У XXI столітті соціальні медіа стали центральною нервовою системою глобального спілкування. Вони формують політичні процеси, впливають на культуру та змінюють саму природу ідентичності. Ще в минулому столітті відомий канадський футуролог Маршалл Маклюэн пророчо писав: “Медіа — це подовження нервової системи людини”. Сьогодні це твердження більше, ніж метафора. Адже очевидно, що через технологічні рішення соціальні мережі формують картину світу, якою керується суспільство. Але європейський публічний простір у цифровому вимірі — це не Європа. Понад 80% активності в соцмережах на континенті проходить через платформи, що базуються у США: Meta (Facebook, Instagram), Alphabet (YouTube), X (Twitter). Така цифрова залежність ставить під загрозу не лише інформаційну безпеку, а й політичну та культурну автономію Європи.
З кожним роком стає все очевидніше: Європі вкрай необхідно будувати власну суверенну екосистему соціальних медіа. Не для “конкуренції заради конкуренції”, а щоб мати інструменти для протидії дезінформації, захисту демократичної цілісності, збереження мовного та культурного розмаїття — і найголовніше, щоб повернути контроль з рук американських корпорацій. Адже мова йде не просто про технічну незалежність — мова йде про суверенітет Європи у XXI столітті.
Чиїми нервами живе Європа?
Європа в епіцентрі нової колонізації — цифрової. У той час як технологічна холодна війна між США, Китаєм та іншими гравцями вже перетворила дані на стратегічну зброю XXI століття, Європейський континент лишається беззахисним: не суверен, а васал у віртуальному просторі. Американські платформи не просто домінують — вони контролюють критичну цифрову інфраструктуру. Соціальні мережі, пошукові системи, обмін інформацією — усе це віддано на відкуп заокеанським корпораціям. Сумна статистика: 92% європейських урядів спілкуються з громадянами через Facebook. А Google, що фактично монополізував пошук, сам вирішує, до якої інформації мільйони європейців мають доступ, а що буде сховано за завісою алгоритмів.
Ця технологічна залежність вже стала каналом для політичного тиску. Американські цифрові гіганти не лише модерують, а й нав’язують світогляд: цензурують проєвропейські меседжі, натомість просуваючи антиєвропейські наративи, які вигідні США. У цій боротьбі Європа втрачає не лише інформаційний контроль, а й частину своєї демократії.
Загроза зовнішнього втручання: дезінформація як геополітична зброя
Референдум щодо Brexit у 2016 році став тривожним дзвінком для Європи: він показав, наскільки вразливим може бути європейське суспільство до маніпуляцій із-за океану. Зокрема, американська компанія Cambridge Analytica незаконно зібрала дані 87 мільйонів користувачів Facebook — у тому числі мільйонів європейців — і використала їх для таргетованої реклами, спрямованої на розпалювання розколу та антиевропейських настроїв. Витоки внутрішніх документів засвідчили: кампанії були сплановані не лише для впливу на виборців, а й для підриву єдності всередині ЄС.
Фейкові наративи про фальсифікації виборів, які активно поширювали американські політики у Twitter та Facebook, масово проникли і в європейські інформаційні простори. У Німеччині рух «Querdenker» використав ці меседжі, щоб дискредитувати державні заходи під час пандемії. В інших країнах подібні групи, часто підтримувані мільярдерами з США, розганяли необґрунтовані звинувачення у «виборчих змовах» — і цим сприяли радикалізації суспільств.
Потрібно чітко усвідомити: американські цифрові платформи оптимізовані не під правду, а під залучення аудиторії та інтереси своїх власників. Показовий приклад — президентська кампанія 2022 року у Франції. YouTube активно просував відео з участю ультраправого кандидата Еріка Земмура, незважаючи на його низьку підтримку в соціології. Алгоритм платформи непропорційно підвищував його видимість. Дослідники виявили, що 60% контенту про вибори французькою мовою на YouTube містило дезінформацію — і значна частина цього контенту була підсилена саме алгоритмічно.
Коли мільярдери керують думками: Олігархічна загроза з Кремнієвої долини
Цифровий простір Європи дедалі частіше стає інструментом впливу не держав, а надпотужних приватних гравців — насамперед американських мільярдерів. Це нова форма олігархічного контролю: замість танків — платформи, замість військових операцій — алгоритми. Їхня мета не лише комерційна, але й політична.
Показовим став приклад Ілона Маска, який після придбання Twitter (нині X) скасував блокування понад 62 тисяч акаунтів, значна частина з яких належить екстремістам, конспірологам, пропагандистам насильства. Серед них — відомі фігуранти німецької ультраправої сцени, зокрема Ніколай Нерлінг, котрий поширював теорії змови щодо COVID-19 та вакцинації. Але йдеться не лише про слова: частина «реабілітованих» акаунтів належить особам, які вже вчиняли тяжкі злочини в Європі або закликали до них відкрито — зокрема до зґвалтувань, вбивств чи розпалювання ненависті до вразливих груп.
Це не поодинокий випадок. Meta — компанія, яка володіє Facebook та Instagram — послідовно ігнорує європейське законодавство у сфері модерації контенту. У 2023 році Європейська комісія офіційно звинуватила Meta в тому, що та не змогла або не захотіла зупинити хвилю дезінформаційних кампаній, які розповсюджувалися на її платформах.
Ще тривожнішим є той факт, що деякі з таких кампаній мали чіткий політичний підтекст і фінансування з боку американських мільярдерів. У соцмережах поширювалися фейки, спрямовані проти європейських політиків і урядів. Частина з них прямо закликала до насильства: наприклад, до фізичного усунення окремих посадовців чи повалення легітимних урядів країн ЄС.
Усе це вказує на те, що великі американські платформи дедалі більше функціонують як продовження корпоративного і геополітичного впливу США, а не як нейтральне цифрове середовище. Їхнє пріоритетне завдання — не захист демократії, не підтримка стабільності, а збереження прибутків і політичного впливу, який вони отримують через контроль над публічною сферою Європи.
Європейські правила vs американське стеження: нерівна гра
Європа задекларувала цифрові права як частину своєї демократичної ідентичності. Загальний регламент про захист даних (GDPR) визнає приватність основоположним правом. Але це право знецінюється, коли гравці, які домінують на європейському ринку, підпорядковуються не європейським законам, а законам США. Зокрема, скандальний CLOUD Act надає американським спецслужбам доступ до будь-яких даних, що зберігаються на серверах під контролем американських компаній — незалежно від того, де фізично ці сервери розташовані.
У 2022 році Meta була оштрафована Європейською радою із захисту даних за незаконне перенесення персональної інформації користувачів із ЄС на американські сервери. Це — пряма загроза суверенітету в цифровому просторі. Навіть після ухвалення нового EU-US Data Privacy Framework, провідні експерти попереджають: дані європейців і надалі залишаються вразливими до американського нагляду з боку АНБ та інших спецслужб. Це означає: поки наші особисті листування, пошукові запити і цифрові профілі перебувають під юрисдикцією США — говорити про незалежність не доводиться.
Гіганти, які висмоктують мільярди
Цифрова присутність американських платформ — це не просто питання контролю, а ще й масштабного економічного виснаження Європи. У 2022 році Meta отримала 4,3 млрд євро виручки на європейському ринку. Google, Apple та інші техногіганти ховають прибутки в офшорах, позбавляючи європейські держави коштів, які могли б інвестуватись у власні технології, цифрову освіту чи розвиток локальних платформ. Парадокс: європейці створюють додану вартість, а доходи — витікають за океан. Це вже не просто «несправедливість» — це цифровий неоколоніалізм.
Знищення культурного багатства під соусом лайків
Соціальні мережі стали вікном у світ. Але це вікно виявилося одностороннім. Понад 70% усіх трендів у соцмережах — американського походження. Це формує уявлення про “нормальність” і “смак” за лекалами Голлівуду, Кремнієвої долини і Білого дому. Європейські мови, регіональні акценти, меншини — все, що не вписується у глобалізовану картинку — автоматично маргіналізується.
Instagram популяризує американські стандарти краси, YouTube — англомовних інфлюенсерів, а TikTok просуває контент, який узгоджується з алгоритмічно вигідною поведінкою. Журналісти з Вільнюса, інфлюенсери з Братислави чи митці з Ліона не можуть конкурувати на рівних із TikTok-зірками з Техасу. Це вже не просто проблема охоплень — це втрата культурної різноманітності, тиск на мовну спадщину, і викривлення колективної ідентичності.
Регулювання, яке запізнилося
Хто відповідає, коли соцмережа стає інструментом підбурення? Сьогодні вже недостатньо просто визнавати, що соцмережі мають вплив. Треба визнати: цей вплив — контрольований. І не Європою. А далі — діяти. Бо поки цифрова публічна сфера залишається “в оренді” у приватних олігархів з-за океану, говорити про повноцінну демократію в Європі стає дедалі важче.
Зрозуміло, що Європейський Союз не стоїть осторонь. Він реагує, але чи є симетричною ця реакція? Із ухваленням Закону про цифрові послуги (DSA) та Закону про цифрові ринки (DMA) Брюссель намагається нав’язати платформам прозорість, відповідальність і контроль за поширенням шкідливого контенту. Але навіть ці інструменти мають обмежену силу, коли технологічна інфраструктура й ключові алгоритми залишаються у власності приватних компаній, що базуються за межами ЄС.
Боротьба з дезінформацією не може зводитися лише до регулювання контенту — йдеться про стратегічну автономію в самій цифровій екосистемі. Як зазначають експерти, відсутність європейських соціальних платформ, здатних конкурувати з гігантами на кшталт Meta чи Google, створює фундаментальну прогалину: навіть найкращі норми права втрачають дієвість, якщо немає власних каналів комунікації.
У результаті Європа змушена грати за чужими правилами на чужому полі. А це — пряма загроза демократичній стабільності, інформаційній безпеці та культурному суверенітету.
Єдиний вихід — це створення суверенних європейських цифрових платформ. Пошуковики, соцмережі, дата-центри — усе, що забезпечить Європі технологічну незалежність і захистить її інтереси в економіці, безпеці, інформаційному просторі. Бо в XXI столітті справжній суверенітет — це не лише кордони, а й контроль над даними.
