США прагнуть контролювати всі ключові інфраструктурні та ресурсні інвестиції в Україні, що може дати їм право вето на участь інших союзників Києва та поставити під загрозу вступ України до Європейського Союзу.
Адміністрація Дональда Трампа, згідно з проєктом угоди, отриманим Bloomberg News, вимагає надати США “право першої пропозиції” (right of first offer) на інвестиції у всі проєкти, пов’язані з інфраструктурою та природними ресурсами в Україні.
Якщо цю угоду буде підписано, Сполучені Штати отримають величезний вплив на інвестування в Україну — включаючи дороги, залізниці, порти, шахти, нафту й газ, а також видобуток критично важливих корисних копалин. Це буде безпрецедентне розширення економічного впливу США в найбільшій за площею країні Європи — саме в той момент, коли Україна намагається наблизитися до Євросоюзу та відбудуватися після повномасштабного вторгнення Росії.
Такі наміри вже викликають серйозне занепокоєння серед українських і європейських посадовців. Надання США пріоритетного права на такі широкі сфери може підірвати євроінтеграційні прагнення України, адже ЄС навряд чи буде толерантним до того, що держава-кандидат віддає стратегічний контроль державі, яка не є членом Євросоюзу. Негативним наслідком такої угоди може бути і послаблення єдності Заходу щодо підтримки України, якщо європейські країни відчують, що США відсувають їх від процесу відновлення та розвитку України. Крім того, пріоритетність прав США на українські ресурси може створити нову форму зовнішнього управління, вже не з боку МВФ чи Світового банку, а безпосередньо з Вашингтону.
Це питання, очевидно, стане предметом гострих дискусій між Києвом, Вашингтоном і Брюсселем у найближчі місяці.
Право першої пропозиції: інструмент економічного контролю?
Згідно з проєктом нової угоди між США та Україною, запропонованим адміністрацією Дональда Трампа, Сполучені Штати вимагають закріплення так званого “права першої пропозиції” (right of first offer) у всіх майбутніх інвестиційних проєктах, пов’язаних з українською інфраструктурою, природними ресурсами, енергетикою та критично важливими мінералами.
На практиці це означає, що перед тим як Україна зможе обговорювати будь-яку інвестиційну ініціативу з іншими державами чи приватними партнерами, вона буде зобов’язана спочатку запропонувати її Сполученим Штатам. Якщо США не висловлять зацікавлення або відмовляться — лише тоді Київ зможе залучати інших інвесторів.
Такий механізм — непрямий, але дієвий інструмент економічного контролю. Він не забороняє співпрацю з іншими країнами прямо, але значно ускладнює її. Фактично, США отримують ексклюзивний доступ до стратегічної інформації, а також перевагу у переговорах, що знижує конкурентоспроможність інших потенційних партнерів — зокрема, країн ЄС. Чи можна прирівняти “право першої пропозиції” до “права вето”?
Формально – ні, адже «право вето» означало б можливість повністю заборонити чи заблокувати участь третіх сторін, навіть якщо США самі не зацікавлені в участі. Але по суті – так, принаймні частково. Якщо право першої пропозиції застосовується до всіх великих проєктів, а також включає детальне інформування американської сторони про зміст ініціатив, то це дає Вашингтону непряму можливість впливати на вибір партнерів; створює ризик дискримінації інших союзників України, зокрема європейських, японських чи південнокорейських компаній; може суперечити політиці добросусідства та критеріям економічного суверенітету, які вимагає Європейський Союз від країн-кандидатів на вступ.
Таким чином, в умовах післявоєнного відновлення України та прагнення до європейської інтеграції, таке положення може розглядатися як форма неоколоніального тиску, де під прикриттям “партнерства” фактично створюється асиметрична залежність.
В яких країн застосовуються подібні форми економічного впливу?
Перш за все, згадаємо китайські інвестиції в Африці та Південно-Східній Азії, адже Китай активно інвестує в інфраструктурні проєкти, енергетику та видобуток корисних копалин у цих регіонах. Хоча конкретні механізми, подібні до «права першої пропозиції», не завжди публічно розкриваються, відомо, що китайські інвестиції часто супроводжуються умовами, які забезпечують пріоритетний доступ до ресурсів або ринків. Наприклад, у Південно-Східній Азії Китай є головним інвестором у М’янмі, він також збільшив прямі іноземні інвестиції в Сінгапур.
Як приклад, можна також навести всебічне регіональне економічне партнерство (ВРЕП). Угода між країнами АСЕАН та їхніми партнерами спрямована на створення зони вільної торгівлі та поглиблення економічної інтеграції. Хоча ВРЕП не передбачає механізму «права першої пропозиції», воно встановлює пріоритети та правила для економічної співпраці між учасниками.
Варто згадати також про державне регулювання інвестицій. У багатьох країнах Африки та Південно-Східної Азії існують законодавчі обмеження та вимоги щодо іноземних інвестицій, які можуть включати надання пріоритету національним компаніям або встановлення спеціальних умов для іноземних інвесторів. Ці механізми спрямовані на захист національних інтересів та сприяння розвитку місцевої економіки.
Мотивація США: компенсація чи стратегічне перезавантаження?
Виступаючи в четвер у Білому домі, Трамп повідомив, що США планують підписувати угоди про рідкісноземельні метали та мінерали в усьому світі, але особливу увагу США в цьому контексті приділятимуть Україні.
“У нас все добре у відносинах з Україною і Росією, і одна з наших справ – підписання найближчим часом угоди з Україною щодо рідкісноземельних металів”, – сказав він, не розкриваючи подробиць.
На тлі заяв адміністрації Трампа про те, що США мають право на «компенсацію» за допомогу Україні, запропоноване право першої пропозиції виглядає не лише як економічний механізм, а й як інструмент політичного тиску. Особливо з огляду на паралельні зусилля американського президента змусити Київ і Москву піти на мирну угоду, яка передбачала б значні територіальні поступки з боку України, без вимог до Росії.
У цьому контексті “право першої пропозиції” перестає бути формальним інвестиційним інструментом і набуває рис геополітичного важеля — за допомогою якого США можуть частково компенсувати відсутність активної участі у переговорах ЄС щодо повоєнної відбудови, але водночас претендують на контроль над найперспективнішими активами України.
Золота акція для Сполучених Штатів
Згідно з проєктом угоди, США через свою Міжнародну корпорацію з фінансування розвитку (DFC) контролюватиме інвестиційний фонд, номінуючи трьох із п’яти членів ради директорів. Крім того, США матимуть так звану “золоту акцію”, яка дає їм спеціальні права для блокування певних рішень фонду. Україна зможе призначити лише двох членів ради директорів, при цьому вона буде позбавлена можливості втручатися у повсякденне управління фондом.
Це означає, що Сполучені Штати матимуть значний контроль над тим, як будуть використовуватися кошти, які вкладатимуться в інфраструктурні проєкти в Україні, а також над тим, які рішення можуть бути ухвалені щодо напрямків цих інвестицій. “Золота акція” — це механізм, що дозволяє власнику цієї акції мати особливі права, зокрема право блокувати або накладати вето на певні важливі рішення, навіть якщо інші акціонери або учасники не погоджуються. Така система фактично дає США контроль над багатьма стратегічними аспектами українських проєктів, незважаючи на те, що частина управління залишатиметься в руках України.
Згідно з проєктом угоди, уряд України буде зобов’язаний передавати 50% прибутку від усіх нових проєктів, пов’язаних із природними ресурсами та інфраструктурою, до спеціального фонду. При цьому Сполучені Штати отримуватимуть весь прибуток з цих проєктів плюс щорічну дохідність у 4% — доти, доки не буде повністю повернено їхні інвестиції. Водночас у документі не зазначено, як саме розподілятиметься прибуток після того, як інвестиції будуть компенсовані в повному обсязі.
Це створює юридичну “сіру зону”, яка може мати критичне значення для України. Якщо не буде додаткових домовленостей або чітко виписаних механізмів у супровідних угодах, питання контролю над ресурсами та прибутком залишиться відкритим. Це, в свою чергу, дає можливість американській стороні зберігати вплив або переваги навіть після повернення вкладених коштів.
Україна також повинна буде подавати всі нові проєкти на розгляд фонду якомога раніше. Американська фінансова корпорація (DFC) отримає місця в наглядових радах або матиме контроль за всіма програмами, що фінансуються через фонд. Якщо фонд відмовиться фінансувати якийсь проєкт, Києву буде заборонено протягом року пропонувати його іншим інвесторам на вигідніших умовах.
Крім того, проєкт передбачає, що уряд США матиме пріоритетне право купівлі українських металів, мінералів, нафти та газу на комерційних умовах — навіть якщо фінансування проєкту не здійснюється через фонд.
Окремий пункт угоди забороняє Україні продавати критично важливі мінерали країнам, які є “стратегічними конкурентами” Сполучених Штатів. Угода не має строку дії.
Війна триває, але переговори вже точаться не лише про зброю, а й про інвестиції, контроль над ресурсами та доступ до ключових секторів української економіки. Формується нова архітектура повоєнної відбудови — з довгостроковими зобов’язаннями, ексклюзивними правами та особливими умовами для окремих партнерів. У центрі уваги — не лише фінансова допомога, а й механізми впливу: право першої пропозиції, “золота акція”, контроль над фондами та рішеннями. Усе це перетворює економічну підтримку на засіб стратегічного управління. В умовах прагнення до європейської інтеграції й боротьби за збереження суверенітету Україна змушена шукати баланс між необхідністю залучати ресурси й ризиком опинитися у новій системі залежностей — тепер не лише від Сходу, а й від Заходу.
