У 2025 році Харків продовжує залишатися не тільки одним з найбільш постраждалих міст України від регулярних обстрілів з боку Росії, а й прикладом надзвичайної людської адаптації до війни. У місті, яке живе з постійною загрозою ракетних ударів і авіанальотів, відкриття кожного навчального закладу — це не просто освітній крок, а акт прямого спротиву. І коли навчальні класи переносяться під землю, це вже не метафора «школи життя», а буквальна архітектура виживання, надії й завзятості. 22 квітня, в день чергової масованої атаки шахедами, в Харкові відкрилася четверта підземна школа, розташована в Шевченківському районі.
Що відомо про нову школу
Школа зведена на глибині, яка забезпечує найвищий рівень захисту від прямого влучання ракет або уламків. У повідомленні Харківської міської ради наголошується, що в закладі організовано двозмінне навчання для учнів одразу п’яти шкіл, чия інфраструктура або зруйнована, або непридатна для повноцінного перебування в умовах тривалої загрози. Заклад розрахований на тисячу учнів, при цьому вже на момент запуску в ньому навчається 808 дітей. Це діти, які щодня спускаються під землю не тому, що мріють про оригінальні інтер’єри, а тому, що саме там їхнє навчання є фізично безпечним.
Всередині закладу знаходиться повноцінний шкільний комплекс: дев’ять класів для початкової школи, вісім — для середньої та старшої, їдальня, актова зала, простори для відпочинку, медичний кабінет, а також загальні зони, у яких діти можуть проводити час між уроками. Усі приміщення повністю адаптовані для інклюзивного навчання, що дозволяє навчатися дітям із порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату. Це важливий момент як з погляду гуманізму, так і тому, що війна щодня збільшує кількість дітей із набутими формами інвалідності.
Нова школа має вигляд не бомбосховища чи модульної конструкції, адаптованої під уроки. Це повноцінна школа, зведена в підземному просторі з урахуванням гігієнічних, санітарних, освітніх, акустичних та логістичних вимог. Уроки в ній проходять за типовим розкладом: з ранковим дзвінком, перервами, шкільною формою, домашніми завданнями.
На вихідних підземна школа працює не менш активно: тут проводяться підготовчі курси для майбутніх першокласників, профорієнтаційні заходи, діють гуртки. Це простір, у якому життя не призупиняється навіть тоді, коли зверху — повітряна тривога.
За словами міського голови Ігоря Терехова, щодня в школу намагаються записати понад 80 нових дітей. Район, у якому вона розташована — центральна частина Харкова, — щільно населений, і більшість родин, що лишилися в місті, відчайдушно шукають можливість повернути дітей до очного навчання, не ризикуючи їхнім життям. Фактично, підземна школа стала одним із найзатребуваніших громадських об’єктів у Харкові за останній рік.
Будівництво нової школи обійшлося міському бюджету в 107 мільйонів гривень. Частину матеріально-технічного забезпечення надали приватні ініціативи — зокрема Харківський IT-кластер, який забезпечив комп’ютерну техніку для кабінетів інформатики. Це ще один приклад того, як бізнес, міська влада і громада об’єднуються не просто для виживання, а для створення нової моделі — освіти в умовах воєнного часу.
Онлайн-освіта, яку активно впроваджували у 2022–2023 роках, виявилася малоефективною для великої кількості дітей, особливо молодших школярів. Психологічна втома від постійного перебування вдома, часте сидіння у коридорах під час тривог, відсутність взаємодії — усе це зробило фізичне шкільне середовище не тільки бажаним, але й життєво необхідним.
Нові школи — у процесі
На цьому міська влада зупинятися не планує. Паралельно у Салтівському районі Харкова вже розпочато будівництво ще трьох підземних шкіл. Це є прямими визнанням того, що загроза війни не зникає, а отже, освітня інфраструктура має адаптуватися не до післявоєнного, а до воєнного часу. Школи в Україні більше не можуть бути лише місцем передачі знань — тепер вони мають також захищати, витримувати й формувати стійкість.
Поява чергової підземної школи в Харкові демонструє практичну відповідь міської влади на виклики, спричинені тривалими бойовими діями. Освітня інфраструктура змінюється під тиском безпекової ситуації, і рішення щодо організації навчального процесу в підземних приміщеннях є частиною адаптаційної політики, а не тимчасовим винятком. Використання захищених об’єктів для навчання дозволяє частково відновити очне навчання в районах, де інші формати залишаються недоступними.
Подібні об’єкти, попри складність і вартість реалізації, можуть стати стабільним рішенням для тих регіонів, де безпекова ситуація не дозволяє повернутися до традиційного навчання. Харківський досвід варто розглядати як модель, яка може бути адаптована в інших містах, які перебувають під постійною загрозою обстрілів.
