Ринок праці в Україні потерпає від серйозних трансформацій. Масштабні потоки вимушених переселенців за кордон, мобілізація, релокація населення всередині країни – усе це поглиблює кризу в сфері зайнятості і дестабілізує ринок. Попри часткову адаптацію економіки до воєнних умов показник безробіття ще доволі високий. За даними дослідницької агенції «Info Sapiens» на початок 2024 р. він становив 17 %. В абсолютних одиницях це 96,1 тис. осіб. Показово, що 40 % серед них мають вищу освіту. А це означає, що у таких непрацевлаштованих фахівців є певні очікування щодо робочих місць та функцій, які вони можуть виконувати згідно набутим компетенціям, і братися за будь-яку, тим більше “чорну” роботу вони не готові.
Регіональна розбалансованість
З початку війни ринок праці потрохи оговтується. Щоправда, відновлення його відбувається нерівномірно, якщо поглянути на цей процес у регіональному розрізі. За даними Національного інституту стратегічних досліджень, кількість вакансій збільшується високими темпами у Закарпатській ( + 155 %), Івано-Франківській ( + 146 %), Хмельницькій ( + 125 %), Львівській ( +123 %), Вінницькій ( +120 %), Рівненській (+ 118 %) та Чернівецькій (116 %) області.
За абсолютною кількістю пропозицій роботи незмінними лідерами є: Київська (30 913 вакансій), Львівська (8 473), Дніпропетровська (8 452), Одеська (5 752) та Харківська (3 347) області]. У зазначених областях зосереджено 63 % від усіх вакансій.
Доволі поширеною в Україні є самозайнятість. Порівняно із довоєнним 2021 роком цей показник виріс на 7%.
Для розуміння регіональної специфіки викликів та потреб, з якими стикається бізнес в умовах війни, Центр економічного відновлення запропонував відповідне зонування, виокремивши
Регіони відновлення
Це ті регіони, які зазнали значних збитків від війни. Тут мають місце значні руйнування інфраструктури, скорочення населення через евакуацію та переміщення, що негативно впливає на споживчий попит, оскільки кількість покупців скорочується, а бізнеси втрачають клієнтів.
Допоміжні регіони
Це регіони, які втратили доступ до морського експорту, що є критичним для багатьох видів бізнесу. Йдеться про заблоковані порти і маршрути, які раніше використовувалися для міжнародної торгівлі. Тут бізнес потребує покращення логістичних ланцюгів та економічної переорієнтації, щоб знайти альтернативні шляхи експорту та імпорту товарів.
Віддалені регіони
Це регіони, де бізнесу бракує інформації про можливості розвитку та потужності для перекваліфікації. Хоча тут спостерігається менше безпосередніх руйнувань інфраструктури, але є значні економічні виклики. Зокрема, спостерігається безробіття через закриття підприємств, недостатність інформації та ресурсів для розвитку нових напрямків бізнесу.
Прифронтові регіони
Це регіони, які безпосередньо прилягають до зони бойових дій. Тут спостерігаються постійні обстріли, руйнування інфраструктури, небезпека для життя мешканців. Бізнес несе великі збитки, адже населення значно скоротилося через евакуацію, тож проблемним є забезпечення стабільної роботи підприємств.
Статистика Національного Інституту стратегічних досліджень доводить нерівномірність відновлення регіональних ринків праці. Найбільшу динаміку демонструють віддалені регіони, де кількість вакансій у 2024 році відносно 2022 року зросла на 123-155%. Натомість прифронтові області майже не розвивають трудову сферу. Зокрема, у Луганській області, приріст вакансій дорівнює 0.
Як виглядає дисбаланс на ринку праці?
Це ситуація, при якій існує певна невідповідність між попитом на робочу силу з боку роботодавців та пропозицією робочої сили з боку працівників. Вона може виявлятися у вигляді дефіциту або надлишку робочої сили в певних галузях, професіях або регіонах.
Наш ринок праці потерпає від обох проблем.
Згідно з прогнозом Міжнародної організації праці, протягом наступних 10 років дефіцит на ринку праці України становитиме 8,6 млн людей. Мінекономіки дає трохи більш оптимістичний прогноз – 4,5 млн людей. При тому, що сьогодні офіційно працевлаштованими є приблизно 10,5 млн осіб.
Такі прогнози легко пояснюються кризовою демографією нашої країни. За даними Інституту демографії наразі в Україні (саме на підконтрольній території) мешкає близько 31 млн осіб. Прогнозується, що до початку наступного року населення скоротиться ще на 6 млн і становитиме 25 мільйонів. Щоправда, дані World population review виглядають дещо обнадійливіше – 37,9 млн станом на зараз і 38,8 млн в перспективі на 2025 рік. Методики оцінки різні, дані теж, тому й прогнози відрізняються. Негативний прогноз World population review має набагато більш віддалену перспективу.
Про які ще демографічні особливості йдеться? В Україні, за даними заступниці міністра соціальної політики Дарії Марчак, проживає 1 млн осіб із інвалідністю, які не працюють.
Кризі на ринку праці у довгостроковій перспективі сприяють також низька народжуваність 0,9 дітей на одну жінку і висока смертність. Зокрема, чоловіки в Україні в середньому живуть на 10 років менше, ніж в європейських країнах.
Який вихід?
На саміті HR-фахівців провідних компаній України, проведеному учора Міністерством соціальної політики, була запропонована стратегія стабілізації ринку праці на найближчі 15 років. У ній зазначається, що популярна серед бізнесу теорія про те, що вирішення проблеми кадрового голоду можливе за рахунок мігрантів, не є життєздатною. Насамперед тому, що імміграційна політика є дуже дорогою. Фахівців серед мігрантів потрібно не лише знайти, а й інтегрувати в український соціум. Натомість більш перспективним в Мінсоцполітики вважають створення безбар’єрного середовища і залучення до ринку праці людей з інвалідністю.
