Останніми днями світові медіа повідомляють про збільшення військової присутності Туреччини на кордоні з Сирією. Так, The Wall Street Journal інформує, що Туреччина стягує до сирійського кордону місцевих ополченців, регулярні війська, командос та артилерію. Ці тривожні сигнали вказують на можливу підготовку Анкари до масштабного вторгнення на територію, контрольовану сирійськими курдами, яких підтримують США.
Основний осередок розташований поблизу стратегічного сирійського міста Кобані, яке є переважно курдським та має важливе символічне значення. У 2014-2015 роках місто стало центром успішного опору курдів проти бойовиків ІДІЛ. Наразі Кобані контролюється Сирійськими демократичними силами, головним союзником США у боротьбі з терористичними угрупованнями в регіоні.
На початку грудня ситуація на північному сході Сирії стала небезпечнішою, коли там розгорнулися турецькі війська. Ці події нагадують військову операцію 2019 року “Джерело миру”, метою якої було витіснення курдських загонів YPG, пов’язаних із терористами Робітничої партії Курдистану, і створення безпечних зон для сирійських біженців. Тоді у сирійській провінції Ідліб загинули понад 30 турецьких військових внаслідок авіаудару, ймовірно, завданого силами режиму Асада. Туреччина відповіла масованими ударами по сирійських урядових об’єктах, використовуючи авіацію та безпілотники. Це призвело до гуманітарної кризи, переміщення людей та напруги у відносинах з США та Росією.
Довідково: YPG – загони народної оборони – курдські воєнізовані сили в Сирії, засновані у 2011 році. Вони борються за автономію курдів і відіграли ключову роль у боротьбі з ІДІЛ. Хоча США вважають YPG своїми союзниками, Туреччина класифікує їх як терористів через зв’язки з Робітничою партією Курдистану (РПК), яка з 1984 року веде збройну боротьбу проти Туреччини.
Довга історія курдського питання
Так сталося, що курди – найбільша етнічна група без своєї держави, що мешкає в Туреччині, Сирії, Ірані та Іраку. Після розпаду Османської імперії століття тому назад міжнародні угоди передбачали створення Курдистану, але ця обіцянка не була виконана. Лозаннський договір 1923 року поділив курдські території між кількома державами.
У Туреччині курди довго стикалися з асиміляційною політикою уряду, яка забороняла їхню мову та культуру. Це призвело до виникнення збройних рухів, зокрема Робітничої партії Курдистану (РПК), яка з 1980-х бореться за автономію чи незалежність.
У Сирії курди також були дискриміновані, багатьом до початку громадянської війни у 2011 році не надавали громадянства. Конфлікт дозволив курдам зміцнити свої позиції і створити де-факто автономну адміністрацію в північній частині країни.
Роль ключових гравців у регіоні
Курдську шахову партію розігрують декілька гравців, кожен з яких переслідує свої інтереси. Так, Росія була важливим союзником сирійського уряду Башара Асада. Вона підтримувала його режим і виступала проти будь-яких дій, що могли б йому зашкодити, включаючи турецьке втручання. РФ також намагалася зберегти баланс, посередникуючи між Туреччиною, Сирією та курдами.
Іран, у свою чергу, підтримував уряд Асада через стратегічний альянс і бажання зберегти свій вплив у Сирії. Тегеран виступає проти турецького вторгнення, оскільки це послаблює його союзників і ускладнює власні амбіції.
Ізраїль уважно стежить за ситуацією, зокрема за зростанням іранського впливу в Сирії. Хоча Земля обітована безпосередньо не втручається, вона завдає авіаудари по іранських об’єктах у Сирії, щоб знизити загрозу для власної безпеки.
Саудити протидіють іранському впливу та підтримують деякі сирійські опозиційні угруповання. Ель-Ріяд також критикує турецьку експансію, побоюючись посилення ролі Туреччини.
Нарешті, США підтримують курдські сили в особі Сирійських демократичних сил як ключового партнера у боротьбі з ІДІЛ. Але їхні відносини з Туреччиною, членом НАТО, ускладнюються через різні підходи до курдського питання.
Курдське питання – скринька Пандори між Туреччиною та НАТО
Як член НАТО, Туреччина часто стає предметом суперечок через свої військові операції в Сирії. Багато членів Альянсу вважають, що дії Туреччини суперечать спільним цінностям НАТО, особливо через атаки на курдські сили, які співпрацюють із Заходом у боротьбі з ІДІЛ.
США неодноразово висловлювали занепокоєння через дії Туреччини, що додало напруги між двома країнами. Це також стосується закупівлі Туреччиною російських систем ППО С-400, що викликало обурення в Альянсі. Інші країни НАТО – Франція та Німеччина – також критикують дії Туреччини та закликають до дипломатичного вирішення конфлікту.
Водночас Туреччина вважає свої дії законними, оскільки вони спрямовані на захист національної безпеки. Це ставить НАТО перед складним вибором: як зберегти єдність Альянсу, враховуючи розбіжності між його членами.
Представник США зазначив, що Вашингтон уважно стежить за ситуацією і закликає Туреччину до стриманості. Лідер сирійських курдів висловив занепокоєння Дональду Трампу, попередивши про неминуче вторгнення і закликавши вплинути на президента Туреччини Ердогана, щоб зупинити військові дії.
Того ж дня Трамп сказав, що Анкара здійснила “недружній маневр”, мінімізувавши власні втрати. Новообраний президент США зробив неоднозначну заяву, натякаючи на роль Туреччини у захопленні влади в Сирії угрупованням “Хаят Тахрір аш-Шам”, радикальним ісламістським угрупованням, пов’язаним з “Аль-Каїдою”. Визнане цивілізованим світом терористичною організацією, воно бореться проти режиму Асада та інших угруповань.
Вашингтон закликав Анкару до дипломатичного вирішення, попередивши про можливі наслідки для регіональної стабільності.
Чому Ердогана підтримує більшість
Військові операції Туреччини викликають змішані реакції. Більшість, яка підтримує президента Ердогана, схвалює дії уряду, вважаючи їх необхідними для забезпечення національної безпеки, особливо націоналісти, які бачать у курдських формуваннях загрозу.
Однак є і критики. Опозиційні партії та правозахисники стверджують, що військові дії посилюють напругу та створюють економічні проблеми. Деякі громадяни турбуються, що військові витрати поглиблюють фінансову кризу, яка вже впливає на рівень життя.
Ердоган використовує військові дії для зміцнення своєї влади, апелюючи до патріотизму та захисту від тероризму, але така політика поляризує суспільство ще більше.
Вплив конфлікту на економіку Туреччини
Ескалація конфлікту погано впливає на імідж Туреччини як туристичної мекки. Туристичний сектор може постраждати через скорочення потоку туристів, особливо з Європи та США.
Цілком зрозуміло, що політична нестабільність і військові витрати відлякують інвесторів. Іноземні компанії уникають ризикованих регіонів, що зменшує прямі іноземні інвестиції. Санкції або економічний тиск із боку західних країн можуть ускладнити експорт турецьких товарів.
Тривалі військові операції значно збільшують витрати на оборону. Це створює додаткове навантаження на бюджет країни, який уже має дефіцит. Інфляція та зниження курсу ліри поглиблюють фінансову кризу, яка впливає на всю економіку.
Можливі сценарії розвитку
На думку експертів, можливі кілька сценаріїв розвитку подій. Не виключено, що Туреччина може розпочати велику операцію, щоб створити буферну зону вздовж кордону з Сирією. Але це може викликати сильний міжнародний тиск і нові санкції. Інший варіант розвитку подій – Анкара може спробувати домовитися з Москвою, Тегераном та іншими регіональними гравцями для уникнення прямого конфлікту. Нарешті, можливо, що замість повномасштабної операції Туреччина обмежиться точковими ударами по курдських позиціях для досягнення короткострокових цілей.
Масштабний наступ Туреччини може мати важкі наслідки: тисячі мирних жителів будуть змушені тікати, можливі військові сутички між турецькими військами та Сирійськими демократичними силами, що ускладнить безпеку і боротьбу з залишками ІДІЛ. Це також погіршить відносини Туреччини зі США та країнами НАТО.
Туреччина відкрила прикордонний пункт для біженців
Deutsche Welle інформує, що після повалення кривавого режиму Асада в Сирії розпочинається новий етап врегулювання ситуації. Туреччина, яка стала прихистком для 3 мільйонів сирійських біженців, оголосила про відкриття прикордонного пункту “Яйладагі”, закритого з 2013 року через бойові дії. Цей пункт стане важливим для повернення сирійців додому.
Поворотним моментом стало падіння режиму Асада. Туреччина взяла на себе відповідальність за повернення понад трьох мільйонів біженців, яких прийняла за роки війни.
Відкриття пункту “Яйладагі” є частиною стратегії безпечного повернення сирійців додому, надання біженцям можливості повернутися до нормального життя та зменшення тиску на внутрішні ресурси Туреччини.
Для багатьох сирійців цей момент є водночас сумним та радісним. Багато хто з них втратив своїх рідних під час землетрусів минулого року, що також стало мотивом для повернення додому, аби відновлювати свої життя на батьківщині. Однак повернення пов’язано з новими проблемами – відбудовою зруйнованої інфраструктури та безпековими питаннями.
ЄС підтримав зусилля Туреччини, спрямовані на стабілізацію ситуації. Найближчим часом очікується візит до Туреччини президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн для обговорення співпраці щодо відновлення Сирії.
Ця ініціатива Туреччини може стати важливим прикладом для інших країн регіону та демонструє зусилля міжнародної спільноти у вирішенні гуманітарної кризи, що тривала понад десятиліття.
Тетяна Вікторова
