В нашій державі реформи правоохоронних органів давно стали звичним явищем, де кожен новий уряд або очільник відомства намагається запропонувати чергову «революційну» зміну. Цей нескінченний процес реформ має всі шанси залишитися в історії як найдовший цикл перебудов, який не досягає реальних результатів. Здавалося б, після численних перетворень можна було б очікувати появи ефективних правоохоронних структур, здатних протидіяти злочинності. Проте на практиці реальність інша: в прокуратурі корупція залишилася глибоко вкоріненою та майже нездоланною, нейтралізуючи всі спроби реформ і зберігаючи існуючу систему привілеїв та безкарності.
Затримання прокурора з Чернігівської області: суспільний резонанс
11 грудня стало відомо про затримання прокурора Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області, якого слідчі Державного бюро розслідувань затримали під процесуальним керівництвом прокурорів Генеральної інспекції відразу після одержання неправомірної вигоди. Вони упіймали посадовця безпосередньо після отримання неправомірної вигоди – 2 500 доларів за обіцянку вплинути на хід кримінального провадження, відкритого з приводу незаконної вирубки лісу в одному з населених пунктів Чернігівщини.
Ця подія створила суспільний резонанс, адже стосується охорони природних ресурсів і порушення правил, які мають захищати довкілля від нищення. Передача коштів, зафіксована слідчими, стала тією точкою неповернення, після якої посадовця затримали в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України, а вилучені гроші долучили до матеріалів провадження. Водночас розпочалися невідкладні обшуки, покликані зібрати додаткові докази й встановити весь обсяг можливих порушень.
Керівник Офісу Генпрокурора Руслан Кравченко звернувся до суспільства і своїх підлеглих із заявою, в якій окреслив не лише свою позицію, а й принципи, на яких, за його переконанням, має будуватися робота органів правопорядку. Він підкреслив, що прокурорська професія вимагає повної стійкості до будь-яких спокус, оскільки помилка чи, тим більше, свідоме відхилення від закону здатні підірвати довіру громадян і поставити під сумнів саму ідею справедливості.
«Прокурор, як сапер, не має права на помилку і навіть спокусу. Його честь – це опора для інших. Прокурор, який продав закон, зрадив усе, що повинно бути святим, він зрадив мене, як Генерального прокурора. Ті, хто навіть задумались про те, щоб взяти хабар, не мої колеги. Вони – мої вороги. Я не буду нікого прикривати. Я не буду шукати пом’якшуючих обставин. Я не буду слухати “версії”. Є факт. Є гроші. Є затримання. Далі буде підозра, звільнення, слідство і суд. І так буде з кожним, хто плутає прокуратуру з особистим гаманцем», – наголосив Генпрокурор.
Цей випадок слід розглядати як краплю в морі того, що насправді відбувається в прокуратурі та інших правоохоронних органах. Сума хабаря в 2 500 доларів є вкрай малою у порівнянні з тими грошовими потоками, які фігурують у масштабніших провадженнях і рідко потрапляють в публічний простір.
Повідомлення НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в жовтні 2025 року висвітлило один з наймасштабніших корупційних епізодів усередині правоохоронних органів, де фігурантами стали прокурор Офісу Генерального прокурора Сергій Саєнко та двоє адвокатів. Їм інкримінують підбурювання до передачі неправомірної вигоди у розмірі 3,5 мільйона доларів США в обмін на закриття кримінального провадження, що перебувало у підслідності НАБУ та розглядалося САП.
За матеріалами слідства, від лютого до середини вересня 2025 року адвокати, діючи в узгодженості з прокурором, вийшли на підозрюваного у справі НАБУ й запропонували вплинути на прийняття рішень у його провадженні шляхом підкупу посадових осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та суддів Вищого антикорупційного суду.
Спочатку йшлося про суму 2 мільйони доларів, однак у процесі переговорів «тариф» зріс до 3,5 мільйонів, що мало, на переконання ініціаторів схеми, гарантувати закриття справи та подальше зняття ризиків для особи, яку вони намагалися переконати взяти участь у запропонованій оборудці.
На момент, коли детективи НАБУ задокументували злочинні дії, прокурор та адвокати вже встигли отримати першу частину суми — 200 тисяч доларів США. Саме ця передача стала ключовим доказом, який дозволив антикорупційним органам повідомити всім фігурантам про підозру та заблокувати подальшу реалізацію корупційного плану.
У січні 2025 року до Вищого антикорупційного суду скерували обвинувальний акт щодо прокурора відділу Офісу Генерального прокурора, якого влітку попереднього року викрили на отриманні 170 000 доларів хабаря. За повідомленням Центру протидії корупції, мова йшла про Олега Гунька. За даними слідства, гроші він одержав через посередника від підприємця в обмін на закриття кримінального провадження, пов’язаного з незаконним відчуженням майна посадовими особами на користь приватного товариства, а також за зняття арешту з цього майна.
Після викриття у липні 2024 року йому було повідомлено про підозру, а зібрані докази дозволили сформувати обвинувальний акт за частиною 4 статті 368 Кримінального кодексу України. Санкція цієї статті передбачає від восьми до дванадцяти років позбавлення волі з забороною обіймати певні посади чи здійснювати певну діяльність протягом трьох років та з конфіскацією майна.
Ці та інші подібні події мало висвітлюються в ЗМІ, але випадок прокурора Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області з хабарем у 2 500 доларів набув зараз широкого розголосу. Це свідчить про «показову прочуханку» у відповідь на критично низький рівень довіри українців до органів прокуратури, який, згідно з даними соцопитування, дорівнює 9%.
Крім того, такий резонанс спрямований на демонстрацію суспільству нібито жорсткої позиції щодо боротьби з корупцією в «недоторканій» прокуратурі. Про реальний стан справ у ній українці зазвичай знають набагато менше, ніж про інциденти в поліції або судах.
Аналіз кадрового складу, дисциплінарної практики та антикорупційної діяльності органів прокуратури України
Аналіз кадрового складу, дисциплінарної практики та антикорупційної діяльності органів прокуратури України станом на 2024–2025 роки показує наступне. На 1 січня 2025 року загальна штатна чисельність працівників органів прокуратури України становить 14 764 особи, серед яких 1 868 працюють в Офісі Генерального прокурора, а решта 12 896 розподілені між обласними, окружними та спеціалізованими на правах обласних і окружних прокуратурами.
Водночас загальна чисельність прокурорів становить 9 907 осіб, з яких 919 працюють в Офісі Генерального прокурора, а 8 988 – у регіональних структурах, тоді як облікова кількість прокурорів становила 9 058 осіб, зокрема 961 в Офісі Генерального прокурора та 8 097 у регіональних прокуратурах.
При цьому стаж роботи прокурорів виявив значну неоднорідність: 148 осіб мали досвід менше року, 170 – від одного до трьох років, 645 – від трьох до п’яти років, 1 307 – від п’яти до десяти років, 4 733 – від десяти до двадцяти років, і 2 053 – понад двадцять років, що демонструє значний контраст між молодими та досвідченими кадрами.
З початком роботи Спеціалізованої антикорупційної прокуратури як незалежної юридичної особи увага була зосереджена на комплектуванні кадрового складу відповідно до визначеної законом граничної чисельності, що складала 15% від чисельності Національного антикорупційного бюро України, та на затвердженні її штатної структури в кількості 120 одиниць.
В межах виконання Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» 58 прокурорів було переведено до новоствореного органу, а ще 33 особи пройшли добір на посади державної служби. У зв’язку зі збільшенням граничної чисельності Національного антикорупційного бюро України, на початок 2025 року загальна чисельність працівників Спеціалізованої антикорупційної прокуратури становила 135 одиниць, серед яких 83 прокурори, 41 державний службовець і 11 інших працівників, а облікова кількість працівників складала 96 осіб, із яких 56 були прокурорами, 30 – державними службовцями, і 10 – іншими працівниками.
Фінансування органів прокуратури охоплювало бюджетну програму 0901010 «Здійснення прокурорської діяльності, підготовка та підвищення кваліфікації працівників органів прокуратури», на яку було виділено понад 14,3 мільярда гривень, з касовими видатками 13,98 мільярда гривень, та програму 0901030 «Забезпечення функцій Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою» на суму 268 мільйонів гривень, з касовими видатками понад 208 мільйонів гривень.
Крім того, прокурорами було подано 9 193 декларації доброчесності, а у зв’язку з їх неподанням або несвоєчасним поданням до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів направлено 17 дисциплінарних скарг. Разом зі скаргами попередніх років було розглянуто 15 скарг, у результаті чого 14 прокурорів отримали догану, а провадження щодо одного прокурора було закрите через відсутність складу дисциплінарного проступку.
На підставі аналізу поданих декларацій було проведено 13 службових розслідувань у порядку таємної перевірки доброчесності, за результатами яких до КДКП подано 11 заяв щодо прокурорів: два прокурори отримали догану, двом накладено заборону на переведення до вищого органу та призначення на вищу посаду строком на один рік, п’ять заяв перебували на розгляді, а два провадження були закриті через звільнення прокурорів.
Загалом станом на зараз органи прокуратури призначили 180 службових розслідувань, з яких 170 були обласними прокуратурами, і завершено 162, а за участі працівників Генеральної інспекції проведено 107 службових розслідувань, у 66% яких підтверджено або частково підтверджено інформацію, що слугувала підставою для призначення розслідування. При цьому поліграфологами підготовлено 109 та проведено 92 психофізіологічних дослідження, зокрема для виявлення потенційних репутаційних ризиків при призначенні прокурорів на адміністративні посади.
Дисциплінарна практика свідчить, що на даний час до КДКП надійшли дисциплінарні скарги стосовно 136 прокурорів, відкрито 97 проваджень, розглянуто по суті 104 справи, з яких 84 прокурори притягнуті до дисциплінарної відповідальності, включно з 57 доганами, 10 заборонами та 17 звільненнями, а ще шість стягнень накладено за скаргами інших осіб. Найпоширенішими порушеннями були неналежне виконання службових обов’язків, порушення правил прокурорської етики, дій, що підривають довіру до прокурора та органів прокуратури, а також несвоєчасне подання декларацій доброчесності.
У сфері запобігання корупції матеріали стосовно 38 працівників прокуратури було направлено до уповноважених органів, за результатами розгляду яких складено 18 протоколів, а суди розглянули 14 справ, з яких чотирьох осіб визнано винними та притягнуто до штрафу, одну справу закрито через строки притягнення до відповідальності, і в одному випадку оголошено усне зауваження.
Що стосується кримінальної відповідальності, то прокурорами Генеральної інспекції у кримінальних провадженнях притягнуто до відповідальності 52 особи, з них 12 працівників органів прокуратури, зокрема четверо за корупційні злочини, і до суду скеровано 26 обвинувальних актів щодо 35 осіб, включно з 13 прокурорами, шість з яких звинувачувалися у корупційних кримінальних правопорушеннях.
Проте у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі службові розслідування та перевірки доброчесності протягом року не проводилися, дисциплінарні скарги до КДКП не надходили, а рішення про наявність дисциплінарних проступків не приймалися. Повідомлення про правопорушення працівників підрозділів внутрішньої безпеки скеровано до КДКП у вигляді двох скарг, за результатами розгляду яких відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження. Крім того, міжнародні міжвідомчі договори щодо протидії корупції не укладалися.
Дії Державного бюро розслідувань у 2024 році призвели до затримання 2 066 осіб, серед яких троє були прокурорами, тоді як повідомлення про підозру отримали 15 709 осіб, включно з 16 прокурорами. До суду направлено 7 576 обвинувальних актів щодо 8 177 осіб, серед яких 78 прокурорів, проте інформації про судові вироки відсутня, і в багатьох випадках традиційними залишаються виходи під заставу. Причому значна частина осіб продовжує працювати на своїх посадах, що демонструє розрив між фактичними кримінально-процесуальними діями та реальним притягненням до відповідальності.
Фальшиві інвалідності на тлі зловживань серед прокурорів
Після підвищення з першого серпня 2025 року прожиткового мінімуму, що використовується для розрахунку окладів прокурорів, з 1 600 до 2 102 гривень, посадові оклади прокурорів окружних прокуратур зросли з 40 000 до 52 500 гривень на місяць, проте це зростання виявилося лише верхівкою проблемної системи. Одночасно з підвищенням окладів спалахнули численні скандали, пов’язані з фальшивими інвалідностями серед працівників прокуратури, які вже отримували високі пенсії за шахрайськими схемами.
Генеральний прокурор Андрій Кравченко повідомив, що за результатами перевірок 74 прокурори були звільнені через виявлені фальшиві інвалідності, ще 66 тимчасово відсторонені, а кілька кримінальних справ щодо неправомірного отримання інвалідності вже перебувають у судах. За його словами, роками ця тема залишалася табу: хтось не помічав проблему, хтось вважав її незначною, а хтось безпосередньо користувався ситуацією, що породжувало безкарність та масштабні зловживання в системі. Кравченко наголосив на необхідності продовження розслідувань і перевірок, щоб забезпечити повну відповідальність за подібні порушення та відновити довіру до органів прокуратури.
Крім того, експертна оцінка підкреслює системний характер проблеми, що виявляється у слабкому контролі за легітимністю наданих інвалідностей та недостатньому аудиторському нагляді за персоналом, а численні випадки шахрайства з пенсіями демонструють потребу в нових механізмах перевірки та контролю.
Міністерство охорони здоров’я скасувало інвалідності 74 із 526 прокурорів, які їх мали, однак Офіс Генерального прокурора не вбачає підстав для звільнення жодного з цих осіб, що підтверджує відповідь Центру протидії корупції на його запит. У жовтні 2024 року, було відкрито кримінальне провадження щодо законності набуття інвалідностей працівниками державних та правоохоронних органів, проте піврічне розслідування принесло лише повідомлення про підозру двом керівникам окружних прокуратур – Хмельницької та Черкаської областей, які отримали пенсії за фальшиві інвалідності на суму 1,5 мільйона гривень.
За даними ДБР, повідомлення про підозру стосувалися заволодіння чужим майном шляхом обману у великих та особливо великих розмірах, проте з 74 прокурорів, яким скасовано інвалідності, лише двоє отримали підозру, а решта залишаються на посадах без дисциплінарних наслідків. Офіс Генерального прокурора підтвердив, що скарги до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів наразі не подавалися, і питання дисциплінарної відповідальності буде розглянуто лише у разі встановлення ознак проступку.
Ситуація у Хмельницькій області ілюструє загальну тенденцію: з 78 прокурорів з інвалідністю не звільнено жодного, хоча 13 з них пройшли скасування рішень МОЗ, а ще 39 були викликані на дообстеження. Загалом, за власним бажанням пішли лише троє прокурорів, а 11 були позбавлені адміністративних посад, залишившись у статусі прокурора та продовжуючи виконувати свої функції.
Ця практика свідчить про глибокий розрив між формальними результатами перевірок і реальними наслідками для недоброчесних працівників прокуратури. Як бачимо, більшість прокурорів з фейковими інвалідностями можуть уникнути кримінальної відповідальності та продовжувати працювати на своїх посадах, підкреслюючи гостру проблему системної безкарності та відсутності ефективного контролю у правоохоронній сфері, що особливо контрастує з підвищенням посадових окладів та наданими пільгами.
Невдалі реформи прокуратури: ілюзія змін
Спроби реформувати прокуратуру України протягом останніх двох десятиліть демонструють системну неспроможність змін у правоохоронній системі. Головна ідея реформ полягала в очищенні органів від «недоброчесних» прокурорів та осіб із низьким професійним рівнем, підвищенні заробітної плати для тих, хто довів доброчесність і професійність, а також забезпеченні проходження конкурсу новими кадрами високого фахового рівня. Проте історія цих ініціатив виявилася низкою формальних атестацій, звільнень і переатестацій, які не впливали на реальну ефективність системи, а радше створювали ілюзію реформ.
Щоразу, коли оголошувалося чергове реформування, воно супроводжувалося великим медіа-шумом, презентаціями амбітних планів та піаром керівництва, а на практиці з’являлися ті ж самі проблеми: кадровий дефіцит, порушення дисципліни, повернення звільнених прокурорів через суди та збереження непрозорих схем у системі. Атестації, що мали відсіювати недоброчесних працівників, часто перетворювалися на формальні процедури, а поновлені через суд прокурори отримували фактичний контроль над повноваженнями і зарплатами, але не підвищували рівень професійності.
Класичним прикладом є відновлення прокурорів на посадах після рішень Вінницького окружного адміністративного суду з компенсацією за «простій», що перевищував їхню зарплату за кілька місяців, демонструючи практичну безпорадність системи.
Реальні зміни не відбувалися навіть у центральному апараті: вакантними залишаються десятки посад в Офісі Генерального прокурора, сотні прокурорів працюють у статусі позаштатних, не маючи повноважень, а регіональні структури, особливо на Донбасі та у прифронтових областях, страждають від критичного дефіциту кадрів. Такі умовні «реформи» не виправляли структурних проблем і не запобігали корупційним ризикам, а створювали ситуацію подвійного управління, коли частина прокурорів формально існує, але фактично не інтегрована в оновлену систему.
Останні ініціативи генеральних прокурорів, включно зі створенням постійної кадрової комісії, реформуванням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії та посиленням ролі Генеральної інспекції, виглядають як логічне продовження багаторічної спроби реформувати прокуратуру. Однак на фоні системних проблем, численних вакантних посад та позаштатних працівників складно очікувати радикальних змін. Показовим залишається те, що кожне нове реформування нагадує марафон з нескінченними етапами, де метою є не стільки підвищити ефективність, скільки створити видимість змін, залишаючи практично незмінною реальну ситуацію в органах прокуратури.
Отже, попри численні атестації, скорочення та переформатування, реформи прокуратури не змогли подолати головні проблеми системи: корупцію та зловживання, які пронизують всі її рівні. Незалежно від амбітних планів та нових процедур перевірок, багато прокурорів продовжують уникати відповідальності за фальшиві інвалідності та інші порушення, а дисциплінарні й кримінальні механізми часто залишаються декларативними. Це повторює характерні проблеми інших державних інституцій, де реформи зводяться до постійних формальних перетворень окремих відомств, не призводячи до реальних комплексних змін у роботі всієї правоохоронної системи держави.
