“Він з’їхав з глузду“, — заявив Дональд Трамп про Володимира Путіна після серії нових російських ударів по українських містах. І хоча президент США рідко добирає дипломатичних формулювань, цього разу його риторика збігається з реальністю: Москва зриває перемовини, водночас нарощуючи обстріли. У відповідь у Вашингтоні знову заговорили про санкції, цього разу з новим політичним акцентом.
Трамп, який позиціонує себе миротворцем, фактично відкрив двері до жорсткіших економічних обмежень: “Абсолютно. Він вбиває багато людей“, — відповів він на запитання журналіста, чи варто карати Кремль новими санкціями. На Банковій, безумовно, уважно фіксують кожну таку репліку.
Геополітичний інстинкт
США опинилися у типовій для себе ролі — глобального арбітра, який одночасно шукає компроміс і тримає палицю за спиною. І хоча нинішній етап переговорів із РФ ініційований саме адміністрацією Трампа, російські дії дедалі більше підважують і саму ідею діалогу. Нові удари по українських містах, у тому числі цивільній інфраструктурі, зменшують простір для політичної гнучкості у Вашингтоні.
З огляду на виборчий цикл у США, санкційна риторика виконує кілька функцій одночасно: це меседж Кремлю, сигнал союзникам і важіль внутрішньополітичного впливу. Попри всі суперечності між республіканцями та демократами, санкції проти Росії залишаються майже єдиною темою із стабільною міжпартійною підтримкою.
Чи зможуть нові санкції щось змінити?
Це питання ставиться не вперше. І відповідь на нього стає дедалі складнішою.
За понад три роки повномасштабної війни Захід запровадив тисячі обмежень проти Росії — від заморожування резервів Центробанку до заборони експорту мікрочипів і обмежень на торгівлю нафтою. Вплив цих санкцій є безсумнівним: російський ВВП недоотримав десятки мільярдів доларів, інфляція стала хронічною, технологічна деградація — очевидною. Але жодна з цих тенденцій не призвела до стратегічного зламу курсу Кремля.
Чому? Бо Росія адаптувалася. Через треті країни — Китай, Індію, Туреччину, ОАЕ — вона продовжує експортувати нафту, імпортувати технології і забезпечувати своє ВПК. Система санкцій працює, але з численними дірками.
Що може бути дієвим
Новий раунд санкцій має шанс бути ефективнішим, якщо США зосередяться на болючих точках. Серед них:
- вторинні санкції проти компаній і держав, які допомагають обходити ембарго;
- удари по “тіньовому флоту”, який забезпечує нафтовий експорт РФ;
- жорсткі обмеження для російських банків, що ще мають доступ до міжнародної фінансової інфраструктури.
Звісно, це потребує не лише рішучості, а й тісної координації з ЄС, Японією, Канадою та іншими партнерами. І, що не менш важливо, — готовності карати своїх союзників, якщо ті співпрацюють із Кремлем.
Удар по економіці — ще не удар по режиму
Санкції — це зброя повільна. Вони не ведуть до миттєвих результатів, але можуть поступово змінити економічну логіку агресора. Вони не скасовують політичної волі Путіна, але підривають ресурсну базу режиму.
І все ж ключове питання залишається відкритим: чи достатньо цього, щоб зупинити війну?
Поки що — ні. Але кожен новий обмежувальний пакет наближає Кремль до точки, де війна стає не лише моральним злочином, а й економічною катастрофою. Обмеження у фінансах, логістиці та торгівлі поступово загострюють внутрішні проблеми Росії. Зрештою Москві доведеться рахувати не лише ракети, а й реальні економічні втрати, які загрожують стабільності режиму.
Політичний оглядач видання Telegraph Геміш де Бреттон-Гордон зазначає: Російські газети рясніють антиукраїнською та антиевропейською риторикою, але водночас переповнені ознаками стрімкого занепаду російської економіки. Усе, крім виробництва танків, стрімко летить униз. Втім навіть воно далеке від рівня, потрібного для компенсації катастрофічних втрат на фронті. Якщо США та Саудівська Аравія справді вдадуться до зниження ціни на нафту нижче $50 за барель, російська воєнна машина може зупинитися вже до кінця цього року.
Тривожить і те, що в російських медіа дедалі частіше з’являється теза: юридично СРСР нібито досі існує, а так звана “спецоперація” в Україні — внутрішній конфлікт, – продовжує Бреттон-Гордон. – Якщо приймати таку логіку, то напад на країни Балтії чи Польщу також можна було б оголосити “внутрішньою справою”. Саме тому ці держави нині активно зміцнюють свою оборону, не чекаючи, поки Кремль зробить наступний крок.
ЄС б’є по “тіньовому флоту”
17-й пакет санкцій Європейського Союзу проти Росії, ухвалений 20 травня, став, за словами українського міністра закордонних справ Андрія Сибіги, “болючим” кроком для Кремля. Пакет охоплює близько 200 суден з так званого “тіньового флоту” — ключового елементу стратегії Москви з обходу обмежень на експорт нафти. Ці санкції демонструють нову фазу у протистоянні Заходу з російською воєнною економікою: мета — вдарити не тільки по офіційним структурам, а й по обхідних маршрутах.
Київ позитивно оцінив як зміст, так і темп рішень. “Це справді боляче“, — підкреслив Сибіга в інтерв’ю французькому виданню Libération, наголосивши на негайності та одностайності, з якою діяв ЄС. Українська дипломатія більше не вважає європейську санкційну політику надто повільною.
Разом з тим, Київ закликає Захід іти далі. Пропозиція — встановити граничну ціну на російську нафту на рівні $30 за барель. На думку українського МЗС, це могло б радикально скоротити здатність Кремля фінансувати війну. Нині ж Росія, використовуючи «тіньовий флот», продає нафту за цінами значно вищими за офіційні обмеження.
Не менш пріоритетним Київ вважає удар по банківському сектору РФ. “Це буде серйозним ударом по російській економіці“, — заявив Сибіга. Але для такого кроку потрібне рішення не лише ЄС, а й “Групи семи”, яка координує ключові фінансові санкції.
Інтерес до цього напряму зростає. Того ж дня, коли ЄС оголосив свій новий пакет, Велика Британія запровадила власні санкції — з акцентом на військовий, енергетичний та фінансовий сектори РФ. Схоже, західні уряди синхронізують дії, аби не лише закрити лазівки, а й посилити тиск на головні джерела доходу Кремля.
Такі рішення стають дедалі важливішими на тлі повідомлень про погіршення економічної ситуації в самій Росії. Аналітики вказують на різке падіння експорту, проблеми у банківській системі та зростання воєнних витрат. Усе більше оглядачів доходять висновку: якщо санкційна політика збережеться на нинішньому рівні або посилиться — здатність Кремля вести тривалу війну може суттєво зменшитись вже до кінця року.
Тріщина в трансатлантичному фронті
Попри гучні заяви про єдність Заходу у протистоянні російській агресії, фактична співпраця між Сполученими Штатами та Європейським Союзом у сфері контролю за дотриманням санкцій проти РФ, схоже, зазнала кризи. Внутрішній звіт МЗС Німеччини, з яким ознайомилися журналісти Süddeutsche Zeitung, свідчить про «повний розвал трансатлантичної координації» у питаннях боротьби з обходом санкцій.
На зустрічі Ради ЄС із закордонних справ 20 травня в Брюсселі головний координатор санкційної політики ЄС Девід О’Салліван прямо визнав: більше немає “ані обміну інформацією, ані спільної адвокаційної роботи” зі США. У документі також зазначається, що співпраця в рамках “Групи семи” втратила динаміку.
Це відкриває тривожну перспективу: у момент, коли санкції справді починають бити по російській економіці, Захід втрачає здатність діяти скоординовано. Як зазначає депутат Європарламенту від німецьких “Зелених” Сергій Лагодинський, “США були фактичним рушієм санкційного режиму”, і якщо адміністрація Дональда Трампа — чия перемога на виборах є цілком реальною — вирішить “нормалізувати відносини з Росією”, це може означати “кінець глобального санкційного режиму”.
Втім, останні заяви самого Трампа вносять певну неоднозначність у такі прогнози. 25 травня, засуджуючи чергову атаку Росії на Україну, президент США несподівано оголосив, що розглядає можливість запровадження додаткових санкцій проти Москви. Чи є це зміною риторики, ситуативною реакцією чи частиною нової політичної стратегії — поки незрозуміло. Але така заява тимчасово пом’якшує занепокоєння щодо можливого демонтажу санкційної політики з боку США.
І хоча на тлі цієї дезінтеграції лунають обережні сигнали про успіхи ЄС у боротьбі з постачанням товарів подвійного призначення через треті країни — такі як Вірменія, Сербія, Узбекистан чи Індія, — обхідні шляхи через Казахстан, ОАЕ, Туреччину, а передусім — Китай та Гонконг, залишаються відкритими. О’Салліван наголосив, що Китай, за оцінками, “відповідає за близько 80% випадків обходу санкцій”, хоча офіційно це заперечує. До того ж, за його словами, чимало європейських компаній також отримують прибутки від нелегального бізнесу з Росією, що суттєво послаблює позиції Єврокомісії в переговорах із країнами-посередниками.
Однак є й конкретні зрушення. Йдеться про боротьбу з так званим “тіньовим флотом” — десятками танкерів, що транспортують російську нафту під чужими прапорами. Завдяки ініціативам ЄС кілька держав уже відкликали свої прапори з таких суден. Утім, як зазначається у звіті, Єврокомісія закликає й до жорсткіших дій, зокрема, запровадження обмежень проти портів, які приймають ці судна. У переліку потенційних країн — Туреччина, Індія та Малайзія.
У короткостроковій перспективі нові санкції ЄС, найімовірніше, будуть спрямовані проти російських енергетичних і банківських структур. Єдина країна, що відверто блокує такі ініціативи, — Угорщина. Але й найбільше питання: чи підтримає ці заходи Вашингтон. І хоча остання заява Трампа про можливість нових санкцій дає надію, досвід останніх тижнів свідчить про дедалі більший розрив у позиціях союзників.
