Новий закон про забезпечення прав і свобод ВПО: юристи роз’яснили, на які ключові положення слід звернути особливу увагу Ч. 1.

Мільйони українців, які були змушені залишити свої домівки через війну, за роки повномасштабного вторгнення неодноразово стикалися зі змінами правил отримання допомоги, оформлення документів і підтвердження свого статусу. Чергове оновлення законодавства знову ставить перед внутрішньо переміщеними особами десятки практичних запитань, адже новий закон не обмежується заміною окремих норм, а фактично пропонує інший підхід до визначення статусу внутрішньо переміщеної особи, її прав, обов’язків, порядку обліку та взаємодії з державою.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» розповіли, як новий закон змінює правила для внутрішньо переміщених осіб, пояснили, які нововведення матимуть для них практичне значення та на які норми варто звернути особливу увагу.

Станом на середину 2026 року в Україні офіційно обліковано близько 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб, тому ухвалення нового Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» без перебільшення стосується значної частини населення країни. Документ, який перебував на розгляді Верховної Ради України ще з кінця 2024 року, нарешті був прийнятий 1 липня 2026 року, відкривши новий етап правового регулювання питань, пов’язаних зі статусом внутрішньо переміщених осіб, гарантіями їхніх прав та порядком взаємодії з державою.

Визначаючи основні засади державної політики у цій сфері, новий Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод і законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, визначає механізми їх реалізації та захисту, а також правові й організаційні основи забезпечення прав і свобод громадян, які були змушені залишити свої домівки через обставини, передбачені законодавством.

Окрему увагу законодавці приділили єдиному тлумаченню базових термінів, адже саме від їх правильного розуміння залежить практичне застосування багатьох норм. Зокрема, закон визначає, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах і має право на постійне проживання в Україні, була змушена залишити своє місце проживання внаслідок або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини або надзвичайних ситуацій та перемістилася в межах території України.

Поряд з цим закон уточнює й інші ключові поняття, які використовуються у сфері захисту прав внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, місцем проживання внутрішньо переміщеної особи вважається адреса, за якою вона фактично проживає після переміщення з території, де виникли обставини, що стали причиною такого переміщення, та яку використовує для реалізації своїх прав і свобод. Водночас місцем тимчасового проживання визначено будівлю, у тому числі тимчасову, або її частину, яка використовується чи може використовуватися для тимчасового проживання або перебування внутрішньо переміщеної особи. Крім того, покинутим місцем проживання визначена адреса зареєстрованого або задекларованого місця проживання чи перебування особи на момент її внутрішнього переміщення.

Разом з наведеними нами визначеннями, закон також розкриває зміст таких понять, як адаптація, інтеграція та реінтеграція, які використовуються під час реалізації державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб.

Серед новел документа окреме місце посідає запровадження поняття «свавільне переміщення». Під ним розуміється переміщення особи всупереч її волі та бажанню, яке не обумовлене нагальною потребою захисту життя, здоров’я, громадської безпеки чи іншими подібними обставинами та здійснюється з порушенням законодавства України. Разом з цим закон наголошує, що обов’язкова евакуація, проведена відповідно до Кодексу цивільного захисту України, не вважається свавільним переміщенням.

Не менш важливим положенням нового закону стала заборона будь-якої дискримінації внутрішньо переміщених осіб. Він визначає, що обмеження прав або створення нерівних умов через сам факт внутрішнього переміщення не допускається так само, як і дискримінація за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного, етнічного чи соціального походження, громадянства, правового або соціального статусу, віку, інвалідності, сімейного чи майнового стану, місця народження, походження або будь-якої іншої ознаки.

Зазначимо, що надаючи особливого значення соціальному захисту внутрішньо переміщених осіб, новий закон визначає, що ведення їх обліку необхідне не лише для фіксації факту переміщення. Законодавець прямо зазначає, що облік здійснюється з метою оцінювання потреб внутрішньо переміщених осіб, визначення ступеня їх задоволення та інтеграції за місцем проживання, а також для забезпечення всебічної системної підтримки з боку органів державної влади і органів місцевого самоврядування, ефективного планування державної політики та розроблення місцевих програм у сфері внутрішнього переміщення.

Щодо органів, які здійснюють облік внутрішньо переміщених осіб, суттєвих змін закон не запроваджує. Як і раніше, ці повноваження покладаються на районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, а також виконавчі органи сільських, селищних, міських і районних у містах, у разі їх утворення, рад за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.

Водночас серед нововведень, на які варто звернути увагу, є норма про те, що місцем проживання внутрішньо переміщеної особи не може бути населений пункт, дату завершення тимчасової окупації якого не визначено. Визначаючи підстави для взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної, закон встановлює, що такою підставою є сам факт переміщення з території, на якій виникли обставини, через які особа була змушена залишити своє місце проживання та переміститися в межах території України внаслідок або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини або надзвичайних ситуацій.

Водночас закон значно спрощує підтвердження наявності обставин, що стали причиною внутрішнього переміщення. Такі обставини вважаються загальновідомими та не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах або повідомленнях Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, розміщених на офіційних вебсайтах цих організацій та установ, або якщо відповідні обставини підтверджені рішеннями уповноважених державних органів чи суду.

Окремо Закон визначає право на взяття на облік для осіб, які на момент виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, здобували формальну освіту будь-якого рівня або проходили військову службу, за винятком військової служби за призовом осіб офіцерського складу та базової військової служби. Такі особи можуть отримати статус внутрішньо переміщеної особи за умови, що в населеному пункті, з якого вони виїхали для навчання або проходження служби, виникли передбачені Законом обставини, а повернення до нього є неможливим з міркувань безпеки або суперечить принципу безпечного, добровільного та гідного повернення.

Особливої уваги заслуговує ще одна нова норма, яка стосується дітей, народжених уже після внутрішнього переміщення їхніх батьків. Закон прямо передбачає, що дитина, яка народилася після переміщення у батьків, обоє з яких або один із яких має статус внутрішньо переміщеної особи, не вважається внутрішньо переміщеною особою у розумінні цього Закону. Водночас держава гарантує підтримку внутрішньо переміщених осіб з урахуванням факту народження дитини або дітей після їх внутрішнього переміщення.

Важливі зміни стосуються і порядку підтвердження факту проживання особи на території, з якої вона була змушена переміститися. Загальним правилом залишається підтвердження такого факту інформацією про адресу задекларованого або зареєстрованого місця проживання особи. Однак якщо документ, що підтверджує таку адресу, відсутній, якщо покинуте місце проживання не збігається із задекларованою або зареєстрованою адресою чи якщо відомості про таку адресу взагалі відсутні, факт проживання може бути підтверджений іншими документами та або відомостями у порядку, який визначить Кабінет Міністрів України. Запровадження цієї норми має практичне значення, оскільки вона покликана врегулювати численні випадки, коли фактичне місце проживання людини і адреса її офіційної реєстрації не збігалися, що раніше нерідко ставало причиною виникнення складнощів під час оформлення статусу внутрішньо переміщеної особи.

Спрощуючи процедуру підтвердження статусу для громадян, які вже перебувають на обліку, закон встановлює, що факт проживання на території, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, повторно підтверджувати не потрібно. Для таких осіб підтвердженням є відомості, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з новим законом, відмовити у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи можуть у 4 випадках. Перший — якщо у людини немає передбачених законом обставин, через які вона була змушена залишити своє місце проживання. Другий — якщо державні органи мають докази того, що людина свідомо подала неправдиві відомості для отримання статусу внутрішньо переміщеної особи. Третій — якщо вона не може підтвердити, що справді проживала на території, з якої виїхала. Четвертий — якщо щодо неї набрав законної сили обвинувальний вирок суду за кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України або за правопорушення, передбачене статтею 436² Кримінального кодексу України.

Разом з визначенням підстав для відмови закон гарантує особі право повторно звернутися із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи після появи відповідних підстав або усунення причин, через які було відмовлено у постановці на облік. Крім того, рішення про відмову може бути оскаржене в адміністративному порядку відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та або до адміністративного суду.

Однією з найбільш помітних практичних новацій стало запровадження нового документа, який підтверджуватиме перебування особи на обліку. Замість довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи тепер використовуватиметься витяг з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, який може бути оформлений як у паперовій, так і в електронній формі. Саме цей документ підтверджуватиме факт взяття особи на облік, міститиме відомості про внутрішнє переміщення та місце проживання внутрішньо переміщеної особи, при цьому Закон прямо визначає, що паперовий та електронний витяги мають однакову юридичну силу.

Водночас громадянам, які вже мають довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, хвилюватися не варто, оскільки Закон спеціально передбачає, що такі довідки, видані до набрання ним чинності, залишаються чинними та не потребують обов’язкової заміни. Якщо ж особа бажає отримати витяг, вона може зробити це за власною заявою. Крім того, у всіх випадках, коли законодавством передбачено подання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, замість неї може бути подано витяг з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Окремі положення Закону присвячені обов’язку внутрішньо переміщеної особи повідомляти державні органи про зміну місця проживання або повернення до покинутого місця проживання. У таких випадках особа зобов’язана протягом 30 календарних днів з дня прибуття до нового місця проживання або повернення повідомити про це районну, районну у місті Києві державну адміністрацію, виконавчий орган сільської, селищної, міської, районної у місті, у разі його утворення, ради або центр надання адміністративних послуг.

Звертаємо увагу, що поряд з правилами постановки на облік закон визначає і підстави для зняття внутрішньо переміщеної особи з обліку за її власною заявою. Таке рішення приймається у разі звернення особи із заявою про зняття з обліку як внутрішньо переміщеної особи, заявою про повернення до покинутого місця проживання або у зв’язку з виїздом за кордон на постійне проживання.

Крім випадків добровільного звернення особи, закон також передбачає і ситуації, коли зняття з обліку здійснюється без подання відповідної заяви. Це можливо, якщо вона вчасно не повідомила про повернення до покинутого місця проживання, виїхала за кордон на постійне проживання або перебуває за межами України понад 90 днів поспіль чи понад 180 днів загалом протягом року. Виняток становлять випадки, коли тривале перебування за кордоном має обґрунтовані причини, перелік яких і допустимі строки визначає Кабінет Міністрів України.

Також людину можуть зняти з обліку, якщо щодо неї набрав законної сили обвинувальний вирок суду за кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України або за правопорушення, передбачене статтею 436² Кримінального кодексу України. Таке саме рішення можуть ухвалити, якщо людина свідомо подала неправдиві відомості для отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, якщо відновилися умови для безпечного, добровільного та гідного повернення до покинутого місця проживання, а також у разі смерті людини або оголошення її померлою.

Разом з цим закон залишає можливість повторного набуття статусу внутрішньо переміщеної особи, якщо після зняття з обліку зміняться обставини, які стали підставою для прийняття такого рішення. У такому випадку особа має право повторно звернутися із заявою про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Радимо внутрішньо переміщеним особам не відкладати ознайомлення з новими законодавчими положеннями, уважно стежити за змінами, які стосуються їхнього статусу, та своєчасно повідомляти про обставини, що мають юридичне значення. В разі виникнення спірних ситуацій або сумнівів щодо застосування нових норм необхідно звертатися за професійною правовою допомогою, щоб уникнути помилок під час реалізації своїх прав.