Українське суспільство, переживаючи найважчі випробування війни, продемонструвало феноменальну здатність до взаємопідтримки та колективної відповідальності. Грошові внески на підтримку армії, допомога переселенцям і вразливим категоріям населення, участь у громадських акціях та ініціативах — усе це створює картину високого рівня довіри, що став фундаментом стійкості держави у воєнний час. Якщо для інших країн подібні прояви згуртованості часто залишаються ситуативними та обмеженими, то для України звичка робити пожертви на армію й допомагати іншим стала частиною щоденного життя мільйонів наших громадян.
Опитування, проведене групою Rating, засвідчило, що абсолютна більшість українців протягом року перераховували гроші на потреби ЗСУ. 83% опитаних заявили, що зробили такі внески, але масштаби й регулярність допомоги різняться.
Близько третини (31%) підтримують армію постійно, майже 40% роблять це час від часу, а ще 13% долучаються лише зрідка. Лише кожен шостий українець (16%) зізнався, що не донатив на армію зовсім. Важливим є те, що такі внески не прив’язані жорстко до регіону проживання, статку чи віку, хоча забезпеченіші та молодші респонденти демонструють вищу активність у фінансовій підтримці.
Водночас донатами справа не обмежується – майже 60% українців протягом року надавали нефінансову допомогу військовим. Це були передача спорядження, продуктів, транспорту чи допомога власною працею. При цьому суттєвою залишається й допомога цивільному населенню, зокрема переселенцям, біженцям і людям з інвалідністю.
Семеро з десяти опитаних зізналися, що надавали таку підтримку, і 12% робили це регулярно. Така картина показує, що суспільство бере на себе функції, які в умовах війни держава не завжди може виконати в повному обсязі.
Крім того, в опитуванні значна частка респондентів повідомила про свою участь у громадських слуханнях та петиціях (38%), у вирішенні проблем локальної громади (також 38%) чи у вуличних акціях (25%). Хоча постійними учасниками залишаються відносно невеликі групи, сам факт залученості свідчить про те, що війна не зруйнувала демократичні практики, а радше посилила відчуття причетності.
Українське суспільство також формує горизонтальні зв’язки, що дозволяють людям відчувати підтримку одне одного. Близько 70% респондентів зазначили, що під час війни налагоджували нові контакти з людьми заради взаємопідтримки, а майже половина підтвердила, що ці зв’язки зберігаються й нині.
Цей показник вищий серед старших опитаних і мешканців сходу країни, що демонструє: там, де війна принесла найбільше втрат і руйнувань, відчуття єдності зростає ще сильніше. Крім того, хоча лише 9% є членами громадських організацій, у середовищі 43% опитаних такі активісти присутні, що формує своєрідне коло впливу й поширення громадянської ініціативи.
Соціологи також відзначили високий рівень ідентифікації українців із нацією та громадою. Дві третини респондентів (64%) відчувають єдність з іншими громадянами, більше половини (53%) вважають себе частиною місцевої громади.
Майже половина опитаних переконана, що українське суспільство відзначається високим рівнем солідарності та взаємодопомоги, а 45% вважають його достатньо справедливим. Навіть попри те, що значні групи людей мають протилежні думки, загальна картина свідчить: домінує довіра до співгромадян і віра у взаємну підтримку.
Опитування проводилося методом САТІ (комп’ютеризоване телефонне інтерв’ю) серед тисячі респондентів, що проживають у всіх підконтрольних Україні регіонах. Вибірка охоплювала осіб від 18 років і старших, які мали доступ до українського мобільного зв’язку. Для забезпечення репрезентативності результати були зважені відповідно до даних Держстату, а ймовірна похибка не перевищує 2,2% за довірчої імовірності 95%.
Картина, яку демонструють результати дослідження, є свідченням того, що українське суспільство в умовах війни не розпадається на атомізовані індивіди, а формує складну, багаторівневу систему солідарності. Донати на армію, допомога переселенцям і громадська активність стають проявом не лише патріотизму, а й глибокого відчуття відповідальності одне за одного.
Це створює стійкість, яка не менш важлива, ніж зброя чи економічна підтримка від міжнародних партнерів, адже саме внутрішня єдність дозволяє суспільству переживати найтяжчі випробування й зберігати віру у спільне майбутнє.
