Після саміту в Лондоні, який, як відомо, пішов не за планом, тривають переговори щодо формулювань потенційної мирної угоди. Попри дипломатичну завісу, все більше стає очевидним: позиції Києва та Вашингтона і досі далекі від узгодженості. Хоча США формально “тримають перо” і готують проєкт документа, європейські союзники наполегливо вносять свої поправки, а Україна чітко артикулює власні червоні лінії. Поки лобістський фронт Заходу намагається привести сторони до спільного знаменника, у високих кабінетах точиться боротьба не лише за формулювання, а й за принципи.
Дипломатичний тиск Трампа зростає
Видання The Telegraph отримало доступ до п’яти ключових вимог, які офіційний Київ сформулював у контексті мирних переговорів. І саме ці пункти викривають глибокі розбіжності між українським баченням завершення війни та нещодавно оприлюдненим американським планом із семи пунктів. У центрі суперечки — Крим. Україна категорично відкидає будь-яку можливість навіть непрямого визнання анексованого півострова як російської території. Ця позиція визначає межу компромісу, за яку Київ не готовий переступити, навіть під тиском головного партнера.
На цьому тлі Дональд Трамп намагається балансувати між передвиборчими обіцянками “припинити війну” і реальністю жорстокої агресії. У четвер він емоційно відреагував на новий масований авіаудар Кремля по Києву, внаслідок якого загинуло щонайменше 12 людей. У дописі на своїй платформі Truth Social Трамп фактично публічно звернувся до Путіна:
“Мене не тішать російські удари по Києву. Це не потрібно і жахливо одночасно. Володимире, ЗУПИНИСЬ! Щотижня гине п’ять тисяч солдатів. Давайте вже укладемо мирну угоду!”
Цей заклик, сформульований категорично й імперативно, демонструє і нервовість у Білому домі, і бажання продемонструвати виборцям, що процес миротворчості йде, а президент діє. Передвиборче гасло Трампа про швидке завершення війни поступово трансформується на конкретний дипломатичний тиск, а сам формат перемовин — на важке протистояння не лише з ворогом, а й з союзниками, які втомилися чекати. Україна опиняється перед складним вибором: або тримати позицію й ризикувати ізоляцією, або погоджуватись на компроміси, які можуть коштувати майбутнього.
Які правки підготувала Україна до мирного плану Трампа?
Вимоги Києва відображають прагнення України фактично запобігти будь-якому формальному міжнародному визнанню російського суверенітету над Кримом та іншими тимчасово окупованими територіями.
Перші два пункти українських вимог до мирної угоди, переданих союзникам на переговорах у Лондоні, мають не лише юридичну, а й стратегічну вагу. Вони наполягають на тому, що будь-який договір про завершення війни з Росією має базуватися винятково на нормах міжнародного права — зокрема на принципах територіальної цілісності, невтручання й заборони агресії — а не бути оформленою капітуляцією слабшої сторони під тиском сили.
Це положення не випадково має глобальний підтекст: у документах окремо згадується можливий прецедент, який може створити така “угода під примусом”. Ідеться про потенційне вторгнення Китаю на Тайвань. Якщо міжнародна спільнота погодиться на угоду, що визнає за Росією право захоплювати чужі території, це відкриє шлях для Пекіна — виправдовувати агресію щодо острова “відновленням історичної єдності” або “внутрішнім конфліктом”. Таким чином, Україна наголошує: поступка Росії створить небезпечний глобальний прецедент, який може легітимізувати силовий переділ кордонів у ХХІ столітті.
У цьому контексті Київ закликає союзників не лише думати про українсько-російський фронт, а розглядати ситуацію в ширшій геополітичній перспективі. Збереження принципів міжнародного права — це не лише захист України, а й запобіжник проти майбутніх конфліктів у Східній Азії та інших регіонах.
Саме тому Київ виступає категорично проти будь-яких формулювань, які можуть тлумачитися як визнання територіальних здобутків Росії, навіть у тимчасовому або перехідному форматі. Без чітких, жорстких гарантій безпеки, зобов’язань щодо захисту суверенітету та запобігання подальшій агресії — жодна угода не повинна бути підписана. Українська позиція залишається незмінною: мир — так, але не ціною майбутньої катастрофи для світового порядку.
Третій пункт українських вимог має виразне політичне спрямування і стосується не змісту, а структури самого процесу переговорів. У чому полягає його сутність? Україна наполягає на поверненні до багатостороннього, міжнародно узгодженого формату мирного врегулювання, де Київ буде не об’єктом тиску чи обміну, а повноцінним і рівноправним учасником процесу.
Цей пункт фактично є відповіддю на дедалі активнішу спробу адміністрації Дональда Трампа перебрати на себе одноосібний контроль над переговорами про завершення війни. Вашингтон дедалі відчутніше просуває власний семипунктовий план, який, як вважають у Києві, створює ризик маргіналізації України в критичному для неї процесі. Замість дипломатичного врегулювання в межах міжнародного консенсусу, створюється ситуація, в якій одна наддержава прагне нав’язати компроміс, не враховуючи в повній мірі позицію країни, що веде війну за своє виживання.
Повернути Україну в центр мирного процесу
Третій пункт прямо вказує: Україна прагне повернутися до широкого формату переговорів. Йдеться про можливі рамки, де залучені країни ЄС, G7, можливо, Китай і держави Глобального Півдня. Головна мета — не допустити, щоб мирна угода стала результатом закулісного торгу між США і Росією, у якому Україна була б «додатком» до великої геополітичної угоди.
Фактично, це вимога повернути легітимність процесу. І водночас заблокувати будь-яку спробу адміністрації Трампа використати українське питання як елемент внутрішньоамериканської політики чи особистого дипломатичного “тріумфу”.
Четвертий пункт українських вимог є стратегічним попередженням, спрямованим безпосередньо до Сполучених Штатів і країн НАТО. Його зміст — не лише в обороні національних інтересів України, а й у чіткій вказівці на те, що будь-яке формулювання мирної угоди, яке передбачає фактичне або юридичне визнання російського контролю над Кримом, становить пряму і довгострокову загрозу для всього Чорноморського регіону.
Київ наполягає: втрата Криму — це не лише втрата української території. Це зсув у балансі сил у Чорному морі. Півострів, перетворений Росією на гігантську військову базу, вже сьогодні є плацдармом для проєкцій сили — з нього запускаються ракети по українських містах, з нього контролюється морська логістика, з нього Росія може тиснути на інші держави регіону. Якщо цей контроль буде закріплено політично — навіть у завуальованій формі — це означатиме, що у Чорному морі з’явиться новий сталий центр агресії, націлений не лише на Україну.
З точки зору української дипломатії, такий розвиток подій має безпосередні наслідки для Туреччини, Румунії та Болгарії — членів НАТО, розташованих на чорноморському узбережжі. Постійна мілітаризація Криму, а також можливе встановлення блокади, контроль над торговими маршрутами й демонстрація сили — усе це зруйнує баланс безпеки, який тримався у регіоні десятиліттями.
Неприпустимість обмежень на оборону України
П’ятий пункт наголошує на неприпустимості використання мирної угоди для обмеження потенціалу українських збройних сил або оборонної промисловості. У ньому зафіксована стратегічна червона лінія: держава, яка зазнала масштабного вторгнення, не може виходити з війни слабшою, ніж увійшла в неї, а ще менше з руками, зв’язаними умовами миру.
Київ наголошує: будь-яка спроба включити до мирної угоди положення, які обмежують чисельність, озброєння, структуру або функціонування Збройних сил України, є неприйнятною. Це стосується і гіпотетичних пунктів про заборону на розміщення західних озброєнь, і обмежень на розвиток власного оборонно-промислового комплексу. Така перспектива сприймається в Україні як пастка: накладати ліміти на свою оборону — означає добровільно погодитися на вразливість у майбутньому. Цей пункт також містить недвозначне послання союзникам: Україна не стане повторювати помилки Будапештського меморандуму. Вона вже одного разу відмовилась від ядерної зброї в обмін на паперові гарантії — і заплатила за це територіями, життями й роками війни. Повторення цієї історії в новій формі — через обмеження на розвиток армії — не буде прийнято.
Насамкінець, п’ятий пункт — це ще й меседж для США та ЄС: справжня безпека — не в обмеженнях, а в спроможності до стримування. Україна має право і зобов’язання будувати потужну, сучасну армію та оборонну індустрію, яка не лише захищає її, а й укріплює всю систему європейської безпеки. І мир, що забороняє Україні мати силу, — це не мир. Це відкладена загроза.
Як повідомляє The Telegraph, західні партнери України просувають запропоновані зміни. Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер в інтерв’ю виданню зазначив, що переговори перебувають на інтенсивному етапі. За його словами, є надія, що про тривале припинення вогню можуть оголосити вже до літа. Спілкуючись з виданням, Стармер заявив: “Лише Україна має остаточне право вирішувати, на яких умовах завершити війну, і жодна інша столиця світу не може диктувати Києву, як виглядатиме мир. Мир не може бути нав’язаним, він має бути вибором самої України. А Росія повинна погодитися на припинення вогню без попередніх умов”.
Стармер також висловив сподівання на безпекові гарантії з боку США для так званої “коаліції охочих” — групи європейських держав, які готуються розгорнути в Україні свою військову присутність після досягнення домовленостей. Водночас, як уточнює The Telegraph, Лондон скоригував свої плани: замість масштабного контингенту, Британія наразі готується відправити в Україну військових інструкторів.
