Українські аграрії можуть увійти у нову нішу — постачальників газу на європейський ринок. Йдеться про біометан — не просто “зелене” паливо, а реальний експортний продукт, за який платять твердою валютою. Україна вже зробила крок уперед: перші установки з виробництва біометану уже працюють, і з кожним роком їх має ставати більше. Цікаво, що навіть Польща, яка є членом ЄС, поки не має жодного такого підприємства.
Однак для аграріїв важливо враховувати не лише агротехнічні умови, а й інфраструктуру. Як підказує Георгій Гелетюха з Біоенергетичної асоціації, вигідніше запускати виробництво поблизу магістральних газопроводів. Це здешевить транспортування біометану та зробить експорт рентабельнішим.
Вже п’ять українських компаній працюють у цій сфері — і всі орієнтовані саме на зовнішній ринок. Для України це нова енергетична гра з великим економічним потенціалом, у якій фермери можуть відіграти не останню роль.
Український біометан: аграрна зброя проти енергетичної залежності
Україна, десятиліттями відома як житниця Європи, сьогодні має шанс стати її енергетичним донором. І не завдяки вугіллю чи нафти, а завдяки біометану — газу, що народжується з гною, силосу та харчових відходів.
Українські фермери вже активно використовують відходи тваринництва, рослинництва та харчової промисловості для виробництва біометану. Це не лише дозволяє зменшити обсяги відходів, але й створює нові джерела доходу для аграріїв.
Біогаз, що утворюється в результаті анаеробного зброджування органічних відходів, містить близько 50-70% метану. Щоб отримати біометан, цей газ очищують від домішок — вуглекислого газу, сірководня та водяної пари, підвищуючи концентрацію метану до понад 95%. Це дозволяє використовувати біометан як повноцінний замінник природного газу в існуючих газових мережах.
У 2023 році Україна затвердила держстандарт ДСТУ EN 16723-1:2023, що відповідає європейським вимогам до якості біометану. Це відкриває вікно можливостей для експорту українського біометану до країн єврозони та інтеграції в європейський енергоринок.
За оцінками експертів, Україна має потенціал щорічно виробляти до 20 млрд м³ біометану, що може покрити значну частину внутрішнього споживання газу та забезпечити експорт до Європи. Це сприятиме енергетичній незалежності країни й зміцнить її позиції на міжнародному енергетичному ринку.
Скільки коштує запуск біометанового заводу і хто інвестує
Коли кажуть про стратегічну безпеку, то рідко згадують фермерів. Але сьогодні вони постачають не лише зерно і молоко, а й газ. І не той, який іде з півночі, а той, що народжується на українських фермах із гною, жому й силосу. Саме біометан сьогодні перетворюється на потужну зброю енергетичної незалежності, і саме фермери заходять у гру, яка донедавна здавалася справою монополістів та державних гігантів.
Будівництво повноцінного біометанового заводу в Україні коштує близько 15-16 мільйонів євро, якщо починати з нуля і створювати виробництво з потужністю 10 мільйонів кубометрів на рік. Якщо ж модернізувати вже наявні біогазові установки, то йдеться про значно менші суми — до 5 мільйонів євро. Це не дешеві проєкти, але й не фантастичні гроші в енергетиці, що має шанс стати повністю незалежною від Росії.
До цієї гри підключаються серйозні інституційні гравці. ЄБРР вже фінансує українські біометанові проєкти, починаючи з позик від трьох мільйонів євро. Є Фонд декарбонізації України, який дає гранти тим, хто хоче замінити імпортний газ на власний біометан.
Однак це не екологія, а економіка війни. Бо кожен куб українського біометану — це мінус куб російського газу. І це вже тактична гра. Біометановий завод не можна поставити “де хочеш”: ціна підключення до газової труби може сягати 2,5 мільйонів гривень за один кілометр. Тепер нова географія не там, де ґрунт родючіший, а де труба ближча. Це вже не просто аграрна стратегія — це інфраструктурна війна.
Ринок при цьому працює за жорсткими, але привабливими правилами: ціна біометану в Європі — 900 євро за 1000 кубометрів, рентабельність — до 30%, окупність — до чотирьох років. Gals Agro вже постачає біометан у газотранспортну систему. Це не стартапери, а великі агровиробники, які мають ресурси, стратегію та бачення.
Саме Gals Agro показує, як виглядає ця нова енергетика. Компанія модернізувала дві біогазові станції в Чернігівській і Київській областях і тепер щорічно виробляє 6 мільйонів кубів біометану з силосу, жому, курячого посліду та відходів крохмального виробництва. Інвестиції склали 4 мільйони євро. А ціна продажу — €1500 за тисячу кубів, завдяки контракту з нідерландською компанією STX.
Ще один приклад — Юзефо-Миколаївський цукровий завод на Вінниччині. Тут компанія “ЮМ ЛІКВІД ГАЗ” розгорнула виробництво зрідженого біометану — BioLNG — потужністю 11 мільйонів кубометрів. Сировина — буряковий жом, курячий послід, ботва, корінці. Це перше подібне підприємство в Україні, яке вже домовляється з потенційними клієнтами з Німеччини, Данії та Нідерландів.
Але найбільший гравець у цьому списку — ТОВ “Теофіпольська енергетична компанія”. Завод у Хмельницькій області матиме потужність 56 мільйонів кубометрів біометану на рік. Це не просто перехід на нову модель — це стратегічне підключення до ГТС високого тиску. Йдеться про найбільший обсяг біометанового виробництва в Україні. А поруч ще один хмельницький гравець, група компаній VITAGRO, що інвестувала 6 мільйонів євро у виробництво біометану та 80 тисяч тонн органічних добрив, здатних замінити мінеральні на площі понад 1500 гектарів.
Наразі в Україні функціонують три біометанові заводи, до кінця року їх буде щонайменше сім. А загальний обсяг виробництва сягне 111 мільйонів кубів. Україна не просто будує заводи — вона перехоплює ініціативу. Коли біометан з’являється в українській ГТС, це вже енергетична контратака у відповідь на російський газовий шантаж.
Цьогоріч у лютому компанія Vitagro здійснила те, що рік тому здавалося політичним фентезі: експортувала біометан до ЄС, у Німеччину, через українську газову мережу, з документами, митницею і… реальними грошима. Схема пройшла всі етапи: внутрішню сертифікацію, реєстр походження, митне оформлення, транспортування до ГТС ЄС.
Це не просто паливо, а український слід у трубі Європи. Передача біометану відбувається через українську ГТС: через інтерконектори з Польщею та Словаччиною. Після виробництва біометан потрапляє в систему, звідти або в газові сховища, або напряму в ЄС.
І що важливо: для експорту не потрібно підключатися до магістралі. Установка може працювати через локальну газорозподільну мережу, а вже звідти піднятись на експортний рівень.
У минулому році Мінфін видав наказ №380, який фактично розблокував митне оформлення біометану. Тобто фермери тепер мають право не просто виробити газ, а продати його Європі, отримати гроші і заплатити податки тут. Питання в тому, хто перехопить ініціативу: аграрій чи держава?
Україна має понад 100 млрд кубометрів теоретичного потенціалу виробництва біометану. Це вдвічі більше, ніж річне споживання всередині країни. Тобто ми можемо стати нетто-експортером, але поки лише перші пілотні контракти.
Державна політика у цій сфері
Біометан — не просто новий продукт на агроринку. Це тест на здатність держави бачити в енергетиці зброю, а не лише тариф. У країні, яка щодня платить за свободу кров’ю, будь-яке рішення про енергетичну незалежність — не лише про економіку, а й про фронт. І саме тому треба усвідомлювати, що робить і чого не робить держава в секторі біометану.
У 2021 році ВР ухвалила Закон №1820-IX про розвиток виробництва біометану. Закон передбачає запуск реєстру біометану, механізм гарантій походження, спрощення експорту. Це основа для сертифікатів, які в Європі дозволяють довести, що газ справді “зелений”.
У 2022-у Кабмін затвердив порядок функціонування цього реєстру: тепер біометан українського виробництва можна внести до бази, видати сертифікат, і… теоретично продати в Європу. Це звучить як прорив. Але жоден фермер не живе декларацією. Він живе ринком. І тут починається зона ризику.
На рівні інфраструктури держава зробила ще один важливий крок: НКРЕКП у серпні 2022 року внесла зміни до кодексів ГТС і газорозподільних мереж. Це дозволило підключати біометан до національної газової мережі.
Зокрема, було збільшено допустимий вміст кисню в газі, що технічно зробило біометан придатним до подачі.
Це не просто бюрократизм, це зміна правил гри. Біометан із ферми тепер може йти в газову мережу, тобто з’являється економіка нового типу.
Наразі спеціальних податкових пільг чи субсидій для виробників біометану немає. І це ключова проблема. Бізнес каже: “Ми готові інвестувати. Але дайте нам хоч якусь предиктабельність”. Проте є кроки вперед. У 2024 році ухвалено Закон №3613-IX, який врегулював митний контроль і правила експорту біометану. Простіше кажучи, тепер легше вивозити газ за кордон, а не продавати лише на внутрішньому ринку.
Ще рік тому усі проєкти з виробництва біометану в Україні ініціювалися приватним бізнесом. Не державними ТЕЦ, не “Нафтогазом”, а аграріями. Фермерами, які ставлять установку за 15 мільйонів євро і самі шукають трубу, сертифікат, покупця, експедитора. І що найважливіше — усі вони орієнтовані на експорт. Бо в Україні держава не створила системи, яка дозволяла б вигідно продавати біометан на внутрішньому ринку.
Біометан — це енергія, яка може бути повністю українською. Це заміна російському газу, вугіллю, це заміна безсиллю. Але для цього потрібна не лише постанова, а політика. Необхідні фінансові стимули (зокрема, ініціатива за типом “зеленого тарифу”), державна програма співфінансування підключення до ГТС, а також національна стратегія експорту біометану, узгоджена з ЄС.
Бо якщо цього не зробити, то фермери самі стануть експортерами, а ми так і залишимось імпортерами. Поки біометан іде лише з 5 підприємств. Якщо їх стане 50, це стане загрозою для російського “Газпрому” Питання в тому, чи зрозуміє це наша держава до того, як це зрозуміє Путін.
…Наступного разу ми розглянемо, чи готова українська ГТС до транспортування біометану, і що для цього потрібно. Так, технічно здатна. Але потрібна очистка, стиснення та контроль якості — це дорого і має бути поблизу газопроводу. Чим ближче ферма до труби, тим менші витрати. Підключення оформлює Оператор ГТС, всі витрати покладаються на виробника.
Біометан знижує викиди метану та CO₂, бо переробляє відходи. Він може частково замінити газ і вугілля в агросекторі — для опалення, сушіння, енергетики.
Залишки йдуть у добрива, тепло, електрику. Зростає роль фермерських кооперацій, з’являються нові робочі місця в селах.
Полтавщина, Вінниччина, Львівщина — вже серед лідерів. Україна має потенціал збудувати сотні біометанових заводів і вийти на технологічне лідерство — за умови створення внутрішнього ринку та спрощення підключення.
Тетяна Вікторова
