Про стан Чорного моря, наслідки війни і ризики для біорізноманіття розповів науковець НАН Віктор Демченко
Внаслідок повномасштабної війни в Чорному морі зафіксовані складні екологічні зміни: від нафтових забруднень і гіпоксії у морському середовищі до осмотичних шоків і втрати частини біорізноманіття після підриву Каховської дамби. Морська екосистема, ослаблена ще до 2022 року, тепер потерпає від наслідків підриву Каховської ГЕС, аварій танкерів у Керченській протоці, локальних нафтових плям, зниження рівня солоності та численних вибухів. Те, що війна точиться не лише на землі, а й у воді, вже не гіпотеза. Зміна складу видів, загибель молюсків і дельфінів, домінування чужорідних організмів — все це свідчить про системне порушення рівноваги. І хоча частина екосистем демонструє ознаки відновлення, загроза зникнення низки видів зберігається. Про стан Чорного моря, наслідки війни і ризики для біорізноманіття поділився своїми думками доктор біологічних наук, заступник директора з наукової роботи Інституту морської біології НАН України Віктор Демченко.
Він наголосив, що перший рік повномасштабного вторгнення супроводжувався локальними нафтовими забрудненнями. Йшлося не лише про потрапляння нафтопродуктів у море під час авіаударів чи затоплення кораблів, а й про суцільний масив подій, що створювали шар нафти на поверхні. Це, як підкреслив науковець, призводило до гіпоксії: кисень не надходив до води, що фатально впливало на морських ссавців, птахів і безхребетних. Згодом, після зниження військової активності, здавалося б, нафтова загроза зменшилася, однак у 2023 році сталося дві події, які мали тривалі наслідки: підрив Каховської ГЕС і Керченська аварія танкерів.
Після руйнування дамби в море потрапила велика кількість прісної води, яка принесла із собою залишки рослинності й прісноводних видів, що не є типовими для морських умов. Демченко вказав, що багато місцевих видів загинуло через зниження солоності, зокрема, у північно-західній частині акваторії. Молюски та ракоподібні, які не встигли мігрувати, не витримали осмотичного шоку. Крім того, підрив дамби призвів до затоплення складів із нафтопродуктами, добривами, пестицидами й гербіцидами, які також потрапили в море. Як наслідок — погіршення якості води, підвищення концентрації біогенів і стрімке “цвітіння” води, викликане надлишком фітопланктону.
Що стосується мідій, Демченко зауважив, що вони загинули на 65–70% у тій частині акваторії, де мешкали на твердих субстратах. Станом на літо 2025 року більшість цих популяцій, за його словами, майже повністю відновилися. Водночас відбулася перебудова складу ракоподібних: деякі види скоротилися в чисельності, а інші, які живляться мертвими рештками, навпаки, почали домінувати. Це пов’язано із масовою загибеллю риб і безхребетних після потрапляння прісної води, що спричинило короткочасне збагачення середовища органічними рештками. Таким чином, на думку вченого, сучасні процеси в Чорному морі є відлунням Каховської трагедії, навіть якщо візуально картина здається стабілізованою.
Демченко зазначив, що сьогодні морські біологи можуть проводити дослідження лише в окремих зонах. Один із небагатьох таких полігонів — у районі Малого Фонтану поблизу Одеси, де спостереження ведуться вже понад 40 років. Усі інші ділянки моря залишаються закритими для науковців через воєнний стан. Тому, як визнає вчений, важко однозначно оцінити, які види зникли, а які вижили. Приміром, є версія, що морський судак, який мешкав лише в Дніпровсько-Бузькому лимані, міг повністю зникнути: після Каховської трагедії його винесло у море, і через зміну солоності він не вижив. Цей вид і до того був занесений до Червоної книги.
Окрему тривогу викликає доля дельфінів. Науковець наголосив, що вони надзвичайно чутливі до шуму, вибухів, нафтопродуктів. Браконьєрство, яке до війни було головною загрозою, зменшилось через заборону на судноплавство, однак натомість з’явилася воєнна загроза. Мертвих дельфінів знаходять щороку, але масштаб оцінити складно. Були випадки масової загибелі після Керченської аварії, коли мертвих тварин викидало на узбережжя Криму. Щодо риби, то масових хвороб або катастрофічної загибелі в останні роки в Чорному морі не зафіксовано. Проблеми з задухою риб у лиманах, зокрема в Хаджибейському й Тилігульському, є хронічними. Вони пов’язані з поєднанням високої температури, нестачею кисню, поганим водообміном. За словами біолога, ці процеси — не нові, але їх можна пом’якшити за рахунок інженерних заходів і екологічної модернізації водообміну.
Щодо харчових ризиків, Демченко підкреслив, що з лютого 2022 року вилов риби у Чорному морі фактично зупинено. Деякі ділянки дозволяють аматорський вилов, але промисловий промисел ведеться тільки в пониззі Дунаю, Дністровському й Тилігульському лиманах. Продукція, що потрапляє на ринок, за його словами, зазвичай проходить необхідні санітарно-епідеміологічні перевірки.
Вчений вважає, що підводні вибухи міни чи снарядів мають прямий руйнівний вплив на оселища риб, молюсків, ракоподібних. Він закликає відпочивальників дотримуватись інструкцій і купатись лише у дозволених зонах, адже міни — це не абстрактна загроза. Разом з тим, за його словами, вода у прибережних зонах, як правило, відповідає санітарним нормам і спеціальні органи щороку її перевіряють.
Демченко визнає: міжнародні механізми захисту Чорного моря заблоковані. Комісія країн Чорноморського басейну фактично не працює через право вето Росії. Україна неодноразово піднімала питання виключення Росії з міждержавних органів, але, як зазначив науковець, у самих конвенціях це не прописано. Він нагадав, що навіть після аварії з 8 тисячами тонн мазуту в морі Росія наполягала, що це “не катастрофа”, і блокувала будь-які рішення.
На думку Демченка, щоб у майбутньому домогтися компенсацій, потрібно вже зараз фіксувати всі екологічні наслідки війни: забруднення, зникнення видів, зниження якості води. Ці дані мають стати основою для позовів. Але в багатьох регіонах морські акваторії залишаються недоступними, а науковці позбавлені змоги проводити повномасштабні дослідження. Він вважає, що без системного збору доказів не вдасться притягнути Росію до відповідальності навіть після перемоги.
Також Демченко звернув увагу, що наразі науковці не можуть підтвердити цілеспрямоване скидання токсичних речовин з боку Росії. Це неможливо верифікувати без фізичного доступу до більшості акваторій. Водночас Інститут морської біології аналізував супутникові знімки й таким чином фіксував нафтові плями. Але ці дані, як визнав науковець, не мають достатньої юридичної ваги для міжнародних процесів.
Гідрологи вже кілька років тому змогли математично змоделювати можливе підняття рівня Чорного моря. Віктор Демченко розповідає, що за їхніми оцінками, зміни можуть бути досить масштабними: море здатне піднятись на 30–50 см, і це вже залежатиме від тієї математичної моделі, яку використовують науковці. Адже тенденція до підвищення рівня води спостерігається давно — щороку додається кілька міліметрів. І хоча на регіональному рівні вплинути на це практично неможливо, глобально людство мало б зосередитися на боротьбі зі змінами клімату, зменшенні викидів парникових газів, переході до декарбонізації. Але, як підкреслює Демченко, у світі немає єдності в цьому питанні: деякі країни навіть виходили з міжнародних кліматичних угод, заявляючи, що спільні підходи неефективні.
Втім, на локальному рівні залишаються інструменти адаптації до нових кліматичних умов. Це стосується і аграрного сектора, і рибництва, і марикультури. Крім того, як наголошує вчений, в умовах зміни клімату потрібно значно серйозніше контролювати поширення інвазійних (чужорідних) видів, які, пристосовуючись до нових кліматичних умов, можуть закріпитися в регіоні й витіснити місцеву фауну.
Демченко пояснює, що ця тенденція вже спостерігається: з потеплінням, особливо взимку, коли зменшується кількість морозних днів і фактично зникає льодовий покрив на лиманах, виживаність чужорідних видів зростає. За останні роки вчені зафіксували появу японської річкової креветки в Дунаї. Цей вид спершу був штучно вселений у Дністровський лиман, звідки потрапив до водойм із рибопосадковим матеріалом, а згодом — і до Дунаю. Торік у цьому регіоні виловили десятки тонн таких креветок. Вони змогли пристосуватися до умов Бессарабії й тепер активно поширюються, що робить регіон потенційним коридором проникнення середземноморських інвазійних видів у Чорне море.
У рамках міжнародного проєкту IASON Інститутом було зареєстровано понад 100 чужорідних видів, як тварин, так і рослин. У самому Чорному морі вже фіксують середземноморських риб та безхребетних, які адаптувались до місцевих зим. Наприклад, було кілька знахідок блакитного краба, особини досягали 15 см. Також почали траплятися різновиди морських окунів із Середземномор’я.
Що стосується загроз, то інвазивні види дійсно можуть витісняти місцеву фауну. Вони стають конкурентами за їжу, території, місця розмноження та зимівлі. Демченко наголошує: коли інвазійний вид потрапляє в нову екосистему, він не має природних ворогів, не виловлюється, тому стрімко розмножується. Це призводить до короткочасного спалаху чисельності, який може завдати шкоди місцевим видам. Наприклад, японська креветка харчується ікрою риб, яка відкладається на рослини, що може призвести до зниження чисельності окремих видів. Втім, японська і чорноморська креветки не є прямими конкурентами, бо живуть у різних середовищах. Чорноморська — у солоній воді, японська — у прісній. Хоча остання може деякий час виживати в морській воді, вона не здатна утворити там стійкі популяції.
Щодо іншого інвазивного виду — рапани, яку часто вважають локальною, то, як наголошує Демченко, вона з’явилася в Чорному морі лише в 1960-х роках і була завезена штучно. Згодом рапана заселила природні водойми, почала активно харчуватися мідіями і в підсумку суттєво зменшила їх чисельність. Нині популяція мідій у відкритому морі знаходиться в депресивному стані. Перед початком повномасштабної війни рапану виловлювали 12 тисяч тонн на рік, тоді як риби — лише 5–6 тисяч тонн. Таким чином, рапана стала головним промисловим ресурсом Чорного моря. Науковець сподівається, що зменшення її чисельності внаслідок війни дасть шанс мідії на відновлення.
При цьому вчений утримується від кількісних оцінок щодо загального стану Чорного моря, пояснюючи, що це надто суб’єктивно й залежить від того, хто саме оцінює. Як фахівець з іхтіології, він наголошує: відсутність промислового вилову й зниження людської присутності позитивно позначається на стані риб. Демченко наводить приклад осетрових: ця риба досягає статевої зрілості тільки на 12-му році життя. Останніми роками молодь осетрових змогла вирости в морі та почала повертатись у Дунай і навіть до Запоріжжя на нерест. У 2025 році кілька особин руського осетра досягли Запоріжжя, що раніше було неможливим через Каховську ГЕС. У Дунаї також фіксують активну міграцію цих риб.
Крім того, відсутність відпочивальників на узбережжі дає морським екосистемам шанс на відновлення. Мільйони туристів, які відвідували Одесу в мирні роки, створювали колосальне навантаження на каналізацію та очисні споруди. Вся ця вода потрапляла до моря або лиману, забруднюючи їх. Будівництво готелів і ресторанів теж призводило до руйнування прибережної природи. Тепер ці об’єкти не функціонують, море дихає вільніше.
Також, як зазначає Віктор Демченко, важливо згадати і про зменшення ролі судноплавства, якого зараз майже немає. За його словами, всі ці судна в певній мірі призводили до забруднення морських акваторій чи портів — як за рахунок технічних викидів, так і через діяльність портової інфраструктури. Натомість нині, в умовах війни, коли судноплавство практично припинене, відсутність антропогенного впливу дала змогу морським екосистемам почати відновлення. Саме зменшення людського тиску на море, наголошує вчений, створює шанс для природного відновлення біоценозів.
