“Практика множинного громадянства існує, але досі не визнавалася в Україні відкрито”: Наталія Науменко

Питання множинного громадянства в Україні давно залишається предметом активних суспільних дебатів — з одного боку, мільйони українців виїхали за кордон і змушені інтегруватися в нові країни, з іншого — українське законодавство досі не визнавало легітимності множинного громадянства відкрито. На цьому тлі новий законопроєкт про множинне громадянство, який уже пройшов перше читання у Верховній Раді, викликав широкий інтерес. Голова Державної міграційної служби Наталія Науменко пояснила суть майбутніх змін та прокоментувала чутливі ситуації щодо втрати громадянства, подвійної лояльності та перспектив повернення паспортів.

Науменко заявила, що перспектива ухвалення законопроєкту №11469 є реальною, адже це один із пріоритетів президента. Вона пояснила, що закон вперше легалізує сам термін «множинне громадянство» у правовому полі України. Хоча на практиці така ситуація існує вже давно, донині вона не визнавалася відкрито. Тепер цей статус стане прозорим і законним. Водночас, за її словами, сам підхід до множинного громадянства поки що викликає неоднозначне ставлення — як у народних депутатів, так і в суспільстві загалом.

Вона зазначила, що через війну багато українців отримали громадянство інших країн для спрощення життя за кордоном — зокрема, з міркувань працевлаштування. І це стало однією з причин, чому важливо забезпечити юридичну визначеність і захист для таких осіб. Водночас Науменко наголосила, що в українському законодавстві немає терміну «позбавлення громадянства», а є лише поняття «втрата громадянства».

Коментуючи ситуації, коли іноземні держави — наприклад, Австрія — вимагають виходу з українського громадянства для набуття свого, вона зазначила, що такі приклади відомі, і в законопроєкті буде чітко визначено, громадянство яких країн може поєднуватися з українським. При цьому, не всі країни дотримуються однакової політики, і це, на її думку, нормально.

Щодо вимоги декларувати всі громадянства для тих, хто балотується на державні посади, Науменко наголосила, що особи, які ухвалюють важливі рішення для країни, повинні прозоро повідомляти про наявність іншого громадянства. Саме тому Міграційна служба підтримує внесення такої інформації до Демографічного реєстру. Конституція цього не забороняє, але з моральної точки зору це неприйнятно, зазначила вона.

На прикладі громадянина РФ, який воював за Україну, подав заяву на відмову від російського громадянства і вирішив балотуватись у парламент, Науменко пояснила, що юридично він залишається громадянином Росії, допоки не пройде всю процедуру офіційного виходу. Вона підкреслила, що повернення паспорта не означає автоматичну втрату громадянства.

Крім того, Науменко надала відповідь на запитання, чи може особа втратити українське громадянство, якщо має кілька інших.  Такий механізм існує, втрата можлива, якщо громадянство було набуте свідомо і добровільно у повнолітньому віці, а уповноважені служби мають підтвердження цього — наприклад, заяву або документальні докази. При цьому сам факт наявності іншого паспорта ще не означає добровільного набуття громадянства. Необхідно з’ясувати обставини та знайти чіткі юридичні докази свідомого рішення особи.

На запитання щодо демотивації українців через публічну втрату громадянства, Науменко визнала, що така тенденція справді існує. Вона зауважила, що ніхто не відстежує кількість громадянств у кожної особи, і багатьом українцям — зокрема на заході країни — другі паспорти не є секретом.

Щодо випадків, коли дитина народилася в США і автоматично отримала американське громадянство, вона пояснила, що це не може бути підставою для втрати українського громадянства, якщо батьки — українці. Так само, якщо жінка набуває громадянство чоловіка автоматично, це не вважається добровільним набуттям, і втрата українського громадянства не відбувається.

Говорячи про можливі політичні маніпуляції, Науменко запевнила, що законопроєкт передбачає список країн, громадянство яких може визнаватися в поєднанні з українським. І якщо іноземне громадянство відповідає цьому списку, підстав для втрати українського паспорта немає.

Щодо тих, кого вже було позбавлено громадянства, вона заявила, що всі такі випадки можуть бути вирішені в судовому порядку. Якщо після ухвалення закону громадянин із іншим громадянством, визнаним у новому законі, захоче повернути українське громадянство — така можливість буде забезпечена. На прикладі Кіпру Науменко підтвердила, що особа, яка раніше втратила українське громадянство через набуття громадянства Кіпру, зможе поновити його, якщо Кіпр увійде до переліку дозволених країн.

Окремо вона прокоментувала ситуацію з мешканцями окупованого Криму, які отримали російські паспорти проти своєї волі. Україна не визнає таке громадянство, це є примусовою паспортизацією, однак це питання досі не врегульоване остаточно. Існують приклади, коли діти з Криму, які приїжджали вступати до українських вишів, змушені були пред’являти російські паспорти, щоб отримати атестат чи виїхати з окупованої території. У таких випадках держава не повинна вимагати офіційної відмови від громадянства РФ, оскільки воно не набувалося добровільно. Вона також підтвердила, що таких дітей чимало і для них діють окремі освітні програми.

Коментуючи проблему нелегальної міграції, Науменко зазначила, що основна частина нелегальних мігрантів перебуває в Україні ще з довоєнних часів — це, зокрема, студенти з Африки, які не змогли виїхати або легалізуватися. Деякі з них свідомо залишилися в Україні з патріотичних міркувань.

Наталія Науменко повідомила, що у 2021 році було виявлено 8308 нелегальних мігрантів, тоді як у 2024 році — 3058. Вона наголосила, що порівнювати ці показники з довоєнним періодом складно й некоректно, оскільки повномасштабна війна кардинально змінила міграційні потоки, зруйнувала логістичні шляхи та призвела до масового виїзду як українців, так і іноземців, які перебували на території України легально. Згадані цифри, за її словами, відображають лише статистику виявлених випадків, зафіксовану підрозділами ДМС.

Щодо ромів, Науменко заявила, що вони не є мігрантами, а громадянами України, які досі не врегулювали свій правовий статус і не мають документів. Вона пояснила, що питання полягає не в можливості, а у бажанні таких осіб оформлювати документи, оскільки це означає не лише набуття прав, а й обов’язків. За її словами, під час початку повномасштабної війни багато ромів зверталися за паспортами саме з метою виїзду за кордон, що стало серйозною проблемою для Чехії та Угорщини, куди прибували цілі громади ромів з українськими документами, вимагаючи тимчасовий захист. Вона зазначила, що у відповідь на запити влади цих країн Україна була готова приймати назад осіб з дійсними українськими паспортами за процедурою реадмісії.

Коментуючи випадок з японцем, який приїхав до Харкова, Науменко пояснила, що він спочатку перебував в Україні легально за туристичною візою, пізніше отримав продовження терміну перебування, але після припинення співпраці з організацією, яка його супроводжувала, майже рік залишався в країні без оформлення документів. Вона спростувала твердження про те, що міграційна служба відмовила йому у видачі дозволу, й наголосила, що після публічного розголосу чоловіка запросили до міграційної служби, і під час зустрічі він підтвердив, що до служби сам не звертався. На запитання, чому він стверджував протилежне, відповів: «Мені хтось так сказав, ніби все одно нічого не дадуть».

На запитання про статус військових мігрантів, Науменко заявила, що служба розуміє їхню ситуацію й максимально сприяє в легалізації. Вона пояснила, що військовий квиток прирівнюється до посвідки на тимчасове проживання, однак зазначила, що трапляються випадки, коли іноземці після підписання контракту відмовляються виконувати бойові завдання й розривають контракт за власним бажанням. У таких ситуаціях, за її словами, відсутні підстави для подальшого оформлення документів. Вона навела приклад Нацгвардії, де нині служать 184 іноземці, з яких 42 розірвали контракти в перші два місяці. Проблеми з документами виникають лише у тих, хто припинив службу за власним бажанням, а не з об’єктивних причин, таких як поранення.

Науменко також повідомила: в українському законодавстві передбачено, що іноземець, який підписав контракт на три роки й виконав його умови, має право на дозвіл на імміграцію або навіть на громадянство.

Щодо іноземців із РФ чи Білорусі, які служили в ЗСУ, були поранені й не бачать себе в Україні, Науменко визнала, що це проблема, адже такі люди можуть прагнути виїхати за кордон. Вона згадала випадок, коли польські прикордонники затримали такого іноземця, який намагався оформити статус біженця. Польська сторона повідомила, що ці особи розглядаються як потенційно ризикові з точки зору національної безпеки.

Науменко також розповіла про звернення щодо громадянки Білорусі, яка два роки воювала в українському батальйоні, а її чоловік зник безвісти на фронті. Вона не отримала підтвердження факту зникнення з Міноборони й відмовилася від запропонованих статусів біженки чи додаткового захисту, натомість наполягала на отриманні документа, який дозволив би їй легально перетнути кордон і подати документи в ЄС. Міграційна служба, за словами Науменко, не мала підстав для видачі такого документа, оскільки заявниця відмовилася від можливостей, які передбачені українським законодавством.

Науменко вважає, що таких випадків ставатиме дедалі більше, тому Україні необхідно розробляти комплексну державну політику взаємодії з іноземними добровольцями, яка включатиме не лише їхні права, а й обов’язки. Вона наголосила, що надання правового статусу — це лише невелика частина загальної системи: далі мають іти соціальні гарантії, доступ до медицини, освіти, житла, інтеграційних програм. Інакше легалізація залишиться лише формальністю, яка не вирішує нічого у довгостроковій перспективі.

Коментуючи тему залучення іноземної робочої сили, Науменко висловила скепсис. Вона вважає, що перед формуванням такої політики необхідно насамперед оцінити реальні потреби ринку праці, гарантувати працевлаштування українців, які повернуться з-за кордону чи з війни, зокрема ветеранів. Вона також наголосила на необхідності відповідальності з боку великих роботодавців, які виступають за імпорт трудових мігрантів. Ці люди мають життєві потреби, і якщо про них не подбати, ситуація стане проблемною.

Науменко зауважила, що мотивація іноземних працівників непередбачувана: якщо вони знайдуть деінде вищу оплату, вони поїдуть. У таких випадках повернення цих осіб у країну походження буде майже неможливим, оскільки деякі держави, як-от Бангладеш, не сприяють репатріації й не ідентифікують своїх громадян.

Коментуючи рішення дозволити оформлення паспортів чоловікам призовного віку за кордоном без обов’язкової наявності військово-облікового документа, Науменко заявила, що не бачить у цьому загрози. Вона зазначила, що як мобілізаційний ресурс ці громадяни вже втрачені, але як економічний — ще можуть бути залучені після війни. Вона наголосила, що головна цінність у тому, щоб після перемоги ці чоловіки повернулись, створювали родини, працювали та підтримували економіку.

Науменко вважає, що видача паспортів за кордоном є важливим кроком, який дає можливість зберегти зв’язок громадянина з державою. Вона підкреслила, що це вдалося зробити завдяки підтримці президента, міністра внутрішніх справ і Міністерства оборони.

Щодо випадків корупції в структурі ДМС, Науменко заявила, що не ідеалізує систему й визнає наявність таких випадків. Причинами корупції вона назвала низьку заробітну плату та особистий моральний вибір кожного працівника. Вона зазначила, що в системі немає можливості VIP-оформлення паспортів, найшвидший термін — сім днів, а у виняткових ситуаціях — три або навіть один день.