Неготовність Європи до сучасної війни: авіаційний акцент і проблеми протиповітряного захисту
Питання готовності європейських країн до масштабних воєнних загроз дедалі частіше стає предметом публічних дискусій, оскільки досвід війни Росії проти України продемонстрував вразливі місця оборонних стратегій, сформованих у зовсім інших історичних умовах. Тривалий період відносної стабільності після завершення холодної війни вплинув на політичні рішення, оборонні бюджети та військові доктрини більшості держав Європи, які поступово адаптувалися до уявлення про безпекове середовище без масштабних міждержавних конфліктів. Ця інерція мирного мислення, за оцінками військових експертів, значною мірою пояснює дефіцит сучасних систем протиповітряної оборони та повільну реакцію на нові типи загроз.
Війна як фактор перегляду оборонних підходів
Про неготовність Європи до сучасної війни розповів військовослужбовець Сил територіальної оборони ЗСУ та військовий аналітик Олександр Мусієнко, звертаючи увагу на те, що після завершення холодної війни багато держав свідомо скорочували армії та інвестиції в оборонну промисловість. За його словами, критика на адресу європейських країн у цьому питанні має під собою реальні підстави.
“Вони мають рацію в тому сенсі, що дійсно жили без війни, я б сказав, після закінчення холодної війни. Розслабилися, не фінансували військову індустрію, скорочували збройні сили. Це, на жаль, факт. Всі готувалися, умовно кажучи, до якогось рогу достатку, до мирного існування без воєн. Це благородно, це добре, і дай Бог, щоб так було на всій планеті. Але реальність сьогодні зовсім інша. Сучасні реалії вимагають нової кампанії та фактичної мілітаризації, виходячи з тих загроз, які існують. Цей механізм вже запущений — маховик розкручується і буде розкручуватися далі”, — вважає Мусієнко.
Його оцінка відображає ширший процес переосмислення безпеки, який відбувається в європейських столицях після того, як війна повернулася на континент у повномасштабному форматі.
Доктрина НАТО і слабкість наземної ППО
Окрему увагу аналітик приділив проблемам протиповітряної оборони, які, за його словами, притаманні майже всім європейським країнам і мають системний характер. Причини цього він пов’язує з історичними особливостями військової доктрини НАТО, де пріоритет надавався не наземним зенітно-ракетним комплексам, а пануванню в повітрі.
“Якщо заглиблюватися в деталі, є нюанси. Доктрина НАТО історично не приділяла такої уваги наземним зенітно-ракетним комплексам. Основна ставка робилася на завоювання повної переваги в повітрі за рахунок авіації”, — наголосив військовий аналітик.
Такий підхід визначив структуру оборонних бюджетів, підготовку особового складу та розвиток військової техніки, що у мирний період вважалося достатнім для стримування потенційних загроз.
Авіаційна перевага країн НАТО
Наслідком цієї доктрини стала значна перевага країн НАТО в авіаційному компоненті, яка, за словами Мусієнка, є беззаперечною у порівнянні з російськими можливостями. Він підкреслив, що сумарний парк винищувачів держав Альянсу в кілька разів перевищує російський, що дозволяє НАТО робити ставку на знищення повітряних цілей за допомогою літаків.
“Якщо подивитися на парк винищувачів, сумарні авіаційні запаси країн НАТО перевищують російські в три-чотири рази. Перевага авіації у НАТО однозначна. В Альянсі традиційно розраховують на знищення повітряних цілей, зокрема ракет, саме за допомогою авіації. Україна теж використовує цей підхід. Якщо не вистачає наземних комплексів ППО, логічно навчати більше пілотів, передавати більше літаків і розширювати авіаційні програми. Наша авіація збиває не балістичні, а крилаті ракети. І це вже дуже великий плюс”, — зазначив аналітик.
Європейська оборонна промисловість і можливості ППО
Окремим блоком у розмові стала оцінка можливостей європейської оборонної промисловості у сфері протиповітряної оборони. За словами Мусієнка, кількість країн, які виробляють сучасні системи ППО, є обмеженою, що ускладнює швидке нарощування таких спроможностей.
“Якщо говорити про Європу, то Франція та Італія — практично єдині країни, разом із Німеччиною, які виробляють сучасні засоби ППО. Франція спільно з Італією виробляє комплекси SAMP/T або Mamba, які здатні збивати зокрема балістичні ракети. Ми будемо отримувати додаткові комплекси і ракети, але для цього потрібен час. Іспанія виробляє IRIS-T — вони ефективні проти крилатих ракет. NASAMS — це спільне виробництво Норвегії та США. Ну і, звичайно, Patriot (“Петріот”). Skynex — це німецька сучасна система, здатна ефективно збивати як дрони типу Shahed, так і крилаті ракети. Ті ж Gepard досі перебувають на озброєнні Німеччини. Вони здатні працювати й по дронах, і по крилатих ракетах. Є й інші системи, а також необхідні боєприпаси”, — вважає Мусієнко.
Заповнення дефіциту ракет і спільні програми
Окремо аналітик зупинився на проблемі нестачі ракет до систем ППО, яка стала актуальною як для України, так і для партнерів, з огляду на інтенсивність бойових дій. За його словами, вже реалізуються спільні програми, спрямовані на подолання цього дефіциту, зокрема шляхом розробки нових ракет для радянських комплексів.
“Ми вже запустили спільні програми, і є перші успіхи. До радянських зенітних комплексів розробляються і виробляються нові ракети, наприклад, до комплексів “Оса” і аналогічних. Комплекси у нас є, але ракети до них закінчуються — і в Україні, і у світі, тому що вони активно використовувалися. Тому зараз застосовується так звана схема FrankenSAM”, — пояснив аналітик.
Збереження критичної потреби у посиленні ППО
Підсумовуючи, Мусієнко наголосив, що, попри вже здійснені кроки, потреба України в посиленні протиповітряної оборони залишається надзвичайно високою, зважаючи на характер загроз та їхню інтенсивність.
“Нам потрібно більше систем ППО. Загрози нікуди не зникають. Ми розраховуємо на комбіновані рішення від партнерів — підтримку того, що у нас вже є, виробництво озброєння до цих систем і постачання нових комплексів, від боротьби з “Шахедами” до протидії балістичним ракетам”, — наголсив Олександр Мусієнко.
