Правовий статус дітей, які постраждали від війни: Верховна Рада підтримала законопроєкт щодо врегулювання процедури його надання

Попри тривалу війну, в Україні продовжуються законодавчі процеси, спрямовані на визнання реального становища цивільного населення, зокрема — дітей. У фокусі чергового законодавчого рішення опинилися ті, чий досвід повністю сформований війною: діти, які пережили евакуацію, обстріли, руйнування будинків, втрату рідних або тривале перебування в зоні бойових дій. Верховна Рада України підтримала у першому читанні законопроєкт №12385, який передбачає оновлення механізму надання офіційного статусу дитини, що постраждала внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту.

Проєкт закону підтримали 281 народний депутат. Метою законодавчої ініціативи є усунення чинної законодавчої невизначеності у питанні надання цього статусу, а також встановлення чіткого й прозорого порядку дій як для органів влади, так і для родин.

На сьогодні чинна редакція Закону України «Про охорону дитинства» вже містить положення про можливість визнання дитини такою, що постраждала внаслідок війни, проте порядок дій є фрагментарним, а коло відповідальних суб’єктів — нечітким. Через це органи місцевої влади часто діють за власною інтерпретацією, а родини стикаються з різними вимогами до пакету документів, строків розгляду заяв і можливості подачі звернення в іншому регіоні.

Законопроєкт №12385 передбачає внесення змін до статті 311 зазначеного закону та пропонує запровадити більш структурований підхід до визначення підстав надання статусу. Зокрема, встановлюється, що статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій або збройного конфлікту, має надаватися органом опіки та піклування. Законопроєкт також детально визначає, у якому саме місці може бути подане таке звернення.

Відповідно до запропонованої редакції, подання можливе за чотирма типами локацій:

1. За задекларованим або зареєстрованим місцем проживання чи перебування дитини.

2. За місцем проживання або перебування дитини як внутрішньо переміщеної особи.

3. За місцем звернення, якщо в дитини немає зареєстрованого місця проживання або воно розташоване на території, де ведуться чи велися бойові дії, або на тимчасово окупованій території.

4. За місцем, де дитину виявили місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування.

Таким чином, автори документа намагаються врахувати специфіку війни: переміщення дітей без батьків, втрату документів, проживання у прифронтових громадах, евакуацію, а також випадки, коли дитина була залишена внаслідок надзвичайних обставин. Уніфікація підходу до визначення місця подачі звернення має знизити кількість відмов через формальні причини.

Порядок надання статусу має бути визначений Кабінетом Міністрів України. Законопроєкт не деталізує зміст майбутньої процедури, проте закріплює законодавчу базу для її формування. Очікується, що відповідна постанова Уряду встановить перелік документів, які підтверджують факт постраждалої дитини, строки розгляду, вимоги до рішень органів опіки, а також процедуру оскарження.

Статус дитини, яка постраждала внаслідок війни, має не лише символічне, а й практичне значення. З ним пов’язані окремі пільги в освітній системі, пріоритетний доступ до психологічної допомоги, можливість забезпечення оздоровлення, а також додаткові гарантії під час отримання соціальних послуг. Проте ці механізми досі не працюють однаково по всій країні через відсутність чіткого регламенту. Саме тому ухвалення відповідного закону є ключовим етапом для формування єдиного підходу.

У контексті воєнних дій, коли кількість постраждалих дітей постійно зростає, правове визнання їхнього статусу є необхідною умовою для довгострокової підтримки. Йдеться не лише про дітей, які фізично поранені, а й про тих, хто зазнав психологічної травми, втратив батьків, зазнав примусової депортації або проживає на окупованій території. Законодавча ініціатива охоплює всі ці категорії.

Наразі документ ухвалено лише в першому читанні. До другого читання в нього можуть бути внесені уточнення, зокрема — щодо механізму перевірки підстав, участі правоохоронних органів, обліку дітей, які перебувають за кордоном, та обміну інформацією між громадами.

Після ухвалення закону в цілому Кабінет Міністрів має розробити та затвердити нову постанову, яка регламентуватиме порядок надання статусу. До того часу в регіонах зберігається практика, яка базується на чинному, але нечіткому нормативному полі. Саме тому остаточне прийняття документа є необхідним кроком для уніфікації рішень органів опіки та забезпечення рівного доступу дітей до правового визнання того, що дитина постраждала внаслідок війни.