В Україні розпочато підготовку до створення нової фондової біржі. Це не технічний жест і не черговий реформаторський проєкт, який можна поставити на паузу чи заморозити до кращих часів. Йдеться про визначення економічної траєкторії післявоєнної країни. Це питання не лише інфраструктури торгівлі, клірингу чи депозитарію. Це питання довіри, можливостей і національної безпеки. Бо фондовий ринок завжди віддзеркалює спроможність держави створювати правила гри для бізнесу, захищати громадян та забезпечувати справедливий доступ до капіталу.
Якщо вдасться побудувати прозорий, сучасний майданчик, виграють усі: бізнес отримає фінансування для розвитку, громадяни – надійні інструменти для заощаджень і заробітку, держава – механізм довгострокового фінансування відбудови. В партнерстві з ЄБРР і під європейськими стандартами цей проєкт може запобігти відтоку капіталу та одночасно стати каналом його повернення в Україну.
Від ваучерної приватизації до нової інфраструктури: чому цього разу є шанс
Історичний контекст говорить сам за себе. Спроби створити повноцінний фондовий ринок робилися неодноразово, і кожна з них закінчувалася провалом або стагнацією. У 1990-х роках, після розпаду СРСР, на папері з’явилися перші біржові структури. Але вони були радше декоративними утвореннями без прозорих правил і сучасної інфраструктури.
Довіру населення підірвала ваучерна приватизація, яку люди сприйняли як масштабне шахрайство, а слово “біржа” стало символом обману, а не розвитку. У 2000-х на арену вийшли ПФТС та “Українська біржа”. Певний час вони демонстрували пожвавлення, але не стали центром ринку, пропонуючи обмежений лістинг, кілька десятків акцій, державні облігації і все. Великі компанії не хотіли ставати публічними, олігархічний вплив душив конкуренцію, ліквідності не було. Спроба 2017 року створити єдину інфраструктуру за участі міжнародних партнерів залишилася на рівні заяв, бо не вистачило політичної волі.
У 2020–2021 роках знову заговорили про співпрацю з ЄБРР і USAID, навіть обговорювали інтеграцію з Варшавською чи Віденською біржами. Але тоді виявилося, що бізнесу не цікаво відкриватися, інвестори не бачать захисту, а країна не дає гарантій. І от наразі спостерігаємо іншу ситуацію. Є меморандум між Мінфіном, НБУ, НКЦПФР і ЄБРР. Є домовленість про створення повної інфраструктури – торгівля, кліринг, розрахунки, депозитарій – в одній системі.
Модель партнерства: держава, глобальні біржі та гарантії ЄБРР
Структура власності майбутньої біржі побудована на балансі. Держава залишає за собою мінімум чверть акцій, щоб зберігати вплив на стратегічні рішення. Але більша частина – не менше 75 відсотків – буде передана стратегічному інвестору. Це зроблено свідомо, щоб уникнути спокуси перетворити біржу на чергову державну монополію чи бюрократичний придаток. Керуватиме процесом гравець із досвідом розбудови ринкової інфраструктури. Така модель працює у Європі.
Схожий шлях пройшов і Відень, який спочатку мав державну біржу, але з часом реформував її структуру, відкривши доступ приватному капіталу та міжнародним партнерам. Нині Віденська біржа стала ядром CEE Stock Exchange Group – регіонального об’єднання фондових майданчиків Центральної та Східної Європи, що включає також Празьку біржу. Це дозволило створити спільну ІТ-платформу, узгоджені правила торгівлі та підвищити ліквідність ринку.
Така модель показала, що навіть невеликі національні біржі можуть стати частиною потужної фінансової екосистеми, якщо об’єднатися навколо прозорих стандартів і технологічної інтеграції. Цей приклад важливий для України, бо демонструє, як регіональна кооперація та стратегічне партнерство можуть перетворити локальний ринок на міжнародно визнаний фінансовий центр.
Для України природним стратегічним інвестором у нову фондову біржу можуть стати Deutsche Börse або Euronext – дві потужні європейські біржові групи, що мають досвід, репутацію та інфраструктуру, необхідну для запуску сучасного ринку капіталу.
Перша з них, оператор Франкфуртської фондової біржі, є одним із найбільших гравців у Європі. Вона має глибоку експертизу у створенні біржової екосистеми: від торгівлі до клірингу, депозитарію та цифрових платформ. Крім того, Deutsche Börse вже співпрацює з українськими інституціями: зокрема, НБУ переніс частину критичних даних до Німеччини, що свідчить про високий рівень довіри та технічної сумісності. Участь такого партнера гарантує прозорість, стабільність і швидкий запуск біржі.
Euronext – панєвропейська біржа, що об’єднує майданчики в Парижі, Амстердамі, Брюсселі, Лісабоні, Осло та Мілані. Її модель інтегрує регіональні ринки в єдину платформу, що ідеально відповідає потребам України. Euronext активно працює з малими та середніми компаніями, що особливо актуально для українського бізнесу, який потребує доступу до капіталу для відновлення та розвитку. Її підтримка з боку Європейської комісії та досвід роботи з країнами, що проходили шлях євроінтеграції, роблять її природним союзником у цьому проєкті.
А участь ЄБРР гарантує, що конкурс буде прозорим, а управління незалежним. Запобіжниками для цього стануть наглядова рада з міжнародними членами, аудити за стандартами ЄС, розподіл акцій між кількома центрами впливу. У підсумку отримуємо подвійний захист: держава забезпечує національні інтереси, а професійний інвестор – розвиток і довіру.
Законодавчий фундамент: від європейських правил до чесної гри на ринку
Втім, без законодавчих змін цей проєкт не стартує. Україна повинна адаптувати своє фінансове право до європейських норм, щоб забезпечити довіру інвесторів і стабільну роботу ринку. Насамперед ідеться про директиву MiFID II та регламент MiFIR – ключові документи ЄС, що встановлюють правила прозорості торгівлі, захисту прав інвесторів, вимоги до розкриття інформації та поведінки учасників ринку. Їхнє впровадження дозволить українському ринку працювати за тими ж європейськими стандартами.
До цього слід додати і регламент MiCA, який регулює обіг цифрових активів, зокрема токенізованих цінних паперів. Це важливо, адже нова біржа має шанс стати не лише класичним торговельним майданчиком, а й платформою для інновацій – наприклад, випуску токенізованих облігацій чи акцій, доступних через цифрові гаманці.
Окремо потрібно врегулювати діяльність депозитарію, клірингового центру та розрахункової системи – інфраструктура, яка забезпечує зберігання цінних паперів, перевірку угод і фінансові розрахунки між учасниками. Їхні функції мають бути розділені для запобігання конфлікту інтересів і надмірній концентрації контролю в одних руках. Це критично для прозорості та стабільності ринку.
Усе це не просто технічні деталі, а основа для створення надійної, сучасної та європейської біржі, яка зможе залучати інвестиції, захищати інвесторів і працювати навіть в умовах війни.
Бізнес треба змусити працювати відкрито й чесно. Компанії повинні показувати свої фінансові результати за міжнародними стандартами, а вихід на біржу – як у випадку первинного розміщення акцій (IPO, коли компанія вперше продає свої акції публічно) чи додаткового розміщення (SPO, коли компанія випускає нові акції або власники продають уже існуючі) – має бути прозорим і зрозумілим.
За махінації потрібно карати реальними штрафами. Податки повинні не відбивати бажання інвестувати, а, навпаки, заохочувати: наприклад, пільги для дрібних інвесторів чи уникнення подвійного оподаткування для іноземних партнерів. І головне, регулятор фондового ринку, НКЦПФР, має бути по-справжньому сильним і незалежним.
Тест для держави і шанс для громадян: від масового інвестора до довіри світу
Наразі оптимістичним видається сценарій ухвалення основних законів за рік, тоді вже у 2026-му можна оголошувати конкурс на інвестора. Водночас реалістичний сценарій – два-три роки. Це тест для держави на здатність діяти швидко й по-європейськи чи знову загрузнути у внутрішніх блокуваннях.
Важливо зрозуміти, що нова біржа – не тільки майданчик для бізнесу, а й інструмент для громадян. Якщо раніше фондовий ринок виглядав як гра для обраних, то нині треба зробити його доступним, розробивши мобільні застосунки та цифрові платформи, щоб будь-хто міг купити акції чи облігації. Приклад ОВДП говорить сам за себе: у 2019 році власників було кілька тисяч, а цьогоріч – понад 170 тисяч. Польща після запуску своєї біржі довела, що приватний інвестор може стати масовим – сьогодні там понад 1,3 мільйона громадян мають акції чи облігації. Для України цей шлях теж можливий.
Обов’язково треба захистити дрібних інвесторів. До цього покликані звітність за міжнародними стандартами, нагляд і санкції, обмеження на доступ до надризикових інструментів, а за потреби створення компенсаційних фондів. Литовський досвід показав, що страхування вкладів у цінні папери сприяло зростанню довіри. В Україні, де 42 відсотки людей цікавляться інвестиціями, але реально інвестують лише 2, нова біржа може стати каналом для масової участі у фінансуванні відбудови.
Вирішальною є роль міжнародних партнерів. ЄБРР діятиме не просто як консультант, він увійде у капітал нового майданчика, надасть технічну допомогу, аудит, координацію. Світовий банк профінансує реформи фінансового сектору, ЄС надасть десятки мільйонів євро для зміцнення регулятора. Це сигнал для інвесторів: тут працюють за зрозумілими правилами, ризики під контролем. Варшава у 1990-х отримала довіру саме завдяки міжнародним партнерам – і за 10 років мала вже 200 компаній у лістингу. Для України це шанс. Бо коли в ОВДП вкладали гроші не тисячі, а сотні тисяч людей, вирішальним фактором була співпраця з ЄБРР і МВФ, яка гарантувала макростабільність.
Перші вигодонабувачі та виклики безпеки: від мільярдних інвестицій до “біржі в хмарі”
Які галузі виграють першими? Енергетика, агросектор, ІТ, інфраструктура. Енергетика потребує понад 40 мільярдів доларів на відновлення. Агросектор щороку потребує 8–10 мільярдів інвестицій. Будівництво й транспортна інфраструктура оцінюються у понад 135 мільярдів. ІТ-сектор вже генерує понад 8 мільярдів доларів експорту й може масштабуватися через біржу. Польська Kernel у 2007 році залучила 200 мільйонів доларів завдяки Варшавській біржі.
ЄБРР оцінює потенціал України у 2–5 мільярдів доларів інвестицій у перші три роки. Якщо вийде хоча б десяток-півтора великих компаній, ринок може отримати капіталізацію 10–15 мільярдів доларів. Для початку це багато.
Але є ще безпековий фактор. Ми живемо у війні, і ринок має працювати навіть під обстрілами. Для цього створюється розподілена інфраструктура: сервери й системи дублюються, частина буде за кордоном, як у банківській системі, де НБУ вже переніс критичні дані до Польщі й Німеччини. Передбачено сценарій віддаленого управління з резервних центрів у ЄС. Варшава має катастрофостійкий дата-центр у Франкфурті, Україна, ймовірно, наслідуватиме цей досвід.
Кіберзахист залишається ключовою умовою. У 2022–2023 роках 60% усіх російських кібератак були проти України. Система має бути надійною і захищеною. Її дані зберігатимуться в кількох місцях, щоб не втратити інформацію навіть у разі атаки чи аварії. Кожен інвестор проходитиме перевірку особи, щоб уникнути шахрайства. Спеціальні алгоритми стежитимуть за підозрілими діями на ринку, а за спроби обману чи використання внутрішньої інформації передбачені жорсткі покарання. Естонія у 2007 році пережила масштабну кібератаку й створила “уряд у хмарі”. Україна мусить також створити “біржу в хмарі”, щоб ніхто не міг її паралізувати.
…Отже, нова біржа замислена не як формальність, а як системна реформа, яка дає державі джерело фінансування, бізнесу – доступ до капіталу, громадянам – шанс інвестувати у власній країні. Життєздатність тримається на трьох опорах: законодавство й регулятор за євростандартами, міжнародний стратегічний інвестор поруч із державою та стійка інфраструктура з кіберзахистом. Якщо це реалізувати, це буде не лише економічна, а й політична перемога. Бо країна, яка має свій прозорий ринок капіталу, не є колонією чужих грошей: вона сама визначає правила й будує власне майбутнє.
Тетяна Вікторова
