Під час повномасштабної війни вартість людського життя вимірюється не лише сльозами родин. Це ще й конкретні суми з державного бюджету. Але коли йдеться про солдата — кожен прорахунок системи стає фатальним. Українська держава виплачує компенсації за загибель військовослужбовців, але чи робить все, аби цих смертей було менше? І чи здатна взагалі перейти від компенсації втрат — до попередження? Це питання не риторичне. В реальних цифрах воно виглядає ще гірше: втрати армії вже сьогодні обходяться бюджету дорожче, ніж найкраща захисна техніка, яка могла б урятувати ці життя. Але систему це не змінює.
Військовослужбовець, аеророзвідник, громадський діяч, народний депутат 8-го скликання І́гор Луценко у своєму дописі на Facebook порушив надзвичайно гостру й водночас практичну тему: економічну доцільність інвестування держави в збереження життя військових — передусім операторів БПЛА, які працюють у “жовтій” і “зеленій” зонах бойових дій. Він підраховує, що загибель одного військовослужбовця на фронті коштує українському бюджету щонайменше 15 мільйонів гривень — це приблизно 360 тисяч доларів США. Ця сума — суто матеріальний вимір втрати, не враховуючи моральну, людську ціну.
Луценко пропонує розглянути конкретну ситуацію — рутинне завдання з мобільності екіпажу БПЛА, чи то розвідувального, чи ударного. Він акцентує: мова поки не про так звану “червону зону”, де потрібна найпотужніша броня, а про “жовту” та “зелену” зони, де екіпаж може знаходитись і працювати. Він називає основні фактори ураження в цих умовах: влучання FPV-дронів з кумулятивною або осколковою бойовою частиною, підрив на міні (встановленій як ворогом, так і власними силами), обстріли з артилерії, або зіткнення з ДРГ, які можуть відкривати вогонь зі стрілецької зброї.
Він зазначає, що українські броньовані автомобілі, такі як “Козак” чи “Варта”, які оснащені протидроновими екранами, здатні захистити екіпаж від більшості цих загроз. Далі Луценко переходить до математичного аналізу. Припустимо, екіпаж становить 4 особи. Якщо при вогневому ураженні транспорту гине двоє з них — це збиток державі на 720 тисяч доларів. Далі він порівнює це з вартістю відповідних машин:
-
“Варта” — 400 тис. доларів,
-
“Козак” — 200 тис. доларів,
-
“Новатор” — 300 тис. доларів.
Тобто, інвестиції в ці машини складають приблизно 30–50% від можливих втрат бюджету у випадку загибелі військових. Це вигідно. Тим більше, що “Варта” задекларовано має доволі високий рівень захисту від потужних мін. Якщо взяти іноземні машини з високим рівнем захисту (M-ATV, Cougar, RG-31, VAB, RG-33) — кожна з них коштує близько 600–700 тис. доларів. Але навіть така техніка не перевищує потенційних збитків бюджету при втраті екіпажу БПЛА. Тому, на його думку, навіть найдорожча бронетехніка є економічно доцільним вкладенням: якщо її втратити — втрачаємо метал, але зберігаємо життя. А сьогодні маємо і втрату металу, і втрату людей.
Луценко прямо пише:
“Війна — це математика, цинічна статистика, але в цьому цинізмі є для нас шанс. З цифрами на руках показати, яким чином варто тратити кошти.
Можливо, хтось не зрозумів — ми вже платимо ці колосальні виплати за загибель піхотинців, танкістів, БПЛАшників, артилеристів, бо недостатньо коштів інвестуємо в попередження втрат бюджету внаслідок загибелі військовослужбовців”.
Він закликає рахувати, показувати цифрами, що вкладення в захист дешевші, ніж компенсації за смерть.
Далі він констатує сумну реальність: екіпажі БПЛА рідко отримують від держави нові автомобілі для пересування в небезпечних зонах. Переважно, вони їздять на старих позашляховиках, які надали волонтери. Ці авто не мають ані броні, ані захисту від мін, ані елементарного захисту від осколкових боєприпасів, не кажучи вже про FPV-дрони. Навіть мінімальний захист авто коштує до 50 тис. доларів — це дуже мало в масштабі бюджету, але космічна сума для самих бійців, які змушені збирати ці гроші самотужки.
Луценко наголошує: це лише один приклад, і таких — десятки. І додає — солдати, кожен з яких у разі загибелі “коштує” державі 15 мільйонів, не повинні їздити на “корчах” по 5–7 тисяч доларів, з захистом у вигляді пластикової пляшки чи водяної помпи за 500 доларів. У цьому немає жодної логіки — ні моральної, ні навіть аморальної. Просто відсутня логіка.
Він робить висновок: гроші в бюджеті є. Але система побудована так, що керівники несуть мізерну відповідальність за втрати, в тому числі фінансові. І тому легше і простіше виплатити мільйони вдовам, ніж пройти складну процедуру закупівлі якісної техніки заздалегідь.
Він завершує свій допис словами:
“Цьому немає пояснення”.
