломатичними формулами: або припинення вогню розглядається як частина чіткої системи обмежень для Росії та довгострокового стримування, або як пауза без зобов’язань, яка залишає РФ простір для відновлення військової сили.

Те, як на конференції визначать позицію щодо подальшого перебігу війни, ролі США і відповідальності Європи, фактично визначить горизонт планування для України. Якщо акцент буде зроблено на системних гарантіях і послідовному стримуванні, це означатиме стратегічну визначеність. Якщо ж позиція зведеться до припинення бойових дій без конкретних запобіжників, Європа отримає тимчасове відчуття полегшення, а Україна — ризик відкладеної ескалації.